Хмельницька область

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Хмельницька область
Герб Хмельницької області Прапор Хмельницької області
Розташування
Основні дані
Прізвисько: Хмельниччина
Країна: Україна Україна
Утворена: 22 вересня 1937 року
Код КОАТУУ: 68000
Населення: 1426649
Площа: 20629 км²
Густота населення: 69,16 осіб/км²
Поштові індекси 29000—32664
Телефонні коди: +380-38
Обласний центр: Хмельницький
Райони: 20
Міста:

обласного значення
районного значення
6
7
Райони в містах: 0
Смт: 24
Села: 1410
Селища: 5
Селищні ради: 24
Сільські ради: 568
Номери автомобілів: BX
Інтернет-домени: km.ua
Обласна влада
29005, м. Хмельницький, майдан Незалежності, Будинок рад
Веб-сторінка: adm-km.gov.ua
Голова ОДА: Гавчук Іван Карлович
Рада: Хмельницька обласна рада
Голова ради: Гладуняк Іван Васильович

Хмельни́цька о́бласть (до 16 січня 1954 року — Кам'яне́ць-Поді́льська) — область на заході України. Утворена 22 вересня 1937 року постановою ЦВК СРСР з центром у місті Кам'янці-Подільському.

Площа області становить 20,6 тисячі км² (3,4 % площі території України). Населення — 1 401,14 тисячі осіб (на 1 січня 2004 року). Центр області — місто Хмельницький.

Зміст

[ред.] Історія

Поселення на території Хмельницької області, бере свій початок з часів первіснообщинного ладу: раннього палеоліту, підтвердження цьому – археологічні розкопки. Впродовж багатьох тисячоліть багато населених пунктів безслідно зникало, деякі з них знову відроджувалися, руйнувалися в роки війн і знову відбудовувались і так зазнавали змін протягом всього свого існування. Значній частині поселень вдалося зберегли свої історичні пам’ятки до сьогодення, але їх стан досить задовільний.

Найдавніша палеолітична стоянка первісних мисливців відома поблизу села Врублівці Кам’янець-Подільського району (близько 300 тис. р. т.) У добу середнього і особливо пізнього палеоліту первісні мисливці почали заселяти територію сучасного Поділля. Найдавніші поселення цього періоду виявлені у селах Врублівці, Калачківці, Китайгород, Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району.

У добу неоліту (VII – IV тис. до н. е.), коли людина перейшла від мисливства, збиральництва і рибальства до відтворюючих форм господарської діяльності – мотичного землеробства і скотарства по всій території сучасної Хмельницької області утворюються поселення найдавніших землеробів і скотарів (Славута Віньковецького району та ін.).

У IV – ІІІ тис. до н. е. Надніпрянщина і Надбужжя заселяються нащадками неолітичних племен-носіїв високорозвиненої так званої трипільської культури, землеробської культури, яка мала великі населені пункти та більш досконалі будинки. В Хмельницькій області відомо близько 150 пам’яток трипільської культури. Предками стародавніх слов’ян вважаються племена так званого скіфського періоду (VII – IV ст. до н.е.). Їх могильники та поселення збереглися на всій території області.

З початку І тис. н. е. територію Поділля заселяють ранньослов’янські племена, які входили до складу антського племінного союзу і займалися орним землеробством.

З утворенням на базі ранньослов'янських племен єдиної давньоруської держави – Київської Русі (ІХ – XV ст.) до її складу на території сучасного Поділля увійшли племена уличів і тиверців.

З посиленнями феодальної роздробленості Стародавньої Русі і виникненням окремих удільних князівств у кінці ХІ ст. на Наддніпрянщині утворюються Теребовлянські князівства, а згодом, в 1141 р. – Галицьке. У 1199 р. внаслідок об’єднання Теребовлянського і Шумського князівств вся територія сучасного Поділля увійшла до Галицько-Волинського князівства.

Національний історико-архітектурний заповідник «Кам'янець»

Після загарбання краю ординськими племенами у 1246 р. Галицько-Волинське князівство змушене було визначати свою залежність від Золотої Орди. Край було поділено на округи, населення яких платило величезну данину. Спустошувалися села і міста, руйнувалися фортеці. Ця трагічна сторінка в історії Хмельниччини, як і всієї Русі, тривала понад 100 років.

Скориставшись феодальною роздробленістю давньоруських земель і ослабленням їх внаслідок ординської навали, територію захоплюють литовські і польські феодали.

Наступ польських феодалів на українські землі посилився після Кревської унії, укладеної в 1385 р. між Польщею і Литвою. Внаслідок гострої боротьби між Польщею, Литовським князівством і Угорщиною захоплені ними землі Західного Поділля оголошуються (1439 р.) окремим подільським воєводством з центром у Кам’янці-Подільському. До його складу увійшли 3 повіти: Кам’янецький, Летичівський і Червоноградський.

З середини XV ст. частішають спустошливі кримсько-татарські напади на Поділля. Лише під час нападу на Поділля, Волинь і Галичину у 1575 р. татари полонили понад 55 тис. чол. Все це, безперечно, зумовило спустошення поселень краю. Однак в наступні десятиріччя вже спостерігається збільшення кількості поселень і населення в них.

Після Люблінської унії (1569) землі Брацлавщини відійшли до Польщі, внаслідок чого створюються Брацлавське воєводство. Загарбані землі заселяє польська шляхта, в її руках зосереджуються основні земельні володіння. Виникають фільварки, сільські поселення збільшуються у розмірах.

Старокостянтинів. Оборонна вежа

Із впровадженням у 1596 р. Берестейської унії під впорядкуванням православної церкви України і Білорусії, Ватикану – на землях, захоплених Польщею, у тому числі на Поділлі, посилилася релігійна і національна конфронтація.

Соціально-економічне і національно-релігійне гноблення викликало хвилю народних протестів проти польської шляхти і місцевих поневолювачів, наростання визвольного руху. Це знайшло вияв у селянсько-козацьких повстаннях, які почалися з кінця XVI ст.

За Андрусівською угодою 1667 р. більша частина Правобережної України і Східна Галичина, в тому числі сучасна Хмельниччина, залишилася за Польщею. Протягом XVI – XVII ст. однією з форм антифеодальної боротьби були масові втечі селян із загарбаних Польщею земель у південні степи до козаків.

У наступні десятиріччя територія стає ареною безперервних військових сутичок, жорсткої боротьби за сфери панування. У 1672 р. 300-тисячне турецьке військо захоплює Подільське воєводство. Проте в 1699 р. за Карловацьким трактатом ці землі знову відійшли до Польщі.

Усі ці події вплинули на міграційні процеси. Після того, як турки залишили Поділля (1699), почалося його заселення переважно українцями, які приходили з території Руського та Волинського воєводств і оселялися селами.

Подільська губернія

У квітні 1793 р. землі Поділля у складі Правобережної України були приєднані до Росії. Утворилися Ізяславське і Брацлавське намісництва та Кам’янецька область, пізніше переіменована в Подільську губернію У 1797 р. – 1803 р. відбулося укрупнення повітів, з яких Кам’янецький, Летичівський, Проскурівський, Ушицький охоплювали більшу частину сучасної Хмельницької області.[1]
Детальніше у статті: Історичний територіальний поділ України

Складні соціально-економічні і політичні умови історичного розвитку Поділля зумовили особливості формування поселень, спрямованість міграційних процесів, природний приріст, і динаміку етнічного складу. Значними змінами супроводжувався перехід до капіталістичних відносин. Уже в другій половині XVII ст. відбувся процес перетворення ремесла у товарне виробництво і зародження передумов мануфактури, зростання елементів товарності в сільському господарстві. Це сприяло збільшенню величини сільських поселень.

[ред.] ХХ століття

На початку ХХ століття північна частина Хмельницької області входила до складу Волинської губернії і, зокрема:

  • до Заславського повіту, що мав 16 волостей: волосні центри – містечко Антоніни, містечко Білогородка, село Бутівці, містечко Гриців, село Жуків, місто Заслав, містечко Лабунь (нині – Новолабунь Полонського району), село Михнів, село Нове Село, містечко Славута, містечко Судилків, село Сульжин, село Тернавка, село Хоровець, село Хролин, містечко Шепетівка;
  • до Старокостянтинівського повіту – 13 волостей: містечко Авратин, містечко Базалія, містечко Волочиськ, село Корчівка, містечко Красилів, містечко Кульчини, містечко Купель, село Маначин, село Решнівка, село Сковородки, місто Старокостянтинів, містечко Теофіполь, село Чернелівка.[2]

До того ж, деякі населені пункти теперішньої Хмельницької области утворювали більшість волостей у складі Острозького повіту (із 15 – 9) з центрами село Ганнопіль, село Довжки, село Кунів, містечко Ляхівці (нині Білогір’я), село Переросле, село Плужне, село Семенів, село Старий Кривин, село Уніїв (нині – Ставищани Білогірського району), а також Новоград-Волинського повіту з центрами містечко Берездів, містечко Остропіль, містечко Полонне, та Кременецького повіту з центрами містечко Ямпіль і село Святець.

Промисловий розвиток і події Першої світової і громадянської воєн сильно вплинули на динаміку етнічного складу міського населення і мало змінили етнічну структуру сільського населення. Як і в ХІХ ст., тут чисельно переважали українці. За даними перепису населення 1926 р. українці серед сільського населення Проскурівської і Кам’янецької округ становили від 80 до 90 %. Вони займалися переважно сільським господарством і проживали у сільській місцевості.

У радянський період етносоціальні, етнокультурні та демографічні процеси на Поділлі розвивались неоднозначно. До певної міри вони коригувалися територіальними змінами, пов’язаними з адміністративними перетвореннями та змінами чисельного складу населення.

Хмельницька область як і всі сільськогосподарські зони України, зазнало відчутних втрат у людності внаслідок примусової колективізації і особливо голоду 1932 – 1933 рр. Разом з репресіями 30-х років втрати населення на Поділлі становили майже 5 млн. осіб, переважно – це сільські жителі.

[ред.] Географічне положення

Територія області лежить між 48°27' та 50°37' північної широти й між 26°09' та 27°56' східної довготи. Протяжність області з півночі на південь 220 км, а із заходу на схід — 120 км. Межує на північному заході з Рівненською, на північному сході з Житомирською, на сході з Вінницькою, на півдні з Чернівецькою, на заході з Тернопільською областями.

[ред.] Рельєф

Подільські Товтри (національний парк)

Більшу центральну частину області займає Подільська височина (переважні висоти 270—370 м), по якій проходять вододіли Дніпра, Південного Бугу і Дністра.

На північному заході в межі області заходить Волинська височина (висоти до 329 м), а на півночі — Поліська низовина (висоти 200—250 м).

Південний захід перетинає Товтровий кряж, на якому є найвища точка області — гора Велика Бугаїха (409 м). Тут поширені карстові форми рельєфу, трапляються печери (Атлантида, Залучанська).

Крайній південь має пасмоподібну поверхню, розчленовану каньйоноподібними долинами приток Дністра. Рівень Дністровського водосховища (121 м) є найнижчою висотною відміткою.

[ред.] Річки. Озера

Територією області течуть 120 річок завдовжки понад 10 км кожна. Найбільшими є Дністер (довжина в межах області 160 км) із притоками Збруч, Смотрич, Ушиця; Південний Буг (довжина в межах області 120 км) із притоками Бужок, Вовк, Іква; річки Дніпровського басейну — Горинь, Случ, Хомора.

Озер мало. Зустрічаються переважно в басейні Горині. Найбільше водосховище — Дністровське. Споруджено 1858 ставків і водосховищ, головним чином у басейнах Горині та Південного Бугу, зокрема Щедрівське (1258 га), Новоставське (1168 га), Кузьминське (765 га).

[ред.] Адміністративний устрій

Дивіться також: Історичний територіальний поділ України, Вінницька область (Зміни адміністративно-територіального поділу)
До складу області входять 20 районів, 6 міст обласного значення, 7 міст районного значення, 24 селища міського типу, 1415 сільських населених пунктів.

[ред.] Райони

[ред.] Міста

[ред.] Обласного значення

[ред.] Районного значення

[ред.] Селища міського типу

[ред.] Сусідні області

[ред.] Див. також

[ред.] Примітки

  1. ↑ www.myslenedrevo.com.ua Сергій Єсюнін Адміністративно-територіяльний поділ Заславщини наприкінці XVIII – початку ХХІ ст.
  2. ↑ Населенные места Волынской губернии. – Житомир, 1911

[ред.] Література

  1. Антін Генсьорський. Галицько-Волинський літопис. Процес складання; редакції і редактори. Київ, 1958
  2. Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях.- Луцьк: Вежа, 2000.
  3. Радянська енциклопедія історії України.- Київ, 1969.- т.1.
  4. Альтгайм Л. Історичні особливості та чинники, що вплинули на формування сільського населення Хмельницької області // Історія української географії. Всеукраїнський науково-теоретичний часопис.- Тернопіль: Підручники і посібники, 2004. - Випуск 2 (10).
  5. Джаман В.О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. – Чернівці: Рута, 2003. – 392 с.
  6. Заставецька О.В., Заставецький Б.І., Дітчук І.Л. Географія Хмельницької області. – Тернопіль, 1995.
  7. Ковалев С.А. Сельское расселение (Географическое исследование). Под редакцией Ю.Г. Саушкина. – Издательство Московского университета, 1963.
  8. Народне господарство Української РСР у 1990 році. Статистичний щорічник. – К.: Техніка, 1991.
  9. Поділля / Артюх Л.Ф., Банушок В.Г. та ін. – К.: Видавництво НЦ “Доля”, 1994. – 504 с.
  10. Природа Хмельницької області / За ред. К.І.Геренчука. – Львів: Вища школа, 1980. – 152 с.

[ред.] Посилання

сайти офіційний установ:

історія:

п • о • р
Хмельницька область
Райони Білогірський · Віньковецький · Волочиський · Городоцький · Деражнянський · Дунаєвецький · Ізяславський · Кам'янець-Подільський · Красилівський · Летичівський · Новоушицький · Полонський · Славутський · Старокостянтинівський · Старосинявський · Теофіпольський · Хмельницький · Чемеровецький · Шепетівський · Ярмолинецький Прапор Хмельницької області
Міста обласного значення Кам'янець-Подільський · Нетішин · Славута · Старокостянтинів · Хмельницький · Шепетівка
п • о • р
  Міста і смт Хмельницької області
Міста: Волочиськ · Городок · Деражня · Дунаївці · Ізяслав · Кам'янець-Подільський · Красилів · Нетішин · Полонне · Славута · Старокостянтинів · Хмельницький · Шепетівка
Смт: Антоніни · Базалія · Білогір'я · Війтівці · Віньківці · Вовковинці · Гриців · Дунаївці · Закупне · Летичів · Лозове · Меджибіж · Наркевичі · Нова Ушиця · Понінка · Сатанів · Смотрич · Стара Синява · Стара Ушиця · Теофіполь · Чемерівці · Чорний Острів · Ямпіль · Ярмолинці
п • о • р
Адміністративний поділ України
Автономна республіка Крим Прапор України
Області Вінницька • Волинська • Дніпропетровська • Донецька • Житомирська • Закарпатська • Запорізька • Івано-Франківська • Київська • Кіровоградська • Луганська • Львівська • Миколаївська • Одеська • Полтавська • Рівненська • Сумська • Тернопільська • Харківська • Херсонська • Хмельницька • Черкаська • Чернівецька • Чернігівська
Міста державного значення Київ • Севастополь
Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%8C
Особисті інструменти