Атешгях

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Атешгях — храм вогнепоклонників в Азербайджані, на Апшеронському півострові, за 30 км від центру Баку, на околиці селища Аміраджани в Сураханському районі, в різний час шанований зороастрійцями, індуїстами та скихами. Розпорядженням президента Азербайджану оголошено Державним історико-архітектурним заповідником.[1]. Музей просто неба. «Атешгях» означає «Будинок вогню», «Місце вогню». Територія храму відома таким унікальним природним феноменом, як палаючі виходи природного газу (газ, вириваючись назовні, стикається з киснем і спалахує).

III–X ст[ред.ред. код]

Перша згадка про зороастрійські поклоніння вогню в Закавказзі належать до епохи Сасанідів, які засновували тут храми вогню. З напису мобедан мобеда Картіра (III ст.) На «Каабі Зороастра» випливає, що він засновував священні вогні в Закавказзі і призначав жерців служити їм: «і аж до країни … Албанії та Баласакана аж до Албанських воріт … тих магів і вогнів, що були в тих країнах, я впорядкував, я не допускав здійснювати образи і грабежі, і те, що було у них відібране, я також повернув, і я привів їх в свою країну, і я віру маздаяснійскую і хороших магів зробив чудовими і шанованими».[2]

У Мойсея Хоренського при описі провінції Пайтакаран в області Багаван на березі Каспію відзначений топонім «Еотнпоракіан багінк» (давньовірменською «Семиямне капище») і згадується про заснування шахом Ардашир I (227–241) храмів вогню в Багавані[3]. Гевонд (VIII ст.) згадує це ж місце, де горіли невгасимі вогні, як Атші-Багуан[4]. Деякі дослідники вважають, що Атші — це спотворене «Аташе» («вогонь»), а Аташі-Багуан — «місце священних вогнів»[5], під яким мався на увазі нинішній Баку[6],[7]. У грузинському літописі «Картліс Цховреба» Баку іменувався Багаваном аж до XIII століття[8].

Про сім шанованих вогненних ям в Апшеронському с. Сурахані згадував німецький мандрівник Кемпфер, який відвідав його майже тисячу років потому, в 1683 р.[9]

Сім шанованих вогненних ям і храмова огорожа в с. Сурахани. Рисунок Е. Кемпфер, кінець XVII ст.

Істахрі в 930 р. в «Книзі шляхів і країн» пише, що недалеко від Баку є селища, жителі яких зороастрійці[10]. Цю ж інформацію повторює і арабський географ Абульфеда[11].

XVII–XVIII ст[ред.ред. код]

Приблизно з XV–XVI ст. розширюються дипломатичні і торгові відносини Ширвана з Індією. На кошти купців з Північної Індії — торговців тканинами і прянощами, і, мабуть, прихильників шиваїзму і сикхської секти моннас[12], місце вшанування вогню у с. Сурахані було відновлено і використовувалося як індуїстське і сикхське святилище[13][14][15]. У XVII столітті джерела відзначають паломників індусів, які прибули до Баку на поклоніння вогню. Найбільш рання споруда храму належить до 1713 року. До найпізніших належить центральний храм-вівтар, збудований, як свідчить напис, на кошти купця Канчанагара в 1810 році.

Індуїстський (зверху) і перський (зороастрійська, знизу) написи з Атешгяха

У XVIII столітті навколо святилища, добудовуючи один до одного, звели молитовні, келії, караван-сарай. На келіях пам'ятника є різьблені по каменю написи, виконані шрифтами індійського письма — даванагарі і гумрукі. На початку XIX століття храм вже мав той вигляд, в якому він дійшов до нас. Збудований у місцевих архітектурних традиціях, Атешгях поєднує в собі риси стародавніх вівтарів вогню. Це п'ятикутне в плані споруда, з зубчастою зовнішньою стіною і вхідним порталом. У центрі внутрішнього двору височить чотирикутна ротонда головного храму-вівтаря. Над вхідним порталом влаштована традиційна на Апшерон гостьова кімната — «Балахані».

Поблизу храму-святилища знаходиться чотирикутна яма, тепер зовсім завалена камінням, де колись спалювали тіла мертвих індусів на священний вогонь. Відлюдники, що налічують кілька десятків людей, що жили в Атешгях, поклонялися вогню, вели аскетичний спосіб життя, катуючи свою плоть і очищаючи душу. Вони вішали на себе ланцюги, вага яких сягала більше 30 кг, лежали на негашеного вапна — до омертвіння окремих частин тіла. Вони не працювали, жили за рахунок пожертвувань індійських купців. Відлюдники вірили, що душа людини після смерті перероджується і повертається знову на Землю. А в якому вигляді — знатного людини або якої-небудь тварини — залежить від карми — суми добрих і злих справ.

Крім цього, є ряд відомостей про те, що крім індуїстів та сикхів у храмі були присутні і зороастрійці (Парс і Гебр). Шарден у 60-х рр.. XVII ст. повідомляє про персах-Гебра, що почитали вічно палаючий вогонь, який перебував у двох днях від Шемахи, тобто на Апшеронськім півострові[16].

Е. Кемпфер, який відвідав Сурахани в 1683 р., писав, що серед людей, що поклонялися вогню, двоє є нащадками персів, що переселилися в Індію, тобто зараховує їх до парс[17].

Французький єзуїт Віллот, що жив в Азербайджані з 1689 р., повідомляє, що Атешгях вшановується індусами і Гебреї, нащадками древніх персів[18].

Німецький мандрівник Лерхе, який відвідав храм в 1733 р., писав, що тут присутні «12 Гебр або стародавніх перських обожнювачів вогню»[19].

Дж. Ганвей відвідав Баку в 1747 р. і залишив кілька записів про Атешгях. Людей, що вклонялися вогню у Аташгях він іменує «індійцями», «персами» і «гебрами»[20].

С. Гмелін, відвідавши Аташгях в 1770 р., писав, що в Атешгях присутні індійці і нащадки давніх гебр[21].

Попри те, що храм переважно використовувався як індуїстський, його архітектура відрізняється від архітектури індуїстських храмів: сам храм являє собою «чахар-таг» — споруда, що складається з чотирьох напівкруглих арок, звернених до чотирьох сторонах світу.

Традиція зведення храмів вогню у формі Чахар-тега відноситься до Сасанідського стилю будівництва храмів вогню, який був поширений на заході імперії. Храми вогню такого типу знаходилися в Ані (нині вілайєт Карс у Туреччині)[22], Ніасаре (у провінції Ісфахан в Ірані)[23] та інших областях.

На стінах келій Атешгяха були розміщені присвятні написи, залишені служителями храму. Дотепер збереглися лише 17 написів, з яких 14 індуїстських, два сикхських і один напис на перській мові, написаний у віршованій формі і складається з чотирьох рядків[12]:

Перський напис у храмі вогню Атешгях

(оригінал)

آتشی صف کشیده همچون دک

جیی بِوانی رسیده تا بادک

سال نو نُزل مبارک باد گفت

خانۀ شد رو سنامد (؟) سنة ۱۱۵٨

(транслітерація)

ātaši saf kešide hamčon dak

jeyi bavāni reside tā bādak

sāl-e nav-e nozl mobārak bād goft

xāne šod ru *sombole sane-ye hazār-o-sad-o-panjāh-o-haštom


(переклад)

Вогонь горить як суцільний ряд

Ісфахан(ець) з Бава прийшов до Бадак

«Нехай буде благословенний наступаючий Новий Рік», — сказав він.

Будинок був поставлений в (місяці) Сомболе в рік 1158-й.


У першому рядку автор говорить про ряд або кільце вогнів, що горять у келіях навколо храму.

Малий шанований вогонь. На задньому плані — чахар-таг і вогні келій, що горять в ряд. Малюнок 1865

У другому рядку автор каже, що він родом з Ісфахана і Бава і досяг міста Бадак. «Джей» — арабізованих форма від «Гай» — одного з ранніх назв м. Ісфахана[24].

Бава — невелике село на південь від Ісфахана[25][26]. У Ісфахані і його передмістях з початку XVII ст. існувала зороастрійська громада. При шаху Султан Хусейна (1694–1722) майже все зороастрійці Ісфахана були насильно звернені в іслам, врятувалися лише деякі. Досі в районі Йезда є родини, ведуть своє походження від таких втікачів[27]. Слово «Бадак» використано як зменшувальне назва м. Баку для збереження рими вірша. (Назва Баку в джерелах XVI–XVIII ст. писалася як БАДК, Бад-е кубі[28]).

У третьому рядку йдеться про наступаючий Новтй Рік, наприкінці вірша згадується Сомболе — сузір'я Колоса (Діви), що припадає на 22 серпня — 22 вересня. У написанні назви місяця майстер помилково переставив l і h в кінці слова. В останньому рядку написи місцевим різьбярем по каменю вказаний рік — 1158-й, що відповідає 1745 н. е. і збігається з датуванням сусіднього індуїстського напису, де вказана дата Самват 1802, що теж відповідає 1745 н. е.

Зороастрійці Ірану використовували свій календар, святкуючи Новий Рік (Новруз) в день весняного рівнодення. Але в XI ст. календарна система зороастрійців занепала через те, що вони перестали проводити високосні інтеркаляції. Таким чином, Новруз за їхнім календарем став зміщатися щодо своєї початкової дати і до 1745 день Новруза припадав на 22 вересня[29], тобто в період місяця Колоса. Цей календар називається «кадмію» і використовувався зороастрійцями Ірану аж до XX століття, коли вони знову відновили традицію святкування Новруза в день весняного рівнодення.

XIX–XX ст[ред.ред. код]

У XIX ст., після закінчення російсько-перська війн і входження Закавказзя до складу Російської імперії, сураханскій Аташгях став відомий в Росії і досить часто відвідували російськими та європейськими мандрівниками.

У 1820 р. храм відвідав Гамба, французький консул. За словами Гамба тут жили частиною індуси, частиною перські гебр, послідовники Зороастра[30].

У 1840 р. караїмський вчений Авраам Фиркович відвідав м. Дербенда, де брав участь у релігійній суперечці з зороастрійців з Баку, про що написав у своїй роботі «Авней-Цікарон». І хоча російський комендант представив його опонента як браміна, з самого спору випливає, що Фиркович дискутував з зороастрійців. Фиркович запитав його: "Чому ви поклоняєтеся вогню? Хіба це не таке ж творіння, як і все інше створене? "Зороастріец з Баку відповів, що вони не поклоняються вогню як такого, а шанують Творця (Q'rt'), символом якого є вогонь. Термін, використовуваний для позначення Творця, записаний Фірковіч як Q'rt' є пехлеві Kerdar, т. е. «Созидатель». Характерно, що сам суперечка йшла на азербайджанською мовою, тобто бакинський зороастріец володів азербайджанською мовою[31].

У листопаді 1858 Аташгях відвідав французький письменник Олександр Дюма-батько, який у своїх спогадах називав служителів храму «парсамі», «гебрамі» і «маджі» (т. е. магамі)[32].

Англієць Асшера відвідав Аташгях 19 вересня 1863 Він називає його «Аташе Джа» і каже, що в храмі присутні прочани з Індії і Персії[33] Німецький барон Макс Тільман відвідав цей храм в жовтні 1872 р. У своїх спогадах він писав: «Община парсів Бомбея направила сюди свого священика, який, по закінченні декількох років буде змінений. Його присутність необхідна, оскільки сюди прибувають паломники з околиць Персії (Йезд, Керман) і з Індії і залишаються в цьому священному місці протягом декількох місяців або років»[34].

У 1876 р. Аташгях відвідав англійський мандрівник Джеймс Брюс. Він зазначав, що панчаят парсів Бомбея забезпечує постійну присутність у храмі свого доглядача[35]. Ернест Орсоль, який відвідав храм вже після Брюса, зазначає, що після того як в 1864 р. парсійскій священнослужитель помер, панчаят парсів Бомбея через кілька років направив сюди іншого священнослужителя, але паломники, які приходили сюди з Індії та Ірану, вже забули це святилище, і до 1880 р. там вже нікого не було[36]. О'Донован відвідав храм в 1879 р. і згадує про «релігійному богослужінні гебр»[37].

У 1898 р. в журналі «Men and Women of India» була опублікована стаття під назвою «Стародавній зороастрійський храм в Баку», де автор називає Аташгях «парсійскім храмом» і зазначає, що останній зороастрійський представник був направлений туди близько 30 років тому (т. е. в 1860-х рр.)[38]. У 1905 р. Дж. Генрі у своїй книзі також вказує, що 25 років тому (т. е. приблизно в 1880 р.) в Сурахани помер останній парсійскій священнослужитель[39]. У 1855 р. з розробкою нафтогазових промислів недалеко від храму був побудований завод, і природні вогні Аташгяха стали поступово слабшати. У 1887 р. храм з уже сильно ослабленими вогнями відвідав імператор Олександр III. Остаточно вогні храму згасли 6 січня 1902.[40] Дослідник М. С. Саяпін писав, що на початку XX ст. якийсь старий з Апшеронського села Говсан, розташованого за 11 км від Сурахани, говорив йому, що ще за його пам'яті (тобто в другій половині XIX століття) навколо нього жили старі, поклонялися вогню, хоча їхні діти вже були мусульманами[41]

Храм вогню на азербайджанської поштовій марці, 1919

У 1925 р. на запрошення «Товариства обстеження і вивчення Азербайджану» в Баку прибув парсійскій професор Дж. Дж. Моди, де зустрівся з тодішнім керівником республіки — Самед-Ага Агамалов огли Алієвим. Під час зустрічі Моді зазначив, що парсійская традиція завжди пам'ятала Азербайджан як країну вічних вогнів і своє прибуття в Баку він розглядає як паломництво до моря Воурукаш і храмам вічного вогню. Він також повідомив, що в парсійскіх рукописах згадуються «храми вогню на західному березі Хозарського моря»[42]. Моді звершив богослужіння на березі Каспію, відвідав Дівочу вежу, яку він вважав древнім Аташкаде (храмом вогню), про що пізніше писав у своїх спогадах Парсійскій вчений відвідав повністю покинутий на той час Аташгях, але через наявність великої кількості атрибутів індуїстської релігії (написи над входами в келії, трішул на даху чахартага) він не побачив у його архітектурі («Чахар-таги») рис храмів вогню Сасанидского періоду і помилково зарахував Аташгях до індуїстським храмам.[43].

Після 1925 р. храм вогню Атешгях 50 років був у забутті. У 1975 році, після проведених реставраційних робіт, Атешгях був відкритий для відвідування. У 2007 році храм був знову відреставрований.

Атешгях часто відвідується парсійскімі та іранськими зороастрійцями, які проводять тут релігійні служби[44].

Зороастрійські богослужіння в Атешгяхе на чолі з мобедом Курош Нікнамом (Іран)

Інші храми вогню Азербайджану, іменовані «Атешгях»[ред.ред. код]

Ще одним найдавнішим атешгяхом Азербайджану вважається Атешгях, що знаходиться на заході села Хиналиг. Існує природне місце виходу газу в 4-5 км на захід від села Хиналиг.

Крім цього храм з подібною назвою розташовувався в Ісфахані. В наш час[Коли?] він також музеєфікувати і є однією з визначних пам'яток міста.

У літературі[ред.ред. код]

Жюль Верн устами Клодіуса Бомбарнака, героя однойменної повісті, так описав Атешгях:

Мені хотілося відвідати знамените святилище Атеш-Гах, але воно знаходиться в двадцяти двох верстах від міста, і я б не встиг обернутися. Там горить вічний вогонь, уже сотні років підтримуваний парсійскімі священиками, вихідцями з Індії, які не їдять тваринної їжі. В інших країнах цих переконаних вегетаріанців вважали б просто любителями овочів.[45]

Галерея[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Розпорядження Президента Азербайджану «Про оголошення території Храму Атешгях в Сураханському районі Баку Державним історико-архі­тек­турним заповідником „Храм Атешгях“» (рос.)
  2. Напис Картира на «Каабе Зороастра» в Накши-Рустамі, стор. 12 і 13. Касумова С. Ю. Азербайджан в III–VII ст. Этно-культурная и социально-экономическая история. Баку. Элм. 1993 (рос.)
  3. Хоренский М. История Армении. Пер. с древнеармянского Г. Саркисяна, Айастан, Ереван, 1990 (рос.)
  4. Гевонд. История халифов вардапета Гевонда, писателя VIII в., пер. с арм. К. Патканова, СПб, 1862 (рос.)
  5. С. Б. Ашурбейли. Очерк истории средневекового Баку (VIII — нач. XIX вв.), Издательство АН Азерб. ССР, Баку 1964. 336 стр.(21 п.л.)
  6. Г. Алішан. Давні вірування вірмен. Alishan. Hin Havatk gam Hetanosagan gronk Hayots («Ancient Beliefs, or Pagan Religions of Armenia»), pp. 50-51, 302, 432, Venice, 1895)
  7. Ahmad Kasravi Tabrizi. Namha-ye shahrha va deyeha-ye Iran, I, Tehran, 1929. (نام شهرها و ديه‌هاي ايران)
  8. Картлис Цховреба, т. I, Тбилиси, 1955 г., с. 371 (на фр. яз.); т. II, Тбилиси, 1959 г., с. 166 (на груз. яз.)
  9. E. Kämpfer. Amoenitatum exoticarum politico-physico-medicarum fasciculi V, quibus continentur variae relationes, observationes et descriptiones rerum Persicarum et ulterioris Asiae, multa attentione, in peregrinationibus per universum Orientum, collecta, ab auctore Engelberto Kaempfero. Lemgoviæ : Typis & Impensis Henrici Wilhelmi Meyeri, Aulæ Lippiacæ Typographi , 1712, p. 253–262.
  10. Al-Istakhri. Kitab Masalik al-Mamalik. BGA, 1, ed. M. J. De Goeje., 1927
  11. Geographie d'Aboulfeda traduite de Parabe en francais et accompagnee de notes et d'eclaircissements par M. Reinaud, t. I–II, Paris, 1848–1883
  12. а б Ашурбейлі С. Б. Про історію Сураханского храму вогнепоклонників
  13. Alakbarov, Farid (Summer 2003), «Observations from the Ancients», Azerbaijan International 11 (2): «„according to historical sources, before the construction of the Indian Temple of Fire (Atashgah) in Surakhani at the end of the 17th century, the local people also worshiped at this site because of the 'seven holes with burning flame'.“(англ.)</
  14. The Indian diaspora in Central Asia and its trade, 1550–1900 “… George Forster … On the 31st of March, I visited the Atashghah, or place of fire; and on making myself known to the Hindoo mendicants, who resided there, I was received among these sons of Brihma as a brother; an appellation they used on perceiving that I had acquired some knowledge of their mythology, and had visited their most sacred places of worship …» (англ.)
  15. Ervad Shams-Ul-Ulama Dr. Sir Jivanji Jamshedji Modi, Translated by Soli Dastur (1926), My Travels Outside Bombay: Iran, Azerbaijan, BakuFarroukh Isfandzadeh … Not just me but any Parsee who is a little familiar with our Hindu brethren's religion, their temples and their customs, after examining this building with its inscriptions, architecture, etc., would conclude that this is not a Parsee Atash Kadeh but is a Hindu Temple … informed me that some 40 years ago, the Russian Czar, Alexander III, visited this place with a desire to witness the Hindu Brahmin Fire ritual … gathered a few Brahmins still living here and they performed the fire ritual in this room in front of the Czar … I asked for a tall ladder and with trepidation I climbed to the top of the building and examined the foundation stone which was inscribed in the Nagrik [or Nagari] script … the installation date is mentioned as the Hindu Vikramaajeet calendar year 1866 (equivalent to 1810 A. D.) …" (англ.)
  16. Chardin J. Voyages en Perse et autres lieux de 1'Orient. Vol. II. Amsterdam, 1735. p. 311 (фр.)
  17. E. Kämpfer. Amoenitatum exoticarum politico-physico-medicarum fasciculi V, quibus continentur variae relationes, observationes et descriptiones rerum Persicarum et ulterioris Asiae, multa attentione, in peregrinationibus per universum Orientum, collecta, ab auctore Engelberto Kaempfero. Lemgoviæ : Typis & Impensis Henrici Wilhelmi Meyeri, Aulæ Lippiacæ Typographi , 1712, p. 253–262
  18. J. Villotte, Voyage d'un missionnaire de la Compagnie de Jésus en Turquie, en Perse, en Arménie, en Arabie et en Barbarie, Paris, 1730 (фр.)
  19. Лерхе Іоанн. Виписка з подорожі Іоанна Лерхе, що тривав від 1733 до 1735 р. з Москви до Астрахані, а звідти по країнах, що лежить на західному березі Каспійського моря. «Нові щомісячні твори», ч. XLIV, лютий, СПб., 1790 р., с. 75
  20. Jonas Hanway. An Historical Account of the British Trade Over the Caspian Sea, 1753 (англ.)
  21. Samuel Gottlieb Gmelin. Reise durch Russlaud zur Untersuchung d. drei Naturreiche, p. 45 (нім.)
  22. Fire-temple in Ani (англ.)
  23. Fire Temple at Niasar (англ.)
  24. ISFAHAN IN PRE-ISLAMIC PERIOD. The Arab geographers report that the Sasanian city of Isfahan comprised two adjoining towns: Jayy (англ.)
  25. Bavan on Google maps (англ.)
  26. Ali Akbar Dehkhoda. Loghatnameh, (in Persian), Tehran
  27. М. Бойс. Зороастрійці. Вірування і звичаї
  28. Мусеві Т. М. Середньовічні документи з історії Баку. Баку, 1967, с. 63-64 (на азерб. яз.)
  29. Zoroastrian calendar calculator (Shahanshai, Kadmi, and Fasli dates for any calendar year) (англ.)
  30. Jean Françoise Gamba. Voyage dans la Russie meridionale. II. Paris. 1826. P. 299 (фр.)
  31. Dan Shapira. A Karaite from Wolhynia meets a Zoroastrian from Baku. Iran and the Caucasus, vol. 5, no. 1, 2001, pp. 105–106 (фр.)
  32. Alexandre Dumas. Impressions de voyage: Le Caucase (1866) (фр.)
  33. Ussher. A Journey from London to Persepolis. pp. 208–207, London, 1865. (англ.)
  34. Thielmann, Journey in the Caucasus, Persia, and Turkey in Asia, Eng. tr. by Heneage, 2. 9-12, London, 1876 (англ.)
  35. James Bryce. Transcaucasia and Ararat: Being Notes of a Vacation Tour in the Autumn Of 1876. (англ.)
  36. E. Orsolle. Le Caucase et la Perse. Ouvrage accompagné d'une carte et d'un plan. Paris, E. Plon, Nourrit et cie, 1885, pp. 130–142 (фр.)
  37. O'Donovan E. Merv Oasis: Travels and Adventures East of the Caspian during the years 1879-80-81. 2 vols. New York, 1883 (англ.)
  38. Men and Women of India. Vol. 1, no. 12, p. 696, Bombay, Dec. 1898 (англ.)
  39. J. D. Henry, Baku, an Eventful History, 1906 (англ.)
  40. Сисоєв В., Садігі Г. Атешгях або Храм вогнепоклонників в Сураханах і Садігі Г. Древности села Шихова Известия Азербайджанського Археологічного комітету, окремий відбиток з випуску 1. Баку Слово 1925 р. 32с.
  41. Саяпін М. С. Бакинські давнини (Погляди обивателя). Рукопис ФП-328 бібліотеки НАН Азербайджану, 1930 р.
  42. «Мааріф ве медениет» («Освіта і культура»), № 2, 1925 р., Баку, с. 37-38
  43. Maari Mumbai Bahaarni Sehel — Europe ane Iran-nee Musaafari-naa 101 Patro. 1926, p. 266–279 (English translation: «My Journey outside Mumbai — 101 letters of my Europe and Iran Journeys.» by Ervad Shams-Ul-Ulama Dr. Sir Jivanji Jamshedji Modi. Translated from Gujarati by Soli P. Dastur in 2004. (англ.)
  44. иранские зороастрийцы в Атешгяхе во главе с мобедом Курошем Никнамом (рос.)
  45. Жюль Верн. Клодіус Бомбарнак (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Вишивка Це незавершена стаття про культуру.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.