Йосиф II

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Йозеф II
Joseph II
HGM Weikert Portrait Joseph II.jpg
Імператор Священної Римської імперії
Початок правління: 18 серпня 1765
Кінець правління: 20 лютого 1790
Інші титули: ерцгерцог Австрії
король Німеччини
Король Галичини та Володимирії
Попередник: Франц I Стефан
Наступник: Леопольд II
Дата народження: 13 березня 1741(1741-03-13)
Місце народження: Відень
Дата смерті: 20 лютого 1790(1790-02-20) (48 років)
Місце смерті: Відень
Дружина: Ізабелла Пармська
Марія Жозефа Баварська
Династія: Габсбурги
Батько: Франц I Стефан
Мати: Марія Терезія

Йозеф (українізоване Йосиф, Йосип II (нім. Joseph II; 13 березня 1741(17410313) — 20 лютого 1790) — король Німеччини з 27 березня 1764, обраний імператором Священної Римської імперії 18 серпня 1765 року, старший син Марії Терезії. Самостійно правив, починаючи зі смерті матері 1780 року. 29 листопада 1780 року успадкував від неї володіння Габсбургів — ерцгерцогство Австрійське, королівства Богемське та Угорське, Королівство Галичини та Володимирії. Видатний державний діяч, реформатор, яскравий представник епохи освіченого абсолютизму.

Прихильник так званого освіченого абсолютизму. Проводив політику протекціонізму економіки країн і намагався створити єдиний внутрішній ринок. У 80-х роках провів ряд реформ державного управління, спрямованих на зміцнення монархії. З метою подальшої політичної централізації Йосип II поділив країну на 15 округів, управління якими знаходилось в руках урядових комісарів. Йосип II скасував монастирське землеволодіння, підпорядкував діяльність церкви інтересам держави, запровадив нову систему шкільної освіти, яка сприяла розвитку світської школи. У 1781 видав патент (указ) про релігійну толерантність, який запроваджував свободу віросповідання і зрівнював у правах греко-католицьке і римо-католицьке духовенство.

Співправитель матері[ред.ред. код]

Після смерті батька Франца I Лотаринзького, обраного імператором, його було долучено матір'ю до управління австрійськими володіннями. Епоха їх спільного правління відзначилась широкою реформаторською діяльністю, оскільки необхідність реформ виявилась під час Семирічної війни, що поставила Австрію на край загибелі, а з-за кордону проникали просвітницькі ідеї французької філософії XVIII століття. Партія «просвіти» (Aufklärungspartei) все більше брала гору у літературі та навіть в урядових колах Австрії, незважаючи на консервативні погляди імператриці, й зрештою на чолі прихильників новизни виступив Йосип, за участі якого уряд Марії Терезії полегшив положення селян, укріпив державну владу, скасував орден єзуїтів й тортури. Тим не менше, політика Марії Терезії, повна компромісів, не могла задовольнити її сина. Незважаючи на палку любов до матері, Йосип провів найкращі роки життя у глухій боротьбі з нею, що зрідка значно загострювалась (наприклад, з питання про віротерпимість).

Самостійне правління[ред.ред. код]

Лише після смерті матері, з 1780 року, мав цілком розв'язані руки для здійснення широких реформаторських задумів. Програма Йозефа II була послідовним висловленням системи освіченого абсолютизму. Сучасник коронованих філософів, Фрідріха II Пруського та Єкатєріни II, був одним з найдієвіших людей свого часу, який, не шкодуючи ні себе, ні інших, цілковито виснажив себе роботою. Його численні подорожі були не тріумфальними прогулянками, а тяжкою працею добросовісного ревізора. Вникаючи у всі справи, відверто вірив у своє покликання вивести Австрію з відсталого стану шляхом реформ, що йдуть згори. Для цього потрібно було, як вважав, передусім, посилення державної влади, причому слідував старовинній австрійській традиції посилення зовнішньої та внутрішньої могутності держави, бюрократичної централізації, об'єднання різнорідного складу монархії, скасування старовинних вольностей феодального походження та підпорядкування Церкви державі.

Його філантропічна діяльність досягала всіх знедолених, починаючи з селян, та закінчуючи сиротами, хворими, глухонімими, незаконно народженими. Разом з тим, абсолютно не сприймав сентиментальну та дещо відсторонену благодушність чуттєвого XVIII століття. За найменшого спротиву він проявляв значну жорсткість; у зовнішній політиці він керувався лише інтересами власної держави. У цьому сенсі впливав на дипломатію Марії Терезії та несе відповідальність за роль Австрії у першому поділі Польщі.

Релігійна політика[ред.ред. код]

1781 року видав знаменитий указ 13 жовтня про віротерпимість та скасував ті монастирі й духовні ордени, що не сприяють справі народної просвіти або допомоги хворим (20 грудня). Церкву було поставлено у тісну залежність від держави, її зв'язок з римською курією значно обмежено. Народну освіту взято під нагляд держави, причому початкова освіта стала предметом особливої уваги. Католицька церква залишилась провідною, але православним, лютеранам й кальвіністам даровано громадянські права, а юдеї отримали деякі вільності. З 1782 року відхід від провідної віри перестав вважатись карним злочином, але свободу совісті уряд вирішив не запроваджувати у фанатичній країні: право вибору віросповідання було обмежено термінами та іншими перепонами, а до сектантів ставився іноді навіть жорстко.

Селянська реформа[ред.ред. код]

Йосип II оре на полі в Славіковіце

З іншим пережитком середньовіччя — феодалізмом — розгорілась така ж вперта боротьба. Скасовуючи привілеї магнатів та встановлюючи рівність всіх громадян перед законом, визнавав дворянство лише як службовий стан та дозволяв поповнення лав чиновництва. Cкасував кріпосне право у Богемії (1 листопада 1781 року), потім - у решті провінцій, причому заохочував викуп селянських наділів. Турбуючись про підйом благополуччя сільського населення, збирався встановити рівномірний поземельний податок, про що було сповіщено патентом 20 квітня 1786 року, але ці наміри здійснити не вдалось. Його політика викликала загальне невдоволення й розбилась, зустрівши супротив. Феодали та клерикали усіляко гальмували справу реформ, і хоча папа Пій VI марно здійснив подорож до Відня, із сподіванням остудити новаторський запал імператора, але щодення протидія клерикалів не лишилась без результатів. Всі шари суспільства були обтяжені настійливою, суворою та подекуди безтактною регламентацією, манією бюрократичного втручання у всі сфери життя, починаючи з богослужіння й поховання, та закінчуючи носінням корсетів. Особливо важким було становище Йозефа ІІ, коли проявлялось нетерпіння саме тих суспільних елементів, на користь яких він боровся, наприклад, коли обурились валаські селяни (1784). Причини невдачі Йозефа ІІ слід шукати в спробі круто й безповоротно змінити традиційну політику Габсбургів: введенні централізації, нав'язуванні німецької мови, знищенні провінційних вільностей, заміні уламків станово-представницького строю віденською бюрократією.

Зовнішня політика[ред.ред. код]

Разом з тим, не міг зосередити всю свою увагу на внутрішніх справах, оскільки постійно вплутувався до міжнародних конфліктів. Зважаючи на плани земельних придбань, не давав спокою сусідам, головним чином — старому супернику Австрії, пруському королю. Особливі переваги надавало Австрії приєднання Баварії, що забезпечило б їй володарювання у Німецькій імперії. Після невдалої спроби Марії Терезії (див.: Війна за баварську спадщину), у другій половині 1780-их років сподівався досягти мети шляхом поступлення австрійськими Нідерландами; але його захоплення й безцеремонне поводження з дрібними володарями згуртували проти нього союз німецьких князів (Fürstenbund), з Фрідріхом II на чолі, тож довелось відмовитись від задуманого. Так само невдалою була сутичка Йосипа з Голландією, через судноплавство рікою Шельда. Найбільші сподівання покладав на союз із Росією, розраховуючи на поділ Туреччини. Особистий друг та палкий союзник Катерини II. Був заскочений зненацька, під час своєї другої подорожі до Росії, звісткою про повстання Бельгії. Нідерландська революція була викликана скасуванням історичних вільностей та суцільним руйнуванням закладів у краї, який ще нещодавно було запропоновано на обмін, як річ, на іншу країну; феодали та клерикали знайшли опору у демократичних елементах, й ані військова сила, ані проповідь з боку папи відносно покори, ані урочисті поступки уряду не змогли завадити цілковитому відходу Бельгії. З тих самих причин й того самого часу справи набували зловісного забарвлення й в Угорщині, де об'єднувальна політика скасовувала історичні вільності, круто й насильно вводила німецьку мову, а магнати були налякані поспішними приготуваннями до введення поземельного податку на засадах фізіократії.

Невдала війна та смерть[ред.ред. код]

Пам'ятник в Унічові (Чехія)

Тим часом почалась російсько-турецька війна. Сподіваючись, що славою перемог відновить свій авторитет, не обмежився роллю союзника Росії, а рушив усі свої сили проти турків і сам очолив військо. Це фатальне для нього рішення було плодом любові до військової справи, що являла, разом із захопленням зовнішньою політикою, основне протиріччя в особистості невгамовного реформатора. Незабаром воєнні невдачі та смертельна хвороба, що спіткала його у поході, змусили повернутись до Відня, де імператор скасував всі зроблені ним розпорядження, окрім селянської реформи й закону про віротерпимість. На смертному ложі, незважаючи на тяжкі страждання, продовжував займатись державними справами до останнього дня й помер 20 лютого 1790 року з великою гідністю та силою.

Йозеф II помер бездітним, його наступником став молодший брат Леопольд II, після короткого царювання останнього — племінник Франц II.

Література[ред.ред. код]

Монографії[ред.ред. код]

  • Hock. Der Oesterreichische Staatsrath.— Wien, 1879;
  • Збірка Онкена.— Берлін. Вип. 57, 63, 83;
  • Wendrinsky. Joseph II.— Wien, 1880;
  • Ranke. Die Deutschen Mächte und der Fürstenbund;
  • Grosshoffinger. Joseph II.— Lеipzіg, 1865;
  • професор Трачевський. Союз князів;
  • Соколов. Церковна реформа Йосипа II, 1893).

Посилання[ред.ред. код]

Попередник
Франц I
Holy Roman Empire Arms-single head.svg Імператор Священної Римської імперії
1765-1790
Holy Roman Empire Arms-single head.svg Наступник
Леопольд II
Попередник
Марія-Терезія
Coat of arms of Hungary.svg Король Угорщини
1780-1790
Coat of arms of Hungary.svg Наступник
Леопольд II
Попередник
Марія-Терезія
Znak českého království.png Король Богемії
1780-1790
Znak českého království.png Наступник
Леопольд II
Попередник
Марія-Терезія
POL Galicja i Lodomeria 1782 COA.svg Король Галичини та Володимирії
1780-1790
POL Galicja i Lodomeria 1782 COA.svg Наступник
Леопольд II
Holy Roman Empire crown dsc02909.jpg Імператори Священної Римської імперії 800—1806
Banner of the Holy Roman Emperor with haloes (1400-1806).svg
800 814 840 843 855 875 877 881 887 891
   Карл I Великий Людовик I Благочестивий  —  Лотар I Людовик II Карл II Лисий  —  Карл III Товстий  —    
891 894 896 899 901 905 915 924 962 973 983
   Гі Сполетський Ламберт Арнульф Каринтійський  —  Людовик III Сліпий  —  Беренгар I  —  Оттон I Великий Оттон II Рудий   
983 996 1002 1014 1024 1027 1039 1046 1056 1084 1105 1111 1125 1133 1137 1155
    —  Оттон III  —  Генріх II Святий  —  Конрад II  —  Генріх III  —  Генріх IV  —  Генріх V  —  Лотар II  —    
1155 1190 1197 1209 1215 1220 1250 1312 1313 1328 1347 1355 1378 1410
   Фрідріх I Барбаросса Генріх VI  —  Оттон IV  —  Фрідріх II  —  Генріх VII  —  Людовик IV Баварський  —  Карл IV  —    
1410 1437 1452 1493 1508 1519 1530 1556 1564 1576 1612 1619 1637
   Сигізмунд  —  Фрідріх III  —  Максиміліан I  —  Карл V Фердинанд I Максиміліан II Рудольф II Матвій Фердинанд II   
1637 1657 1705 1711 1740 1742 1745 1765 1790 1792 1806
   Фердинанд III Леопольд I Йосип I Карл VI  —  Карл VII Альбрехт Франц I Йосип II Леопольд II Франц II   

КаролінгиСаксонська династіяСалічна династіяШтауфениВіттельсбахиГабсбурги