Пісковик

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пісковик
USDA Mineral Sandstone 93c3955.jpg
Пісковик біля Stadtroda, Німеччина
Millet-Seed Sandstone Macro (~ 4 cm in size)

Піскови́к (рос. песчаник, англ. sandstone, нім. Sandstein m) — осадова гірська порода, що складається з зерен піску, зцементованого глинистим, кременистим та іншим матеріалом.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Пісковики поділяють на грубозернисті (1 – 0,5 мм), середньозернисті (0,5 – 0,25 мм), дрібнозернисті (0,1 – 0,05 мм). За складом П. поділяють на: кварцові, кварцово-польовошпатові, кварцово-глауконітові, глинисті, вапнисті, гіпсоносні. П. може бути різного кольору, але переважає сірий, жовтувато-сірий або білий, рідше червонуватий. Густина П. 2250–2670 кг/м3; пористість 0,69–6,70%; водопоглинання 0,63–6,0%; границя міцності на стиснення 30–266 МПа. При метаморфізмі П. переходить у кварцит. Кварцові П. і кварцити мають вогнетривкість 1700–1770 °С. Найбільші родов. П. і кварцитів зосереджені в зонах передових прогинів геосинкліналей. Докембрійські і палеозойські кварцити і кварцитові П. утворюють потужні пластові тіла.

Різновиди пісковику[ред.ред. код]

Розрізняють:

  • пісковик гетерогенний, пісковик поліміктовий, пісковик полігенний (неоднорідний за складом пісковик, алевроліт, складений уламковими зернами різних гірських порід – магматичних, осадових, метаморфічних і різних мінералів);
  • пісковик гіпсовий (пісковик, який складається г.ч. з уламків гіпсу слабко зцементованих глинистою речовиною; рідкісний; виникає г.ч. у пустелях та напівпустелях поблизу виходів сульфатних порід);
  • пісковик давній червоний (стратиграфічний термін, означає відклади девону, виділені в Англії у 1840 р. Мурчісоном – це потужні континентальні відклади червоних і жовтих пісковиків, часто шаруватих, іноді спостерігається перешарування з зеленими вапняковистими сланцями, місцями з конгломератами);
  • пісковик кварцитоподібний (масивна осадова гірська порода, яка складається з кварцових уламкових зерен міцно зцементованих кварцом, халцедоном або опалом; зовні схожий з кварцитом);
  • пісковик оболовий (пісковик, який містить велику кількість залишків раковин Obolidae; залягає в основі ордовика на території Естонії, Латвії та Литви, різні горизонти кембрію);
  • пісковик олігоміктовий (пісковик, який складається г.ч. з уламкових зерен двох мінералів, які дають йому назву, наприклад, кварц-полевошпатовий, ґлауконіт-кварцовий тощо);
  • пісковик опокоподібний (пісковик, який має базальний гомогенний або неясномікроґлобулярний опаловий цемент; зовнішньо схожий на опоку і відрізняється меншою густиною, твердістю, раковистим зламом, іноді містить залишки кременистих організмів);
  • пісковик тонкозернистий (пісковик, складений кластогенними уламками розміром 0,1 – 0,15 мм; містить алевроліт, відповідає глибоким фаціальним зонам басейнів осадонакопичення, Марченко, 1962);
  • пісковик тростинний (слюдистий, тонкозернистий – до 0,06–0,20 мм пісковик, що містить численні рослинні залишки; широко розповсюджений у середньоєвропейському тріасі, потужність 10–40 м; використовується як маркуючий горизонт);
  • пісковик туфогенний (пісковик, який містить 50-90% пірокластичного матеріалу);
  • пісковик туфітовий (пісковик, представлений сумішшю пірокластичного і звичайного осадового матеріалу з переважанням останнього);
  • пісковик ураноносний (пісковик, в якому вміст урану перевищує кларковий (2•10 −4%) на 2–3 порядки; має різний генезис; розповсюджений на плато Колорадо, США; уранове зруденіння епігенетичне).
  • пісковик слюдистий – пісковик, який містить значну кількість лусочок слюди.

Пісковики в Україні[ред.ред. код]

В Україні з давніх давен пісковик широко використовувався при спорудженні монументів, замків, храмів, палаців і садиб.

В Україні-Русі П. використовувався для будівельних та ремісничих потреб. Зокрема відомі місця розробки канівських пісковиків Х–ХІІІ ст.

Найбільше відомішим був пісковик з-під Теребовлі Тернопільської області. За даними минулого століття плити теребовлянського пісковику були експортовані на схід і доходили аж до Китаю. У другій половині XIX ст. плитками теребовлянського пісковику викладають бруківку львівських вулиць.

В сучасній Україні основними районами поширення П. є Донбас, Наддністрянщина, Поділля, Карпати. П. широко використовують як місцевий будівельний камінь, а деякі з них є абразивним матеріалом (глухівські, трахтемирівські та ін.), сировиною для металургійної та інших галузей промисловості. П. використовують для виготовлення динасу (вогнетривкої цегли, в складі якої бл. 90% кремнезему), як бутове каміння і щебінь.

На початку XXI ст. розробка пісковику найбільше проводиться у Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях. Використовується пісковик для будівництва, виготовлення монументів, бруківчатого покриття доріг, площ, доріжок.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]