Право першої ночі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Право першої ночі (лат. Ius primae noctis, нім. Recht der ersten Nacht, Herrenrecht, фр. Droit de cuissage, Droit de prélibation), приблизно існували у Середні століття в європейських країнах - право землевласників і феодалів після укладення шлюбу залежних селян провести першу ніч з нареченою, позбавляючи її цноти. У деяких випадках селянин мав право відкупитися від цього сплатою особливої податі.

Історичні відомості[ред.ред. код]

Явище було поширено майже у всіх країнах Європи; пережитки його доходили до XIX століття. Навіть особи, що належали до духовенства, будучи й феодалами, широко користувалися цим правом, на що є багато вказівок у ревного дослідника цього питання, Колена де Плансі, в його «Dictionnaire féodal» (П., 1826). Так, наприклад, канонікам собору Сен-Віктор в Марселі офіційно дозволялося користуватися Правом шлюбної ночі щодо їх кріпосних дівчат. Той же Колен де Плансі наводить факт продажу права Першої ночі одним власником в Орлеані за 5 су, іншим феодалом - за 9 ½ су.

Право Першої ночі як залишок групового шлюбу в кінці XIX-го століття існувало ще у більшості жителів Аляски (Bankroft, «Nature Races», I, 181), у Таху в Північній Мексиці (ib., стор 584) та у деяких інших народів .

Існування права Першої ночі підтверджується багатьма звичаями та обрядами, які надовго утримались у народі. Уже той факт, що у багатьох народів старший син був позбавлений спадщини (яка переходила до молодших), вказує на те, що його не вважали приналежним до родини. «Jungferzins» (подать невинності), що збереглася до останніх днів панування феодалізму, своєю назвою свідчить, що вона з'явилася як пряме продовженням jus primae noctis. Знаменний також обряд, за яким пан у день весілля своїх кріпаків після вінчання повинен був переступити через шлюбне ліжко або поставити на нього свою ногу. До цього символічного підтвердження права на Першу шлюбну ніч відноситься характерний указ 1486, виданий Фердинандом католиком і підтверджує сам факт існування jus primae noctis; «ми вважаємо і оголошуємо, - свідчить указ, - що пани (сеньйори) не можуть також, коли селянин одружується , спати Першу ніч з його дружиною і на знак свого панування в шлюбну ніч, коли наречена лягла в ліжко, крокувати через ліжко і через згадану жінку, не можуть також користуватися панові проти волі дочкою або сином селянина, за плату або без плати »(Цитовано у каталонському оригіналі в Зугенхайма: Sugenheim, «Geschichte der Aufhebung der Leibeigenschaft», СПб., 1861, стор 35).

Коли право Першої ночі вийшло з ужитку — сказати важко, адже не у всіх країнах воно втрималося однаково довго. У Франції, цій класичній країни феодалізму, ще в 1789 році були поодинокі випадки користування цим правом - правда, випадки, що закінчилися сумно для феодалів. У п'єсі Бомарше «Весілля Фігаро» (1784), дія якої відбувається в сучасній автору Іспанії, граф Альмавіва особливою постановою відмовляється на честь своєї юної нареченої від цього права щодо своїх підданих.

Суперечки щодо існування явища і його розповсюдження[ред.ред. код]

Багато істориків сьогодні дотримуються думки, що право першої ночі на практиці майже не застосовувалося. Деякі дослідники (Шмідт) абсолютно відкидають існування такого звичаю як правомірного явища, але більшість наводить ряд фактів, що свідчать про незаперечний існування «права першої ночі».

Версії походження даного явища[ред.ред. код]

Щодо походження цього права існують різні думки. Деякі, як Вольтер, бачать в ньому неминучий наслідок рабства: «людина, що може розпоряджатися іншою людиною, як тваринам, що має владу над його життям, може так само легко спати з його дружиною». Інші пояснюють походження права Першої ночі тим, що кріпаки могли одружуватися і виходити заміж не інакше, як з дозволу свого пана. Віллан, щоб отримати такий дозвіл, повинен був піти на деякі «поступки»; інші пани давали свій дозвіл тільки під відомого роду умовами, а з одиничних випадків розвинувся малу-помалу звичай, який звернувся в право.

Як не справедливі такого роду пояснення для окремих випадків, але факт існування права Першої ночі в різних країнах і в різних народів вказує на давніше походження цього звичаю. Бахофен, Морган, Енгельс бачать у праві Першої ночі залишок групового шлюбу. В епоху, коли вже починала складатися парна сім'я, чоловіки зберігали ще право на всіх жінок свого племені. З поступовим розвитком культури коло людей, що мають право на жінок, стає все менше, здійснення цього права обмежується і в часі, і, нарешті, воно зводиться до самої лише шлюбної ночі, спочатку для всіх, потім тільки для глави родини, для жерця, воєначальника і для сеньйора - у Середні століття. За даними, які наводяться Фрідріхом Енгельсом, у багатьох народів друзі і родичі нареченого та нареченої пред'являли свої споконвічні права на наречену в шлюбну ніч, і наречений стояв тільки в кінці цього ряду. Так було в давнину у Балеарах, у деяких африканських племен; досі цей звичай існує у барі в Абісінії. У інших посадова особа, представник племені або роду - Касік, шаман, жрець, князь - заступає місце суспільної групи і користується правом Першої ночі. Поява звичаю, ймовірно, пов'язано зі страхом пролиття крові при позбавленні невинності. Вважалося, що даний акт пов'язаний з втратою великої кількості мани, і від того шкодить звичайній людині. Саме тому запрошували чаклуна або вождя.