Жид

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Жид[1] (заст. Жидовин від цер.-слов. Жидовинъ[2]) — етнонім на позначення євреїв[3] у лексиці багатьох народів, зокрема, і в українців[1]. Однак в Україні[1], внаслідок російського тиску на українську мову норм російської мови вживання цього етноніма отримало частково негативне забарвлення, і в сучасній українській мові стало вважатися застарілим[4][5][6]. Попри це, у деяких регіонах (які тривалий час перебували в складі Польщі, Австро-Угорської імперії), а також в літературних джерелах збереглося необразливе[1], традиційне використання цього етноніма для означення євреїв[7]. Поняття та термін жид також обіймає в українській мові, українській культурі та українській історії не лише євреїв, але і кримчаків з караїмами[1][8][9]. У христології, з історії християнства також відомі дві течії від «перших християн»: «жидовствуючі» та «еллінізуючі».

Походження[ред.ред. код]

Згідно з дослідженнями учених, слово «жид» прийшло на територію Київської Русі ще в дописемний період[1] (перші писемні згадки слова Остромирове євангеліє (1056–1057): жидовинъ, Галицьке євангеліє (1114): жидомъ). Слово пішло з латинського (лат. judaeus), що в свою чергу походило від гебрейського відповідника «юда», що мало загальне значення «славетний» чи «хвалений». Староєврейською «Yehudi» (звідси — Юдея) в грецькій вимові звучало «Judaios» (жид), звідси походить латинська версія лат. Judaeus. Початкове j у латинській версії в деяких давніх романських діалектах вимовляли як ж — наприклад на території Галії (нинішня Франція) почали вимовляти як фр. juif (жюїф), а на території давньої Британії — як англ. Jew (Джю). Вплив цієї старої старороманської вимови поширився й на слов'янські землі.

З часів Київської Русі відомі Жидівські ворота, дільниця Києва «Жидове» тощо[1].

У найдавніших українських церковних книгах поряд зі словом жид вживалося слово єврей (від староєврейського ibrt — той хто прийшов до Палестини з «тієї сторони»), але в світській мові з давніх-давен прийнялося тільки слово жид, слово ж єврей вживалося виключно в церковному середовищі.[10]

Хоча єврейські громади існували на Русі вже довгий час, початок великої хвилі єврейської міграції до України припадає на 13-14 століття. Євреї прибували у Річ Посполиту з Західної Європи. Перехід давнього запозичення «жидъ» до зневажливого відбувалося під впливом декількох факторів. Зокрема згідно з однією з теорій, негативне забарвлення для євреїв це слово набуло після того, як православна церква проголосила під кінець 15-го століття юдаїзм «єрессю жидовствующих»[11]. Від того, що віруючі юдаїзму були в приниженні, слово «жид» набуло зневажливого забарвлення. В той час, слово «єврей» залишалося нормативним, оскільки пішло від мови святого письма «гебрей».

Починаючи з середини XIX століття, часів царювання Олександра ІІ, уся російська так звана «прогресивна» преса перестала вживати світське слово жид на перевагу церковному єврей. Слово жид стало табу і його перестали вживати на підставі нібито «лайливості». Відтак в світському сенсі слово єврей є російським словом, в українській мові в світському вжитку такого слова ніколи не було[10].

Історія вживання[ред.ред. код]

Вживання в підпольській, підавстрійській Україні[ред.ред. код]

Галичина триваий час знаходилася в складі Польщі, з 1772 року — Австрії. Значною мірою через літературні норми[Джерело?] польської мови — пол. Żyd, німецької нім. Jude — українці Галичини традиційно називали представників етносу словом «жиди» (це слово використовували, в тому числі, й самі прихильниками юдаїзму, хоча лише за переписом 1900 року тільки 5% євреїв назвали рідною українську мову[12]). Слово, як нейтральне та нормативне, зафіксоване у працях українських письменників-класиків — Івана Франка[13] та Василя Стефаника[14][15]. Під час визвольних змагань 1919 року в Тернополі сформовано «Жидівський курінь»[1] — самостійний оперативний військовий підроз­діл 1-го корпусу Української Галицької Армії, який складався переважно з жидів.

В Галичині 1920-30-х років, окупованій Польщею, під час розгляду судових позовів ізраелітів у випадках вживання стосовно них слова «єврей» замість «жид», які задовільняв суд, позивачі заявляли[16]:

« Я є польський жид, а не радянський єврей.  »

Вживання у підросійській Україні[ред.ред. код]

Починаючи з 1787 року Катерина ІІ після прохання шкловських юдеїв заборонила вживати слово «жид» в офіційних документах Російської Імперії. Однак слово продовжувало вживатись в побуті та в літературі, оскільки інший біблійний відповідник «єврей» (чи гебрей) були занадто книжними і маловідомими широкому загалу.

Наприклад, Григорій Квітка-Основ'яненко в першій частині сатиричного[17] роману «Пан Халявський» (1839) вкладає в уста головного героя — поміщика Трушка Халявського — такий текст:

« «…драли пташині гнізда, а надто гороб'ячі. Пуцьверінкам їхнім тут же одкручували голівки, а старим пташкам, коли зловлювали, не було пощади. Нас так і напучували: матінка не один раз нам поясняли, що горобець межи птаством — те ж саме, що й жид межи людьми, і тому щадити їх не випадає. Матінка, дарма що неписьменні були, та мали прегарну пам'ять: уже в літах бувши, вони не забували історій, чутих змалку.[18] »
Оригінальний текст (рос.)

«…разоряли птичьи гнезда, а особливо воробьиные. Птенцам их тут же откручивали головки, и старым, когда излавливали, не было пощады. Нас так и наставляли: маменька не один раз нам изъясняли, что воробей между птицами — то же, что жид между людьми, и потому щадить их не должно. Маменька, хотя и неграмотные были, но имели отличную память: и в старости не забывали историй, слыханных ими в детстве.»

 »

Видатний український поет Тарас Шевченко у своїх поетичних творах вжив слово «жид» у різних його словоформах більше 60 разів і жодного разу — слово «єврей»[5].

Внаслідок зростання самосвідомості єврейського народу та різко негативного забарвлення цього слова в російській мові, питання щодо вжитку в українській мові переросло також в суспільно-політичну дискусію. В 1861 р. член Харківсько-Київського таємного товариства, студент єврейського походження В. Португалов звернувся до редакції санктпетербурзького українського журналу «Основа» з закликом припинити вживати слово «жид», яке євреї України вважали образливим[19]. Ця пропозиція не знайшла підтримки серед українських інтелектуалів того часу (в статті-відповіді[20] стверджується, що назва «жид» прийшла з Польщі), котрі посилалися на необразливе вживання в історичних пам'ятках, фольклорі, а також в українській літературі того часу. В деяких виданнях вживання слова «жид» пояснювалося як своєрідний протест проти русифікації. Звідси виникало небажання вживати слово «єврей» як непритаманного українській мові запозичення з російської. Деякі письменники, такі, як Михайло Драгоманов, Павло Грабовський, Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Сергій Єфремов почали добровільно відмовлятися від етноніму «жид» на користь нейтрального «єврей».

Підтримку зміни етноніму також висловив Михайло Грушевський, який відмічав, що українці, котрі намагалися позбутися назви «русин» чи «малорос» і називатися «українцями» мали б розуміти почуття своїх єврейських співгромадян. Зі здобуттям незалежності України у 1917 р. і формуванням Центральної Ради, слово «єврей» набуло офіційного визнання, зокрема при формуванні Міністерства Єврейських Справ.

Після приходу більшовиків упродовж 1920–1930 рр. відбулася широка компанія боротьби з антисемітизмом, в рамках якої вживання слова жид було повністю заборонено. Після цього в усіх виданих в Радянському Союзі словниках української мови слово «жид» було оголошено застарілим[7]. В правописному словнику Г. Голоскевича (1929) слово «єврей»[21] подається як нормативне, без варіанта «жид». Є. Тимченко в «Історичному словнику» (1932) зауважує, що «назва набула образливого значення»[22]. Ця зміна була зумовлена зокрема впливом певної частини української інтелігенції 19-го сторіччя (Куліш та ін.), та значною чисельністю євреїв серед комуністичних, радянських і наукових лідерів, що мали вплив на українську традицію, свідомість і науку під час УРСР[джерело не вказано 630 днів]. В Західну Україну ці зміни проникли два десятки років пізніше, але не зачепили словники та літературу, видані українською діаспорою[7]. Тому слово «жид» в діаспорі та в західній Україні у первинному значенні залишилося й по сьогодні, що обумовлено його історично нейтральним уживанням там[23]. На думку ізраїльського професора Соломона Ґольдельмана, вживання в українській мові етноніма єврей на противагу синоніму жид є ознакою святенництва та боягузства, оскільки його вживання є в українській мові природнім і не має зневажливого характеру, як у мові російській[24].

Сучасне використання слова[ред.ред. код]

В Україні слово «жид» залишається вживаним в україномовному середовищі[1], що пояснюється народними традиціями релігійного вживання (колядки, вертеп та ін.) та вживанням у літературі, однак в офіційній мові його уникають, оскільки воно вважається не нормативним і неприйнятним у наслідок російського впливу на менталітет українців. Представники єврейської національності та деяка частина громадян України вважають слово «жид» образливим з-за вживання цього слова чорними сотнями під-час «єврейських погромів» у Російській імперії, з-за чого відповідно уявлення юдейської кабалістики про зміну долі через зміну імені (назви) — часто обстоюється заміна вживання «жид» на «єврей» на теренах бувшої Російській імперії. Слід відмітити, що слово «жид» має виразно образливий відтінок у російськомовних громадян України. Тому вживання слова «жид» часто тягне за собою звинувачення оратора у антисемітизмі. Без негативного забарвлення слова, що мають аналогічне походження, зараз вживаються у польській мові — «Żydzi», словацькій — «Židia», чеській — «Židé», німецькій — «Jude», болгарській — «Жид», хорватській — «Židovi», словенській — «Žídi», «Žídje», «Júdje», боснійській — «Židovi» поряд з «Jevreji», литовській — «Žydas», угорській — «Zsidók», італійській — «giudeo», латині — «judaeus», з негативним у румунській — («Jidani»).

З настанням незалежності неодноразово відбувалися спроби (особливо в західній Україні) відновити офіційне вживання слова «жид» як рівнозначного синоніму «єврей».

Доктор філологічних наук Олександр Пономарів вважає, що в українській мові слово «жид» завжди було нейтральним і не мало антисемітського характеру. Негативного забарвлення слово «жид» набуло через те, що воно має негативне значення у російській мові. Через заперечення євреїв, він радить не вживати це слово, хоча формальних підстав для цього немає[6].

1995 року Єврейська рада України виступила із заявою стосовно спроб відновити вживання етноніму «жид» в сучасному українському суспільстві[5]:

Ніякі умови реаніматорів не змусять нас сприйняти слово «жид» як нашу самоназву, також як українці не хочуть знов стати «хохлами» чи «малоросами», росіяни — «москалями», а поляки — «ляхами». Невже для того Україна стала незалежною, щоб в ній під виглядом повернення до історії ображали цілий народ — євреїв — громадян України? Ми, діти України, працюємо на розбудову нашої Батьківщини, робимо свій внесок в її обороноздатність, науку, культуру, мистецтво і ми не хочемо відчувати себе чужинцями на землі, де багато поколінь нашого народу жили з іншими народами багато століть. Доля України — це і наша доля, доля українців єврейського походження, і ми вимагаємо до себе поваги. Ми не жиди, ми — євреї.

Проти вжитку слова жид, яке вжив у своїй репліці у соціальній мережі Facebook депутат Верховної ради України Ігор Мірошниченко, у грудні 2012 року виступила також і Незалежна рада єврейських жінок України, зазначивши, що євреї сучасної України вважають його образливим[25]:

В Україні споконвіку проживає національна меншина — євреї. Чоловіки — євреї, жінки — єврейки. Національності «жиди» і «жидівки» в Україні немає. Також як і національності «хохли» й «хохлушки». Те, що припустимо для маргіналів, неприпустимо для парламентаріїв. Слово «жидівка» з Ваших вуст звучить як антисемітська образа. А промовлене державним службовцям, воно є вираженням антисемітизму на державному рівні.

У грудні 2011 року Український католицький університет закликав відмовитися від образу «жида» у традиційному українському вертепі[26]:

Ми не можемо заперечити той історичний факт, що образ «жида» був традиційним для українських різдвяних вертепів. Мало того, цю роль — поряд з іншими негативними ролями, як-от Ірода чи Смерті — сприймали ентузіастично, у них вкладали багато душі й гумору. Так народ у бароковому стилі представляв дихотомію добра і зла.

Можна лише вітати прагнення багатьох із вас берегти культурні традиції та звичаї. Але варто також замислитись, чому це прагнення таке вибіркове.

Ця пропозиція була, однак, неоднозначно сприйнята навіть студентами цього ж університету.[27]

Згідно з аналізом, проведеним Міністерством юстиції України, не виявлено норм, якими б заборонялось вживання термінів «жиди», «жид» та «жидівка». Проте, в актах законодавства України вживаються терміни «єврейський», «особи єврейської національності», «євреї»[28].

Помічник головного рабина Києва Моше Асмана, Давид Мільман позитивно висловився у коментарі Цензор. НЕТ з приводу заяви Міністерства юстиції про слова «жид» і «жидівка», а також про те, що їх вживання не перечить українському законодавству:[29].

Мені особисто, як людині, не як духовному лідерові, слово «жид» подобається. Для України, так само як і для Польщі, — це слово традиційне. До революції взагалі не було іншого визначення. Важливо, що вкладає в це слово людина, яка його виголошує. І це не можна врегулювати ніяким законодавством. Погодьтеся, слово «кохана» теж можна вимовити так, що жінка зрозуміє, що її ненавидять.

Давид Мільман також додав:

Я знаю людей, цілком шанованих, які від подібних слів приходять в лють і впадають в легкий неадекват. Я, як приватна особа, готовий дозволити називати мене «жидом» і обіцяю, що нікого я за це не буду бити по обличчю.
[30]

У власних назвах[ред.ред. код]

Етнонім «жид» зберігся у багатьох мікротопонімах на території Західної України (як от поле Жидівське Болото (с. Вільхівці)[31], поле Жиди (с. Закомар'я), ліс Жидівка (с. Смиків), вулиця Жидівщина (м. Радехів), кладовище Жидівський цвинтар (с. Варяж), поле За Жидами (с. Нова Кам'янка) та ін.[32]), а також у назвах міста Жидачів та села Ожидів (Львівська область), села Жидичин (Волинська область). З втіленням в життя цілеспрямованої політики радянської влади зі знищення традиційних українських топонімів, село Жидівці в Бердичівському районі 1934 року перейменовано у Радянське, а у 1930 році однойменне село у Погребищенському районі на Чапаєвку.

У Болгарії топонім — Жидов-Дол. У Македонії топонім — Жидилово. У Білорусі — Жидча(біл.)укр. та ін..

Існують українські прізвища, що походять від слова «жид» (Жидок, Жидик), литовське ім'я Жидрунас — Жидрунас(рос.)укр., російські прізвища (Жидков, Жидовінов, Жидкова(рос.)укр. тощо; та ін..

У футбольній культурі[ред.ред. код]

У субкультурі футбольних фанів прізвисько «жиди» отримали вболівальники команд, що асоціюються з історичними єврейськими кварталами або громадами:

У назвах рослин і комах[ред.ред. код]

В українській мові від етнічного «жид» утворено похідні назви рослин та комах: словом жидик, жидочок називається «чорний жук», тарган чорний (Blatta orientalis L.), а жидівник, жидовник чи жидовинник (ботанічне тамарикс) — назва трави, висохлий сік якої рабини продавали як біблійну манну[40]

Словоформи[ред.ред. код]

Етимологічні словники української мови фіксують понад 20 різних словоформ від кореня жид: жидок, жидочок, жидун, жидик, жидлик, жидюга, жидяка, жидва, жидова, жиденя, жидів, жидівка, жидівочка, жидівство, жидівський, жидівча, жидовин, жидовина, жидовіти, жидолюбець, жидувати, жидюк, жидя, жидівчин, жидівник[41]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к «Жиди» // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Т. 2, С. 670–680
  2. Дьяченко Григорій // «Полный церковно-словѧнскій словаръ (со внесеніемъ въ него важнѣйшихъ древне-руссихъ словъ и выраженій)» г. Москва: 1900 (1993) г., С. 185 — ISBN 5-87301-068-4
  3. Яременко Василь і Сліпушко Оксана // «Новий тлумачний словник української мови».— Київ: «Аконіт», 2000.— Т. 2 (Ж-О).— С. 26 — ISBN 966-7173-02-X
  4. Жиди // Великий тлумачний словник сучасної української мови / Голов. ред. В. Т. Бусел, редактори-лексикографи: В. Т. Бусел, М. Д. Василега-Дерибас, О. В. Дмитрієв, Г. В. Латник, Г. В. Степенко. — К.: Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. — с. 367
  5. а б в Жиди чи євреї? Текст галицького мовознавця та історика 1996 року. Історична правда
  6. а б Олександр Пономарів, Підстав вважати слово «жид» антисемітським немає/ 28.11.2012
  7. а б в Книш З. Євреї чи жиди?
  8. «Караїми» // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Т. 3, С. 958
  9. «Кримчаки» // Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000. Т. 3, С. 1189
  10. а б Іван Огієнко. Етимологічно-семантичний словник української мови. — Т. 2. — Вінніпеґ, 1982. — С. 42-44.
  11. Брик С. Олександер. Назви «єврей» і «жид» // Діялоги.— [Єрусалим], 1985.— Ч. 7-8.— С. 8.
  12. Українсько-польсько-єврейські взаємини у Східній Галичині міжвоєнного періоду
  13. Мої знайомі жиди
  14. «Червоний вексель»
  15. «Палій»
  16. Суд над лексиконами / Газета «Роst-поступ», 2011. № 7. с. 7
  17. Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко (1778–1843)
  18. Пан Халявський. Роман. / Київ, Видавництво художньої літератури «Дніпро». — 1966. Сторінки 10-11. Переклад здійснив Б. Д. Антоненко-Давидович за виданням Г. Ф. Квітка-Основ'яненко. Твори в шести томах. Том 4. Київ, 1956.
  19. «І я благаю вас — не ображати нас більше. Невже вам це важко? Погодьтеся, що якщо освічені молоді люди з євреїв ображаються на це прізвисько, то вам, як редактору, слід уникати його.» (переклад) Недоразумение по поводу слова «жид» // Основа. — СПб., 1861. — № 6
  20. «Слово це прийшло до Південної Русі, разом з єврейським населенням з Польщі, де й досі слугує народною назвою не тільки у поляків, а й у самих євреїв.» (переклад)Недоразумение по поводу слова «жид» // Основа. — СПб., 1861. — № 6. — С. 138
  21. Голоскевич Г. Правописний словник. За нормами Українського правопису Всеукраїнської Академії Наук, Харків, Х., 1929. С. 116.
  22. «Жидъ — Єврей. Згодом ця назва набрала й має тепер в укр. мові образливе значення». Історичний словник українського язика / Під ред. Є. Тимченка. К., 1932. Зошит 2. С. 929.
  23. Ірина Фаріон. Лінгвістична експертиза етнонімів «жид» і «москаль» у контексті мітингової промови
  24. Соломон Ґольдельман. До редакції Українських Видань «Інституту для вивчення СССР» // «Мета». — Ч. 4. — 1993.
  25. Еврейские женщины Украины запрещают нардепам-националистам называть себя «жидовками» (рос.)
  26. Звернення до спільноти УКУ: Шукаймо справжніх витоків лиха! (УКУ, 2 грудня 2011)
  27. Вертепного Жида «заборонять»?
  28. МІН'ЮСТ: ВЖИВАТИ СЛОВО «ЖИД» НЕ ЗАБОРОНЕНО
  29. Помічник головного рабина Києва заступився за слово «жид» в українській мові
  30. Помічник головного рабина Києва заявив, що йому подобається слово «жид»
  31. М. Чорнопиский. Топонімічна фольклорна проза: специфіка і проблеми дослідження // Вісник Львівського університету: серія філологічна. — 1999, — Вип. 70. — с. 8
  32. Гулик О. І. Образ макросвіту в мікротопонімії півночі Львівщини // Мовознавство. — № 5, 2009. — с. 127
  33. Ajax en de joden (нід.)
  34. A Dutch Soccer Riddle: Jewish Regalia Without Jews (англ.)
  35. Żydzi (wikipasy.pl) (пол.)
  36. Jude Gang (wikipasy.pl) (пол.)
  37. yidarmy.com (англ.)
  38. Стадіонний антисемітизм
  39. Скандальный марш фанов «Динамо» в Одессе. Болельщик: «Жиды» и «хохлы» — футбольные прозвища (рос.)
  40. Етимологічний словник української мови: В 7 т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка, 1985. Т. 2: Д — Копці / Укл.: Н. С. Родзевич та ін. — 1985. — 572 с.
  41. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред) та ін.— К.: Наук. думка, 1985. Т. 2.: Д — Копці/ Укл.:Н. С. Родзевич та ін.-1985.-572с. (сторінки: 196–197)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]