Весілля Фігаро

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Весілля Фігаро – комічна опера В.А. Моцарта на лібрето Лоренцо да Понте за однойменною п'єсою Бомарше. Перша постановка – Відень, 1 травня 1786 року під орудою автора.

Написання і постановки[ред.ред. код]

До творення музики Моцарт приступив у грудні 1785 року в своїй квартирі на Домгассе у Відні і закінчив через п'ять місяців. На цей час вже існували опери за попередньою п'єсою Бомарше - "Севільський цирульник" досить популярного на той час композитора Джованні Паїзієлло, що, імовірно, надихнуло Моцарта взятися за другу п'єсу Бомарше, вперше поставлену в 1784 році у Парижі. В Австрійській імперії п'єса була заборонена для показу імператором Йосипом ІІ, який вважав її неполіткоректною, хоча й не заперечував проти вистави опери Моцарта за умови, що всі політичні акценти будуть усунуті.

Прем'єра відбулася у Відні 1 травня 1786 і пройшла з незначним успіхом. Справжнє визнання опера набула лише після постановки в Празі в грудні того ж року. В Російській імперії опера завоювала популярність завдяки П. І. Чайковському, який переклав її лібрето на російську мову для виконання силами студентів консерваторії 1875 року, максимально зберігши оригінальну мелодику й ритміку в аріях та ансамблях, проте дещо скоротивши речитативи в тих місцях, де на його погляд зустрічались «такі подробиці, які незручно було би вкладати у вуста неповнолітніх виконавців»[1].

Дійові особи[ред.ред. код]

  • Граф Альмавіва — баритон
  • Фігаро, його камердинер — баритон
  • Розіна, графиня Альмавіва — ліричне сопрано
  • Сюзанна, її покоївка і наречена Фігаро — ліричне сопрано
  • Керубіно, паж — мецо-сопрано
  • Доктор Бартоло — бас
  • Марцеліна, його ключниця — мецо-сопрано
  • Дон Базиліо, вчитель співу — тенор
  • Дон Курц, суддя — тенор
  • Антоніо, садівник — бас
  • Барбаріна, його дочка — сопрано або мецо-сопрано

Сюжет[ред.ред. код]

Дія I[ред.ред. код]

Дія 1: Керубіно ховається за кріслом графині з приходом графа - невідомий художник 19 століття

Сюзанна і Фігаро готується до весілля («Cinque… dieci… venti»). Фігаро міряє найбільший зал у палаці, де після весілля оселиться з Сюзанною, подарований йому від «щедрого» графа. Сюзанна намагається привернути увагу нареченого на чепець, який сама зробила. Дізнавшись про весільний подарунок Фігарові від Графа говорить, що намір графа, не є добротою і визнанням заслуг. Базиліо, довірений графа вже давно в маєтку графа робив їй недвозначні пропозиції, і саме тому Сюзанна турбується, що станеться, якщо граф відправить далеко коханого далеко, а сам залишиться її найближчим сусідом. Фігаро, хоча і повільно, визнає слушність сказаного дівчиною і вирішує провчити графа («Se vuol ballare»).

Однак для Фігаро ситуація непроста. Фігаро позичив колись певну суму грошей у Марцеліни, служниці й матері втраченої дитини доктора Бартоло. В разі, якщо Фігаро не зможе повернути борг, він муситиме одружитися на … Марцеліні. Свої рахунки з ним має також Бартоло. Фігаро у минулому завадив йому одружитися з Розіною, нинішньою дружиною графа. Бартоло обіцяє Марцеліні, що заради помсти знайде щонайменші правові підстави, аби принизити Фігаро ("La vendetta). Між тим, Сюзанну відвідує паж, Керубіно. Він просить її поклопотати перед графинею, бо граф недавно відкрив один із його романів. Цей хлопець закоханий в усіх жінок палацу Альмавіви («Non so piu cosa son, cosa faccio») і… знову входить Граф. Керубіно повинен сховатися від нього. На цей раз сам граф намагається здобути прихильність Сюзанни. Однак і він вирішує сховатися, тому що виходить на сцену і Базиліо. Весілля все ближче, а граф скасував у своїх селах право першої ночі. В ході розмови Сюзанни і Бартоло, Граф з'являється, виявляє свою присутність і Керубіно …Граф вважає, що пажові вже досить бавитися і відправляє його на офіцерську службу до Севільї. Входить Фігаро з місцевими жителями, дякуючи графові за те, що першою парою, що скористаються від скасування несправедливого закону, стануть саме він і Сюзанна. Довідуючись про долю Керубіно, він малює перед ним непросту картину солдатського життя («Non piu andrai, farfallone amoroso»).

Дія II[ред.ред. код]

Фігаро знає про інтриги Графа, разом з Сюзанною і графинею вони обдумують план. Сюзанна погодиться на побачення з графом, однак, замість Сюзанни в саду з'явиться переодягнений паж. Таким чином він хоче змусити графа погодитись на його шлюб з Сюзанною і поважати право першої ночі. Керубіно переодягається у кімнаті графині. У цей час граф намагається увійти в кімнату дружини. Переляканий Керубіно намагається сховатися, однак шум від його рухів виникає настороженість і підозрілість графа. Графиня, побоюючись реакції чоловіка на присутність пажа, не хоче відкривати двері у свою кімнату. На щастя, Сюзанна рятує Керубіно, закриваючись в кімнаті графині, а Керубіно тікає через вікно. Граф повертається і намагається потрапити в кімнату дружини, звідти виходить Сюзанна. З'являється садівник Антоніо, розлючений тим, що Керубіно, стрибаючи з вікна, пошкодив клумбу. Входить Фігаро, щоб врятувати Керубіно, він заявляє, що стрибав з вікна і пошкодив клумбу саме він. З'являються Марцеліна, Базіліо і Бартоло - троє відвідувачів прийшли вимагати у графа суду над Фігаро, який підписав договір про те, що він поверне Марцеліні в строк грошовий борг, в іншому ж випадку одружиться на ній. Весілля відкладається.

Дія III[ред.ред. код]

Дует Сюзанни і графа - Сюзанна погоджується на побачення. Тим часом суд вирішує справу на користь Марцеліни, що на руку графові. Натомість поступово з'ясовується, що Фігаро є сином Марцеліни, якого вкрали свого часу розбійники. Марцеліна радіє і не заперечує проти шлюбу Фігаро з Сюзанною.

Графиня не облишає думки провчити чоловіка, і вирішує прийти на побачення з графом в одязі Сюзанни. Сюзанна диктує записку до графа. Керубіно прибуває до замку у групі сільських дівчат, які запрошують Графа весело провести час. Його хапає Антоніо і граф хоче покарати Керубіно. Але дочка садівника, Барбаріна, нагадує йому про публічно дану обіцянку її. Граф, нарешті, дає дозвіл на шлюб Керубіно і Барбаріни.

Дія IV[ред.ред. код]

Фігаро не знає планів графині і Сюзанни. Спостерігаючи, як Сюзанна передає графові лист, він стає підозрілим. Він вирішує відслідкувати побачення Сюзанни і помститися їй.

Ніч в саду сповнена непорозумінь: граф не пізнає переодягнену графиню і, приймаючи її за Сюзанну, залицяється до неї. Фігаро спостерігає цю сцену, коли до нього підбігає Сюзанна, одягнена в сукню графині. Фігаро, вважаючи, що говорить з графинею, доповідає їй про залицяння чоловіка. Тут же по голосу він пізнає Сюзанну, але не видає цього, і, щоб її провчити, говорить їй про своє пристрасне кохання. Обурена Сюзанна, думаючи, що Фігаро звертається з любовними промовами до графині, дає йому кілька ляпасів, які він приймає з задоволенням.

З'являється граф, який шукає Сюзанну. Фігаро, щоб розіграти графа, ефектно виливає свою пристрасне кохання графині. Граф у жасі скликає людей, щоб при всіх викрити Фігаро й покарати його. Але з альтанки виходить справжня графиня, яка знімає маску. Всі вражені цією несподіванкою, а граф змушений просити у своєї дружини вибачення. Опера закінчується веселим ансамблем.

Характеристика[ред.ред. код]

Опера написана в традиціях італійської опери-буф. У цьому відношенні типові: сюжет, багатий комічними зіткненнями, непорозуміннями, невпізнаваннями, переодяганнями. Структура опери, що складається з двох дій, що завершуються великими фіналами також властива опері-буффа. Опера ділиться на закінчені номери (арії, дуети, ансамблі) з'єднані речитативами secco, що виконуються у супроводі клавесину (в XIX-XX століттях клавесин замінювали фортепіано).

У Весіллі Фігаро Моцарту вперше в історії музичного театру вдалося яскраво і багатогранно розкрити в дії живі індивідуальні характери. Стосунки, зіткнення цих характерів визначили багато рис музичної драматургії "Весілля Фігаро", надали гнучкості й різноманіття її оперним формам. Нове розуміння оперної драматургії знайшло вияв у розширенні ролі ансамблів: в опері Моцарта їх кількість (14) дорівнює числу арій. Якщо раніше дія розкривалася в речитативах, а арії та ансамблі призупиняли розвиток сюжету, то у Моцарта ансамблі також рухають дію.

Незважаючи на численні сцени обурення, опера витримана у мажорних тональностях, за виключенням лише одного номеру - арії Барбаріни L'ho perduta, де героїня хвилюється з приводу загубленої шпильки.

Джерела[ред.ред. код]

  1. див. передмову до видання 1888 року

Посилання[ред.ред. код]