Горностай Гаврило Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гаврило Горностай
Народився 1515(1515)
Помер 1587(1587)
Підданство
Національність русин
Діяльність посадова особа
Учасник Лівонська війна[1]
Титул шляхтич
Посада воєвода мінський
воєвода берестейський
Конфесія кальвініст[2]
Рід Горностаї
Батько Іван Горностай[3]
Мати Q111906852?[3]
У шлюбі з Q64976909?[4][5]
Діти Син Єронім
Герб
Герб

Гаврило Горностай (пол. Gabriel Hornostaj) (*1515 р. — †1587 р.) — державний діяч Великого князівства Литовського, Речі Посполитої з роду Горностаїв. Єдиний син Івана Горностая.

Життєпис[ред. | ред. код]

Старший син новогрудського воєводи Івана Остафійовича Горностая і Ганни Василівни Солом’ярецької. З роду Горностаїв герба Гіпокентавр. Русин, хрещений в православну віру, проте незабаром перейшов в кальвінізм[2]. Заклав збори в Горностайполі і Козаровичах Київського воєводства. Володів маєтками Копили, Щитники і Балатково в Берестейском повіті, Поцеш у Вількомірському повіті, частково маєтками Острошиці, Толочин, Басея.

У 1558 році після смерті батька Гаврило став опікуном братів Івана та Остафія, а також усіх володінь, розкиданих по різних повітах. У 1566 році підписував свідчення про боргові зобов'язання на майно Канарського.

У 1567 р. через суд повернув маєтності на Підляшші, втрачені після смерті брата Єрмогена. Тоді ж викупив із застави двори у Брестському повіті. 23 жовтня 1567 р. був під час перепису війська Великого князівства Литовського як воєвода Мінський[6]

Після смерті брата Івана у 1569 році до нього перейшли маєтності Порозово та Гущинці, а також землі двоюрідного брата Фрідріха після його смерті у 1576 році. На той час в руках Гаврила Івановича Горностая зосередилась уся земельна власність роду.

Він виставляв до війська Великого князівства Литовського в 1567 році 49 коней під час Лівонської війни. У 1569 році підписав Люблінську унію.[7] У 1573 році підписав декрет, який підтверджує обрання Генріха III королем Речі Посполитої.[8] У 1579 р. брав участь в облозі Полоцька.

Посади[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Релігійні погляди[ред. | ред. код]

Перейшов з православ'я в кальвінізм. Фундатор зборів в Горностайполі і Козаровичах у Київському воєводстві.

Родовід[ред. | ред. код]

Відомі представники роду Горностаїв
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Гаврило
 
Єронім
 
Самійло
 
Михайло
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Іван
 
 
Іван
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Анна
 
 
 
 
 
Роман Івашкович
 
Остафій Горностай
 
 
 
 
 
 
 
Єрмоген
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Єлизавета
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Остафій
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Оникій
 
Фрідерик
 
 


Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Сліж Н. Лёс дзяцей Івана Гарнастая, падскарбія ВКЛ // Białoruskie Zeszyty HistoryczneБеласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2013. — вип. 39. — С. 38–39. — ISSN 1232-7468
  2. а б Задорожна О. Протестанти з роду Горностаїв (середина XVI-перша половина XVII ст. // Наукові записки НаУКМА. Том 20. Історичні науки. Ч. 1. – 2002. – с. 61-66
  3. а б Сліж Н. Сям’я Івана Гарнастая, падскарбія ВКЛ // Białoruskie Zeszyty HistoryczneБеласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2012. — вип. 38. — С. 23. — ISSN 1232-7468
  4. Сліж Н. Лёс дзяцей Івана Гарнастая, падскарбія ВКЛ // Białoruskie Zeszyty HistoryczneБеласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2013. — вип. 39. — С. 39. — ISSN 1232-7468
  5. Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. RachubaWarszawa: 2020. — С. 66, 200. — ISBN 978-83-65880-89-5
  6. стор. 448, "Императорская Археографическая комиссия, № 33, г. Петроград, 1915 г. Русская Историческая библиотека, том 33. Литовская Метрика. Отдел 1. Часть 3. Книги Публичных дел. Переписи Литовского войска."(рос.)
  7. Skarbiec diplomatów papiezkich, cesarskich, królewskich, książęcych; uchwał narodowych, postanowień różnych władz i urzędów posługujących do krytycznego wyjaśnienia dziejów Litwy, Rusi Litewskiéj i ościennych im krajów. t. II. [Архівовано 17 серпня 2018 у Wayback Machine.], Wilno 1862, s. 330.
  8. Świętosława Orzelskiego bezkrólewia ksiąg ośmioro 1572–1576, Kraków 1917, s. 149.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]