Магдебурзьке право
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Магдебу́рзьке пра́во (німе́цьке міське́ пра́во) — одна з найвідоміших правових систем міського самоврядування в середні віки.
Скодифіковані в XIII столітті норми звичаєвого права і судових ухвал німецького міста Магдебурга, перейняті згодом багатьма містами Німеччини, Чехії, Польщі, Литви, України тощо.
Феодальне міське право, за яким міста звільнялися від управління і суду феодала. Воно закріплювало права міських станів — купців, міщан, ремісників. Було юридичним виявом успіхів міського населення у боротьбі проти феодалів.
Встановлювало порядок виборів і функції органів міського самоуправління, суду, купецьких об'єднань, цехів, регулювало питання торгівлі, опіки, спадкування, визначало покарання за різні види злочинів то-що. Воно узаконювало нерівність у правах, зважаючи на стать, походження, віросповідання.
[ред.] Магдебурзьке право в Україні
Магдебурзьке право прийшло на Руську землю разом з німецькими колоністами і вже князь Данило Романович та його наступники забезпечували їм привілей користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції.
Першими містами, що одержали маґдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324), Сянок (1339), Львів (1352), Кам'янець-Подільський (1374), Луцьк (1432), Мукачево (1445), Київ (1494).
Спочатку магдебурзьке право стосувалося лише німецької людності міст. Вперше було поширене на все населення Галицького князівства Юрієм Болеславом Тройденович у м. Сяніку.
У XV—XVII ст. ст. маґдебурзьке право отримала більшість міст України. В різний час його одержали Вінниця, Глухів, Дубно, Житомир, Лубни, Козелець, Полтава, Стародуб, Чернігів та ін.
У деяких містах (зокрема, західноукраїнських) надання маґдебурзького права супроводжувалося посиленням німецької і польської колонізації, обмеженням прав некатолицького населення (руське населення православного віросповідання, вірмени, євреї та ін. не обирались до магістрату, не мали права вступати в деякі цехи тощо).
Міська рада (магістрат) складалася з обраного війта і радців («райців», консулів), які творили колегію, що поповнювалась шляхом кооптації. Лише подекуди міщани обирали війта і лавників (лава — судовий орган), а ради доповнювалися з числа останніх. Судові компетенції належали і до ради, і до лави. Їх розмежування не завжди було виразне. Назагал лава займалася карними справами.
Необмежені компетенції ради (маґістрату) часто призводили до зловживань владою міською олігархією. Тому для оборони загалу міщанства, наприклад у Львові, король С. Баторій утворив 1577 року т. зв. ізбу ґмінну — представництво міщан, яке відстоювало інтереси широких мас та було дорадчим органом для магістрату.
За першими королівськими грамотами, в містах на маґдебурзькому праві ради повинні були складатися з двох національностей — поляків і українців (католиків і православних), але поляки часто витісняли українських міщан із міських рад. В Кам'янці були навіть три окремих національних юрисдикції: польська, руська (українська) і вірменська.
Львівський магістрат був апеляційною інстанцією для інших міст Галичини. Більшість міст краю мали неповне магдебурзьке право. Вони мали, наприклад, окремого від ради війта або старосту. В таких містах члени ради, звані також бурмістрами, були виборними.
Магдебурзьке право за своїм змістом і формою на Правобережній і Лівобережній Україні під впливом місцевих умов, а також норм звичаєвого права відрізнялося від магдебурзького права, яке застосовувалося в Західній Європі. Так, в Україні організація магістратів була іншою. У менших містах, які називалися ратушними, козацька старшина відала справами козаків, а виборна міська влада (представники верхівки міського населення) — справами міщан.
Положеннями магдебурзького права керувалися й полкові суди тощо.
Норми магдебурзького права використовувались при всіх офіційних і приватних кодифікаціях права в Україні 18-19 ст.
Після 1654 року магдебурзьке право залишилося лише у деяких, т. зв. привілейованих містах. Фактично застосування права припинилося після запровадження 1781 року «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.
Указом 1831 року Микола І скасував маґдебурзьке право по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 р.
В містах Галичини, яка після 1-го поділу Польщі (1772) відійшла до володінь Габсбурґів, органи міського самоуправління та суди, створені за магдебурзьким правом, продовжували ще деякий час діяти. Згодом австрійський уряд значно обмежив права цих органів. У Львові застосування маґдебурзького права припинилося 1786 року.
Найпоширеніші в Україні пам'ятки магдебурзького права: "Зерцало саксонів" (1536), "Право цивільне Хелмінське" (1584), "Порядок прав цивільних магдебурзьких" (1557-1559), "Артикули права магдебурзького" (1557). Українським містам магдебурзьке право надали литовські князі, польські королі, російські царі, українські гетьмани.
Хоч магдебурзьке право не відіграло в Україні тієї ролі, що на Заході, все ж воно, вносячи певні риси західноєвропейського міського устрою до українських міст, стало одним із важливих чинників культурного правового наближення України до Західної Європи.
[ред.] Література
- Малий словник історії України. — К.: Либідь, 1997.
- Довідник з історії України
- Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000
[ред.] Зовнішні посилання
- Довідник з історії України.За ред. І.Підкови та Р.Шуста.- К.: Генеза, 1993.
- Т.Гошко Нариси з історії магдебурзького права в Україні (фрагмент з книги)
 |
Це незавершена стаття з історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
