Василівка (Шосткинський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Василівка
Країна Україна Україна
Область Сумська область
Район Шосткинський район
Громада Середино-Будська міська громада
Основні дані
Населення 37
Поштовий індекс 41030
Телефонний код +380 5451
Географічні дані
Географічні координати 52°18′10″ пн. ш. 33°44′41″ сх. д. / 52.30278° пн. ш. 33.74472° сх. д. / 52.30278; 33.74472Координати: 52°18′10″ пн. ш. 33°44′41″ сх. д. / 52.30278° пн. ш. 33.74472° сх. д. / 52.30278; 33.74472
Середня висота
над рівнем моря
144 м
Місцева влада
Адреса ради 41000, Сумська обл., Шосткинський р-н, м. Cередина-Буда, вул. Центральна, буд. 25
Карта
Василівка. Карта розташування: Україна
Василівка
Василівка
Василівка. Карта розташування: Сумська область
Василівка
Василівка
Мапа
Мапа

Васи́лівка — село в Україні, у Середино-Будській міській громаді Шосткинського району Сумської області. Населення становить 37 осіб. До 2020 орган місцевого самоврядування — Старогутська сільська рада.

Після ліквідації Середино-Будського району 19 липня 2020 року село увійшло до Шосткинського району[1].

Географія[ред. | ред. код]

Село Василівка знаходиться на лівому березі річки Уличка, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Стара Гута, нижче за течією на відстані 4,5 км розташоване село Білоусівка (ліквідовано в 2000 р.). Село оточене лісовим масивом (сосна, береза).

Назва[ред. | ред. код]

Свою назву Василівка запозичила від імені засновника — бунчукового товариша Василя Васильовича Кочубея.

Історія[ред. | ред. код]

За твердженням А. М. Лазаревського, Василівка була заселена сином полтавського полковника Василя Васильовича Кочубея бунчукового товариша Василем Васильовичем Кочубеєм (? — До 1792), який з 1772 по 1779 рр. служив предводителем дворянства Глухівського повіту, а з 1782 по 1783 рр. обіймав посаду радника Новгород-Сіверського намістницького правління. Місцеві краєзнавці поділяють цю точку зору і вважають, що це сталося на початку 50-х років XVIII століття.

На момент опису Новгород-Сіверського намісництва (1779–1781) Василівка перебувала у власності В. В. Кочубея, який володів у ній млином на річці Уличка і 11 хатами. У той час в селі проживало 11 мешканців зі своїми сім'ями, які землеробством займалися мало через нестачу орних земель, а промишляли виготовленням бондарчих виробів і продажем їх у Старій Гуті і Новій Гуті.

Після смерті В. В. Кочубея, яка настала до 1792 р., Василівка перейшла у спадок до його сина — предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Васильовича Кочубея (бл. 1750 — 03.1800), а від нього — до його дружини Олени Василівні Туманській і трьом синам — Олександру, Дем'яну і Аркадію.

Навесні 1826 Кочубеї розділили між собою успадковані маєтки і закріпили Василівку за Аркадієм Васильовичем Кочубеєм (9.02.1790 — 4.03.1878), який служив Київським віце-губернатором (9.03.1827 — 1830) і губернатором Орловської губернії (1.01.1832 — 4.05.1837), а 23 грудня 1836 р. затвердили вказаний розділ через Глухівський земський суд.

Напередодні скасування кріпосного права, в 1859 році, у Василівці значилося 40 дворів, у яких мешкало 60 чоловіків і 66 жінок. Більшість з них були кріпаками і належали А. В. Кочубею.

У ході селянської реформи 1861 року А. В. Кочубей втратив право власності на своїх кріпаків, проте зберіг за собою великі земельні володіння, які перебували в його власності до 4 березня 1878 р., після чого перейшли у спадок до його сина — голови імператорського Російського технічного товариства Петра Аркадійовича Кочубея (17.06.1825 — 15.12.1892), а від нього до його сина — предводителя дворянства Глухівського повіту Василя Петровича Кочубея (02.1868 — ?)

Ні школи, ні церкви до революції у Василівці не було. Незважаючи на це, відсоток грамотності серед місцевих жителів був досить високим і на початку 1897 становив 18%.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

Назва лісу Колуберище пов'язана з ранніми ченцями-євангелізаторами (ще до хрещення Русі). Серед найраніших назв ченців було слово калугер – від гр. καλόγερος ‘чернець’ (καλός ‘гарний’ + γέρων ‘старець’). Яке з часом трансформувалось в місцеву гібридну форму колубер. Це слово не утрималося у словнику, але досі живе у топонімах.[2]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  2. Античні контексти топонімії Сіверщини