Понтій Пилат
По́нтій Піла́т (Пилат) (лат. Pontius Pilatus) — римський правитель Іудеї з 26 до 36 р. н. е. (замінив на цьому посту Валерія Ґрата); римський вершник.
Зміст |
Історичні відомості [ред.]
У 26 році за сприяння Луцій Елія Сеяна, довірливої особи імператора Тиберія, Понтій Пилат отримує при значення префекта римської провінції Юдея. Призначення вказує на приналежність Пилата до стану equester ordo. Він став п'ятим римським правителем Юдеї. Йосип Флавій і Тацит називають його прокуратором, однак знайдений у 1961 р. у Кейсарії напис, що датується періодом правління Пилата, вказує що він, як і інші римські правителі Іудеї з 6 до 41 р., мав вірогідно, титул префекта.
За словами філософа Філона Олександрійського (I ст. н. е.), Пілат був відповідальним за численні жорстокі дії і страти, вчинені без будь-якого суду. У 35 році в Самарії один фальшивий пророк обіцяв своїм прихильникам показати святі посудини з часів Мойсея, що були заховані на горі Гарізім. У призначений день Пилат накав військам зайняти гору, щоб не допустити збору людей та бунту. Коли люди зібрались вісько кинулось на них і багатьох вбили та ув'язнили, а найактивніших Пилат засудив на смерть. Самаряни звернулись із скаргою на Пилата до Вітелія - легата імператора в Сирії. Він радо прийняв оскарження, бо була добре відома вірність самарян, усунув Пилата і вислав його до Риму на суд до імператора у 36 р. Коли Пилат прибув до Риму, Тиберій вже помер (16 березня 37 р.). Як закінчив життя той хто засудив на смерть Ісуса історія не каже.
Апокрифи про Понтія Пілата [ред.]
Понтій Пілат став героєм кількох новозавітних апокрифів, а Ефіопська православна церква навіть канонізувала Пілата і його дружину. Дружину Пілата — Прокулу почали ототожнювати з християнкою-римлянкою Клавдією, про яку згадано в одному з послань апостола Павла[1]. Як наслідок, виникло подвійне ім'я — Клавдія Прокула.[2] Свято святих Пілата і Прокули вірні єфіопської православної церкви святкують 25 червня.
Історичні свідоцтва [ред.]
Крім Нового Заповіту, Понтій Пилат згадується у творах Йосипа Флавія, Філона Олександрійського та Тацита. У 1961 у середземноморському порту Кейсарії, який був колись резиденцією римського намісника в Юдеї, два італійських археологи виявили вапнякову плиту розміром 82 х 100 х 20 см з латинським написом, розшифрованого археологом Антоніо Фрова як:
що, можливо, є фрагментом напису: «Понтій Пілат, префект Іудеї, представляв Тіберія кесарійцям». Ця плита стала першою археологічною знахідкою, що підтвердила існування Пилата.
Йосип Флавій також згадує ім'я Пилата у так званому Testimonium flavianum. Загалом, число історичних свідчень про Понтія Пілата істотно поступається числу апокрифічних текстів, пов'язаних з його ім'ям — починаючи з «донесень Пилата Тиберія», згадки про яких зустрічаються вже у авторів II — III столітть, і закінчуючи підробками XX століття — такими, наприклад, як «Свідоцтво грека Гермідія» (нібито служив офіційним біографом правителя Юдеї та записав подробиці суду над Ісусом).
Понтій Пилат у мистецтві і культурі [ред.]
Образ Пилата знайшов відображення у культурі нового часу: в художній літературі (наприклад, «Майстер і Маргарита» М. Булгакова, «Прокуратор Іудеї» А. Франса)
Див. також [ред.]
Примітки [ред.]
- ↑ Новий Завіт | 2Тим | 4:21
- ↑ Борис Деревенский. Иисус Христос в документах истории (Иисус в новозаветных апокрифах II–V вв.) (рос.)
Посилання [ред.]
 |
Вікіцитати містять висловлювання, автором яких є: Понтій Пілат |
Джерела [ред.]
Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979, с. 35 — 40.
