Вікіпедія:Проєкт:Енциклопедія історії України/Статті/ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК (до 9 листоп. 1962 — Станіслав) — місто, обласний центр України. Розташов. у пн.-сх. ч. Івано-Франківської області, в Передкарпатті, в межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Бистриці-Солотвинської (притоки Бистриці, бас. Дністра). Залізнична ст., аеропорт. Нас. 218,4 тис. осіб (2004).

На тер. сучасного І.-Ф. знайдено археол. пам’ятки доби неоліту та бронзового віку.

Відомо, що в 15 ст. на цій тер. існували села Пасічна, Княгинин, пізніше виникло с. Заболоття.

Від 17 ст. власником сіл стає рід Потоцьких. Значних зусиль для розвитку міста доклав А.Потоцький. У серед. 17 ст. він наказав спорудити в с. Заболоття фортецю й назвав її на честь сина (за ін. відомостями — батька) — Станіслав. Перша писемна згадка про Станіслав — берез. 1662, коли в ньому було дозволено проводити ярмарки й торги. В трав. 1662 набуває статусу міста. 1663 указом короля Яна II Казимира Ваза місто отримує магдебурзьке право. В міру зростання Станіслава села Княгинин, Пасічна, Угорники стали його передмістями.

А.Потоцький проводив політику сприяння екон. розвиткові міста, зокрема залученню переселенців. Він домігся звільнення мешканців міста й переселенців від сплати податків на 20 років. 1662 єврейс. громада міста отримала привілей, який давав право на самоврядування, а також дозволяв будувати будинки в місті й займатися торгівлею. В 1660-х рр. у місті виникає велика вірм. колонія. 1668 вірм. громада приймає унію (див. Вірмено-католицька церква). 1677 А.Потоцький надає вірменам міста привілей, за яким вони виходили з-під юрисдикції польс. влади й складали самоврядну громаду.

1676 турец.-татар. війська безуспішно намагалися здобути місто, зруйнувавши лише його пд. та сх. передмістя.

У 1670-х рр. Станіслав, маючи сприятливе геогр. розташування на торг. шляху зі Львова до гирла Дунаю, стає торг., ремісничим та політ. центром.

У місті споруджувалися муровані будинки, культові споруди й палаци. 1672 збудовано палац А.Потоцького, 1695 — міськ. ратушу, 1703 і 1729 споруджено два катол. костьоли в стилі бароко, 1763 вірм. громада теж збудувала свій храм.

Місто було культ. і реліг. центром Прикарпаття. 1668 правосл. громаді дозволено побудувати церкву, заснувати при ній братство, школу та будинок для старих. 1669 А.Потоцький заснував духовну школу, яка 1728 перетворилася на єзуїтський колегіум (див. Єзуїтські школи), а 1784 — на г-зію. 1690 в місті заснували свій осередок ченці ордену тринітаріїв, 1716 — єзуїти.

1769 більшість вірм. громади залишила місто й переселилася за запрошенням австрійс. уряду в Закарпатську Україну.

Після 1-го поділу Польщі 1772 (див. Поділи Польщі 1772, 1793, 1795) Станіслав перейшов під владу Австрії (з 1867 — Австро-Угорщина) й став адм. центром Станіславської округи (див. Округа). 1786 австрійс. уряд підтвердив торг. й ремісничі привілеї міста. Після банкрутства П.Потоцького місто з передмістями переходить у власність держ. казни.

У 1-й пол. 19 ст. місто залишалося торг. центром, цьому посприяло прокладення шосейних шляхів: Стрий—Станіслав—Коломия—Кути, Новий Сонч—Самбір—Дрогобич—Стрий—Станіслав—Коломия—Чернівці. Проводилися ярмарки 5 разів на рік. У місті діяли 2 кондитерських підпр-ва, ф-ка лікерів, 4 броварні, гуральня, 12 водяних млинів, 5 цегелень, друкарня.

Після прокладання залізниці 1868 місто стає важливим транспортним вузлом.

1867 Станіслав набуває статусу повітового центру. Започатковується пром. вир-во: відкриті майстерні з ремонту вагонів і паровозів, паровий млин, 3 парові лісопильні, 4 гарбарні, газовий завод, 2 друкарні, ф-ка штучних добрив, картонна фабрика. В 1890-х рр. діяли 14 кредитно-банк. установ, переважно філій львів. і віденських банків. 1876 на вулицях міста з’явилося газове освітлення.

У 19 ст. місто було центром культ. життя: у г-зії викладали Ю.Целевич, укр. лексикограф і фольклорист Є.Желехівський; навчалися І.Вагилевич, С.Баронч, польс. поет М.Романовський, лексикограф А.Белікович, А.-Л.Могильницький; жили і працювали М.Бучинський, О.Левицький, укр. композитор Д.Січинський, польс. історик А.Галлєр, І.Франко.

Під час Першої світової війни Станіслав став ареною запеклих боїв між австро-угор. і рос. військами: тричі переходив з рук у руки. В груд. 1918 до міста разом із командуванням Української Галицької армії переїхав уряд Західноукраїнської Народної Республіки. Наприкінці трав. 1919 місто зайняли польс. війська, від 1920 Станіслав — у складі Польщі. Від 1921 Станіслав — адм. центр воєводства.

Хоча події I світ. війни та українсько-польської війни 1918—1919 завдали пошкоджень місту, воно залишається в 1920—30-х рр. найбільшим пром. і торг. центром Прикарпаття. Працювали вагоно- і паровозоремонтний з-д, ватна, ткацька, кондитерська фабрики, шкіряний, спиртовий, газовий, нафтопереробні з-ди, електростанція.

З початком Другої світової війни у верес. 1939 Станіслав зайнятий військами Червоної армії (див. Радянська армія). 1 листоп. 1939 — возз’єднано з ін. укр. землями в складі УРСР, відтоді — обласний центр. Райцентр 1940—59 та 1966—82. 1940 відкрито швейну і взуттєву ф-ки, з-д с.-г. машин.

Після відходу Червоної армії влітку 1941 під стіною будинку обласного управління НКВС залишилася величезна купа закривавленого одягу, що свідчило про розстріл понад 1500 осіб — жителів Станіслава та округи, переважно укр. інтелігенції, духовенства, національно свідомих робітників і селян. Од 2 лип. 1941 до 27 лип. 1944 місто окуповане гітлерівцями, входило до складу Генеральної губернії.

У післявоєн. часи в місті збудовані шиноремонтний, цементний з-ди, меблева ф-ка, друкарня, приладобудівний з-д, з-д буд. матеріалів. Функціонує 21 музей, у т. ч. краєзнавчий, худож., літ., визвол. змагань; муз.-драм. театр ім. І.Франка.

Архіт. пам’ятки: ратуша (1695), єзуїтський костьол і колегіум (1742), вірменський храм (1763).

Література

М.К. Станіслав. В кн.: Злочини комуністичної Москви в Україні. Нью-Йорк, 1960; ІМіС УРСР. Івано-Франківська область. К., 1971;

• Галюк Б.П., Шеремет О.П. Івано-Франківськ: Путівник. Ужгород, 1979; Памятники градостроительства и архитектуры УССР, т. 2. К., 1985;
• Грабовецький В.В. Нариси історії Івано-Франківська. Івано-Франківськ, 1989.

Джерела

• Енциклопедія історії України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — 672 с.

Автор: В.В. Головко.; url: http://history.org.ua/?termin=Ivano_Frankivsk; том: 3