Дрогобич

Дрогобич
Герб Дрогобича	Прапор Дрогобича
	Дрогобич на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Львівська область
Район/міськрада	Дрогобицький район
Код КОАТУУ	4610600000
Засноване	1091 Перша згадка 1387
Магдебурзьке право	середина XV ст.
Агломерація	Дрогобицька агломерація
Населення	103 600 (разом з смт Стебник)
Площа	44,5 км²
Поштові індекси	82100
Телефонний код	+380-324
Координати	49°21′14″ пн. ш. 23°30′58″ сх. д.
Водойма	річка Тисмениця, річка Серет (Побук)
Міста-побратими	Баффало, США; Легниця, Польща
День міста	21 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція	Дрогобич
До обл./респ. центру
- залізницею	102 км
- автошляхами	86 км
Міська влада
Адреса	82100, Львівська обл., м.Дрогобич, пл.Ринок, 1
Веб-сторінка	Drohobych.com
Міський голова	Гук Микола Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Цей термін має також інші значення. Див. Дрогобич (значення).

Дрогобич (англ. Drohobych, пол. Drohobycz, їдиш דראָביטש, нім. Drohobytsch, рос. Дрогобыч) місто у Львівській області, районний центр, друге за економічним потенціалом місто Львівщини після обласного центру. Розташований приблизно в ста кілометрах південно-західніше Львова. З 1939-ого до 1959-ого — центр Дрогобицької області.

Населення

1869 р — 16 880 меш. 28,7% - Українці, 23,2% - Поляки, 47,7% - Євреї
1931 р — 32 300 меш.
1939 р — 34 600 меш. 26,3% - Українці, 33,2% - Поляки, 39,9% - Євреї
1959 р — 42 000 меш.
1970 р — 56 000 меш. 70% - Українці, 22% - Росіяни, 3% - Поляки, 3% - Євреї
2001 р — 103. 000 меш.

^[1]

Історія

Дрогобич, на розі вулиць І.Мазепи та Л.Українки

Музично-драматичний театр у Дрогобичі

Старий будинок,
за іменем кнайпи в його підвалі відомий як мисливський погрібець

Пам'ятник Юрію Дрогобичу, праворуч дзвіниця костелу

Виникло місто приблизно в ХІ столітті в місцині, яка багата соляними джерелами з яких здавна видобували сіль. Про походження назви міста єдиної думки зараз не існує. Дослідник історії Дрогобича Роман Пастух з цього приводу пише: «Походження назви Дрогобич залишається нез`ясованим. Побутують кілька легенд і версій. Одна з них говорить, ніби у сиву давнину, можливо, ще на зламі першого і другого тисячоліть від Різдва Христового існувало поселення Бич, оточене валами з дерев`яним частоколом і ровом з водою. Десь у тих часах його захопило і спалило військо тюркських кочовиків, імовірно половців. Уцілілі жителі на іншому місці заснували нове поселення і назвали другий Бич. З плином століть народна традиція об`єднала ці слова в одне, і вийшов Дрогобич. Заслуговують уваги інші погляди на походження назви міста. Дехто виводить її від слів «другий бік», що пізніше теж злилися, бо сучасне місто почалося на другому боці річечки-потічка Побук (тепер Серет), навпроти солеварні. Пов`язують топонім Дрогобич і зі словом «драговина», що означає болотисте місце, адже первісна територія міста була справді дуже заболоченою. Виглядає доволі вмотивованою думка про утворення назви міста від особової назви Дорогобит, пізніше сполонізованої.» З самого моменту заснування міста головним його багатством були солеварні. Технологія добування солі була досить проста. В спеціальні жбани (черіні) заливали воду збагачену сіллю (ропу) й нагрівали ті жбани на багатті. При випаровуванні води, залишалась сама сіль, яка обпікалась на вогні у вигляді так званих топок. Дев`ять таких конусоподібних топок стали символом міста і зображені навіть на гербі міста. Причому ці дев`ять топок солі зображувались й на гербі австрійського періоду, й радянського періоду, й сучасного періоду незалежності України. В 1339 році, після зайняття земель Галицько-волинського князівства королівською Польщею, Дрогобич отримує власний герб на якому білий орел тримає на грудях щит з все тими ж дев`ятьма топками солі. В тому ж, 1339 році, за королівським рескриптом дрогобичська дерев`яна церква Причистої Діви Марії була перетворена на католицький костел. 1387 та 1390 роки відзначені першими письмовими згадками про місто. Перша була в львівському міському акті, друга – в буллі Папи римського Боніфація ІХ. Як досить крупне місто для свого часу, Дрогобич мав і власний замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Від замку вже на жаль майже нічого не залишилось. Єдине що одна з його веж, десь в середині XVI столітті була перебудована в дзвіницю парафіяльного костелу св.Бартоломея, або як він називається в реєстрі - Вознесіння. За часи свого існування костел безліч разів перебудовувався і зараз спеціалісти навіть не можуть прийти до єдиної думки про час його спорудження. Відомо точно що зводився він на фундаменті воєводських палат, що розміщувались всередині замку. А останні зміни в його архітектурних рисах датуються ХІХ століттям. На стінах костелу розміщенні чисельні пам`ятки, за якими можна прослідкувати історію Дрогобича. Це долоня, стопа та голова в папській тіарі – символ католицького володарювання, або мармурове оздоблення дверей з двома мечами - нагадування про полеглих жителів міста, що брали участь в Грюнвальдській битві. А в 1572 році в костелі був встановлений пам`ятник Катерині Рамулотовій – дружині власника місцевих солеварень. Ну а біля самого костелу встановлений пам`ятник найвизначнішому дрогобичанину – Юрію Котермаку. Ця непересічна людина народилась в Дрогобичі близько 1450 року. Він здобув звання магістра в Ягелонському університеті Кракова. Потім вивчав медицину та вільні мистецтва в університеті міста Болонья. Там же отримав звання доктора філософії (1478 р.) та доктора медицини (1482 р.). В Болоньї він викладав астрономію, а в1481-1482 роках навіть був ректором місцевого університету – найстарішого в Європі. В 1483 році в Римі була видана книга Юрія Котермака, який підписувався «Drohobicz Georgius» - "Прогностична оцінка поточного 1483 року", де були викладені на ряду з астрологічними прогнозами відомості з географії, астрономії, метеорології та філософії. Видавав Юрій Дрогобич й інші трактати з астрології. Видав він також книгу і про Україну - «Прогностик», яка відома лише в одному примірнику. З 1487 року він працював професором медицини Ягелонського університету й мав чин королівського лікаря. Помер цей визначний діяч європейської науки 4 липня 1494 року. Похований у Кракові. В продовж XV-XVI століть місто росло й розвивалось як типове середньовічне місто Галичини. Діяло міське самоуправління й судочинство, проводились ярмарки, працювали цехи та солеварні. Наприклад, в 1535 році був створений цех ковалів та слюсарів, а в 1565 році в місті налічувалось 45 солеварень. Ну і звичайно ж на Дрогобич періодично накочувались татарські набіги, виникали епідемії, ставались пожежі та повені. XVII століття відзначене в історії міста існуванням церковного братства при церкві Воздвиження, подіями війни Хмельницьго з Польщею, пербуванням в місті угорського князя Юрія ІІ Ракоці (1657 рік), спорудженням міської школи (1663 рік) та останнім нападом татарів (1699 рік). В XVII столітті в місті зводяться дві унікальні дерев`яні церкви, що збереглися до наших часів. В 1613 (за іншими даними в 1660 році) була побудована . В 1661 році біля неї була зведена дзвіниця, яка також збереглася до наших часів. При вході до церкви збереглися також старовинні розписи з ликами святих. Зовсім поруч була зведена й інша пам`ятка – з дзвіницею (1670-ті роки). Цікава вона тим, що вона була перенесена в Дрогобич з карпатського села Надієво й встановлена на місті згорілої своєї попередниці. Коло неї в 1670 році також була зведена дерев`яна дзвіниця. Славиться св.Юр своїми унікальними внутрішніми розписами та та не менш унікальним іконостасом середини XVII століття. Нажаль сфотографувати їх мені не вдалося. Крім православних святинь в Дрогобичі збільшується й кількість католицьких храмів, монастирів, шкіл. В 1700-1709 роках будується новий костел та монастир кармелітів (нинішній кафедральний храм Святої Трійці). В 1740 році будується нова міська ратуша, а в 1756 році засновано міську пошту. В ХІХ столітті поряд з традиційною спеціалізацією Дрогобича, як центра солеваріння бурхливого розвитку зазнала нафтопереробка. Ще здавна в околицях міста виявляли нафтові поклади, які використовували для освітлення. Але з введенням в дію в 1859 році першої нафтоперегінною установки нафтовий фактор вийшов на головне місце міського господарства. Після перетворення Дрогобича «соляного» на Дрогобич «нафтовий», швидкої забудови кам`яними домами він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі – від готичного, ренесасного, барочного, класичного – до електичного і модерного. У період переходу від переважного виробництва солі до переважного виробництва нафтопродуктів у нормальній (початковій) школі монахів-Василіян, у міській гімназії вчився Іван Франко, пізніше – класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомих представників культури: письменники – співець Борислава - «галицької Каліфорнії» Стефан Ковалів, Осип Турянський, Петро Карманський, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, композитор і диригент о.Остап Нижанківський, співак світової слави МодестМенцинський, театральний режисер Йосип Стадник, польський письменник і художник юдейського походження Бруно Шульц, шеф Головного військового штабу Української Повстанської Армії генерал Дмитро Грицай. У Дрогобичі народився і виріс полководець Західно-Української Народної Республіки Григорій Косак.» Після виру Першої світової війни, радянсько-польської війн та чисельних змін влад, Галичина опиняється у складі Польської держави. За польського панування, в 1922 - 1927 роках зводиться нинішня ратуша. В 1924-1926 роках прокладається газопровід Стрий – Дрогобич – Борислав – Стебник, а в 1928 – 1933 водогін с.Уріж – Дрогобич. Після вступу на західну Україну радянських військ в 1939 році була створена Дрогобицька область до складу якої входило 9 районів. Ця область існувала до травня 1959 року, коли була включена до складу Львівської області. За часів німецько-фашистської окупації Дрогобич входив до складу генерального губернаторства Галичина. У наш час основною промисловою галуззю міста є машинобудування та нафтопереробка. В місті налічується 18 загальноосвітніх шкіл, гімназія, ліцей, 6 училищ та технікумів, одна художня та дві музичні школи, 4 ВУЗи. У місті відкрито пам'ятники Ю.Дрогобичу, С.Бандері, воїнам-інтернаціоналістам, до 1000-ліття християнства в Русі, Маркіяну Шашкевичу, Івану Франку, Тарасу Шевченку, папі римському Іоану Павлу ІІ.

Легенда про заснування

Існувало місто Бич в Передгір'ї Карпат. Жили міщани біля соляного джерела і торгували сіллю. Одного разу на місто напали кочові племена половців в кінці ХІ століття і спалили його. Через деякий час жителі, які встигли сховатися від ворогів, повернулися і відбудували місто, але вже в трохи іншому місці. Нове місто назвали Другий Бич, а з часом назва й перетворилася в Дрогобич.

У часи Київської Русі

Поряд було побудовано фортецю Тустань.

У часи литовсько-польської держави

Збудовано католицький костел Святого Бартоломея (середина XV ст.) Надали самоуправління за магдебурським правом. Збудовано першу ратушу.

У козацькі часи

В часи Визвольної війни у 1648 році козаки Б.Хмельницького влаштували терор проти місцевих уніятів, католиків та євреїв. Разом із татарами, козаки Б.Хмельницького взяли штурмом костел Святого Бартоломія та влаштували там криваву масакру. Лише міщани, котрі заховалися у дзвіниці костелу, змогли врятуватися і відбити штурм.

У часи Габсбургів

Починається в ІІ половині ХІХ століття видобування нафти в Дрогобицько-Бориславському нафтодобувному басейні.

У складі польської держави

Відкривається українська приватна гімназія (1928). Під час проведення поляками пацифікації 1930 року багато дрогобичан заарештовано та сиділи в тюрмах в Самборі та Березі Картузькій.

У сьогоднішній час

Відкрито пам'ятники Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, воїнам-інтернаціоналістам та до 2000-ліття християнства в Русі, Маркіяну Шашкевичу, Василю Стефанику, Івану Франку, Тарасу Шевченку, папі римському Івану Павлу ІІ, також зведений меморіл слави.

Мери

Глубіш Мирослав Іванович (1990 - 1994),
Дацюк Юрій Якович (1994 - 1996),
Фурдин Осип Федорович, в.о.(1996),
Лужецький Михайло Петрович(1996 - 1998),
Радзієвський Олексій Васильович (1998 - 2002),
Лужецький Михайло Петрович(2002 - 2006),
Гук Микола Петрович (2006-...)

Промисловість

Основною промисловою галуззю міста є машинобудування та нафтопереробка^[2]. Найбільшими підприємствами міста є:

Нафтопереробне підприємство «НПК Галичина», заводи №1 та №2, реальний власник невідомий^[3]
Виробник мастил «ВАТ Галол»
ВАТ «Дрогобицький долотний завод»^[4], єдине в Україні підприємство по виробництву долот для нафтодобування^[5] Інформаційно агенція РБК-Україна власником є Андрій Іщук, сенатор Самарської області Росії, через холдинг ВБМ-Груп (Росія) ^[6]
ВАТ «Дрогобицький автокрановий завод»^[7], виготовляє зокрема автомобільні гідравлічні крани марки «Силач»
ВАТ «Дрогобицький машинобудівний завод»^[8], виготовляє обладнання для транспортування, добування та переробки нафти та газу
ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»
ВАТ <Дрогобицький молокозавод>
ВАТ«Дрогобицька Фарба»^[9], виготовляє фарби марки «ДРОФА»
ВАТ «Дрогобицьке швейне підприємство Зоря», власник контрольного пакету спільне українсько-польсько-італійське ТзОВ «Лаура» (Львів)^[10]
ВАТ «Дрогобицький завод залізобетонних виробів»
ЗАТ «Дрогобицький м'ясокомбінат»
Дрогобицький солеварний завод,— один з найстаріших у Європі^{[Джерело?]} солеварний завод та найстаріше постійно діюче підприємство України^[11], віддано в оренду ЗАТ «Галка-Дрогобич»^[12] Стратегічний Дрогобицький солеварний завод купити ніхто не має права до 2013 року.

Освіта

Колишня гімназія, пізніше в'язниця НКВС, катівня гестапо, зараз інститут фізики, математики та інформатики ДДПУ

Дрогобицький педагогічний ліцей

Дрогобицька ратуша

Церква св. Юра

Церква св. Трійці

Загальноосвітні установи

Дрогобицький педагогічний ліцей^[13]
Дрогобицька гімназія
18 загальноосвітніх середніх шкіл (СШ №6, 7, 11, 18 у Стебнику)
дитяча художня школа
дитяча музична школа №1, №2.
Дрогобицький педагогічний ліцей

Спеціальні навчальні заклади

Дрогобицький механіко-технологічний коледж
Дрогобицький нафтовий технікум
Дрогобицький статистичний технікум
ВПУ № 19
ППЛ № 15
Музичне училище імені Барвінського
Медичне училище
Кооперативний коледж

Вищі навчальні установи

Філії інших ВНЗ

Філія Вінницького проектного інституту
Філія Тернопільського економічного університету
Філія універститету «Львівська політехніка»

Визначні місця

Міська ратуша
Музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича
Краєзнавчий музей
Музей Бруно Шульца
Міська філармонія
Міський народний дім ім. І.Я.Франка
Районний народний дім
Хоральна синагога
Церква св. Юра дерев'яна тридільна (тризрубна), спорудження у стилі українського Відродження в XVI-XVII ст. в с Надієво, в 1657р перевезена до Дрогобича. В інтер'єрі іконостас 1659 р. та розписи XVII ст. Тут міститься частина експозиції історико-краєзнавчого музею.
Церква Воздвиження Чесного Хреста. Дерев'яна, спорудження у стилі українського Відродження
Костел св. Варфоломія
Монастир св. Петра і Павла
Церква св. Трійці, якій вже понад 140 років.

Визначні особи

Юрій Дрогобич
Григорій Коссак
Ярослав Попович
Іван Франко
Бруно Шульц
Бергнер Елізабет — актриса театру та кіно.

Джерела

Ресурси Інтернету

ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:

Дрогобич

[0] Drohobych in Encyclopedia of Ukraine

[1] Місто Дрогобич на «Форумі місцевого економічного розвитку»

[2] «В одних штанах на четырех стульях». Віктор Коробков

[3] Баланс Дрогобицького долотного заводу 2004-2006

[4] Дрогобицький долотний завод в 2007 р. збільшив чистий прибуток на 14,32% - до 1,06 млн грн.

[5] Ищук замыкает круг. «ВБМ-групп» завершает консолидацию своих основных активов. стаття

[6] ВАТ «Дрогобицький автокрановий завод». Офіційна сторінка

[7] «Дрогобицький машинобудівний завод»

[8] Дрогобицька Фарба

[9] Дрогобицька швейна фабрика перейшла у руки спільного підприємства

[10] Туристичний центр «Посвіт Дрогобиччини»

[11] Дрогобицький солеварний завод

[12] Сайт Дрогобицьго педагогічного ліцею

[13] Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

[11]

[12]

[13]

[14]

п • о • р Львівська область
Райони:	Бродівський • Буський • Городоцький • Дрогобицький • Жидачівський • Жовківський • Золочівський • Кам'янка-Бузький • Миколаївський • Мостиський • Перемишлянський • Пустомитівський • Радехівський • Самбірський • Сколівський • Сокальський • Старосамбірський • Стрийський • Турківський • Яворівський
Міста обласного значення:	Борислав • Дрогобич • Львів • Моршин • Новий Розділ • Самбір • Стрий • Трускавець • Червоноград

п • о • р Міста і смт Львівської області
Міста:	Белз · Бібрка · Борислав · Броди · Буськ · Великі Мости · Винники · Глиняни · Городок · Добромиль ·Дрогобич · Дубляни · Жидачів · Жовква · Золочів · Кам'янка-Бузька · Комарно · Львів · Миколаїв · Мостиська · Моршин ·Новий Калинів · Новий Розділ · Новояворівськ · Перемишляни · Пустомити · Рава-Руська · Радехів · Рудки · Самбір · Сколе · Сокаль · Соснівка · Старий Самбір · Стебник · Стрий · Судова Вишня · Трускавець · Турка · Угнів · Хирів · Ходорів · Червоноград · Яворів
Смт:	Бориня · Брюховичі · Великий Любінь · Верхнє Синьовидне · Гірник · Гніздичів · Дашава · Добротвір · Дубляни · Жвирка · Журавно · Запитів · Івано-Франкове · Краковець · Красне · Куликів · Лопатин · Магерів · Меденичі · Немирів · Нижанковичі · Новий Яричів · Нові Стрілища · Олесько · Підбуж · Підкамінь · Поморяни · Розділ · Рудне · Славське · Стара Сіль · Східниця · Шкло · Щирець