Пісковик
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Пісковик | |
|---|---|
| [[|200px]] | |
| Загальні відомості | |
| Генезис | |
| Мінеральний склад | |
| Кислотність | |
| Ідентифікація | |
| Колір | |
| Структура (петрографія) | |
| Текстура (петрографія) | |
| Форма залягання | |
| Окремість | |
| Різновиди | |
| Питома вага | г/см³ |
| Практичне значення | |
Піскови́к (рос. песчаник, англ. sandstone, нім. Sandstein m) — осадова гірська порода, що складається з зерен піску, зцементованого глинистим, кременистим та іншим матеріалом.
Зміст |
[ред.] Загальна характеристика
Пісковики поділяють на грубозернисті (1 – 0,5 мм), середньозернисті (0,5 – 0,25 мм), дрібнозернисті (0,1 – 0,05 мм). За складом П. поділяють на: кварцові, кварцово-польовошпатові, кварцово-глауконітові, глинисті, вапнисті, ґіпсоносні. П. може бути різного кольору, але переважає сірий, жовтувато-сірий або білий, рідше червонуватий. Густина П. 2250–2670 кг/м3; пористість 0,69–6,70%; водопоглинання 0,63–6,0%; границя міцності на стиснення 30–266 МПа. При метаморфізмі П. переходить у кварцит. Кварцові П. і кварцити мають вогнетривкість 1700–1770 °С. Найбільші родов. П. і кварцитів зосереджені в зонах передових прогинів геосинкліналей. Докембрійські і палеозойські кварцити і кварцитові П. утворюють потужні пластові тіла.
[ред.] Різновиди пісковику
Розрізняють:
- пісковик гетерогенний, пісковик поліміктовий, пісковик полігенний (неоднорідний за складом пісковик, алевроліт, складений уламковими зернами різних гірських порід – магматичних, осадових, метаморфічних і різних мінералів);
- пісковик ґіпсовий (пісковик, який складається г.ч. з уламків ґіпсу слабко зцементованих глинистою речовиною; рідкісний; виникає г.ч. у пустелях та напівпустелях поблизу виходів сульфатних порід);
- пісковик давній червоний (стратиграфічний термін, означає відклади девону, виділені в Англії у 1840 р. Мурчісоном – це потужні континентальні відклади червоних і жовтих пісковиків, часто шаруватих, іноді спостерігається перешарування з зеленими вапняковистими сланцями, місцями з конґломератами);
- пісковик кварцитоподібний (масивна осадова гірська порода, яка складається з кварцових уламкових зерен міцно зцементованих кварцом, халцедоном або опалом; зовні схожий з кварцитом);
- пісковик оболовий (пісковик, який містить велику кількість залишків раковин Obolidae; залягає в основі ордовика на території Естонії, Латвії та Литви, різні горизонти кембрію);
- пісковик олігоміктовий (пісковик, який складається г.ч. з уламкових зерен двох мінералів, які дають йому назву, напр., кварц-полевошпатовий, ґлауконіт-кварцовий тощо);
- пісковик опокоподібний (пісковик, який має базальний гомогенний або неясномікроґлобулярний опаловий цемент; зовнішньо схожий на опоку і відрізняється меншою густиною, твердістю, раковистим зламом, іноді містить залишки кременистих організмів);
- пісковик тонкозернистий (пісковик, складений кластогенними уламками розміром 0,1 – 0,15 мм; містить алевроліт, відповідає глибоким фаціальним зонам басейнів осадонакопичення, Марченко, 1962);
- пісковик тростинний (слюдистий, тонкозернистий – до 0,06–0,20 мм пісковик, що містить численні рослинні залишки; широко розповсюджений у середньоєвропейському тріасі, потужність 10–40 м; використовується як маркуючий горизонт);
- пісковик туфогенний (пісковик, який містить 50-90% пірокластичного матеріалу);
- пісковик туфітовий (пісковик, представлений сумішшю пірокластичного і звичайного осадового матеріалу з переважанням останнього);
- пісковик ураноносний (пісковик, в якому вміст урану перевищує кларковий (2•10 –4%) на 2–3 порядки; має різний генезис; розповсюджений на плато Колорадо, США; уранове зруденіння епігенетичне).
- пісковик слюдистий – пісковик, який містить значну кількість лусочок слюди.
[ред.] Пісковики в Україні
На Україні з давніх давен пісковик широко використовувався при спорудженні монументів, замків, храмів, палаців і садиб.
В Україні-Русі П. використовувався для будівельних та ремісничих потреб. Зокрема відомі місця розробки канівських пісковиків Х–ХІІІ ст.
Найбільше відомішим був пісковик з-під Теребовлі Тернопільської області. За даними минулого століття плити теребовлянського пісковику були експортовані на схід і доходили аж до Китаю. У другій половині XIX ст. плитками теребовлянського пісковику викладають бруківку львівських вулиць.
В сучасній Україні основними районами поширення П. є Донбас, Наддністрянщина, Поділля, Карпати. П. широко використовують як місцевий будівельний камінь, а деякі з них є абразивним матеріалом (глухівські, трахтемирівські та ін.), сировиною для металургійної та інших галузей промисловості. П. використовують для виготовлення динасу (вогнетривкої цегли, в складі якої бл. 90% кремнезему), як бутове каміння і щебінь.
На початку ХХІ ст. розробка пісковику найбільше проводиться у Івано-Франківській, Тернопільській, Львівській областях. Використовується пісковик для будівництва, виготовлення монументів, бруківчатого покриття доріг, площ, доріжок.
[ред.] Див. також
[ред.] Джерела
[ред.] Література
- Мала гірнича енциклопедія: В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. ISBN 966-7804-14-3
