Євангеліє від Івана

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Папірус бібліотеки Райландс — найдревніший відомий текст Євангелія від Івана. Датується 125 роком.

Євангеліє від Івана — останнє з 4-х Євангелій Нового Заповіту, написане улюбленим учнем Ісуса Христа — Іваном Богословом.

Час написання[ред.ред. код]

Іван писав Євангеліє найпізніше серед євангелистів — у 85–90-ті роки після Різдва Христового у місті Ефесі. Іван наводить багато фактів, про які не згадують інші євангелісти у Синоптичних Євангеліях, особливо те, що Ісус говорив своїм учням незадовго до смерті, а також ретельно описує події після смерті й воскресіння Христа. Іван підкреслює Божественну природу Ісуса Христа і глибоку любов Ісуса до людей, а також те, який світ отримають люди, які вірують у Спасителя і Господа Бога.

Зміст[ред.ред. код]

Євангеліє від Івана складається з 21 глави. У перших 5 рядках Ісус зветься Богом Словом, втіленням Божого Слова, через яке все повстало:

« Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього.І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його.(Ів. 1:1-5)  »

Як і Марко, він розпочинає опис земного шляху Христа не з дитинства, а з початку Його дорослого служіння, а саме — з Його хрещення в Івана Христителя. Сам текст Євангелія від Івана складається з 21 глави і умовно ділиться на чотири частини:

Порівнюючи хронологію синоптиків з хронологією, що її подає Іван, видається, що він уточнює те, що синоптики залишили непевним. Іван, наприклад, подає три відмінні Пасхи і розширює прилюдне життя Ісуса майже на три роки[1]. Так у Ів. 2:11 ясно сказано, що початком чудес, зроблених Ісусом, було чудо у Кані Галилейській, про яке синоптики теж не згадують. Також і інші доповнення до синоптичних Євангелій свідчать, що автор пише по своєму особистому та прямому знанні подій доповнюючи те, що синоптики не писали. Наприклад синоптики не писали, хто був той учень, що ударом меча відтяв праве вухо слузі первосвященика, ні як звався слуга. Іван уточнює: той учень був Петро, а слуга звався Малх (Ів. 18:10). Івановий твір названий "духовною" Євангелією, що пояснює її спеціальний характер. Всіма способами ця Євангелія підкреслює, що Христос є Божим Сином (Ів. 20:31).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Джузеппе Ріцціотті. Життя Ісуса Христа. Видання Українського католицького університету ім. св. Климента Папи. Том XLIX-L. Рим. 1979. ст. 158.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]