Битва під Зеленцями

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Битва під Зеленцями (також у російських джерелах «Бій під Городищем») сталася 18 червня (7 червня за старим стилем) 1792 року під час польсько-російської війни 1792 року біля села Зеленці (Жилинці), нині Шепетівського району. Польський корпус князя Понятовського взяв гору над російськими військами генерала Моркова, але оскільки поляки продовжили відступ з огляду на стратегічну позицію, у російських джерелах цей бій вважається перемогою росіян.

Передумови[ред.ред. код]

Картина Олександра Орловського «Битва під Зеленцями»

Після успіху під Борушківцями російський командувач генерал Михайло Каховський послав із корпуса генерала Кутузова навздогін відступаючій на захід коронній армії 11-тисячну дивізію генерал-майора Іраклія Моркова з 24 гарматами, посилену козаками Орлова.[1] Загін генерал-майора Моркова мав завдання обійти поляків, що відступали на Заслав через Зеленці і вдарити їм у фланг. Морков повинен був відрізати полякам відступ від Горині, а також захопити їхній табір із військовим реманентом і припасами. Морков швидко вирушив на світанку 18 червня й у 7 годині ранку прибув до Зеленець, де його зустріли 3,000 поляків генералів Юзефа Зайончка та Людвіка Трокіна.

Коронне військо відступило 15 червня під Полонне. Польські генерали вирішили продовжити відступ, оскільки вирішили, що не мають можливості захистити міста, яке не має укріплень. 17 червня Понятовський відійшов до Шепетівки, де отримав інформацію про те, що дивізія Любомирського знаходиться в Заславі. Він наказав Любомирському приєднатися до його сил поблизу Зеленців.

Під Зеленцями польський відділ генерала Зайончека зайняв позицію на горбі при дорозі Полонне-Заслав, з багнистою долиною на лівому крилі, плавним підйомом на правому і лісом у тилу. Трокін і Зайончек не зайняли між тим село Зеленці, а ліс заважав оглядати й передбачати можливий розвиток подій. Польський бойовий порядок складався з кінноти на флангах та піхоти у центрі. Зайончек послав гінця до Понятовського із проханням поспішити на допомогу.

Початок битви[ред.ред. код]

Російсько-польська війна 1792, початкове розташування військ на Правобережній Україні

О шостій ранку російські сили підійшли в колоннах і під вогнем польської артилерії розгорнулися в бойовий порядок на рівнині, з кіннотою на флангах (Ольвіопольський і Воронізький гусарські полки на лівому крилі, кінні єгері Єлисаветградського полку на правому), в центрі стояла піхота, два єгерських і чотири гренадерських батальони, із єгерським батальйоном Катеринославського полку у резерві, і ще одним батальоном катеринрославців і ескадроном кінноти в охороні табору. Користуючись відсутністю польської протидії росіяни зайняли Зеленці та розпочали під заслоною села прицільний обстріл польських лав.

О сьомій ранку на поле битви прибув князь Юзеф Понятовський, що призвело до втримання атаки росіян та до очевидного зміцнення польських сил. Ліве крило підпер полк кінноти, праве бригада кавалерії народової генерала Станіслава Мокроновського, а центр посилило ще два батальони піхоти і 12 гармат. Інші відділи прибували протягом тривання битви і зупинялися під заслоною лісу.

Дивізія Костюшка не підійшла під Зеленці, забеспечуючи прикриття від корпусів Дуніна і Леванідова.

Зважаючи на обстріл з боку села, Понятовський наказав очистити Зеленці від ворога, що усе ж не вдалося здійснити і село підпалили. (Інше джерело про цю подію пише так: інший російський відділ зайняв Зеленці, не осаджені поляками. По невдалій атаці кавалерії на село, князь Юзеф Понятовський наказав його підпалити, що призвело до втечі росіян.) Дим заслонив полякам поле битви, і росіяни під його запоною вдарили на кавалерію на правому крилі (полк булави коронної), котра замість наступу на ворога зустріла його атаку на місці, була швидко розбита та вдалася до панічної втечі.

Битва під Зеленцями

Перелом у битві[ред.ред. код]

Завдяки втручанню князя Сангушка та офіцерів вдалося повернути кавалеристів, а тим часом російські вершники потрапили під сильний обстріл польської артилерії. Далі по ним з флангу вдарила кавалерія народова Мокроновського, що повернулася з утечі та бажала змити з себе її ганьбу, а з фронту їх атакувала польська кавалерія з другої лінії. Російська кіннота не витримала й відступила, втративши прапор. Для зміцнення ефекту Понятовський наказав генералу Чапському зміцнити польський натиск, але той зажадав письмового наказу, посилаючись на те, що усний є незрозумілим (Чапський був прибічником Торговицької конфедерації). Таким чином була втрачена можливість повністю розбити російське крило.

Після артилерійської підготовки у центрі до атаки рушили російські гренадери Катеринославського полку, а три батальона польської піхоти, що складалися переважно з новобранців, не витримавши сильного обстрілу та штикової атаки росіян, втекли. Утікаюча піхота утворила прогалину у центрі, яку використали росіяни, і на додачу виникло замішання у резервному польському батальйоні. У ту прогалину рушив Понятовський на чолі двох батальйонів. Незважаючи на сильний обстріл польської артилерії і вогонь поляків, гренадери кілька разів піднімалися в атаки на багнети, але без успіху, понесли втрати від польського вогню й були змушені відступити.

План бою

На лівому крилі так само почався російський натиск, під силою якого поляки почали відступати. Коли росіяни підійшли під вогонь польської артилерії, вдалося їх відігнати контратаками піхоти і зайняти попередні позиції.

Незважаючи на опір росіян на всіх ділянках фронту Понятовський постановив перебрати ініціативу сформувавши бойову групу з частин дивізії генерала Вельгорського (3 піхотних батальона з полків Потоцького, Малчевського і острозької ординації, брикада кавалерії народової Дзєржка і авангард полка Юзефа Любомирського). Польська кіннота відтіснила російську, але генерал Вельгорський, побоюючись, що його піхота поступається російській, діяв самовільно й нерішуче, завдяки чому Морков зміг переформувати свої відділи. Але російський генерал не почувався впевнено і посилав до Каховського гінців з проханнями допомоги. Морков не отримав допомоги і вирішив вишикувати своє військо в каре та виходити з поля бою.

Кінець битви[ред.ред. код]

Картина Войцеха Коссака «Після битви під Зеленцями»

Приблизно о 5 годині по полудні битва закінчилася, і поле бою залишилося за поляками. Викрикнуто віват і по відпочинку, що тривав 2 години, відступ на Заслав відновився. Поле бою зайняв знову Морков, проголосивши себе переможцем, за що отримав орден Святого Георгія другого ступеня. Він заступив дорогу дивізії Косцюшка, що підтягнулася до місця події. Косцюшко, оцінивши, що ворог його переважає, через дві години протистояння відійшов, давши кілька артилерійських залпів по російських лавах. Наступного дня Косцюшко приєднався до головних сил коронної армії під Заславом.

Наслідки[ред.ред. код]

За російськими даними, поляки втратили щонайменше 800 чол., беручи до уваги поранених, і 2 гармати, а росіяни 730 людей.[2]

Знак ордена «Віртуті Мілітарі» 1792 рік

Битва під Зеленцями стала першою перемогою Війська Польського за багато років, і на честь цієї події король Станіслав Понятовський заснував найвищу військову нагороду Польщі, орден Віртуті Мілітарі. Але ця перемога не зупинила похід росіян на Варшаву, і польське військо продовжило відступ. Спроби зупинити росіян, спершись на фортецю в Острозі були облишені через загрозу оточення. Був ще один шанс дати бій під Дубном, але через брак припасів було вирішено відступати далі на захід до лінії Бугу.

Примітки[ред.ред. код]

  1. За даними «Военной энциклопедии» Сытина, т.10 ст. «Зѣлинцы»: 8 батальонів піхоти, 22 ескадрона кінноти, всього 8 тисяч
  2. «Военная энциклопедия» Сытина, т.10 ст. «Зѣлинцы»


Посилання[ред.ред. код]