Чарлз Діккенс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чарлз Діккенс
Charles Dickens 3.jpg
Народився 7 лютого 1812(1812-02-07)
Лендпорт Велика Британія Велика Британія
Помер 9 червня 1870(1870-06-09) (58 років)
Гейдсгілл
Діяльність письменник
Автограф Автограф — Чарлз Діккенс

Ча́рлз Ді́ккенс (англ. Charles Dickens, *7 лютого 1812, Лендпорт — †9 червня 1870, Гейдсгілл) — англійський письменник, один із найпопулярніших романістів вікторіанської епохи, відомий політичний агітатор.

Деякі критики називали Діккенса майстром прози та хвалили за численних унікальних персонажів і яскраве зображення суспільства, інші ж звинувачували його в надмірній сентиментальності, незвичайних подіях та гротескних образах[1]. Популярність творів Діккенса завжди була дуже високою, вони ніколи не припиняли видаватися[2][3]. Багато з романів Діккенса вперше з'явилися як популярні на той час періодичні видання, крім того, Діккенс часто писав твори частинами, що задавало їм певний ритм, в якому сюжет був розбитий на частково незалежні епізоди, із розв'язкою на початку кожної нової частини[4]. Твори Діккенса пронизані дотепністю, що вплинула на оригінальність національного характеру й образу мислення, відомого у світі, як «англійський гумор».

Біографія

Ранні роки

Чарлз Діккенс народився в передмісті Портсмута Лендпорті в незаможній родині. Коли Чарльзу було три роки, родина перебралася до Лондона. Дитячі роки майбутнього письменника, схоже, були ідилічними, проте він уважав себе «малим не особливо доглянутим хлопчиком»[5]. Він проводив багато часу на вулиці, але також жадібно читав, особливо крутійські романи Тобіаса Смоллетта та Генрі Філдінга. Пізніше він пригадував, що мав чіпку, ледь не фотографічну пам'ять, що прислужилося йому в подальшій роботі письменника. Батько певний час працював клерком в офісі королівського флоту, завдяки чому Чарлз провів кілька років у приватній школі Вільяма Джайлса в Четемі[6].

Спокійне життя раптово закінчилося, коли Джон Діккенс, батько Чарлза, вліз у борги й був ув'язнений в борговій в'язниці Маршалсі в Саутварку. Незабаром до нього змушена була приєднатися вся родина, крім Чарлза, якого взяла до себе, у Кемден-Таун приятелька родини Елізабет Ройленс[7]. Пані Ройленс була бідна стара жінка, яку Діккенс пізніше вивів із незначно змінивши й прикрасивши, в образі пані Піпчін із роману «Домбі і син». Потім він жив у прибудові будинку боргового агента в Боро, … товстого, добродушного старого та його тихої літної дружини, в яких був дуже невинний дорослий син. Ця трійця послужила праобразами для родини Гарландів із «Крамниці старожитностей»[8].

У неділю, Чарлз із сестрою Фанні, яку відпускали з Королівської академії музики, відвідували своїх батьків у в'язниці[9]. Згодом у в'язниці відбувалася основна дія роману «Крихітка Дорріт». Щоб заплатити за проживання й харчі, а, також, допомогти родині, Чарлз почав працювати на складі вакси Воррена. Він заробляв шість шилінгів на тиждень, 10 годин на день наклеюючи етикетки. Виснажливі, й часто навіть жорстокі, умови праці глибоко закарбувалися в душі Діккенса й вплинули на його прозу й нариси, створивши основу інтересу до соціально-економічних реформ, особливо реформ умов праці, важкість яких, як він був переконаний, несправедливо лягали тягарем на плечі бідняків.

Джон Діккенс провів у борговій в'язниці тільки кілька місяців. Померла його бабуся, Елізабет Діккенс, і залишила йому в спадок 450 фунтів стерлінгів. Очікуючи спадку, Джон Діккенс домовився із кредиторами про виплати, разом із родиною вийшов на волю й переїхав до пані Ройленс.

Втім, мати Чарлза Діккенса не квапилася відкликати його з роботи на виробництві вакси. Мабуть після цього випадку Чарлз закоренів на думці, що родиною повинен керувати батько, а мати повинна знайти своє місце у веденні домашнього господарства. «Я ніколи не забував, я ніколи не забуду, я ніколи не зможу забути, що моя мама не особливо переймалася тим, щоб забрати мене.» Це один із факторів, які зумовили його вимогливе й невдоволене ставлення до жінок[10]. Невдоволення власним положенням і умовами, в яких доводилося жити робітничому класу, стало згодом однією з основних тем творів Діккенса. Саме про ці невеселі часи він писав у найбільш автобіографічному романі «Девід Коперфільд»[11]: «Жодна людина не порадила мені, не наставила, не підбадьорила, не втішила, не допомогла, не пітримала, жодна, кого я міг би пригадати, коли, сподіваюся, піду на небо!». Все ж Діккенс продовжив навчання у Веллінгтонській домашній академії, яка не була доброю школою. Діккенс згадував, що навчання було там аби-яке, дисципліна погана, час від часу назовні проривалася садистська грубість керівника школи, й, загалом, панувала атмосфера запущеності, що знайшло згодом своє відображення в описі школи містера Крікла в «Девіді Коперфільді»[10].

Після школи, з травня 1827, Діккенс почав працювати молодшим клерком в адвокатській конторі Елліса й Блекмора. Потім, вивчивши систему скоропису Герні, він покинув роботу й став вільнонайманим репортером. Його далекий родич, Томас Карлтон, був вільнонайманим репортером у Докторс-Коммонс, тому Діккенс впродовж майже чотирьох років міг використовувати його акредитацію й писати репортажі про судові справи[12]. За цей час він набрався досвіду, який згодом використав у романах «Ніколас Ніклбі», «Домбі й син», а особливо в романі «Холодний будинок». Яскраве зображення крутійства й бюрократизму правничої системи багато в чому прислужилося Діккенсу для пропаганди поглядів, пов'язаних, зокрема, з важкою ношею бідняка, якого обставини змусили вдатися до «послуг закону».

Своє перше кохання, Марію Біднелл, Діккенс зустрів у 1830. Вважається, що вона стала праобразом Дори з «Девіда Коперфільда». Батьки Марії не схвалювали залицяння Діккенса до дівчини й припинили стосунки між ними, відіславши її в школу в Парижі.

Журналістська робота й перші романи

Перше оповідання Діккенса «Обід на Тополиній алеї» вийшло друком у лондонському «Мантлі Мегезін» у 1833. Наступного року він винайнав кімнату в Фернівалс-Інні й взявся за політичну журналістику, друкуючи в «Морнінг Кронікл» репортажі про парламентські дебати та звіти про виборчі кампанії, для чого йому доводилося подорожувати Англією. Репортажі та нариси із журналів склали основу збірки «Нариси Боза», надрукованої 1836 року. У березні 1836 почалася публікація «Записок Піквікського клубу» у вигляді періодичних фейлетонів. Співпраця з журналами продовжувалася все його життя.

У 1836 Діккенс згодився на пропозицію стати редактором журналу «Бентліз Місселлені», яку він обіймав три роки, доки не розсварився із власником. Тим часом письменницькі успіхи продовжувалися. Діккенс написав «Пригоди Олівера Твіста» (1837–1839), «Ніколас Ніклбі» (1838–1839), «Крамницю старожитностей» та «Барнабі Радж», як частину «Годинника містера Гамфрі» (1840–1841). Усі ці твори спочатку виходили місячними випусками, а потім окремими книгами.

2 квітня 1836 Діккенс побрався з Кетрін Томсон Гогарт, донькою Джорджа Гогарта, редактора «Івнінг Кронікл». Після короткого медового місяця в Кенті, молодята поселилися в Блумсбері. У них народилося десять дітей[13]: Чарлз, Мері, Кейт, Волтер, Франсіс, Альфред, Сідні, Генрі, Дора та Едвард.

Сім'я Діккенсів з березня 1837 по грудень 1839 мешкала на Доті-Стріт, 48, разом із молодшим братом Чарлза, Фредеріком та 17-річною сестрою Кетрін, Мері. Діккенс дуже прив'язався до Мері. Вона померла на його руках від хвороби в 1837. Згодом вона стала прообразом багатьох персонажів його романів, а її смерть описана як смерть Нелл в «Крамниці старожитностей»[14].

Перша подорож до Америки

Діккенс у 1842

У 1842 Діккенс з дружиною здійснили першу подорож до США та Канади, загалом успішну, незважаючи на його підтримку відміни рабства. Він відвідав Білий дім, зустрівшись із президентом Джоном Тайлером[15]. Мандрівка описана в «Американських очерках», а також у деяких епізодах «Мартіна Чаззлвіта». В «Очерки» Діккенс помістив нищівну критику рабства[16], наводячи очевидні свідчення жорстокості[17].

Під час візиту Діккенс провів місяць у Нью-Йорку, читаючи лекції, виступаючи з підтримкою закону про авторські права й записуючи свої враження. Він зустрічався з такими визначними особами, як Вашингтон Ірвінг та Вільям Каллен Браянт. 14 лютого 1842 в Мангеттенському парковому театрі був влаштований бал на його честь, на який зібралося 3 тис. гостей.

На час мандрівки про дітей Діккенсів піклувалася інша сестра Кетрін, Джорджіна[18]. Вона залишилася з родиною у якості економки, організатора, радника й друга аж до смерті письменника в 1870.

Незабаром після подорожі до Америки Діккенс почав цікавитися унітаризмом, хоча все життя залишався англіканцем[19]. Твори Діккенса залишалися популярними, особливо його різдвяне оповідання «Різдвяна пісня», написана в 1843 впродовж кількох тижнів, щоб оплатити витрати пов'язані з п'ятою вагітністю дружини. Родина Діккенсів здійснила короткі мандрівки до Італії у 1844 та Швейцарії у 1846. Потім продовжувалися успішні публікації: «Домбі й син» у 1848, «Девід Коперфільд» у 1849–1850.

Філантропія

Потрет Діккенса роботи Ері Шеффера, 1855. Діккенс писав про свої враження Джону Форстеру: «Трудно передати, як нелегко й незручно було сидіти, сидіти й сидіти, з „Крихіткою Дорріт“ в думках»

У травні 1846 до Діккенса звернулася багата спадкоємниця родини банкірів Анджела Бердетт-Кауттс з планом будинку для жінок, що опустилися на дно. За її задумом цей заклад повинен був відрізнятися інших закладів такого роду, де панував жорсткий режим, тим, що в ньому жінок учили б читати, писати й виконувати домашні роботи, що допомогло б їм повернутися в суспільство. Відмовляючись спочатку, Діккенс усе ж організував будинок під назвою Уранія-котедж у Шефердс-Буш. Він активно займався щоденним функціонуванням закладу, встановленням правил, переглядом рахунків і прийомом жінок. Багато з них стали праобразами персонажів його книг. Підбираючи кандидатури мешканок будинку, він відвідував в'язниці й робітні будинки, інші кандидатури пропонували йому друзі, такі як міський радник Джон Гардвік. Кожній жінці давали написане Діккенсом друковане запрошення із підписом «Ваш друг»[20][21]. Від кожної жінки вимагалося, щоб після перебування в Уранія-котеджі вони емігрували. У 2009 родини двох таких жінок були ідентифіковані, одна в Канаді, інша в Австралії. Загалом за оцінками в проміжку між 1847 і 1859 через будинок пройшло 100 жінок[22].

У листопаді 1851 Діккенс перебрався до Травісток-хауз[23], де написав «Холодний дім», виданий у 1852–1853. Саме в цьому будинку він почав влаштовувати любительські домашні театральні вистави.

Фотографія Діккенса 1849 року

Середні роки життя

У 1856 гонорари за книги дозволили Діккенсу придбати будинок Ґедз-Гілл-плейс у Кенті. Ще хлопчиком Діккенс мріяв жити в цьому будинку. Крім того, навколишні місця були пов'язані з подіями, описаними Шекспіром у першій частині «Генріха IV», що подобалося письменнику.

У 1857 Діккенс винайняв професійних актрис для п'єси «Заморожена глибина», написаної разом із протеже Діккенса Вілкі Коллінсом. З однією з них, Еллен Тернан, у Діккенса утворився зв'язок, що тривав усе його життя. Наступного, 1858 року, він та дружина Кетрін стали жити окремо, хоча в ті часи офіційне розлучення для людини зі славою Діккенса було немислимим.

На той час до Діккенса звернулися за допомогою представники дитячої лікарні на Грейт-Ормонд-стріт. Лікарня саме переживала свою першу фінансову кризу. Діккенс саме почав планувати публічні читання своїх творів. Чарлз Вест, засновник лікарні, попросив Діккенса головувати на заході зі збору коштів. Діккенс віддався справі душею і серцем[24]. Вже раніше, у 1849, він анонімно писав статті в тижневику «Екзамінер» про занедбаних дітей, а в 1852 написав статю, присвячену відкриттю лікарні.[25]. 9 лютого 1858 Діккенс виголосив промову на річному званому обіді в лікарні, а незабаром виступив із публічним читанням «Різдвяної пісні» в церкві святого Мартіна в полях, зібравши достатньо грошей, щоб лікарня змогла купити сусідній будинок і розширити кількість місць з 20 до 75[26].

Влітку 1868, розійшовшись із дружиною[27], Діккенс розпочав серію перших публічних читань своїх творів у Лондоні. Після десятиденного відпочинку він відправився у виснажливий амбіційний тур усією Англією, Шотландією та Ірландією. Тур продовжувався 3 місяці, письменник здійснив 87 читань, іноді двічі на день[28].

Діккенс за письмовим столом в 1858

Незабаром були опубліковані дві книги, які можна вважати центральними в творчості Діккенса: «Повість двох міст» та «Великі сподівання». Романи мали гучний успіх. Водночас Діккенс був редактором і активним автором двох журналів: «Хаузголд Верлд» (1850–1859) та «Ол те є раунд» (1858–1870).

У вересні 1860 Діккенс зробив велике вогнище із свого листування в полі за власним будинком. Залишилася тільки ділова переписка. Еллен Тернан теж спалила всі листи від нього, тож про їхню любовну аферу було мало відомо аж до публікації в 1939 році книги «Діккенс і донька», про стосунки між Діккенсом і його донькою Кейт. Кейт працювала над книгою разом із її автором, Гледіс Сторі, аж до своєї смерті в 1929. За її словами Тернан народила Діккенсу сина, який помер немовлям, хоча жодних свідчень про це не збереглося[29]. Перед смертю Діккенс заповів Тернан пожиттєву ренту, завдяки чому вона стала фінансово незалежною жінкою. Книга Клер Томалін «Невидима жінка» намагалася довести, що Тернан жила з Діккенсом потайки впродовж 13 останніх років його життя. Згодом ця книга була перероблена в п'єсу «Маленька Нелл» Саймоном Греєм.

В останні роки свого життя Діккенс дедалі більше цікавився паранормальними явищами й навіть став членом «Клубу привидів»[30].

Останні роки

Залізнична аварія в Степлгерсті

9 червня 1865, коли Діккенс із Тернан поверталися з Парижа, потяг, в якому вони їхали, з'їхав з моста біля міста Степлгерст. Перші 7 вагонів звалилися, Діккенс їхав у єдиному вагоні першого класу, що залишився неукодженим. Він намагався допомогти потерпілим ще до того, як прибули рятувальники. Потім пригадав, що залишив у вагоні незавершений рукопис «Нашого спільного друга», й повернувся, щоб забрати його. Як це було характерно для нього, він використав свої враження в оповіданні з привидами «Сигнальник», в якому головного героя охоплює передчуття загибелі в залізничній катастрофі.

Діккенсу вдалося уникнути появи на судовому розслідуванні, що відкрило б громадськості той факт, що він подорожував до Парижа з Тернан та її матір'ю, а це б призвело до гучного скандалу. Діккенс не постраждав фізично, але подія залишила травму в його душі. Зазвичай він писав багато й швидко, але тепер робота сповільнилася. Він тільки завершив «Нашого спільного друга» й розпочав «Таємницю Едвіна Друда». Багато часу йшло на публічні читання його улюблених романів. Діккенс захоплювався театром як способом утекти від світу й вивів театральних персонажів у «Ніколасі Ніклбі». У ті часи мандрівні театри були дуже популярні. У 1866 Діккенс провів серію читань в Англії та Шотландії. Наступного року — в Англії та Ірландії.

Фотографія Діккенса роботи Джеремі Герні, Нью-Йорк, 1867

Друга подорож в Америку

9 листопада 1867 Діккенс виплив із Ліверпуля у другу мандрівку Америкою. Висівши в Бостоні, він присвятив наступний місяць зустрічам зі визначними людьми, такими як Ральф Волдо Емерсон, Генрі Лонгфелло та зі своїм американським видавцем Джеймсом Томасом Філдсом. У грудні розпочалися публічні читання, й Діккенс увесь місяць мотався між Бостоном та Нью-Йорком. Він притримувався графіку, незважаючи на «справжній американський катарр». Графік читань виснажив би й юнака, а Діккенс ще знайшов час на катання на санях у Центральному парку. Під час цієї мандрівки він не міг не помітити значні зміни в Америці — в людях і в суспільсті. Востаннє він з'явився на банкеті, влаштованому на його честь Амерікен-прес в ресторані Доменіко, і пообіцяв більше не ганити Америку. На кінець подорожі, він не міг їсти тверду їжу, живучи на шампанському та сирих яйцях, збитих у шері. 23 квітня він сів на корабель до Британії, уникнувши арешту майна за несплату податку від доходів, які принесло йому турне[31].

Прощальні читання

У 1868 та 1869 роках Діккенс провів низку «прощальних читань» в Англії, Шотландії та Ірландії. 22 квітня 1869 він звалився у Престоні, Ланкашир, з ознаками інсульту[32]. Подальші читання в провінції було скасовано, й, трохи оклигавши, він почав працювати над останнім романом «Таємниця Едвіна Друда». В опіумному притоні в Шедвеллі письменник познайомився зі старим торгівцем зіллям, знаним як «Опіумний Сел», якого він вивів у своєму детективі.

Афіша з оголошенням читань Діккенса у Ноттінгемі

Коли проблеми зі здоров'ям минули й Діккенс набрався сил, він, заручившись згодою лікаря, організував останню серію читань з метою хоча б частково відшкодувати спонсорам витрати, яких вони зазнали через його недугу. Планувалося 12 виступів з 11 січня по 15 березня 1870, останнє в Сент-Джеймс-холі в Лондоні. Почуваючись на ту пору вже зле, він прочитав «Різдвяну історію» та витяг із «Записок Піквіксьокго клубу». 2 травня він з'явився на банкеті в Королівській академії, де серед гостей були принц та принцеса Уельські. Діккенс виголосив спіч, особливо згадавши померлого друга, ілюстратора Деніела Маклізеля[33].

Смерть

8 червня 1870, Дікенс переніс ще один інсульт. Це сталося вдома після цілоденної роботи над «Едвіном Друдом». Наступного дня, 9 червня, через п'ять років після аварії біля Степлгерста, письменник помер, не приходячи до тями. Незважаючи на його власне бажання бути похованим у Рочестерському соборі, Діккенса поховали в Кутку поетів Вестмінстерського абатства[34]. Під час похорону присутнім роздали епітафію зі словами: "На пам'ять про Чарлза Діккенса (найпопулярнішого письменника Англії), який помер у власній оселі, Гайгем, поблизу від Рочестера, Кент, 9 червня 1870 у віці 58 років. Він співчував бідним, знедоленим і пригнобленим; і зі смертю один із найвизначніших письменників Англії втрачений для світу[35]. Стверджують, що останні слова Діккенса: «Будьте природніми, діти. Для письменника природне виконання всіх правил мистецтва»[36].

У своєму заповіті Діккенс зазначив, щоб на його честь не споруджували жодного меморіалу. Єдиний бронзовий пам'ятник натуральної величини, відлитий у 1891 Френсісом Едвіном Елвеллом, стоїть у Кларк-парку в місті Спрюс-Гілл, Пенсильванія, США. Ліжко, на якому він помер, зберігається в музеї Діккенса в Портсмуті.

Імена: Діккенс і Боз

У Діккенса незвичне прізвище[37]. Слово Dickens використовується в ангійських вигуках на кшталт What the Dickens! як евфемізм чорта, дідька, біса. Фразу What the Dickens! можна перекласти українською як: «Якого дідька!».

Іноді Діккенс використовував псевдонім Боз. Так жартома називали молодшого брата письменника Оґаста на честь героя популярного тоді роману «Вікарій Вейксфілда» Олівера Ґолдсміта, Мойсея. Вимовлене в ніс Moses, звучить майже, як Boses [38].

Літературний стиль

'Мрії Діккенса', картина Роберта Вільяма Басса, на якій Діккенс зображений за письмовим столом в оточенні своїх персонажів.

Діккенс любив стиль готичних романів 18 ст., хоча вони вже стали мішенню для параодій[39]. Одним із найяскравіших персонажів його романів є місто Лондон, яке він описав до подробиць. Стиль Діккенса барвистий і поетичний, із значною часткою гумору. Популярна його сатира на снобіізм британської аристократії, одного із своїх персонажів він називає Ноблем Рефриджератаром, що може читатися як Благородний Холодильник. Загалом, вибір Діккенсом імен, часто натякає на ту роль, яку персонаж відіграватиме в оповіді, наприклад містер Мердстоун в «Девіді Копперфілді» є очевидним сполученням слів murder (вбивсто) та stone (камінь). Діккенсу притаманне аткож сполучення елементів фантазії та реалізму. Про злети фантазії свідчать порівняння сиріт із акціями, людей із буксирами, гостей на вечірці з меблями.

Персонажі

Персонажі Діккенса легко врізаються в пам'ять завдяки своєму колориту й вигадливим іменам. Ебенезер Скрудж, Тайні Тім, Джекоб Марлі, Боб Кратчіт, Олівер Твіст, Артфул Доджер, Фейгін, Білл Сайкс, Піп, міс Гевішем, Чарлз Дарней, Девід Копперфілд, Вілкінс Мікобер, Абель Магвіч, Даніель Кілп, Самюель Піквік, Вокфорд Сквірс, Юрая Гіп настільки увійши в британську культуру, що стали вживатися як звичайні слова, наприклад, scrooge означає скупаря.

Письменник співпрацював із ілюстараторами, надаючи їм загальну характеристику твору наперед, щоб ілюстрації відповідали його баченню подій та персонажів[40]. Романи Діккенса виходили щомісячними фейлетонами, а тому така практика давала можливість художнику приступити до роботи ще перед тим, як Діккенс завершував написання чергового випуску. Маркус Стоун, ілюстратор роману «Наш спільний друг» пригадує, що автор завжди «готовий був описати до найменших подробиць характеристики персонажа і… життєву історію плодів своєї уяви»[28]. Ця тісна співпраця важлива для сучасних читачів. Ілюстрації дозволяють нам побачити персонажі так, як Діккенс бачив їх сам. Режисери фільмів опираються на ці ілюстрації при підборі акторів, виборі костюмів та декорацій.

Діккенс часто брав за основу для своїх песонажів людей, з якими був знайомий. Іноді ці персонажі аж надто близькі до оригіналів, як у випадку Гарольда Скімпола в «Холодному домі», прототипом якого був Джейм Генрі Лі Гант та міс Мочер у Девіді Коппперфілді, протопипом для якої була хіропрактикантка дружини письменника. Персонажі Діккенса застряють у пам'яті. Вірджинія Вульф стверджувала, що «ми переглядаємо свою психологічну географію, читаючи Діккенса», оскільки він зображає «персонажі, що існують не в подробицях, не абсолютно правдиво чи точно, але повнокровно у хмарах диких але часто яскраво правдивих спостережень»[41].

Відомі твори

Українські видання

  • Діккенс Ч. Олівер Твіст. Повђесть [Текст] / Чарлз Діккенс. — Львів, 1891. — Т. 40.
  • Діккенс Ч. Різдвяна пісня в прозі, або Різдвяне оповідання з привидами [Текст] / Чарлз Діккенс; переклала Ольга Кривинюк. — Катеринослав : Слово, 1918. — 96 с.
  • Діккенс Ч. Різдвяна ніч [Текст] / Чарлз Діккенс; переклад С. Куликівна. — Л. : Просвіта, 1924.
  • Діккенс Ч. Олівер Твіст [Текст] / Ч. Діккенс; пер. з англ. В. Черняхівської. — К. : ДВУ, 1929. — 592 с..
  • Діккенс Ч. Домбі й син [Текст] / Ч. Діккенс; пер. з англ. М. Іванова; вступ. ст. П. Державіна. — Х. ; К. : ДВУ, 1930. — 752 с.
  • Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу [Текст] / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса : Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
  • Діккенс Ч. Повість про двоє міст [Текст] / Ч. Діккенс; пер. з англ. М. Сагарди. — Х. ; К., 1930. — 248 с.
  • Діккенс Ч. Тяжкі часи [Текст] / Ч. Діккенс; пер. з англ. К. Шмиговського. — Х. ; К., 1930. — 268 с..
  • Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста [Текст] : роман : для дітей середнього і старшого віку / Чарльз Діккенс; пер. з англ. В. Черняхівської. — К. : Дитвидав, 1963. — 443 с. : іл.
  • Діккенс Ч. Тяжкі часи [Текст] : роман / Чарлз Діккенс; перекл. з англ. Ю. Лісняк. — К. : Дніпро, 1970. — 300 с. — (Серія «Вершини світового письменства»).
  • Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста [Текст] : роман / Чарлз Діккенс; переклад. М. Пінчевський, Г. Пінчевська-Чекаль, О. Терех. — К. : Дніпро, 1987. — 423 с. : іл. — (Серія «Вершини світового письменства», том 60).
  • Діккенс Ч. Великі сподівання [Текст] : роман / Чарлз Діккенс; перекл. з англ. Р. Доценко. — К. : Веселка, 1986. — 477 с. : іл.
  • Діккенс Ч. Спійманий на гарячому [Текст] / Діккенс Чарлз; перекл. з англ. О. Мокровольського / Книга пригод : повісті та оповідання : для дітей середнього шкільного віку. — К. : Веселка, 1986. — С. 63-85.
  • Діккенс Ч. Чарівна кісточка [Текст] : казка / Ч. Діккенс; переказ з англ. О. Ночевої; мал. Н. Котел та І. Вишинського. — К. : Веселка, 1979. —23 с. : іл.
  • Диккенс Ч. Домби и сын [Текст] : роман / пер. с англ. А. В. Кривцовой. — К. : Дніпро, 1978. — 501 с. : ил. — (Серия «Школьная библиотека»).
  • Диккенс Ч. Жизнь Дэвида Копперфилда, рассказанная им самим [Текст] : роман / Чарлз Диккенс; пер. с англ. А. В. Кривцовой, Е. Ланна. — Х. : Прапор, 1986. — 823 с.
  • Діккенс Ч. Сверщок на печі: домашня казка [Текст] / Чарльс Дікенс; пер. з англ. — Відень : В во А. Амонеста, 1923. — 133 с. — (Серія анґлійських клясиків; ч. 1).
  • Діккенс Ч. Давід Копперфільд [Текст] : роман на 3 томи / Чарльз Діккенс. — Авґсбург : Пу-Гу, 1948.
  • Діккенс Ч. Домбі і син [Текст] : роман / Чарлз Діккенс; пер. з англ. Микола Іванов; за ред. Марії Габлевич. — К. : Дніпро, 1991. — 880 с. : портр. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
  • Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста [Текст] : роман : для середнього і старшого шкільного віку / перекл. з англ. В. Черняхівської; передм. Н. Жлуктенко; мал. Д. Крукшенка. — 2-ге вид. — К. : Веселка, 1993. — 428 с. : іл. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
  • Діккенс Ч. Великі сподівання [Текст] : роман / Чарлз Діккенс; перекл. з англ. Р. Доценко; іл. Л. Чайка; передм. та прим. Н. Білик. — Х. : Фоліо, 2003. — 475с. : іл., портр. — (Бібліотека світової літератури).
  • Діккенс Ч. Різдвяна пісня у прозі. Святочна повість з привидами [Текст] / Чарльз Діккенс; пер. С. Куликівни. — Л. : Червона Калина, 2007. — 140 с. — (Серія «Світ шкільної читанки». Кн. 20).
  • Діккенс Ч. Різдвяні повісті [Текст] / Чарлз Діккенс; перекл. з анг. О. Мокровольський. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан ; К. : Веселка, 2007. — 464 с. — (Бібліотека світової літератури для дітей у 100 томах «Світовид»).
  • Діккенс Ч. Різдвяна ялинка [Текст] : есе / перекл. з англ. Н. Кошмаренко // Всесвіт. — 1999. — № 1.; Діккенс Ч. Різдвяна ялинка [Текст] : уривки / Чарлз Діккенс; перекл. з англ. Н. Кошмаренко / Улюблені зимові свята. — К. : Школа, 2008. — С. 199–124.
  • Франко І. Я. Додаткові томи до Зібрання творів у п'ятдесяти томах [Текст] / І. Я. Франко; редкол. М. Г. Жулинський (голова) [та ін.]. — Київ : Наукова думка, 2008. — Т. 51: Прозові переклади, 1876–1912 / ред. Є. К. Нахлік. — 992 с.
  • Діккенс Ч. Цвіркун на запічку. Казка про сімейне щастя в II частинах [Електронний ресурс] / Ч. Діккенс; перекл. Іздрика // Чернігівський молодіжний театр. — Режим доступу http://www.mtch.com.ua/ukr/books/cricket.htm.
  • Діккенс Ч. Пригоди Олівера Твіста [Електронний ресурс] : аудіокнига / Чарлз Діккенс. —К. : Книга вголос ; МА «Наш Формат», 2006. — 2 електрон. опт. диски (CD-ROM). — 21 год 30 хв.
  • Діккенс Ч. Різдвяна ялинка [Текст] / Чарлз Діккенс; переклад з англ. О. Мокровольський; худ. . — Х. : Махаон-Україна, 2011. — 208 с.
  • Діккенс Ч. Різдвяна історія [Текст] / Чарльз Діккенс; пер. І. Андрусяк; худ. Р. Попський. — Л. : Видавництво Старого Лева, 2011. — 160 с. — (Серія «Вічні історії»).

Див. також

  • 4370 Дікенс — астероїд, названий на честь письменника.

Примітки

  1. Henry James, «Our Mutual Friend», The Nation, 21 December 1865- a scathing review
  2. «What the Dickens?», by Simon Swift. The Guardian, Wednesday 18 April 2007. «Dickens' books have never gone out of print.»
  3. «Victorian squalor and hi-tech gadgetry: Dickens World to open in England». Bloomberg News. 23 May 2007. «He created some of English literature's most memorable characters and his work, which has never gone out of print, continues to bring the poverty of 19th-century London to life for future generations.»
  4. Stone, Harry. Dickens' Working Notes for His Novels, Chicago, 1987
  5. «John Forster, ''The Life of Charles Dickens'', Book 1, Chapter 1» ((яп.)). Lang.nagoya-u.ac.jp. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-24. 
  6. Jordan, John (2001). «Chronology». The Cambridge companion to Charles Dickens. Cambridge, England: Cambridge University Press. с. xvi. ISBN 0-521-66964-2. 
  7. Pope-Hennessy, Una (1945). «The Family Background». Charles Dickens 1812–1870. London: Chatto and Windus. с. 11. 
  8. Project Gutenberg's Life of Charles Dickens (James R. Osgood & Company, 1875), by John Forster, Volume I, Chapter II, accessed 2 August 2008
  9. Angus Wilson, The World of Charles Dickens p.53
  10. а б Angus Wilson The World of Charles Dickens ISBN 0-14-003488-9
  11. «"Charles Dickens", accessed 15 November 2007». Enotes.com. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-24. 
  12. Pope-Hennessy (1945: 18)
  13. Myheritage.com Dickens Family Tree website
  14. Victorianweb.org — Mary Scott Hogarth, 1820–1837: Dickens's Beloved Sister-in-Law and Inspiration
  15. Dickens (1842: 53-55)
  16. Bowen, John(2004). "Dickens's Black Atlantic". Dickens and empire: discourses of class, race and colonialism in the works of Charles Dickens, Farnham, England:Ashgate.
  17. Dickens, Charles (1842). «Slavery». American Notes for General Circulation. London: Chapman and Hall. с. 94–100. OCLC 41667089. 
  18. Jones, Richard (2004). Walking Dickensian London. London: New Holland. с. 7. ISBN 9781843304838. 
  19. «Charles Dickens». Uua.org. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-24. 
  20. Adams Hamilton Literary and Historical Maunscripts, 2009
  21. 'The Letters of Charles Dickens', Pilgrim Edition, Vol. VII, p.527.
  22. Jenny Hartley, Charles Dickens and The House of Fallen Women, (Methuen, 2009).
  23. «Tavistock House | British History Online». British-history.ac.uk. 2003-06-22. Процитовано 2009-07-24. 
  24. Charles Dickens: Family History edited by Norman Page, University of Nottingham
  25. «Charles Dickens' Work to Help Establish Great Ormond Street Hospital, London.» by Sir Howard Markel, The Lancet, 21 Aug, p 673.
  26. Sofii.org
  27. Household Words 12 June 1858
  28. а б The New York Public Library, Berg Collection of English and American Literature
  29. Tomalin (1995). «The Invisible Woman: The Story of Charles Dickens and Nelly Ternan». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-03-13. 
  30. «History of the Ghost Club». Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-30. 
  31. Kenneth T. Jackson: The Encyclopedia of New York City: The New York Historical Society; Yale University Press; 1995. P. 333.
  32. «New York Public Library / The Great Magician Vanishes». Nypl.org. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-24. 
  33. The British Academy/The Pilgrim Edition of the Letters of Charles Dickens: Volume 12: 1868–1870
  34. Staff writers (2007). «Charles Dickens». History. The Dean and Chapter of Westminster Abbey. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2009-07-12. «A small stone with a simple inscription marks the grave of this famous English novelist in Poets' Corner: 'Charles Dickens Born 7 February 1812 Died 9 June 1870' » 
  35. «Printed at J. H. Woodley's Funeral Tablet Office, 30 Fore Street, City, London.» and reproduced on page 4, A Christmas Carol Study Guide by Patti Kirkpatrick, Education Department, Dallas Theater Center.
  36. Green, J. (1979), Famous Last Words, Enderby, Leicester, Silverdale Books, ISBN 1-85626-577-9.
  37. Unnamed writer (January 1849). «The Haunted Man review». Macphail's Edinburgh Ecclesiastical Journal vi (Edinburgh). с. 423. «Mr Dickens, as if in revenge for his own queer name, does bestow still queerer ones upon his fictitious creations.» 
  38. «Augustus Dickens» in The Chicago Herald, 19 February 1895
  39. Austen, Jane. Northanger Abbey. 
  40. Charles Dickens and His Original Illustrators by Jane R. Cohen. Ohio State University Press
  41. The Essays of Virginia Woolf ed. by Andrew McNellie. Hogarth Press 1986

Література

  • Peter Ackroyd: The Life and Times of Charles Dickens. Hydra Publ., New York 2002, ISBN 1-59258-002-5.
  • John Carey: The Violent Effigy. A Study of Dickens’ Imagination. Faber & Faber, London 1973, Reprint 2008, ISBN 0-571-16377-7.
  • Robert Douglas-Fairhurst: Becoming Dickens: The Invention of a Novelist. Belknap Press of Harvard University Press, Cambridge, Mass. 2011. ISBN 978-0-674-05003-7.
  • F. R. Leavis, Q. D. Leavis: Dickens the Novelist. Chatto & Windus, London 1970. Reprint: Faber and Faber, London 2008, ISBN 978-0-571-24360-0.
  • Jane Smiley: Charles Dickens. Viking, London 2002, ISBN 0-670-03077-5
  • Michael Slater: Charles Dickens: A Life Defined by Writing. Yale University Press, New Haven, Conn. 2009, ISBN 978-0-300-11207-8.
  • Claire Tomalin: Charles Dickens: A Life. Viking, London 2011, ISBN 978-0-670-91767-9.
  • Шахова К. Смуток і сміх Чарльза Діккенса // Шахова К. Нариси творчості зарубіжних письменників-реалістів XIX –XX ст. – К.,

1975

  • Лібман З. Чарльз Діккенс: Життя і творчість. – К., 1982
  • Шевчук, Наталія В'ячеславівна. "Різдвяні оповіді" Ч.Діккенса у хронотопно-типологічних зв'язках [Текст] : дис... канд. філол. наук: 10.01.04 / Шевчук Наталія В'ячеславівна ; Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. - Л., 2001. - 215 арк. - арк. 196-215.
  • Богачевська, Лілія Орестівна. Чарлз Діккенс і українська література: проблеми рецепції і типології [Текст] : дис... канд. філол. наук: 10.01.05 / Богачевська Лілія Орестівна ; Прикарпатський національний ун-т ім. Василя Стефаника. - Івано-Франківськ, 2007. - 203 арк. - арк. 178-203. Автореферат
  • Кременецькі компаративні студії : [збірник наукових праць]. – Кременець : ВЦ КОГПІ ім. Тараса Шевченка, 2012. – Вип.2 : Діккенс 2012.

Посилання