Чарівна флейта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Театральна афіша прем'єрного виконання, 1791

Чарівна флейта (нім. Die Zauberflöte) (KV 620) — опера-зінгшпіль Моцарта у двох діях; лібрето Емануеля Шиканедера. Вперше поставлена у Відні, в театрі «Ауф дер Віден», 30 вересня 1791 року.

Дійові особи[ред.ред. код]

Лібрето[ред.ред. код]

Сюжет опери Шиканедер почерпнув у казці К. Віланда (1733–1813) «Лулу» зі збірки фантастичних поем «Джинністан, або Вибрані казки про фей і духів»(1786–1789), з доповненням з його ж казок «Лабіринт» і «Розумні хлопці». У числі додаткових джерел також називають епічну поему «Оберон, цар чарівників», з доповненнями по лібрето К. В. Хенслера з опери «Свято сонця у брамінів» Венцеля Мюллера; драму «Тамос, цар єгипетський» Т. Ф. фон Геблера; роман «Сетос» Ж. Террасон (1731). Називають і роботу Ігнаци фон Борна, магістра масонської ложі «Zur Wahrheit» («До правди»), «Про містерії єгиптян» («Über die Mysterien der Ägypter»). Саме фон Борну, який помер незадовго до написання опери, лібрето було присвячено.

Після смерті Емануеля Шиканедера на авторство лібрето став претендувати один з акторів театру Віденська масон Карл Людвіг Гізеке (Carl Ludwig Giesecke).

Дія перша[ред.ред. код]

Принц Таміно заблукав у горах, рятуючись від змія. Три дами, служительки Цариці ночі, рятують його від змія. Прокинувшись, принц бачить птахолова Папагено, який робить вигляд, що врятував принца саме він. Три дами обурені його хвастощами і карають, повісивши на рот замок. Пані повідомляють принцу, що його врятувала Цариця ночі, яка дарує йому портрет своєї дочки Паміни. Таміно закохується в портрет. За словами Цариці ночі, дівчину викрав злий чарівник Зарастро. Принц відправляється рятувати Паміну. Цариця дає йому чарівну флейту, яка допоможе здолати зло. Папагено отримує чарівні дзвіночки і повинен за велінням Цариці допомагати принцу. У супроводі трьох хлопчиків вони вирушають в дорогу.

Еммануель Шиканедер в ролі Папагено

Мавр Моностатос, що охороняв Паміну в замку чарівника, викрав її. Папагено проникає в кімнату, де захована дівчина. Птахолов і мавр лякаються один одного, мавр тікає. Папагено розповідає Паміні, що його послала її мати, і що в неї закохався принц Таміно, що бачив її портрет. Дівчина погоджується бігти, але мавр кидається навздогін. Таміно в цей час знаходиться у священному гаю з трьома храмами. Жрець розповідає принцу, що його обдурили: Зарастро насправді добрий чарівник, а не злий, і Паміну він викрав з волі богів. Таміно починає грати на флейті і чує дзвіночки на костюмі Папагено. При звуках чарівної флейти мавр змушений припинити погоню. Зарастро обіцяє Паміні допомогти зустрітися з Таміно. З'являється Моностатос, який спіймав принца. Таміно і Паміна кидаються один одному в обійми.

Дія друга[ред.ред. код]

Зарастро відкриває жерцям, що Таміно посланий стати захисником Храму Мудрості від Цариці ночі, і в нагороду отримає в дружини Паміну, для чого її й викрали. Принца очікують випробування. Тим часом Моностатос знову переслідує Паміну. Але чується голос Цариці ночі, і він тікає. Цариця в розпачі від того, що принц Таміно хоче присвятити себе служінню храму, і просить дочку вплинути на нього. Та відмовляється. Цариця загрожує відректися від дочки, якщо та не вб'є чарівника. (Арія Цариці: («Der Hölle Rache kocht in meinem Herzen»)

У храмі принца і Папагено піддають першому випробуванню — на мовчання. Паміна думає, що принц її розлюбив. Друге випробування — Таміно говорять, що він повинен попрощатися з Паміною назавжди. І він залишає її. А Папагено, побачивши чудову дівчину, не витримує випробування — він нарешті знайшов свою Папагену.

Паміна хоче смерті, але три хлопчики заспокоюють її. У принца останнє випробування: пройти крізь вогонь і воду. З'являється Паміна, щоб піти разом з ним. Чарівна флейта допоможе їм. Папагено покарано, він втратив Папагену. Але три хлопчики нагадують йому про чарівні дзвіночки, які повинні допомогти знову знайти кохану. Останню спробу здійснює Цариця ночі: вона обіцяє свою дочку Моностатосу, якщо той допоможе знищити храм. Але настає день, і влада Цариці зникає. Розсіюється морок, і сходить сонце. Жерці славлять доброту і розум Зарастро.

Масонська символіка в опері[ред.ред. код]

І Моцарт, і автор лібрето Шиканедера — обидва були членами ордену «вільних каменярів». У лібрето відразу були помічені таємничість і містична символіка, пов'язані з ідеями та ритуалами товариства масонів[1].

За однією з легенд, рання смерть Моцарта пов'язана з тим, що його вбили масони, не пробачивши йому те, що він вивів (і таким чином висміяв) на сцені в «Чарівній флейті» масонські ритуали. За словами інших Моцарт в «Чарівній флейті» масонство не висміяв, а оспівав, і віденська ложа сама виступила замовником цього твору. Це виглядає тим більше правдоподібно, що на прем'єрі опери, яка відбулася 30-го вересня 1791 року, частину ролей виконували самі масони (Еммануїл Шікаденер — «Папагено», К. Л. Гізеке — «перший раб» та ін)

Чарівник носить ім'я «Зарастро»- італізована форма імені Зороастра, якого масони шанують як стародавнього мудреця, філософа, мага і астролога. Також, за пізніми вавілонськими легендами, що дійшли до нас у грецькому викладі, Зороастр, мабуть, був одним з перших каменярів і будівельником знаменитої Вавілонської вежі — образу, особливо близького «вільним каменярам» — масонам. У Єгипті цього персонажа пов'язували з культом Ісіди та її чоловіка Осіріса. В опері дія розгортається саме в Стародавньому Єгипті, на березі Нілу, в оточенні пальмових гаїв, пірамід і храмів, присвячених культу Ісіди та Осиріса.

Через всю оперу проходить символіка числа три (три феї, три генії, три храми, три хлопчики і т. д.)[2]. Три храми з вигравуваними на стінах назвами символізують насправді етичну тріаду зороастрійської релігії: благомислення, благослов'я, благодіяння — ці слова зазвичай писали на стінах зороастрійських храмів. У них жерці під верховенством мага Зарастро здійснюють богослужіння Ісіді і Осірісу.

Символ «3» присутній і в музиці — потрійний акорд у увертюрі повторюється тричі, основна тема опери — вихід з духовної темряви до світло через посвячення — є ключовою ідеєю вільних мулярів. Крім того в опері є дуалістичне протиборство сил добра і сил зла, в якому, згідно з зороастрійським ученням, сили добра здобувають остаточну перемогу, що не суперечить переконанням вільних мулярів. Сили зла уособлює Цариця Ночі, сили добра і божественну мудрість — маг Зарастро.

Випробування, які проходить принц протягом опери, нагадують зороастрійських Ордалія, які, у свою чергу, дуже нагадують виникли елементи масонських випробувань і церемоній присвяти, що виникли набагато пізніше (випробування вогнем і водою, усний посвідчення у формі запитань і відповідей, використання ордальних труб в якості музичних інструментів Ордалія і т.д). Також в опері використано піраміду — традиційний масонський символ, в середині якої проходить одне з випробувань.

Арії[ред.ред. код]

  • «O Zittre nicht, mein lieber Sohn» (В стражданнях дні мої проходять) — арія Цариці ночі
  • «Der Hölle Rache kocht in meinem Herzen» (В грудях моїх палає жага помсти) — друга арія Цариці ночі
  • «Ach, ich fühl's, es ist verschwunden» (Все пройшло) — арія Паміни
  • «Dies Bildnis ist bezaubernd schön» (Такої чарівної краси) — арія Тамино
  • «Der Vogelfänger bin ich ja» (Відомий всім я птахолов) — арія Папагено
  • «Ein Mädchen oder Weibchen» (Знайти подругу серця) — арія Папагено
  • «In diesen heil'gen Hallen» (Ворожнеча і помста нам чужі) — арія Зарастро
  • «O Isis und Osiris» (О ви, Ізіда і Осіріс) — арія Зарастро
  • «Alles fühlt der Liebe Freuden» (Кожен момент насолоджуватися) — арія Моностатоса

Фрагменти[ред.ред. код]

Вибрана дискографія[ред.ред. код]

(Солісти даються в наступному порядку: Таміно, Паміни, Папагено, Цариця ночі, Зарастро)

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Альфред Эйнштейн Моцарт.Личность.Творчество. — М., «Классика-XXI», 2007. — 472 с. — ISBN 978-5-89817-203-9
  2. Е.И. Чигарёва Оперы Моцарта в контексте культуры его времени. — Едиториал УРСС, 2000. — 210 с. — ISBN 5-8360-0121-9
  3. «База даних малих космічних тіл JPL: Чарівна флейта» (англ.). 

Джерела[ред.ред. код]

  • «Разоблаченная магическая флейта: эзотерический символизм в масонской опере Моцарта». Жак Шайе (1910 −1999).

Посилання[ред.ред. код]