Будівля Смітсонівського інституту
| Будівля Смітсонівського інституту | |
|---|---|
|
| |
| 38°53′19″ пн. ш. 77°01′33″ зх. д. / 38.88874700002777729° пн. ш. 77.02599700002778604° зх. д.Координати: 38°53′19″ пн. ш. 77°01′33″ зх. д. / 38.88874700002777729° пн. ш. 77.02599700002778604° зх. д. | |
| Країна |
 США[3] |
| Розташування | Вашингтон[4][3][5] |
| Тип | адміністративна будівляd[5] |
| Поверхів | 4[6] |
| Матеріал | red sandstoned[7][8][6] |
| Стиль | неороманський стиль |
| Архітектор | James Renwick Jr.d[4][8][…] |
| Дата заснування | 1849 |
| Статус |
Національний історичний пам'ятник[1], Національне історичне місце США[2] |
  Будівля Смітсонівського інституту Будівля Смітсонівського інституту (США) | |
 | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Будівля Смітсонівського інституту (англ. Smithsonian Institution Building - замок у неороманском стилі з червоного пісковика, що стоїть на Національній алеї в місті Вашингтон (округ Колумбія), США. У парку музею розташовуються два входи в підземні музеї Смітсонівського інституту; Національний музей африканського мистецтва і Галерея Саклера Сам замок служить інституту офісом, інформаційним центром і майданчиком для виставок. У 1965 році будівлю було включено в список національних історичних пам'яток США.
Історія[ред. | ред. код]
Ця будівля була першим проектом архітектора Джеймса Ренвика-молодшого[en] (серед інших робіт якого можна відзначити Собор Святого Патрика (Нью-Йорк) і Галерею Ренвика[en] (Вашингтон)) для Смітсонівського інституту. У 1946 році будівельний комітет провів загальнонаціональний конкурс, журі якого одноголосно обрало дизайн Ренвіка. Картонна модель замку з того конкурсу збереглася і виставлена в самому замку. Ренвіка асистував Роберт Міллс[en] [9], особливо при внутрішній обробці будівлі [10].
Спочатку планувалося будувати замок з білого мармуру, потім на роль основного матеріалу розглядався жовтий піщаник, і, нарешті, будівельний комітет і архітектор зупинилися на червоному пісковику з Сенекского карьера[en] в штаті Меріленд. Такий піщаник був істотно дешевше граніту і мармуру і простий в обробці, стійкий до впливу стихій [11]. Наукові дані свідчать про використання рабської праці на видобутку червоного пісковика в Сенекском кар'єрі для будівництва цієї будівлі, проте дані про те, що раби були задіяні в самому будівництві, відсутні [12].
Будівельний комітет призначив в якості генерального підрядника Гілберта Кемерона, який почав будівництво в 1847 році . Східне крило було закінчено в 1849 і зайнято першим секретарем Смітсонівського інституту Джозефом Генрі і його сім'єю. Західне крило побудовано пізніше в тому ж році. Зовні замок був закінчений в 1852, робота Ренвіка була завершена, і він покинув проект. Кемерон продовжив роботи всередині замку і завершив будівництво в 1855 році [9].
Незважаючи на всі заходи пожежної безпеки, доступні в той час і використовувалися в цій будівлі, пожежа 1865 року стала причиною серйозних пошкоджень верхнього поверху, знищення рукописів Джеймса Смітсона, паперів Джозефа Генрі, двох сотень картин з американськими індіанцями кисті Джона Мікса Стенлі, кімнати регента, лекційного залу і вмісту публічних бібліотек міст Олександрія (Вірджинія) і Боферт конфіскованого військами жителів півночі під час Громадянської війни. Подальша реконструкція була проведена місцевим архітектором Адольфом Клуссом в 1865 - 1867 роках. Наступні протипожежні реконструкції проводилися в 1883 також Адольфом Клуссом, який на той час побудував поруч Будинок мистецтв і індустрій. До східного крила було додано два поверхи, до західного - один поверх. Електричне освітлення було встановлено в 1895 році [9].
У 1900-х роках дерев'яна підлога головного залу була замінена на терраццо, а біля південного входу був відкритий Дитячий музей. Також був побудований тунель, що з'єднує замок з Музеєм мистецтв і промисловості. В ході масштабної реконструкції 1968 - 1970 років в будівлі були встановлені сучасні системи освітлення, опалення, вентиляції та кондиціонування повітря, а також ліфти [9]. Сад Энид А. Хаупт[en] був створений в 1987 році разом з воротами Ренвіка, які виходять на Індепенденс-авеню і були складені з червоного вапняку, що залишився після демонтажу місцевої в'язниці [13].
Опис[ред. | ред. код]
Джеймс Ренвік спроектував цей замок як домінанту ландшафту Національної алеї, використавши елементи з книги Пам'ятники німецької архітектури Георга Моллера. Спочатку Ренвік планував будівлю в стилі Капітолію США, але пізніше перейшов до традиційного дизайну з книги [10].
Фасад будівлі виконано з червоного пісковика, що виділяє його серед гранітних, мармурових і виконаних з жовтого пісковика головних будівель Вашингтона [11].
Будівля складається з центральної секції, двох прибудов і двох крил. Чотири вежі містять внутрішній простір, а п'ять веж поменше носять декоративний характер (хоча в деяких з них є сходи). У центральній секції знаходиться парадний вхід і музейний простір, також є великий лекційний зал на другому поверсі і підвал. Дві галереї використовувалися для показу предметів мистецтва і артефактів, зараз в цьому місці інформаційний центр і ресепшн. У східній прибудові розташовується лабораторія на першому поверсі і дослідний кабінет на другому. У східному крилі раніше знаходився склад на першому поверсі і кімната охорони на другому. Зараз цей простір використовується як адміністративні офіси і архіви. Західна прибудова використовувалася як зал для читання. У західному крилі, відомому як каплиця, розміщувалася бібліотека [9]. Західне крило і прибудова зараз відкриті для відвідувачів.
Основна південна вежа має 28 метрів у висоту і 11 квадратних метрів площі. На північній стороні - дві вежі, висота більшою становить 44 метри. Дзвіниця на північно-східному кутку має площу 5,2 метра і висоту 36 метрів [9] .
План будівлі допускає його розширення з однієї зі сторін, середньовічний дизайн спочатку не симетричний - тому ще одна прибудова не зіпсує гармонійність замку [10] .
Сучасне використання[ред. | ред. код]
Смітсонівський замок використовується в якості адміністративного офісу Смітсонівського інституту і інформаційного центру для туристів (тут можна знайти карти, путівники та електронні гіди). У склепі біля північного входу знаходиться могила Джеймса Смітсона [14] .
Галерея[ред. | ред. код]
-
Північний фасад -
Західний фасад -
Східний фасад -
Вид згори (праворуч - Музей мистецтв і промисловості) -
Сад Енід А. Хаупт -
Могила Джеймса Смітсона
Зноски[ред. | ред. код]
- ↑ Smithsonian Institution Building. National Park Service. Архів оригіналу (HTML) за 8 березня 2009. Процитовано 17 березня 2021.
{{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр:|access date=(довідка) - ↑ National Register Information System. National Register of Historic Places. National Park Service. 23 січня 2007. Архів оригіналу за 10 жовтня 2012. Процитовано 17 березня 2021.
- ↑ а б Geographic Names Information System
- ↑ а б National Register Information System
- ↑ а б DC Historic Sites — DC Preservation League.
- ↑ а б в Emporis (Firm) Emporis Building Directory — Darmstadt: Emporis GmbH.
- ↑ http://ncptt.nps.gov/buildingstone/stone/seneca-red-sandstone
- ↑ а б https://siarchives.si.edu/history/smithsonian-institution-building-castle
- ↑ а б в г д е Morton, W. Brown III (8 лютого 1971). National Register of Historic Places Inventory Nomination: Smithsonian Institution Building (PDF). National Park Service. Архів оригіналу (PDF) за 2 жовтня 2012. Процитовано 17 березня 2021.
- ↑ а б в Scott, Pamela; Lee, Antoinette J. The Mall // Buildings of the District of Columbia. — New York : Oxford University Press, 1993. — С. 94—96. — ISBN 0-19-509389-5.
- ↑ а б Peck, Garrett. The Smithsonian Castle and the Seneca Quarry. — Charleston, SC : The History Press[en], 2013. — С. 42—56. — ISBN 978-1609499297.
- ↑ Auslander, Mark (12 грудня 2012). Enslaved Labor and Building the Smithsonian: Reading the Stones. Southern Spaces. Архів оригіналу за 19 грудня 2020. Процитовано 17 березня 2021.
- ↑ Peck, Garrett. The Smithsonian Castle and the Seneca Quarry. — Charleston, SC : The History Press[en], 2013. — С. 122—126. — ISBN 978-1609499297.
- ↑ Smithsonian Institution Building. Histories of the Smithsonian Institution's Museums and Research Centers. Smithsonian Institution. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 11 травня 2009.