Вічний жид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вічний жид, ілюстрація Ґюстава Доре

Вічний жид (блукаючий жид, пол. Żyd Wieczny Tułacz , рос. Вечный жид, англ. Wandering Jew; вічний блукалець) — герой середньовічного християнського фольклору, легенда про якого почала ширитися Європою у ХІІІ ст. У первинній легенді йдеться про жида (єврея), який зневажив (штовхнув) Ісуса на його хресній дорозі на Голгофу, і згодом був проклятий на блукання світом аж до другого пришестя. У різних версіях легенди опис його проступку різниться, так само як і особливості його особи: інколи він швець або торгаш, в інших випадках — сторож маєтку Понтія Пилата. Образ Вічного жида — широко використовуваний у фольклорі та літературі.

Структурним принципом легенди є подвійний парадокс: бессмертя стає для Агасфера прокляттям, проте це прокляття дає надію на спокуту.[1]

Ім'я[ред.ред. код]

Принаймні з XVII ст. Вічний жид отримує ім'я Агасфер (івр. אֲחַשְׁוֵרוֹשׁ‎; грец. Ασουηρος в Септуагінті; лат. Xerxes чи Assuerus). Це ім'я вперше використовується в «Короткому описові й розповіді про деякого єврея на ймення Агасфер», 1602 р. Агасфер — перський цар з Книги Естер, який не був євреєм і чиє ім'я серед гебреїв Середньовіччя стало загальною назвою для дурня.[2]

З того часу чимало інших імен також асоціювалися з Вічним жидом, зокрема: Matathias, Buttadeus («той, хто вдарив бога»), Paul Marrane[3], Isaac Laquedem (ім'я, яким його називали у Франції та так званих Низинних країнах — як у популярних легендах, так і в романах Дюма).

Походження і розвиток[ред.ред. код]

Біблійні джерела[ред.ред. код]

Походження легенди до кінця неясне, можливо, один з її елементів було взято з оповіді про Каїна, якого було покарано подібним чином — блукати світом, позбавлено можливості зібрати колись урожай, приреченого лише прибирати сміття. Як стверджує Єгошуа Джілбоа (Jehoshua Gilboa), багато дослідників вказують на книгу пророка Осії (9:17), де вперше з'являється поняття (ідея) про «вічного жида».[4] Згідно з іншими джерелами, легенда бере свій початок зі слів Ісуса Христа, які вказані у Євангелії від Матвія:

«Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерти, аж поки не побачать Сина Людського, що йде в Царстві Своїм».

— Матвія 16:28, переклад І.Огієнка [5]

У ранньо-християнській культурі, ймовірно, досить поширеним було вірування, що до Другого пришестя не помре саме один з близьких послідовників Христа, про це, зокрема, повідомляється в Євангелії від Івана:

«Обернувся Петро, та й ось бачить, що за ним слідкома йде той учень, якого любив Ісус, який на вечері до лоня Йому був схилився й спитав: Хто, Господи, видасть Тебе? 21. Петро, як побачив того, говорить Ісусові: Господи, цей же що? 22. Промовляє до нього Ісус: Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі? Ти йди за Мною! 23. І це слово рознеслось було між братами, що той учень не вмре. Проте Ісус не сказав йому, що не вмре, а: Якщо Я схотів, щоб він позостався, аж поки прийду, що до того тобі?»''

— Івана 21:20-23, переклад І.Огієнка

В іншому уривку з Іванового Євангелія йдеться про слугу первосвященика, який дає ляпаса Ісусові (Івана 18:19-23). Дещо раніше Євангеліє від Івана розповідає також про Симона Петра, який відрубує вухо слузі первосвященика на ім'я (слуга) Малх (Івана 18:10). Хоча, ймовірно, у цих випадках за участю слуг йдеться про різних осіб, проте Малх — це одне з тих імен, яким згодом у легендах називали Вічного жида.[6]

Раннє християнство[ред.ред. код]

З часів Тертуліана деякі проповідники називали представників єврейського народу «новими Каїнами», стверджуючи, що вони будуть «вигнанцями й блукатимуть по землі».[7] Ауреліус Прудентіус Клеменс пише у своїх «Апофеозах»: «З часу як він заплямував свої руки кров'ю Христа, якого він відрікся, і порвав з батьківською оселею, покутуючи за вбивство, бездомний єврей блукає у вічному вигнанні із місця у місце, платячи ціну за гріх».[8]

Середньовіччя[ред.ред. код]

Деякі дослідники виявили елементи легенди про Вічного жида в тевтонській легенді про Вічного мисливця, декотрі з яких перегукуються з міфами про Одіна.[9]

У XIII ст. легенда увійшла до «Великої хроніки Матвія Паризького».

Образ вічного блукальця в мистецтві[ред.ред. код]

Легендарному персонажу присвятили свої твори Й. Г. Гете «Вічний жид», 1774, Х. Ф. Д. Шубарт «Вічний жид», 1787, В. Жуковський «Агасфер. Вічний жид», Е. Кіне «Агасфер», 1833, Е.Сю «Вічний жид», 18441845.

Образ Вічного жида в українській культурі[ред.ред. код]

Марко Проклятий або Марко Пекельний — популярний герой українських легенд, на основі яких виникла й приповідка: «Товчеться, як Марко в пеклі». Очевидно, що Марко Проклятий — це той таки вічний блукалець на український лад, адже походження його образу також корениться у легенді про зрадника Марка, що вдарив Христа залізною рукави­цею перед його хресною смертю, за що Господом був покараний вічно ходити під землею навколо стовпа, не спиняючись ні на хви­лину; він час від часу б'ється голо­вою об стовп, тривожить цими звуками навіть пекло та його хазя­їна і скаржиться, що не може вмерти. Іншим поясненням Маркового прокляття є те, що він зако­хався в рідну сестру, потім убив її разом з матір'ю, за що й був покараний Богом. Водночас, український вічний блукалець — це не лише антигерой. Часто він також постає в образі козака.

На основі фольклорних джерел Олекса Стороженко написав повість-поему «Марко Проклятий», цей образ був також інтерпретований Іваном Ко­чергою у драмі «Марко в пеклі» (1928) та Ліною Костенко у вірші «Маркова скрипка».[10]

На основі поезій Василя Стуса Львівський театр ім. Леся Курбаса поставив драму «Марко Проклятий».

Примітки[ред.ред. код]

  1. Аверинцев С. С. София-Логос. Словарь. Второе, исправленное издание.-К.:Дух і Літера, 2001 (с. 21-22)
  2. David Daube, «Ahasver» The Jewish Quarterly Review New Series 45.3 (January 1955), pp 243–244.
  3. The Turkish Spy. Book 3, Letter I. 1644. 
  4. Sweeney, Marvin Alan; Cotter, David W.; Walsh, Jerome T.; Franke, Chris (October 2000). The Twelve Prophets: Micah, Nahum, Habakkuk, Zephaniah, Haggai, Zechariah, Malachi. Liturgical Press. с. 102. ISBN 978-0-8146-5095-0. Процитовано 13 December 2011. 
  5. This verse is quoted in the German pamphlet Kurtze Beschreibung und Erzählung von einem Juden mit Namen Ahasverus, 1602.
  6. A social and religious history of the Jews: Citizen or alien conjurer. Columbia University Press. 1967. с. 177. ISBN 978-0-231-08847-3. Процитовано 13 December 2011. 
  7. Aurelius Prudentius Clemens (400). Apotheosis. Процитовано 2011-12-22. 
  8. A social and religious history of the Jews: Citizen or alien conjurer 11. Columbia University Press. 1967. с. 178. ISBN 978-0-231-08847-3. Процитовано 13 December 2011. 
  9. Український літературний словник


Піноккіо Це незавершена стаття про літературного персонажа.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.