Васильєв Євген Олексійович
| Васильєв Євген Олексійович | |
|---|---|
| Народився |
1778 Богодухів, Харківська губернія, Російська імперія |
| Помер |
1833 Харків, Харківська губернія, Російська імперія |
| Країна |
 Російська імперія |
| Діяльність | архітектор, викладач університету |
| Alma mater | Петербурзька академія мистецтв |
| Вчене звання | професор[d] |
| Заклад | ХНУ імені В. Н. Каразіна |
Васильєв Євген Олексійович (1773 Петербург, Російська імперія — 1833 Харків, Харківська губернія, Російська імперія) — український архітектор, багато років працював у Харкові.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у Петербурзі в родині оберофіцера.
Навчався у Петербурзькому гірничому училищі, учень Дж. Кваренгі та А. І. Порто.
У 1796 р. призначений губернським реєстратором в Санкт-Петербурзький магістрат.
З квітня 1800 року служив у Комісії з постачання резиденції припасами, отримав чин колезького реєстратора.
Потрапивши у немилість імператора Павла I, за його указом від 23 січня 1801 р. призначений губернським секретарем у Богодухівський повітовий суд (Богодухів Харківської губернії). Однак це призначення не було виконано в зв'язку з вбивством Павла I.
У квітні 1802 р. отримав чин титулярного радника і був зарахований до Кабінету Його Імператорської Величності.
У листопаді 1803 р. був призначений ад'юнктом цивільної архітектури в Харківський університет, був його архітектором та згодом — екстраординарним професором (з 1817)[1].
У січні 1812 р. отримав чин надвірного радника. Протягом ряду років одночасно з роботою в Харкові спостерігав за будівлями навчальних будівель в Воронежі, Курську, Суджі та Херсонській губернії.
У 1820—1827 рр. — архітектор будівельного комітету Харкова.[2]
У вересні 1832 р. через хворобу не зміг бути присутнім під час огляду імператором Миколою I університетських будівель. Імператор побачив тріщину в стіні залу бібліотеки університету і зажадав звільнити Васильєва. Тріщина сталися не через помилки в проектуванні або будівництві, а внаслідок просідання ґрунту через складування в 1827 році великої кількості заготовлених правлінням університету дров біля стін бібліотеки. У заглибленні почала накопичуватися вода, яка проникала у фундамент будівлі. Васильєв вказував правлінню університету на необхідність усунути заглиблення, однак цього не було зроблено. Крім того, негативний вплив на фундамент і стіну бібліотеки спричинила прибудова, яку спроектував у 1831 р. А. А. Тон.
Васильєв був відправлений у відставку з 10 жовтня 1832 р
Помер у Харкові у 1833 р..
Після смерті Васильєва його вдова Любов Андріївна добилася перегляду справи про його відставку. У січні 1834 р. їй була призначена пенсія в розмірі річної платні чоловіка, і додатково по 300 рублів на рік їй і синові, починаючи з дня відставки Васильєва.
Онука архітектора Ольга Сократівна Васильєва, дружина письменника Чернишевського М.Г. [3]
Архітектурні проекти[ред. | ред. код]
- Реконструкція будинку губернатора під будівлю університету, вул. Університетська, 16, (1805 р.).
- Навчальний корпус університету зі Свято-Антонієвською домовою церквою, вул. Університетська, 25, (1823—1831 рр.).
- Слобідсько-українська гімназія на розі пр. Московського і вул. Короленка (за участю І. Л. Ватлета, 1814—1815 рр., не збереглася).
- Будівля Дворянського зібрання на Миколаївській площі (нині пл. Конституції, в співавторстві з В. Лобачевським, 1814—1815 рр., не збереглася).
- Повітове училище на Бурсацькому узвозі (1825 р., пізніше реконструйовано Б. С. Покровським та К. Толкуновим).
- Надбудова та реконструкція гостинного двору на вул. Університетській (початок XIX ст., не збереглася).
- Архієрейський дім на території Покровського монастиря (1820—1826 рр.).
- Трапезна між Покровським собором і дзвіницею на території Покровського монастиря (1820—1826 рр.).
- Свято-Дмитрівська церква на вул. Катеринославській (нині Полтавський шлях, 44, 1808 р., перебудована М. І. Ловцовим у 1885—1896 рр., збереглася частково)[4].
- Свято-Миколаєвськая церква (нині вул. Цементна, 8, 1820 р.).
- Дзвіниця Успенського собору з храмом Олександра Невського в нижньому ярусі на вул. Університетській, 1821—1833 р, закінчена А. А. Тоном у 1848 р).[5]
- Садибний будинок на вул. Благовіщенській, (1820-ті рр., у співавторстві з А.А Тоном та П. А. Ярославським).
- Власний дім на розі вул. Гоголя, 2 (1818 р, перебудований А.А Тоном в 1840-х рр.).
- Садибний будинок, пр. Московський, 9 (початок XIX ст.)
- Садибний будинок, вул. Катеринославська, нині Полтавський шлях, 5 (1830-ті рр.).
-
Дім губернатора (Губернаторський палац) / Університет -
Університетська Антоніївська церква з новим корпусом -
Архієрейський дім. Харків
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Університетська Свято-Антоніївська церква (м. Харків, 1831, Є. О. Васильєв). Центр краєзнавства імені академіка П.Т.Тронька. Архів оригіналу за 9 жовтня 2019. Процитовано 9 жовтня 2019.
- ↑ Васильєв Євген Олексійович (1778–1833). Центр краєзнавства імені академіка П.Т.Тронька. Архів оригіналу за 10 травня 2021. Процитовано 26 січня 2021.
- ↑ Від Гоголя до Чернишевського, або Як доля пов`язала Харків з життям відомого письменника. Слобідський край (укр.). Архів оригіналу за 17 листопада 2021. Процитовано 17 листопада 2021.
- ↑ 02 Історія Свято-Дмитрівської церкви - Свято-Дмитрівська парафія м.Харків. sites.google.com. Процитовано 26 січня 2021.
{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання) - ↑ Новогородов В.Е. (1990). Золотой венец старого Харькова. Харьков: Прапор. с. 26—32. ISBN 5-7766-0206-8.
Джерела[ред. | ред. код]
- Зодчі України кінця XVIII — початку XX століть. Біографічний довідник [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Т. Ф. Давидич — Стили в архитектуре Харькова — Харьков, 2013
- Архитекторы Харькова [1]
- Шкодовский Ю.М., Лаврентьев И.Н., Лейбфрейд И.Н., Полякова Ю.Ю.; Худож.-оформитель Юхтман А.С. Харьков вчера, сегодня, завтра. — Харьков : Фолио, 2002. — С. 24, 29, 101, 102, 112, 115, 145, 147, 149. — 5000 прим. — ISBN 966-03-1743-3.
- Парамонов А. Евгений Алексеевич Васильев.
- Парамонов А. № 2 усадьба архитектора Евгения Васильева [Архівовано 25 лютого 2020 у Wayback Machine.]
- Лейбфрейд А. Архитектор университета. [Архівовано 31 січня 2021 у Wayback Machine.] - «Событие», 7 – 13 ноября 2002 г.
- Можейко І. Від Гоголя до Чернишевського [Текст] / Інна Можейко // Слобід. край. - 2020. - 6 серп. - С. 9 : фот.
