Прикарпаття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Прикарпа́ття — історичний регіон України. За сучасним трактуванням до Прикарпаття належить більша частина Івано-Франківської області. Це такі райони: Рогатинський, Калуський, Богородчанський, Тлумацький, Городенківський, частина Галицького (м. Галич відноситься до Придністров’я), частина Долинського (м. Болехів належить до Бойківщини). Хоча історично до Прикарпаття також входять Бойківщина, Гуцульщина, Опілля та Покуття.

Територія Прикарпаття[ред.ред. код]

Територія Прикарпаття характеризується надзвичайно складною і своєрідною історією заселення та господарського розвитку. Зміна різних соціально-економічних формацій, перехід під володіння від однієї держави до іншої, багатовікова міграція населення істотно вплинули на характер і напрямок господарства, на особливості формування і відтворення населення, на демографічні процеси та географічне розташування і структуру населення.

Карпатські гори займають всього третину площі Прикарпаття, але саме гірські краєвиди стали візиткою цього краю. Ворохта, Верховина та Яремча завжди були туристичним раєм.

Крім того, на Прикарпатті досить багато цікавих історико-архітектурних об'єктів. Напариклад, древній Галич, що відзначив нещодавно своє 1100-ліття. В давньоруських літописах згадуються Тисмениця (1143 рік), Снятин (1158 рік), Тлумач (1213 рік), Коломия (1240 рік). А ще є Манявський скит, Скелі Довбуша, Пантелеймонівська церква, Косів. Тут писались Галицьке Євангеліє та Галицько-Волинський літопис.

Історія та населення Прикарпаття[ред.ред. код]

Археологічні та історичні дослідження свідчать, що Прикарпаття було заселене ще в доісторичну епоху. Це підтверджують виявлені тут залишки стоянок раннього, середнього і пізнього неоліту.

Північні й південні схили Карпат, тобто територія сучасного українського Прикарпаття та Закарпаття, за свідченням більшості істориків, були заселені білими хорватами, потім переважно іншими слов'янами. Слов'янські племена були автохтонами цієї території, мали високий рівень культури, відзначалися досить високою густотою населення.

Цей край був заселений тиверцями та білими хорватами, коли наприкінці Х століття увійшов до складу Київської Русі, в період коли князь Володимир повністю завершує загарбання всіх руських земель (Перемишль, Червенські міста, Закарпатська Русь та інші). В 1144 році утворилося Галицьке князівство, а легендарний Данило Галицький в ХІІІ столітті зробив Галицько-Волинське князівство наймогутніших слов'янським державним об'єднанням свого часу. Правда, по його смерті ці землі ділили між собою поляки, австрійці й угорці. Цей розподіл тривав аж до XX століття. Найбільшим містом на території сучасного українського Прикарпаття був Галич — політичний і адміністративний центр — Галицько-Волинської землі (ХІІ—ХІІІ ст.). У цей період на території Прикарпаття виникає ряд інших міст (Снятин, Перегінськ, Коломия, Калуш). В 1349 р. Польща захопила Галицьку землю. На Прикарпатті розвиваються товарно-грошові відносини. Основою економіки з XV до першої половини XIX ст. було сільське господарство, провідними галузями якого були землеробство і тваринництво, підсобними — промисли з переробки зерна і продуктів скотарства, рибальство та інші.

Серед українського населення Карпат і Прикарпаття виділялися чітко виражені етнічні групи, які характеризувалися цілим рядом відмінностей у побуті, одязі, говорах тощо. В першій частині «Географії Руси» Р. Заклинського читаємо, що «Русинів, що сидять в горах низького Бескида, називають Лемками, других, що живуть в горах від ріки Ослава, аж по джерела Лімниці, називають Бойками, а тих, що живуть в Чорногорах по стороні галицькій, буковинській і угорській, називають Гуцулами. Крім того маємо ще жителів рівного поля і тут одних називають Подоляне, інших Ополяне, Ністровяне, Долішняне Сотаки, жителів лісових названо Полісюки, тих що живуть між Дністром і горами названо Підгорянами».

На теперішній час Гуцули заселяють частину гірських районів Івано-Франківської і Чернівецької областей та Рахівський район Закарпатської області. Це дуже цікава етнічна група, яка відзначається надзвичайно оригінальною матеріальною і духовною культурою, особливими характерними і неповторними рисами у забудові осель, в одязі, у народній поетичній і музичній творчості.

Бойківщина[ред.ред. код]

Докладніше: Бойківщина

Бойками називають етнічну групу українців гірських районів Львівської та Івано-Франківської областей, між ріками Ужем і Торцем. Культура і побут бойків, як і гуцулів, відзначаються цілим рядом особливостей.

Лемківщина[ред.ред. код]

Докладніше: Лемківщина

Лемківщина розташована по обох схилах Бескидів, між ріками Сяном і Попрадом, а також на захід від Ужа. Ця територія споконвіку перебувала в чужоземному оточенні, попри це її населення - лемки - зберегли оригінальну культуру, побут і мову.

Покуття[ред.ред. код]

Докладніше: Покуття

Надвірнянський район (до Яремчі), Коломийський район, понад половини Снятинського району належать до Покуття. Яремче, Ворохта, Косівський, Верховинський райони — Карпати. Це все можна побачити на карті, де розмежовуються ці регіони.

Історія в сучасну епоху[ред.ред. код]

1919 в Станіславі проголошено об'єднання ЗУНР і УНР, але 1920 ці землі переходять до Польщі.

1939 створено Станіславську область у складі Української РСР. 1941 почалася німецько-радянська війна.

Збройний опір вояків УПА німецьким, а потім радянським військам тривав до початку 1950-х.

1962 Станіслав перейменовано в Івано-Франківськ, а Станіславську область — в Івано-Франківську.

Корисні копалини[ред.ред. код]

Серед найбільших газових родовищ є Угерське, Рудківське, Опарське, Хідновицьке, Калуське і Косівське[1]. Траси «блакитного вогню» з Прикарпаття пролягли до Москви, Києва, Львова, Івано-Франківська, Мінська, Ленінграда, Дрогобича, Чернівців та інших міст і в сусідні країни[1].

З підняттям гірської споруди Карпат у межах їх Передгір'я, на прадавних замкнених мілководдях і лагунах утворилися потужні товщі кам'яної та калійної солі, гіпсів, ангідритів, сірки[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Стойко Степан Михайлович, Ермоленко Юрий Афанасьевич. Карпати очима допитливих. — Львів: Каменяр, 1976. — 96с.