Магдебурзьке право
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке міське́ пра́во) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.
Скодифіковані в XIII столітті норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо.
Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.
Встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів тощо. Воно узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання.
Зміст |
[ред.] Магдебурзьке право в Україні
Магдебурзьке право прийшло на Руську землю разом з німецькими колоністами і вже князь Данило Романович та його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції.
Першими містами, що одержали магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324), Сянік (1339), Львів (1356), Кам'янець-Подільський (1374), Стрий (1431), Луцьк (1432), Мукачево (1445), Київ (1494). На Лівобережній Україні першим магдебурзьке право отримало одне з найстаріших міст - славні Лубни в 1591 році.
Спочатку магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст. Вперше було поширене на все населення Галицького князівства Юрієм Болеславом Тройденович у м. Сяніку.
У XV—XVII ст. ст. магдебурзьке право отримала більшість міст України. В різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів та ін.
У деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання магдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо).
Міська рада (магістрат) складалася з обраного війта і радців («райців», консулів), які творили колегію, що поповнювалась шляхом кооптації. Лише подекуди міщани обирали війта і лавників (лава — судовий орган), а ради доповнювалися з числа останніх. Судові компетенції належали і до ради, і до лави. Їх розмежування не завжди було виразне. Назагал лава займалася карними справами.
Необмежені компетенції ради (магістрату) часто призводили до зловживань владою міською олігархією. Тому для оборони загалу міщанства, наприклад у Львові, король С. Баторій утворив 1577 року т. зв. ізбу ґмінну — представництво міщан, яке відстоювало інтереси широких мас та було дорадчим органом для магістрату.
За першими королівськими грамотами, в містах на магдебурзькому праві ради повинні були складатися з двох національностей — поляків і українців (католиків і православних), але поляки часто витісняли українських міщан із міських рад. В Кам'янці були навіть три окремих національних юрисдикції: польська, руська (українська) і вірменська.
Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для інших міст Галичини. Більшість міст краю мали неповне магдебурзьке право. Вони мали, наприклад, окремого від ради війта або старосту. В таких містах члени ради, звані також бурмістрами, були виборними.
Магдебурзьке право за своїм змістом і формою на Правобережній і Лівобережній Україні під впливом місцевих умов, а також норм звичаєвого права відрізнялося від магдебурзького права, яке застосовувалося в Західній Європі. Так, в Україні організація магістратів була іншою. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) — справами міщан.
Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.
Норми магдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних модифікаціях права в Україні 18—19 століть.
[ред.] Скасування Магдебурзького права
Після 1654 року магдебурзьке право залишилося лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинилося після запровадження 1781 року «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.
Указом 1831 року Микола І скасував магдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.
В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбургів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували ще деякий час діяти. Згодом австрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування магдебурзького права припинилося 1786 року.
[ред.] Пам'ятки Магдебурзького права
Найпоширеніші в Україні пам'ятки магдебурзького права: «Зерцало саксонів» (1536), «Право цивільне Хелмінське» (1584), «Порядок прав цивільних магдебурзьких» (1557—1559), «Артикули права магдебурзького» (1557). Українським містам магдебурзьке право надали литовські князі, польські королі, російські царі, українські гетьмани.
[ред.] Значення норм Магдебурзького права
Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи.
[ред.] Література
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Довідник з історії України. За ред. Підкови І. З., Шуста Р. М., Інст. історичних досліджень Львівського нац. унів. ім. Івана Франка. Видавництво «Генеза», Київ. 2001 ISBN 966-504-439-7
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
[ред.] Дивись також
- Категорія:Міста магдебурзького права
- Адміністративний поділ Тернопільської області#Магдебурзьке право
[ред.] Зовнішні посилання
- Магдебурзьке право // Економічна енциклопедія
- І. Б. Усенко. Магдебурзьке право // Юридична енциклопедія
- П. П. Музиченко. Магдебурзьке право в Україні // Юридична енциклопедія
- Довідник з історії України.За ред. І. Підкови та Р. Шуста.- К.: Генеза, 1993.
- Маґдебурзьке право Львова // Гошко Тетяна. Нариси з історії магдебурзького права в Україні XIV — початку XVII ст. — Львів: Афіша, 2002.
- Сюндюков Ігор. Привілей не дарований, а виборений: Нотатки до історії Магдебурзького права в Україні // День. — 2009. — 20 лютого.
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
