Місто

Київ — Майдан Незалежності

Мі́сто — тип поселення, зазвичай значного за чисельністю й густотою населення, жителі якого зайняті, як правило, поза сільським господарством. У багатьох країнах статус міста закріплюється законом, при цьому може висуватися критерій чисельності населення.

Населення міста формами життя і повсякденної діяльності об'єднане у певну соціально-територіальну спільність, тому місто є історично конкретною соціально-просторовою формою існування суспільства. Історично місто, як форма поселення, виникло внаслідок суспільного розподілу праці, тобто відокремлення ремесла від сільського господарства і зосередження обміну в руках певної громадської групи, відрізняється від села високим ступенем різноманітності та інтеграції трудової діяльності (виробничої та невиробничої). Тут концентрувалось багато галузей народного господарства — промисловість, наука, культура, інформація, що зробило місто центрами науково-технічного і соціального прогресу. Усе це у поєднанні з розвинутою соціальною та інженерною інфраструктурою зумовило формування у містах специфічного міського способу життя, який у процесі урбанізації поширюється на все більшу кількість поселень, у тому числі сільських. Місто розрізняють за профілем їх містобудівельної бази (добувна і обробна промисловість, наукові, навчальні, культурні, рекреаційні, транспортні та ін. центри); за ступенем складності структури народногосподарського комплексу (монофункціональні, поліфункціональні); за історико-культурним потенціалом (місцевого, регіонального, національного, світового значення); за величиною (найбільші, надвеликі, великі, середні, малі).

Віднесення населеного пункту до категорії міст оформляється в законодавчому порядку; при цьому критерій чисельності населення міста різниться — від 250 людей в Данії до 30 тисяч у Японії.

Історія

Перші згадки про міста відносяться до IV—III-го тисячоліття до нашої ери, найбільш відомі давні торгові, ремісничі центри: в Месопотамії — Ур, Урук, Вавилон; Єгипті — Мемфіс, Фіви; Індії — Мохенджо-Даро, Хараппа; Греції — Спарта, Афіни. В ХІ — XII століттях найбільші міста Європи: Константинополь, Кордова, Київ, Венеція, Флоренція, Рим, Париж, Лондон, Кельн, Новгород.

Історичне значення міст, а особливо найстаріших міст та їх метрополій, є неоціненним для всіх основних епох людської історії, що підтверджують археологічні та писемні тогочасні свідчення. Ці міста налічували від кількох десятків тисяч до мільйона осіб, і були найбільшими для своєї епохи та визначальними для багатьох поколінь людської популяції. Всі ці міста мають більш-менш виражені ознаки та функції міста та його міської інфраструктури і соціально-побутові елементи притаманні міській культурі.

Найстаріші міста світу

• Найстаріші згадки відносяться до кам'яного віку і спостерігаються в Малій і Західній Азії (Туреччина, Ізраїль Палестина — це приблизно 9000 до н. е.

Єрихон (Західна Азія, приблизно від 9000 до н. е., в наш час^[Коли?] Палестина)

Чатал-Гуюк (у Малій Азії, з приблизно 6000 до н. е., матріархальна культура, нині Туреччина)

• Месопотамія — приблизно з 4000 до н. е., в наш час^[Коли?] Ірак та Іран

Урук (приблизно з 3300 до н.е.)

Суза (напр. близько 3500 до н. е., в наш час^[Коли?] Іран)

Ур (приблизно з 2500 до н. е.)

Вавилон (приблизно від 1800 до н. е.)

Руїни оборонних мурів Трої

• Стародавня Азія — приблизно з 3000 до н. е.

Троя (у Малій Азії, в Геллеспонт, приблизно від 3000 до н. е.)

Мілет (Мала Азія, Егейське море, з 3-го тисячоліття до н. е.)

Єрусалим (близько 1850 року до н. е.)

• Стародавній Єгипет — приблизно з 2500 до н. е.

Мемфіс — (часи Стародавнього царства, приблизно від 2500 до н. е.)

Фіви — (часи Нових царств, приблизно з 1500 до н. е.)

• Стародавній Іран — приблизно з 1000 до н. е.

Персеполіс (приблизно з 600 до н. е.)

• Стародавня Греція — приблизно з 1000 до н. е.

Корінф (з 10-го століття до н. е.)

Афіни (з 7 століття до нашої ери, розквіт приблизно з 500 до н. е.)

• Епоха Еллінізму — приблизно з 400 до н. е.

Олександрія (приблизно з 400 р. до н. е., переміщення Мемфісі, в наш час^[Коли?] Єгипет)

• Римська імперія — з приблизно 200 до н. е.)

Рим (З 7 століття до н. е., в наш час^[Коли?] Італія)

Трір (римське військове поселення, приблизно з 30 до н. е., в наш час^[Коли?] Німеччина)

Кельн (римське поселення, назване ім'ям Колонія Клаудіа Ара Agripinensum)

• Візантійська імперія — з 600 року до нашої ери

Візантій (з 7 століття до нашої ери, розквіт приблизно 600, які раніше Східної Римської імперії Константинополі, а потім і Османської імперії: Стамбул , Туреччина сьогодні)

Салоніки (від 315 до нашої ери, розквіт приблизно з 600 у якості наступного Zweitregierungssitz Константинополь, нині Греція)

Любек, вид міста в 1641 р.

• Середньовіччя — приблизно з 500, особливо наприкінці зростання середньовічної великих німецьких міст приблизно з 1000—1200.

Кельн (1180 в найбільший німецьке місто було по величині схоже з Єрусалимом, Константинополем і Римом)

Любек (столиця Ганзейського союзу, з 1200, нині Німеччина)

Мілан (столиця Ломбардської Ліги, в наш час^[Коли?] Італія)

• Епоха Ренесансу — приблизно з 1400 року)

Венеція (пізнє середньовіччя і епохи Відродження, зокрема, з 1300, нині Італія)

Флоренція (приблизно з 1400, сьогодні Італія)

• Ісламська історія (з 650 року)

Багдад (створенно приблизно 750, в наш час^[Коли?] Ірак)

Ісфахан (Ісфахан, особливо ісламського іранського значно приблизно з 1500, Старе місто засноване ще за Перських часів, близько 600 р. до н. е., в наш час^[Коли?] Іран)

Тімбукту (приблизно з 1400року — кінцева точка верблюжих караванів, зараз Малі)

• Давній Китай (приблизно з 1000 до н. е.)

Сіань (відправна точка Шовкового шляху і Великої Стіни)

• Стародавня Корея — приблизно з 2300 до н. е.

Пхеньян (приблизно з 2300 до н. е.)

Сеул (18 до н. е.)

• Стародавня Японія — з 200 року нашої ери.

Кіото (з 200 року нашої ери)

• Давня Індії — приблизно з 4000 до н. е.

Хараппа (цивілізації Інду, приблизно від 4000 до н. е., в наш час^[Коли?] Пакистан)

• Давня Східна Азія — з 500 року нашої ери.

Ангкор (величезне місто-храм, в наш час^[Коли?] в Камбоджі)

• Давня Америка — від близько 500 року до н. е.

Теотіуакан (з 500 р. до н. е., в наш час^[Коли?] Мексика)

Чан-Чан (найбільше американське древнє місто, приблизно з 1000 року, в наш час^[Коли?] Перу)

Особливість структури міста

Донецьк — Парк Щербакова

Харків — Вид на головну площу

Структури міста, оцінюється за його структурними елементами та мережами. Вони повинні бути адаптовані до експансивного розвитку і можливої зміни потреб мешканців міста, з перспективою у нарощуванні потенціалу міста шляхом долучення, доповнення або покращення міської структури та мешканців міста, що користуються всією інфраструктурою міста. Місцевість, демографічні зміни, споруди, транспортні потоки, мережі саме й визначають та формують історію розвитку міста і символізують місто, як структурний елемент людської спільноти — суспільства.

Внутрішні особливості

Структурні елементи міської інфраструктури:

• Будівлі, будинкові блоки
• Структура і містобудування: двори, квартали, міські райони; а також — місто, центр міста, околиці міста, промислова зона (в сучасну еру — бізнес-сіті).
• Інфраструктура:

• транспортна система
• громадський транспорт (потяги , автобуси , таксі, т.д.)
• дорожньої мережі (автомагістралі , кільцеві дороги, шосе, головний і бічні мережі (вулиці, тротуари, алеї…)
• тротуари і велодоріжки, пішохідні зони
• водопостачання та системи водостоку, каналізація, електрика, газові мережі, телекомунікації, утилізація відходів.

Зовнішні особливості

Місто, в основному виступає в якості адміністративної одиниці державного устрою з відповідними на те ознаками:

• Просторовими: місто, міська агломерація, регіон, край і країна.
• Функціональними: економіка, фінанси, торгівля, політичні структури, соціально-побутові чинники, культура, спорт і т. д.
• Політичними: міські і районні консультативні ради (по мірі необхідності — регіональні, міські ради, районно-квартальні самоврядні одиниці), можливість представлення урядових, державних управлінських структур
• Населенням: етноси та мови, релігії, соціальні класи, вік та стать….

Географія

Часто міста чи знаходятья на узбережжі й мають гавань чи знаходяться біля річки, що дає еконмічні переваги. Водні перевезення по річках і океанах були (і часто є) дешевшими та ефективнішими за дорожні перевезення на великі відстані.

Дніпропетровськ — Діловий центр міста

Сучасні міста

Сучасні міста діляться на малі (до 50 тис. жителів), середні (50-100 тис.), великі (100—250 тис.), надвеликі (250—500 тис.), найбільші (500 тис.—1 млн.) і міста-мільйонери (понад 1 млн. жителів). У 1980-х роках у світі налічувалося близько 220 міст-мільйонерів, найбільший — Мехіко (18 млн. жителів, 1990). У багатьох великих міст виникають міста-супутники. Часто міста і міста-супутники об'єднуються, утворюючи агломерації, які можуть бути об'єднані в мегаполіси. На цей час найбільшим у світі мегаполісом є Токіо.

Статус міста у різних країнах

У різних країнах існує різний формальний та неформальний поділ на села та міста, а також поділ міст за величиною. В Україні розрізняються села, селища міського типу (неформально містечка) та міста. У англійській та іберійських мовах поширений триступеневий поділ на місто, містечко та село (англ. city, town, village; порт. cidade, vila, aldeia; ісп. ciudad, villa, pueblo). Інші романські мови мають лише двоступеневий поділ (фр. ville, village).

Болгарія

Пловдив, Болгарія

В Болгарії слово "град" означає місто, слово "градче" може бути використане для невеликих міст або селищ. Надає та знімає статус територіальної одиниці Рада міністрів. З 2005 року введена норма, згідно якої, щоб село стало містом, воно повинно мати розвинену соціальну і технічну інфраструктуру та населення понад 3500 осіб (у курортних містах - понад 1000). Деякі міста мають свій статус з історичних та культурних причин (Мелник з населенням 358 осіб), або з політичних причин (Правец, Каблешково та ін).

Найбільші міста: Софія, Пловдив, Варна

Див. також:

• Список міст Болгарії

Італія

Рим, Італія

В Італії місто називаєтся città, іменник походить від лат. Civitas. Статус «міста» надається Президентом Республіки відповідним декретом. Найбільші і найважливіші міста в країні, такі як Рим, Мілан, Неаполь та Турин, називаются Aree metropolitane, бо вони містять кілька невеликих міст та містечок як свої райони. Герби міст мають вежу з золотою короною.

Див. також:

• Список міст Італії

Канада

Торонто — найбільше місто Канади

У Канаді, статус міста надається провінціями, причому, визначення і критерії міста у різних частинах країни істотно відрізняються. У Британській Колумбії та Саскачевані, містечко (town) може стати містом (city) після досягнення ним населення 5000 осіб, в Альберті, Нью-Брансвіку та Онтаріо ця границя виносить 10000 осіб.

У Манітобі міське поселення не може називатися містом (city), якщо населення не досягло 7500 жителів.Онтаріо має багато міст у звичайному значенні, але надає цей статус також типово сільським районам муніципалітетів, які були об'єднані у графства^{[Джерело?]}.

Нова Шотландія взагалі скасувала статус міста, замінивши його статусом регіонального муніципалітету. У Квебеку, раніше існував поділ на міста (cité) та містечка (ville), але був скасований і всім міським поселенням надано статус ville^{[Джерело?]}.

Див. також:

• Список міст Канади

Польща

Сучасна Варшава

В Польщі статус міста (пол. miasto) надається виключно адміністративними рішеннями центрального уряду. Більші міста утворюють окремий повіт (місто з правами повіту, пол. miasto na prawach powiatu), менші можуть бути міською гміною, або частиною місько-сільської гміни.

Містами з населенням понад 100 тисяч мешканців керують президенти міст, меншими - бурмістри. Обидві посади займають особи обрані на безпосередніх виборах.

Найбільші міста Польщі: Варшава, Лодзь, Краків, Гданськ, Познань, Вроцлав.

Див. також:

• Список міст Польщі
• Список міст Польщі за населенням

Португалія

Лісабон, Португалія

В португальськії мові є традиційна різниця між містами (cidades) - та містечками (vilas). Ця різниця закріплена у законі згідно з яким місто повинно мати:

• Не менше 8000 виборців (приблизно 10 000 жителів)
• Мінімум половину з таких послуг:
  • лікарню,
  • аптеку,
  • пожежну станцію,
  • театр або будинок культури,
  • музей,
  • бібліотеку,
  • готельні послуги,
  • початкову і середню школу,
  • громадський транспорт,
  • сад або міський парк.

В особливих випадках, поселенню може бути наданий статус міста, якщо воно має історичну, культурну або архітектурну значимість.

Див. також:

• Список міст Португалії

Росія

У Росії статус міста визначається законодавством суб'єктів. При цьому виділяються два типи міст: регіонального (обласного, крайового, республіканського і т. д.) та районного значення. Так, наприклад, у Волгоградській області для визнання населеного пункту містом районного значення необхідно виконання наступних умов: населення не менше 10 тис. чол, з них робітники, службовці та члени їх сімей повинні становити не менше 85 відсотків (формальні критерії); поселення повинно бути промисловим і культурним центром (оціночний критерій). Відповідно, для міст обласного підпорядкування вимоги вище. Однак, дані вимоги не є жорсткими. Так, невідповідність населеного пункту якому-небудь з критеріїв (в першу чергу формальним, особливо щодо кількості жителів) не несе за собою автоматичну втрату статусу міста, оскільки для цього потрібне прийняття відповідного нормативного правового акта (обласного закону); а незначні коливання населення цілком природні. Крім того, статус міста може відповідати інтересам будь-яких політичних сил (див. Магас — найменше місто Росії), бути даниною історії міста або його культурі (Чекалін, Верхоянськ).

У 1990-х роках в Російській Федерації було понад 1030 міст, в яких проживало 73% населення.

Див. також:

• Список міст Росії з населенням понад 100 тисяч мешканців

Франція

У Франції поділ на міста (фр. ville) та село (фр. village, близько 50—2000 жителів) має неформальний характер. Французи, зазвичай, суб'єктивно відрізняють місто, яке має більш ніж близько 10000 жителів (місто) і те, яке має менше 10000 (мале місто, фр. petite ville). Для великих міст може бути використаний термін метрополія або Grande Ville (велике місто).

Найбільші міста Франції: Париж, Марсель, Ліон, Тулуза.

Див. також:

• Список міст Франції

Японія

В Японії статус міста надається таким містечкам або селам, кількість мешканців яких перевищує 50 000 осіб. Проте цей статус не змінюється навіть за умови зменшення жителів міста. На відміну від містечок і сіл, міста не є складовими повітів, а на пряму підлягають префектурам, на території яких знаходяться. Права міст визначені «Законом Японії про місцеве самоврядування» 1947 року.

Столиця Японії Токіо за офіційним статусом не є містом, а столичною префектурою. В той час, як кожен з 23 особливих районів Токіо мають статус і права як звичайне японське місто. Сьогодні в Японії нараховується 782 міста.

Джерела

• Chandler, T. Four Thousand Years of Urban Growth: An Historical Census. Lewiston, NY: Edwin Mellen Press, 1987.
• Patrick Geddes, City Development (1904)
• Jacobs, Jane (1969), The Economy of Cities, New York: Random House Inc 
• Monti, Daniel J., Jr., The American City: A Social and Cultural History. Oxford, England and Malden, Massachusetts: Blackwell Publishers, 1999. 391 pp. ISBN 978-1-55786-918-0.
• Lewis Mumford, The City in History (1961)
• Reader, John (2005) Cities. Vintage, New York.
• Robson, W.A., and Regan, D.E., ed., Great Cities of the World, (3d ed., 2 vol., 1972)
• Rybczynski, W., City Life: Urban Expectations in a New World, (1995)
• Smith, Michael E. (2002) The Earliest Cities. In Urban Life: Readings in Urban Anthropology, edited by George Gmelch and Walter Zenner, pp. 3-19. 4th ed. Waveland Press, Prospect Heights, IL.
• Thernstrom, S., and Sennett, R., ed., Nineteenth-Century Cities (1969)
• Arnold J. Toynbee, Cities of Destiny, New York: McGraw-Hill, 1967. Pan historical/geographical essays, many images. Starts with «Athens», ends with «The Coming World City-Ecumenopolis».
• Max Weber, The City, 1921. (tr. 1958)
• G. Andrusz, M. Harloe, I. Szelenyi (Hrsg): Cities after Socialism. Urban and Regional Change and Conflict in Post-Socialist Societies. Oxford 1996.
• Leonardo Benevolo: Die Geschichte der Stadt. 7. Auflage Frankfurt 1993.
• Frank Betker: «Einsicht in die Notwendigkeit!» Kommunale Stadtplanung in der DDR und nach der Wende (1945—1994), Beiträge zur Stadtgeschichte und Urbanisierungsforschung Bd. 3. Steiner Stuttgart 2005, ISBN 3-515-08734-6 (zur sozialistischen Stadt siehe S. 104-111)
• Raimund Blödt, Frid Bühler, Faruk Murat, Jörg Seifert: Beyond Metropolis. Eine Auseinandersetzung mit der verstädterten Landschaft. Sulgen/Zürich 2006, ISBN 3-7212-0583-9.
• Elisabeth Blum, Peter Neitzke: FavelaMetropolis. Berichte und Projekte aus Rio de Janeiro und São Paulo. bauverlag, Birkhäuser, 2004, ISBN 978-3-7643-7063-3.
• Elisabeth Blum: Schöne neue Stadt. Wie der Sicherheitswahn die urbane Umwelt diszipliniert. Basel 2003, ISBN 3-7643-6250-2.
• G. Curdes: Stadtstruktur und Stadtgestaltung. 2. Auflage. Stuttgart 1996.
• Ernst Egli: Geschichte des Städtebaues, Bd. 1-3. 1959-67.
• Evamaria Engel: Die deutsche Stadt im Mittelalter. München 1993.
• Jean-Claude Golvin: Metropolen der Antike. Konrad Theiss Verlag GmbH, Stuttgart 2005, ISBN 3-8062-1941-9.
• Matthias Hardinghaus: Zur amerikanischen Entwicklung der Stadt. Peter Lang, Frankfurt am Main 2004.
• Dieter Hoffmann-Axthelm: Die dritte Stadt. Frankfurt 1993, ISBN 3-518-11796-3.
• E. Isenmann: Die deutsche Stadt im Spätmittelalter. 1250—1500 — Stadtgestalt, Recht, Stadtregiment, Kirche, Gesellschaft, Wirtschaft. Stuttgart 1988.
• Leopold Kohr. Probleme der Stadt. Gedanken zur Stadt- und Verkehrsplanung. Otto Müller, Salzburg, 2008. ISBN 978-3-7013-1154-5
• Frank Kolb: Die Stadt im Altertum. München 1984.
• Herbert Knittler: Die europäische Stadt in der frühen Neuzeit. Institutionen, Strukturen, Entwicklungen. Wien 2000.
• Wolfgang R. Krabbe: Die deutsche Stadt im 19. und 20. Jahrhundert: eine Einführung. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1989, ISBN 3-525-33555-5, 224 S. (= Kleine Vandenhoeck-Reihe 1543).
• Le Corbusier: An die Studenten — Die «Charte d’ Athènes». Éditions de Minuit, Paris 1957 bzw. Rowohlt Taschenbuchverlag: rowohlts deutsche enzyklopädie Nr. 141, Hamburg 1962.
• Karl Dietrich Hüllmann: Städtewesen des Mittelalters, I—IV. Bonn 1826—1829, Neudruck Aalen 1974
• Lexikon der Kunst, Gerhard Strauss (Begr.), Leipzig, Seemann, verschiedene 5-7bändige Ausg., ca. 1968-94, u. a. alle Begriffe mit Stadt…
• Elisabeth Lichtenberger: Die Stadt. Von der Polis zur Metropolis. Wissenschaftliche Buchgesellschaft Darmstadt 2002.
• Martina Löw: Soziologie der Städte. Frankfurt am Main, 2008.
• Nikolaus Pevsner, Hugh Honour, John Fleming: Lexikon der Weltarchitektur. Mit einer umfassenden Bibliographie und einem Ortsregister der Abbildungen. 3., aktualisierte und erw. Auflage. 1992.
• Cord Meckseper: Kleine Kunstgeschichte der deutschen Stadt im Mittelalter. Wissenschaftliche Buchgesellschaft, Darmstadt 1982, ISBN 3-534-08579-5.
• Alexander Mitscherlich: Die Unwirtlichkeit unserer Städte. Frankfurt am Main, 1965.
• A. Montanari, G. Curdes, L. Forsyth (Hrsg.): Urban Landscape Dynamics. A Multi-Level Innovation Process. Aldershot (UK) 1993.
• Werner Müller: Dtv-Atlas zur Baukunst, Bd. 1-2. 13. bzw. 12. Auflage. 2002.
• Wolfgang Müller: Städtebau. 4., neubearb. Auflage. 1999.
• Lewis Mumford: Die Stadt, Geschichte und Ausblick. (The city in history) Band 1 und 2, dtv, München 1979,1980. ISBN 3-423-04326-1.
• Franz Oswald, Peter Baccini: Netzstadt. Einführung in das Stadtentwerfen. Basel/Boston/Berlin 2003.
• Franz Oswald, Nicola Schüller (Hrsg.): Neue Urbanität. Das Verschmelzen von Stadt und Landschaft. Zürich 2003.
• Philipp Oswalt (Hrsg.): Schrumpfende Städte. Städtischer Wandel im Zeichen von Postfordismus und Globalisierung. Hatje Cantz Verlag 2004.
• Hermann Rafetseder: Stadterhebungen in Österreich seit 1945 (Voraussetzungen, äußere Umstände und Hintergründe von Stadt- und Markterhebungen). In: Pro civitate Austriae. H. 7 (1988), S. 13-59.
• Sabine Rahmsdorf: Stadt und Architektur in der literarischen Utopie der frühen Neuzeit. Winter, Heidelberg 1999. — 345 S.: Ill.(Beiträge zur neueren Literaturgeschichte; [Folge 3], Bd. 168)
• Jürgen Reulecke, Clemens Zimmermann (Hrsg.): Die Stadt als Moloch? Das Land als Kraftquell?. Wahrnehmungen und Wirkungen der Großstädte um 1900. Basel, 1999, Stadtforschung aktuell; 76), ISBN 3-7643-6038-0.
• Werner Rietdorf (Hrsg): Auslaufmodell Europäische Stadt? Neue Herausforderungen und Fragestellungen am Beginn des 21. Jahrhunderts. Verlag für Wissenschaft und Forschung, Berlin 2001, ISBN 3-89700-310-4.
• Klaus Ronneberger, Stephan Lanz, Walther Jahn: Die Stadt als Beute. Dietz, Bonn 1999.
• Thomas Sieverts: Zwischenstadt. Zwischen Ort und Welt, Raum und Zeit, Stadt und Land. Vieweg, Braunschweig 1997, ISBN 3-528-06118-9.
• Jens Wassermann: Die Region Hannover — Regionale Kooperation vor dem Hintergrund einer institutionalisierten Gebietskörperschaft. VDM Verlag Dr. Müller, Saarbrücken 2007, ISBN 978-3-8364-5577-0.

Посилання

• Global Culture
• Geopolis-university of Paris-Diderot, France—Urbanization of the world
• Largest Cities Through History
• Most populous city of each country
• World Cities Photos-фото міст світу
• Verzeichnis mit über 2,5 Millionen Städten weltweit
• via „Städtebibliographie“: Bibliographie zur Geschichte der Städte Österreichs
• Schülerprojekt (8. Klasse Gymnasium) „Die Stadt im späten Mittelalter“
• Unterrichtsmaterial für Lehrer: Stationenlernen zum Thema „Stadt im Mittelalter“
• Skylines der Stadt
• Stadtpanoramen deutscher Städte

Див. також

• Список тридцяти найбільших міст світу
• Середньовічне місто
• Село

Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити. Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це!. Це повідомлення варто замінити точнішим.