Хмельницька область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Хмельницька область
Coat of Arms of Khmelnytskyi Oblast.svg Flag of Khmelnytskyi Oblast.png
Герб Хмельницької області Прапор Хмельницької області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Хмельниччина
Країна: Україна Україна
Утворена: 22 вересня 1937 року
Код КОАТУУ: 68000
Населення: 1 304 811 (на 1.08.2014)
Площа: 20629 км²
Густота населення: 64.2 осіб/км²
Поштові індекси 29000—32664
Телефонні коди: +380-38
Обласний центр: Хмельницький
Райони: 20
Міста:

обласного значення
районного значення


6
7
Райони в містах: 0
Смт: 24
Села: 1410
Селища: 5
Селищні ради: 24
Сільські ради: 568
Номери автомобілів: BX
Інтернет-домени: km.ua
Мапа області
Обласна влада
29005, м. Хмельницький, майдан Незалежності, Будинок рад
Веб-сторінка: oblrada.km.ua
adm-km.gov.ua
Голова ОДА: Прус Леонід Іванович
Рада: Хмельницька обласна рада
Голова ради: Гончар Іван Ярославович

Хмельни́цька о́бласть (до 4 лютого 1954 року — Кам'яне́ць-Поді́льська[1]) — область на заході України. Утворена 22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР з центром у місті Кам'янці-Подільському.

Площа області становить 20,6 тисячі км² (3,4% площі території України). Населення — 1 401,14 тисячі осіб (на 1 січня 2004 року). Центр області — місто Хмельницький.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Історія Хмельницької області

Прадавні часи[ред.ред. код]

Поселення на території Хмельницької області, бере свій початок з часів первіснообщинного ладу: раннього палеоліту, підтвердження цьому — археологічні розкопки. Впродовж багатьох тисячоліть багато населених пунктів безслідно зникало, деякі з них знову відроджувалися, руйнувалися в роки війн і знову відбудовувались і так зазнавали змін протягом всього свого існування. Значній частині поселень вдалося зберегли свої історичні пам'ятки до сьогодення, але їх стан досить задовільний.

Найдавніша палеолітична стоянка первісних мисливців відома поблизу села Врублівці Кам'янець-Подільського району (близько 300 тис. років тому). У добу середнього і особливо пізнього палеоліту первісні мисливці почали заселяти територію сучасного Поділля. Найдавніші поселення цього періоду виявлені у селах Врублівці, Калачківці, Китайгород, Стара Ушиця Кам'янець-Подільського району.

У добу неоліту (VII–IV тис. до н. е.), коли людина перейшла від мисливства, збиральництва і рибальства до відтворюючих форм господарської діяльності — мотичного землеробства і скотарства по всій території сучасної Хмельницької області утворюються поселення найдавніших землеробів і скотарів (Славута Віньковецького району тощо).

У IV—ІІІ тис. до н. е. Наддніпрянщина і Надбужжя заселяються нащадками неолітичних племен-носіїв високорозвиненої так званої трипільської культури, землеробської культури, яка мала великі населені пункти та досконаліші будинки. У Хмельницькій області відомо близько 150 пам'яток трипільської культури. Предками стародавніх слов'ян вважаються племена так званого скіфського періоду (VII–IV ст. до н. е.). Їх могильники та поселення збереглися на всій території області.

З початку І тис. н. е. територію Поділля заселяють ранньослов'янські племена, які входили до складу антського племінного союзу і займалися орним землеробством.

З утворенням на базі ранньослов'янських племен єдиної давньоруської держави — Київської Русі (ІХ—XV ст.) до її складу на території сучасного Поділля увійшли племена уличів і тиверців. До першої половини XI ст. належить відомий меч з Карабчиїва (з-під Кам'янця-Подільського) з рослинним орнаментом з варіацій крину, лози. На руків'ї деревоподібна композиція з гравіруванням на черневому тлі, на перехресті — лоза, пагони якої заповнені черню. Подібна орнаментація візантійського походження, що склалася у X — XI ст., її варіант відомий серед орнаментів Софії Київської[2][3].

Середньовіччя[ред.ред. код]

З посиленнями феодальної роздробленості Стародавньої Русі і виникненням окремих удільних князівств у кінці ХІ ст. в Наддністрянщині утворюються Теребовлянське князівство, а згодом, з 1141 р. — Галицьке, до складу якого увійшла південна частина сучасної Хмельницької області колонізована князем Васильком Ростиславовичем (Теребовлянським), більш відома як Пониззя.

Після загарбання краю ординськими племенами у 1246 р. Галицько-Волинське князівство змушене було визначати свою залежність від Золотої Орди. Край було поділено на округи, населення яких платило величезну данину. Спустошувалися села і міста, руйнувалися фортеці. Ця трагічна сторінка в історії Хмельниччини, як і всієї Русі, тривала понад 100 років.

Скориставшись феодальною роздробленістю давньоруських земель і ослабленням їх внаслідок ординської навали, територію захоплюють литовські і польські феодали.

Наступ польських феодалів на українські землі посилився після Кревської унії, укладеної в 1385 р. між Польщею і Литвою. Внаслідок гострої боротьби між Польщею, Литовським князівством і Угорщиною захоплені ними землі Західного Поділля оголошуються (1439 р.) окремим подільським воєводством з центром у Кам'янці-Подільському. До його складу увійшли 3 повіти: Кам'янецький, Летичівський і Червоноградський.

Новий час[ред.ред. код]

З середини XV ст. частішають спустошливі кримсько-татарські напади на Поділля. Лише під час нападу на Поділля, Волинь і Галичину у 1575 р. татари полонили понад 55 тис. ос. Все це, безперечно, зумовило спустошення поселень краю. Однак в наступні десятиріччя вже спостерігається збільшення кількості поселень і населення в них.

Після Люблінської унії (1569) землі Брацлавщини відійшли до Польщі, внаслідок чого створюються Брацлавське воєводство. Загарбані землі заселяє польська шляхта, в її руках зосереджуються основні земельні володіння. Виникають фільварки, сільські поселення збільшуються у розмірах.

Старокостянтинів. Оборонна вежа

Із впровадженням у 1596 р. Берестейської унії під впорядкуванням православної церкви України і Білорусі, Ватикану — на землях, захоплених Польщею, у тому числі на Поділлі, посилилася релігійна і національна конфронтація.

Соціально-економічне і національно-релігійне гноблення викликало хвилю народних протестів проти польської шляхти і місцевих поневолювачів, наростання визвольного руху. Це знайшло вияв у селянсько-козацьких повстаннях, які почалися з кінця XVI ст.

За Андрусівською угодою 1667 р. більша частина Правобережної України і Східна Галичина, в тому числі сучасна Хмельниччина, залишилася за Польщею. Протягом XVIXVII ст. однією з форм антифеодальної боротьби були масові втечі селян із загарбаних Польщею земель у південні степи до козаків.

У наступні десятиріччя територія стає ареною безперервних військових сутичок, жорсткої боротьби за сфери панування. У 1672 р. 300-тисячне турецьке військо захоплює Подільське воєводство. Проте в 1699 р. за Карловацьким трактатом ці землі знову відійшли до Польщі.

Усі ці події вплинули на міграційні процеси. Після того, як турки залишили Поділля (1699), почалося його заселення переважно українцями, які приходили з території Руського та Волинського воєводств і оселялися селами.

У квітні 1793 р. землі Поділля у складі Правобережної України були приєднані до Росії. Утворилися Ізяславське і Брацлавське намісництва та Кам'янецька область, пізніше переіменована в Подільську губернію У 1797 р. — 1803 р. відбулося укрупнення повітів, з яких Кам'янецький, Летичівський, Проскурівський, Ушицький охоплювали більшу частину сучасної Хмельницької області.[4]
Детальніше у статті: Історичний територіальний поділ України

Складні соціально-економічні і політичні умови історичного розвитку Поділля зумовили особливості формування поселень, спрямованість міграційних процесів, природний приріст, і динаміку етнічного складу. Значними змінами супроводжувався перехід до капіталістичних відносин. Уже в другій половині XVII ст. відбувся процес перетворення ремесла у товарне виробництво і зародження передумов мануфактури, зростання елементів товарності в сільському господарстві. Це сприяло збільшенню величини сільських поселень.

ХХ століття[ред.ред. код]

На початку XX століття північна частина Хмельницької області входила до складу Волинської губернії, зокрема Заславського повіту, Старокостянтинівського повіту.

До того ж, деякі населені пункти теперішньої Хмельницької області утворювали більшість волостей у складі Острозького повіту (із 15 — 9) з центрами село Ганнопіль, село Довжки, село Кунів, містечко Ляхівці (нині Білогір'я), село Переросле, село Плужне, село Семенів, село Старий Кривин, село Уніїв (нині — Ставищани Білогірського району), а також Новоград-Волинського повіту з центрами містечко Берездів, містечко Остропіль, містечко Полонне, та Кременецького повіту з центрами містечко Ямпіль і село Святець.

25 жовтня — 2 листопада 1921 р. під час Листопадового рейду через Чемеровецький, Городоцький, Ярмолинецький, Віньковецький, Деражнянський, Летичівський та Старосинявський райони теперішньої Хмельницької області проліг шлях Подільської групи (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

24 — 25 листопада 1921 р. Подільська група (командувач — Сергій Чорний) Армії Української Народної Республіки поверталася з Листопадового рейду через Шепетівський, Славутський райони теперішньої Хмельницької області.

Промисловий розвиток і події Першої світової і громадянської воєн сильно вплинули на динаміку етнічного складу міського населення і мало змінили етнічну структуру сільського населення. Як і в XIX ст., тут чисельно переважали українці. За даними перепису населення 1926 р. українці серед сільського населення Проскурівської і Кам'янецької округ становили від 80 до 90%. Вони займалися переважно сільським господарством і проживали у сільській місцевості.

У радянський період етносоціальні, етнокультурні та демографічні процеси на Поділлі розвивались неоднозначно. До певної міри вони коригувалися територіальними змінами, пов'язаними з адміністративними перетвореннями та змінами чисельного складу населення.

Хмельницька область як і всі сільськогосподарські зони України, зазнало відчутних втрат у людності внаслідок примусової колективізації і особливо голоду 1932–1933 рр. Разом з репресіями 30-х років втрати населення на Поділлі становили майже 5 млн осіб, переважно — це сільські жителі.

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше у статті Економіка Хмельницької області

Промисловість[ред.ред. код]

Хмельницька АЕС

Важливе місце серед галузей промисловості займає машинобудування та металообробка, в якій зайнято 44,2% загальної кількості працюючих в промисловості області. Підприємства цієї галузі випускають верстати, ковальсько-пресові машини, трансформатори, сільськогосподарські машини для рослинництва, технологічне обладнання для переробних галузей агропромислового комплексу, кабель, електротехнічні вироби. Найбільші підприємства області — ПАТ «Укрелектроапарат», «Катіон», «Адвіс», «Пригма-Прес», «Термопластавтомат», ВО «Новатор», кам'янець-подільські АТВТ «Мотор» та заводи «Електроприлад» і кабельний, ВАТ «Шепетівський завод культиваторів», Волочиський ВАТ «Номінал», верстатобудівне ВАТ «Говер» у Городку та ін.

Підприємствами області в минулому році освоєно виробництво нових видів продукції. Серед них кормозбиральний комбайн «Марал-125 Поділля» (ВАТ «Адвіс»), техніка для виготовлення тари і упаковки (ВАТ «Термопласт-автомат»), котли опалювальні (ВАТ «Темп»), нові види дискових твердосплавних пил (Кам'янець-Подільський завод дереворіжучого інструменту «Мотор»), конденсатори електролітичні нової серії (ВАТ «Катіон»), комбінований ґрунтообробний агрегат «Поділля» (ВАТ «Шепетівський завод культиваторів»), гама нових трансформаторів (ПАТ «Укрелектроапарат»), радіостанції для тепловозів і електровозів (об'єднання «Новатор»), електропилососи (Шепетівський завод «Пульсар»). Освоєно випуск лічильників газу, води і тепла та іншої продукції.

Провідне місце займає харчова промисловість, обсяги виробництва продукції якої становлять 35,4% загально обласних обсягів. Харчова промисловість представлена такими галузями, як цукрова, хлібопекарська, кондитерська, макаронна, овочеконсервна, м'ясна і молочна, спиртова, пивоварна, борошномельно-круп'яна, тютюнова та інші, в яких зайнято 22,4% загальної кількості працівників промислових підприємств області.

Хмельницька область — один з найважливіших в Україні регіонів цукроваріння, де діють 16 цукрових заводів. Найбільші цукрові заводи розташовані у Хмельницькому, Шепетівці, Кам'янець-Подільському, Теофіполі, Городку, Деражні.

Легка промисловість області розвивається на основі переробки місцевої сировини (шкіра) і сировини, що завозиться (вовна, бавовна, текстиль, шкіра). В ній виділяються такі галузі: швейна, текстильна, взуттєва, трикотажна, галантерейна. Серед найбільших підприємств області Хмельницькі ВАТ «Взутекс», ВАТ «Шкіргалантерея», ЗАТ «Хмельницьклегпром», Дунаєвецька суконна фабрика, Волочиська швейна фабрика «Горинь».

Лісова і деревообробна промисловість випускає меблі, тару, будівельні матеріали, папір, картон. Найбільші меблеві фабрики знаходяться в Хмельницькому, Ізяславі, Летичеві. Великим попитом користується продукція акціонерних товариств «Славутсько-Полянська паперова фабрика» та «Понінківський картонно-паперовий комбінат».

Велике значення для розвитку економіки області має електроенергетика: в м. Нетішин 1987 року діє Хмельницька АЕС, що підключена до енергосистем України і країн Центральної Європи. В загальній структурі обсягу промислового виробництва частка енергетики становить 34,2%.

В області також працюють підприємства, які виготовляють товари побутової хімії (Славутський завод «Лотос»), музичні інструменти (Ізяславська фабрика «Октава»), посуд, медичні інструменти, культтовари та інші товари народного споживання.

Агропромисловий комплекс[ред.ред. код]

На території Хмельницької області знаходиться майже 4% всіх сільськогосподарських угідь України. Першість серед галузей сільського господарства тримає рослинництво.

Найбільші посівні площі в області займають зернові культури, а серед них — озима пшениця. Вирощують також ячмінь, горох, овес, гречку, кукурудзу та ін.

Хмельниччина — один із найважливіших регіонів вирощування цукрових буряків.

Важливою галуззю рослинництва є вирощування картоплі.

Петрові батоги (лат. Cichorium intybus)

Виробництвом ефіроолійних культур займаються у Летичівському, Деражнянському, Хмельницькому районах, вирощують цикорій у Славутському і Старокостянтинівському районах.

Природні умови сприятливі для розвитку овочівництва, але посівні площі овочевих культур ще невеликі. Понад 40% посівних площ займають кормові культури (багаторічні трави, кукурудза на силос, горох, вика, кормові буряки, люцерна, ріпак).

Поділля — це край садівництва. Основні плодові культури: яблуня, груша, абрикос, вишня, черешня, волоський горіх. Найбільша концентрація садів — у Придністров'ї (Віньковецький, Дунаєвецький, Новоушицький, Кам'янець-Подільський райони).

Тваринництво в області базується на польовому кормовиробництві, природних пасовищах, відходах харчової промисловості, виробництві комбікормів Найважливішими галузями є м'ясо-молочне скотарство і свинарство. Розвинуті також птахівництво, вівчарство, кролівництво, бджільництво, рибальство.

В області розроблена програма інтенсифікації тваринницької галузі, в основу якої покладено створення спеціалізованих масивів маточного поголів'я, конкурентноспроможної молочної і м'ясної худоби, збільшення питомої ваги гібридного і місцевого молодняка свиней. Діє мережа племінних заводів і племінних ферм. Передбачається змінити структуру основного стада в напрямку збільшення корів м'ясного напрямку в районах Поліської зони, зменшення чисельності дійного стада компенсувати підвищенням його продуктивності.

Транспортна-комунікаційна інфраструктура[ред.ред. код]

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Хмельницької області

Хмельницька область має добре розвинуту транспортну мережу. Важливе значення має її положення на транспортних шляхах, що зв'язують основні промислові райони України (столичний. Харківський, Придніпров'я, Донбас) і Росії, а також чорноморські порти із західноукраїнськими областями та країнами Центральної і Східної Європи.

Автомагістраль Н03

З півночі на південь область перетинають залізниця і ряд автошляхів, які дають вихід Білорусь і країни Балтії, Молдову та країни Південно-Східної Європи.

Головне місце у перевезенні вантажів і пасажирів як у межах області, так і в зв'язках з іншими регіонами країни, займає залізничний транспорт. Область розташована в зоні діяльності Південно-Західної залізниці, на її території функціонує 40 залізничних станцій. Найбільшими залізничними вузлами в області є станції Шепетівка і Гречани, яка розташована у Хмельницькому.

Обласний центр має зручне залізничне сполучення з європейськими столицями: Москвою, Прагою, Братиславою, Варшавою, Будапештом, Белградом.

Транспортне сполучення в майбутньому стане ще кращим: планується будівництво високошвидкісної автомобільної магістралі «Західна Європа-Київ», яка пролягатиме по території Хмельниччини.

Автомагістраль М12

У Хмельницькому розташований аеропорт, що відповідає вимогам статусу міжнародного.

Трубопровідний транспорт представлений газопроводами, які перетинають територію області: «Союз» (Оренбург — західний кордон України), «Уренгой-Ужгород», «Дашава-Київ».

Набувають подальшого розвитку в області засоби телекомунікацій. На території області прокладено волоконно-оптичний кабель «Київ-Захід», активно розширює зону діяльності система міжнародного зв'язку «УТЕЛ», розвивається мережа мобільного телефонного зв'язку.

Через Хмельницьку область проходять автошляхи М12 та Н03.

Освіта[ред.ред. код]

В області досить розвинена система вищої освіти. До того ж, спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості людей, які мають наукові звання. Якщо у 2006 році в області було 43 професори, то зараз — 56, доцентів було 27, зараз — 32. В Хмельницькому національному університеті працюють наукові центри. На Хмельниччині функціонує 31 вищий навчальний заклад ІІ—IV рівнів акредитації. В області достатньо закладів з підготовки спеціалістів для сільського господарства, педагогів, економістів, управлінців та фахівців деяких технічних спеціальностей. Натомість відсутні можливості для підготовки медиків (за винятком молодших та середніх медпрацівників) та спеціалістів технічних професій вузької спеціалізації. В інститутах, університетах та академіях області навчається близько 50 тис. студентів, що майже удвічі більше, ніж було у 1998 році.

Географія[ред.ред. код]

Докладніше у статті Географія Хмельницької області

Географічне розташування[ред.ред. код]

Хмельниччина розташована на стику двох історико-географічних регіонів — Правобережжя і Західної України. У своїх сучасних межах область існує з 22 вересня 1937 року, коли постановою ВЦВК СРСР було створено Кам'янець-Подільську область. У травні 1941 року обласний центр було перенесено в м. Проскурів, але в січні 1954 року область перейменували, назвавши Хмельницькою, а у м. Проскурів змінено назву на Хмельницький.

Територія області лежить між 48°27' та 50°37' північної широти й між 26°09' та 27°56' східної довготи. Протяжність області з півночі на південь 220 км, а із заходу на схід — 120 км. Межує на північному заході з Рівненською, на північному сході з Житомирською, на сході з Вінницькою, на півдні з Чернівецькою, на заході з Тернопільською областями.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат помірно континентальний з м'якою зимою (середня температура січня −5 °C) і теплим, вологим (середня температура липня +19 °C) літом. Кількість опадів, 70% яких припадає на теплий період, становить 500–640 мм на рік. Поверхня області в основному становить пологохвилясту лесову рівнину. На півночі регіону розташована Поліська низовина (з абсолютними висотами до 240 м), на північному заході — Волинська, у центрі — Придніпровська (до 380 м) і на півдні — Подільська (до 400 м) височини. В області знаходяться верхні течії річок Горинь, Случ і Південний Буг, що визначають природний вигляд районів Полісся і Поділля. Але особливо мальовничі глибоко і хитромудро врізані долини Дністра і його лівих приток (Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Ушиці та ін.), що місцями утворюють ефектні каньйони і захопливі пейзажі.

Рельєф[ред.ред. код]

Панорама Дністра

Більшу центральну частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270–370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра.

На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі — Поліська низовина (висоти 200–250 м).

Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області — гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська).

Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану каньйоноподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою.

Річки. Озера[ред.ред. код]

Територією області течуть 120 річок завдовжки понад 10 км кожна. Найбільшими є Дністер (довжина в межах області 160 км) із притоками Збруч, Смотрич, Ушиця; Південний Буг (довжина в межах області 120 км) із притоками Бужок, Вовк, Іква; річки Дніпровського басейну — Горинь, Случ, Хомора.

Озер мало. Зустрічаються переважно в басейні Горині. Потрібно виділити найбільші озера області такі, як Голубі озера, що утворилися на місці відпрацьованих торфових кар'єрів[5]. Озеро Святе — найбільше озеро Хмельницької області. Належить до групи заславських озер, розташованих на території Михельського лісництва ДП «Ізяславське лісове господарство» на Малому Поліссі.

Голубі озера знаходяться в Білогірському районі, між селами Жижниківці і Синютки. Княже озеро, яке розкинулось на берегах Горині у Славутському районі, між селами Крупець і Колом'є. Найбільше водосховище — Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ, головним чином, у басейнах Горині та Південного Бугу, зокрема Щедрівське (1258 га), Новоставське (1168 га), Кузьминське (765 га).

Територією області протікає понад 3 тисячі річок і потічків. Найбільші ріки — Дністер, Південний Буг, Горинь, Случ, Збруч, Смотрич, Хомора. Область має 60 водосховищ з обсягом води 153 млн куб.м, 1799 ставків. Найбільші водосховища — Дністровське та Щедрівське на Південному Бузі. По запасах водних ресурсів регіон займає 6 місце в країні[6].

Природні ресурси[ред.ред. код]

В області Держбалансом обліковується 391 родовище з 26 видів різноманітних корисних копалин. Область є одним з головних постачальників карбонатної сировини для цукрової промисловості України. Враховується 7 родовищ вапняків, запаси яких становлять 121,5 млн тонн (37,1% від запасів в Україні). В останні роки встановлена висока ефективність використання сапонітових глин. Завершена детальна розвідка Варварівського родовища у Славутському районі, як найбільш перспективного. Затверджені запаси сапонітових глин Варварівської і Ташківської ділянок кількістю 22663,5 тис.тонн. Обліковується 9 родовищ первинних каолінів, загальні запаси яких становлять 8231,1 тис.тонн. Цементна галузь області спирається на 2 родовища Кривинське у Славутському районі та Гуменецьке родовище в Кам'янець-Подільському районі. На території області обліковуються 80 родовищ торфу, 19 родовищ гранітів, 126 родовищ цегельно-черепичної сировини, 23 родовища піску, родовище апатитів, 3 родовища крейди в Білогірському районі, родовище травертину в Кам'янець-Подільському районі та фосфориту в Білогірському районі. Питні та технічні підземні води в Хмельницькій області для господарсько-питного і виробничо-технічного водопостачання розвідані на 45 ділянках.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Хмельницька область багата на різноманітні нерудні корисні копалини, насамперед, природні будівельні матеріали. Цьому сприяють як кристалічні породи щита, так і осадові відклади його західного схилу. В той же час вона цілком позбавлена металевих мінеральних ресурсів, а з числа горючих є лише поклади торфу.

Геологія[ред.ред. код]

У геоструктурному відношенні територія області пов'язана з Українським щитом і його Західним схилом. Східна частина лежить у межах Волино-Подільського тектонічного блоку і відзначається близьким до поверхні заляганням порід кристалічного фундаменту — гранітоїдів, гнейсів, кристалічних сланців. Територія на Заході від ізогіпси поверхні фундаменту 300 м належить до Волино-Подільської монокліналі і характеризується нарощуванням із Сходу на Південний Захід осадового чохла — пісковики, аргіліти, піски венду, мергелі й доломіти силуру, на крайньому Південному Заході — глинисто-піщані відклади девону; майже повсюдно поширена нижньокрейдова товща — пісковики, піски, трепели і неогенові вапняки, піски, глини.

Демографія[ред.ред. код]

Населення Хмельницької області на 1 січня 2010 року становило 1334,0 тис. осіб.
Міське населення становить 726,2 тис.(54.5%), сільське 607,8 тис.(45.5%)

Найбільші населені пункти[ред.ред. код]

Міські населені пункти з кількістю жителів понад 5,0 тисяч
за даними Держкомстату[7][8]
Хмельницький 265,0 Городок 16,8
Кам'янець-Подільський 102,7 Дунаївці 16,2
Шепетівка 43,4 Летичів 10,6
Нетішин 36,7 Деражня 10,3
Славута 35,6 Ярмолинці 7,8
Старокостянтинів 34,9 Понінка 7,4
Полонне 21,7 Теофіполь 6,8
Красилів 19,7 Віньківці 6,4
Волочиськ 19,6 Стара Синява 5,6
Ізяслав 17,2 Білогір'я 5,5

Національний склад[ред.ред. код]

Національний склад населення Хмельницької області станом на 2001 рік[9]

Національність Кількість осіб %
1 Українці 1 339 331 93,88 %
2 Росіяни 50 686 3,55 %
3 Поляки 23 005 1,61 %
4 Білоруси 2 750 0,19 %
5 Євреї 1 410 0,10 %
6 Молдавани 1 353 0,09 %
7 Вірмени 1 159 0,08 %
8 Роми 490 0,03 %
9 Татари 464 0,03 %
10 Німці 365 0,03 %
11 Інші 5 636 0,40 %
Разом 1 426 649 100,00 %

Злочинність[ред.ред. код]

Рівень злочинності за 2012 рік на 10 тис. населення складає 66,1 злочинів, з них 23,7 тяжких та особливо тяжких.[10]

Адміністративно-територіальний устрій[ред.ред. код]

Докладніше у статті Адміністративний устрій Хмельницької області

Загальна інформація[ред.ред. код]

Адміністративний центр області — місто Хмельницький.

У складі області:

  • районів — 20;
  • населених пунктів — 1451, в тому числі:
    • міського типу — 37, в тому числі:
      • міст — 13, в тому числі:
        • міст обласного значення — 6;
        • міст районного значення — 7;
      • селищ міського типу — 24;
    • сільського типу — 1414, в тому числі:
      • сіл — 1409;
      • селищ — 5.

У системі місцевого самоврядування:

  • районних рад — 20;
  • міських рад — 13;
  • селищних рад — 24;
  • сільських рад — 568.

Райони[ред.ред. код]

Назва Адм. центр Адм. устрій
1 Білогірський смт Білогір'я Адм. устрій
2 Віньковецький смт Віньківці Адм. устрій
3 Волочиський м. Волочиськ Адм. устрій
4 Городоцький м. Городок Адм. устрій
5 Деражнянський м. Деражня Адм. устрій
6 Дунаєвецький м. Дунаївці Адм. устрій
7 Ізяславський м. Ізяслав Адм. устрій
8 Кам'янець-Подільський м. Кам'янець-Подільський Адм. устрій
9 Красилівський м. Красилів Адм. устрій
10 Летичівський смт Летичів Адм. устрій
11 Новоушицький смт Нова Ушиця Адм. устрій
12 Полонський м. Полонне Адм. устрій
13 Славутський м. Славута Адм. устрій
14 Старокостянтинівський м. Старокостянтинів Адм. устрій
15 Старосинявський смт Стара Синява Адм. устрій
16 Теофіпольський смт Теофіполь Адм. устрій
17 Хмельницький м. Хмельницький Адм. устрій
18 Чемеровецький смт Чемерівці Адм. устрій
19 Шепетівський м. Шепетівка Адм. устрій
20 Ярмолинецький смт Ярмолинці Адм. устрій

Міста обласного значення[ред.ред. код]

Сусідні області[ред.ред. код]

Пам'ятки[ред.ред. код]

Область багата на середньовічні пам'ятки оборонної і церковної архітектури — замки, уфортифіковані церкви, костели і палаци. Значна частина цієї спадщини зосереджена у м. Кам'янець-Подільський — історичній столиці Поділля. На території Хмельницької області розташовано: 105 пам'яток археології (з них — 12 національного значення), 2442 пам'ятки історії (з них — 4 національного значення), 341 пам'ятка архітектури та містобудування (з них — 230 національного значення), 474 пам'ятки монументального мистецтва (з них — 1 національного значення). До Списку історичних населених місць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26.07.2001 р. за № 878, включено 24 поселення Хмельницької області: Антоніни, Білогір'я, Волочиськ, Городок, Гриців, Деражня, Дунаївці, Ізяслав, Кам'янець-Подільський, Красилів, Летичів, Меджибіж, Нова Ушиця, Полонне, Сатанів, Славута, Смотрич, Стара Синява, Старокостянтинів, Хмельницький, Чорний Острів, Шепетівка, Ямпіль, Ярмолинці.[11]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Указ Президії ВР СРСР «Про перейменування міста Проскурова на місто Хмельницький і Кам'янець-Подільської області на Хмельницьку область»
  2. Історія української культури.htm // Прикладне мистецтво: церковне і народне (Р.С.Орлов)
  3. Кирпичников А. Н. Древнерусское оружие. Выпуск первый. Мечи и сабли IX — XIII вв. // САМ. — Е1-36. — 1966, с. 36.
  4. Сергій Єсюнін Адміністративно-територіальний поділ Заславщини наприкінці XVIII — початку ХХІ ст. на www.myslenedrevo.com.ua
  5. Озера Хмельниччини
  6. Водні багатства Хмельниччини
  7. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 — Державний комітет статистики України
  8. При зазначенні динаміки народонаселення бралась до уваги зміна за період з січня 2012 по січень 2013 року
  9. «Всеукраїнський перепис населення 2001 року». Архів оригіналу за 2013-05-12. Процитовано 2011-09-21. (рос.)
  10. МВС УКРАЇНИ.
  11. Історико-культурні заповідники України. Довідник

Література[ред.ред. код]

  1. Антін Генсьорський. Галицько-Волинський літопис. Процес складання; редакції і редактори. Київ, 1958
  2. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  3. Радянська енциклопедія історії України.- Київ, 1969.- т.1.
  4. Альтгайм Л. Історичні особливості та чинники, що вплинули на формування сільського населення Хмельницької області // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. — Випуск 2 (10).
  5. Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці: Рута, 2003. — 392 с.
  6. Заставецька О. В., Заставецький Б. І., Дітчук І. Л. Географія Хмельницької області. — Тернопіль, 1995.
  7. Ковалев С. А. Сельское расселение (Географическое исследование). Под редакцией Ю. Г. Саушкина. — Издательство Московского университета, 1963.
  8. Народне господарство Української РСР у 1990 році. Статистичний щорічник. — К.: Техніка, 1991.
  9. Поділля / Артюх Л. Ф., Банушок В. Г. та ін. — К.: Видавництво НЦ «Доля», 1994. — 504 с.
  10. Природа Хмельницької області / За ред. К. І. Геренчука. — Львів: Вища школа, 1980. — 152 с.

Посилання[ред.ред. код]

сайти офіційних установ:

історія:

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.