Аросєв Олександр Якович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Аросєв Олександр Якович
Народився 25 травня (6 червня) 1890[2] або 25 травня 1890(1890-05-25)[3]
Казань, Казанський повітd, Казанська губернія, Російська імперія[1]
Помер 10 лютого 1938(1938-02-10)[1][2][3] (47 років)
Розстрільний полігон «Комунарка», Q4238230?, Московська область, РРФСР, СРСР
Поховання Головинське кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
Місце проживання Будинок на набережній[4]
Діяльність письменник, революціонер, дипломат, політик, військовослужбовець
Alma mater Льєзький університет (1911)
Знання мов російська[2]
Членство Союз радянських товариств дружби і культурного зв'язку із зарубіжними країнами
Посада Член Всеросійської ради[d]
Партія соціалісти-революціонери і Російська соціал-демократична робітнича партія
Діти Yelena Arosevad і Аросєва Ольга Олександрівна

Олександр Якович Аросєв (нар. 25 травня (6 червня) 1890(18900606), Казань — розстріляний 10 лютого 1938) — радянський партійний і державний діяч. В 1920 році — голова Верховного революційного трибуналу України. Один з організаторів червоного терору в Україні. До 1927 року працював у ВЧК. Автор ряду історичних і літературних творів. Батько російської радянської акторки О. Аросєвої.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився в родині кравця Якова Михайловича Аросєва і швачки Марії Августівни Гольдшмідт. Батько володів в Казані швейною майстернею і магазином готового одягу на Воскресенській вулиці.

З 1905 року — в партії есерів, учасник революції 1905 року. Член РСДРП(б) з 1907 року. Проводив більшовицьку партійну роботу в Казані, Петербурзі, Москві. Неодноразово арештовувався, був на засланні у Вологодській губернії, звідки втік за кордон.

З 1909 року проживав закордоном, працював у зарубіжних більшовицьких организаціях. З 1909 по 1910 рік навчався на філософсько-філологічному факультеті Льєжського університету.

У 1911 році повернувся в Російську імперію. До грудня 1916 року навчався в Петроградському психоневрологічному інституті, навчання не закінчив. У грудні 1916 — травні 1917 року — навчання в 4-й Московській школі прапорщиків російської армії. У лютому 1917 року був заарештований та відправлений в дисциплінарний батальйон, але незабаром звільнений.

У 1917 році — голова Тверської ради солдатських депутатів. З червня 1917 року — член Всеросійського бюро військових организацій РСДРП(б). З липня по вересень 1917 року перебував під арештом за більшовицьку діяльність.

У листопаді 1917 року — начальник Оперативного відділу штабу Московського військово-революційного комітету та помічник командувача військ Московського військового округу по політичній частині і контррозвідці. У 1918 році — комісар Головповітрофлоту.

У 1920 році — голова Херсонської губернської надзвичайної комісії (ЧК).

У 1920 році був головою Верховного революційного трибуналу Української СРР.

У 1921—1922 роках працював у Повноважного представництві РРФСР у Латвії. Потім — заступник директора в Інституті по історії партії і революції (з 1924 року — Інституті Леніна).

У 1924 — лютому 1926 року — в Повноважному представництві СРСР у Франції. У лютому 1926 — травні 1927 року — 1-й секретар Повноважного представництва СРСР у Швеції.

21 травня 1927 — 1 грудня 1928 року — повноважний представник СРСР у Литві.

2 березня 1929 — 4 червня 1933 року — дипломатичний представник СРСР у Чехословаччині.

З 1934 по липень 1937 року — голова Всесоюзного товариства культурних зв'язків із закордоном.

3 липня 1937 року заарештований органами НКВС. 8 лютого 1938 року був засуджений до розтрілу, 10 лютого 1938 року розстріляний в Москві, за іншими даними — на розстрільному полігоні «Комунарка», разом з В. Антоновим-Овсієнком.

Декомунізація[ред. | ред. код]

За часів комуністичної влади в Україні в деяких містах ім'ям О. Аросєва було названо вулиці. Його було занесено до Списоку осіб, що підпадають під закон про декомунізацію.

Література[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]