Джавахарлал Неру

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джавахарлáл Нéру
Nehru1920.jpg
Народився 14 листопада 1889(1889-11-14)
Аллахабад
Помер 27 травня 1964(1964-05-27) (74 роки)
Делі
Діяльність прем'єр-міністр Індії
Конфесія агностичний атеїзм[1][2][3]
Автограф Автограф — Джавахарлáл Нéру

Джавахарла́л Неру́ (जवाहरलाल नेहरू, Javāharlāl Nehrū; *14 листопада 1889 — 27 травня 1964[4]) — перший прем'єр-міністр Індії. Махатма Ганді називав його своїм політичним наступником. Донька Джавахарлала Неру Індіра та онук Раджив (а також його дружина Соня, італійка за походженням) також займали в Індії найвищі державні посади.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Джавахарлал Неру був буквально генетично прив'язаний до політичної сфери. Він народився 14 листопада 1889 р. в сім'ї визначного діяча партії Індійський Національний Конгрес (ІНК) Мотілала Неру. Як і більшість представників індійської національної еліти, він здобув ґрунтовну англійську освіту в британській аристократичній школі Харроу і Кембриджі. Під час перебування у Великобританії, Неру був також відомий як Джо Неру (англ. Joe Nehru).[5][6][7][8][9][10]

У 22 роки вступив в ІНК і зайнявся професійною політичною діяльністю. Джавахарлал Неру неодноразово обирався головою ІНК (1929–1930, 1936–1937, 1946, 1951–1954). У 1946 він як віце-прем'єр фактично очолив тимчасовий уряд Індії (прем'єр- міністром був віце-король), а з серпня 1947 р. з проголошенням незалежності Індії і до своєї кончини 27 травня 1964 р. беззмінно займав пости прем'єр-міністра і міністра закордонних справ.

Політична філософія Джавахарлала Неру особливо проясняється порівняно з системою поглядів Махатми Ганді. З них двох Махатма Ганді був рішучішою особою. Останній або прямо, або побічно впливав на молодого політика. хоча вони знаходилися в різних світоглядних площинах. Якщо Махатма Ганді оцінював політику з морально-етичних позицій, то Джавахарлал Неру підходив до неї як раціоналіст, в арсеналі якого широкий спектр методів — від громадянської непокори до відкритих озброєних виступів на захист національної незалежності. Махатма Ганді бачив майбутнє Індії в самобутності общин індуїстів, Джавахарлал Неру будував буржуазно-демократичну державу західного типу з сильною державною основою і ліберально-національною ідеологією.

У 20 — 30-і роки Джавахарлал Неру очолив ліве крило ІНК і відстоював лінію «пурна сварадж» (повна незалежність). Політичним ідеалом для нього тоді був СРСР, а привабливою ідеологією — соціалізм. Він відвідав в 1927 році СРСР і вступив у прорадянську Антиімперіалістичну Лігу, своє бачення світової історії відбив в листах дочці Індіри з в'язниці, в яких висловлював ідеї матеріалізму і соціальної діалектики. Водночас він завжди дистанціювався від комунізму як практики і ще в 30-і роки писав, що «коріння мої йдуть в XIX століття, і на мене дуже вплинула гуманістично-ліберальна традиція, щоб я міг відмовитися від неї повністю».

Економічна політика[ред.ред. код]

Ставши керівником незалежної держави, він насаджував концепцію «змішаної економіки» за допомогою комбінування капіталізму і соціалізму. У одному інтерв'ю він говорив про «третій шлях, який буде кращим від усіх існуючих систем, — російської, американської та інших — і шукає способи створити щось відповідне до своєї власної історії і філософії». У державній політиці Джавахарлал Неру був скоріше прагматиком, ніж романтиком. Він діяв з позиції державного регулювання економіки і упроваджував 5-річні плани. Виступаючи послідовним прихильником демократизації суспільства, Джавахарлал Неру вибрав союзником Індії СРСР, але при цьому відстоював тактику «неприєднання», зберігаючи за країною свободу дій в тих чи інших обставинах.

Протягом більшої частини терміну перебування Неру на посту прем'єр-міністра, Індія продовжувала стикатися з серйозною нестачею продовольства, незважаючи на прогрес і збільшення сільськогосподарського виробництва. Промислова політика Неру, узагальнена в Резолюції про Промислову Політику 1956 року, сприяли зростанню виробництва у різноманітнх мануфактурах і важкій промисловості,[11] проте державне планування, контроль та регулювання стали погіршувати продуктивність, якість і рентабельність. Хоча економіка Індії характеризувалися стійким темпам зростання на рівні 2,5% річних (висміяних лівим економістом Раджем Крішною як «індуські темпи зростання»), хронічне безробіття та широко поширена бідність продовжувала турбувати населення.

Література[ред.ред. код]

  • Nehru: The Invention of India by Shashi Tharoor (November 2003) Arcade Books ISBN 1-55970-697-X
  • Jawaharlal Nehru (Edited by S. Gopal and Uma Iyengar) (July 2003) The Essential Writings of Jawaharlal Nehru Oxford University Press ISBN 0-19-565324-6
  • Autobiography:Toward freedom, Oxford University Press
  • Jawaharlal Nehru: Life and work by M. Chalapathi Rau, National Book Club (1 January 1966)
  • Jawaharlal Nehru by M. Chalapathi Rau. [New Delhi] Publications Division, Ministry of Information and Broadcasting, Govt. of India [1973]
  • Letters from a father to his daughter by Jawaharlal Nehru, Children's Book Trust
  • Nehru: A Political Biography by Michael Brecher (1959). London:Oxford University Press.
  • After Nehru, Who by Welles Hangen (1963). London: Rupert Hart-Davis.
  • Nehru: The Years of Power by Geoffrey Tyson (1966). London: Pall Mall Press.
  • Independence and After: A collection of the more important speeches of Jawaharlal Nehru from September 1946 to May 1949 (1949). Delhi: The Publications Division, Government of India.
  • Joseph Stanislaw and Daniel A. Yergin (1988). «Commanding Heights». New York: Simon & Schuster, Inc. 
  • «The Challenge to Indian Nationalism.» by Selig S. Harrison Foreign Affairs vol. 34, no. 2 (1956): 620–636.
  • «Nehru, Jawaharlal.» by Ainslie T. Embree, ed., and the Asia Society. Encyclopedia of Asian History. Vol. 3. Charles Scribner's Sons. New York. (1988): 98-100.
  • «Nehru: The Great Awakening.» by Robert Sherrod. Saturday Evening Post vol. 236, no. 2 (19 January 1963): 60-67.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «The Montreal Gazette». Google News Archive. 9 June 1964. с. 4. 
  2. Ramachandra Guha (23 September 2003). «Inter-faith Harmony: Where Nehru and Gandhi Meet Times of India». The Times Of India. 
  3. In Jawaharlal Nehru's autobiography, An Autobiography (1936), and in the Last Will & Testament of Jawaharlal Nehru, in Selected Works of Jawaharlal Nehru, 2nd series, vol. 26, p. 612,
  4. Marlay, Ross; Clark D. Neher (1999). Patriots and Tyrants: Ten Asian Leaders. Rowman & Littlefield. с. 368. ISBN 0847684423. 
  5. Khilnani, Sunil. The Idea of India. Farrar, Straus and Giroux (4 June 1999). p 168.
  6. Tharoor, Shashi. Nehru: The Invention of India. Arcade Publishing: 2003. p 11.
  7. Ghose, Sankar. Jawaharlal Nehru, a Biography. Allied Publishers: 1993. p 8.
  8. Zachariah, Benjamin. Nehru. Routledge: 2004. pp. 17-19 ISBN 0-415-25016-1
  9. Matthew, H.C.G. and Harrison, Brian Howard. Oxford Dictionary of National Biography: in Association with the British Academy: from the Earliest Times to the Year 2000. Oxford University Press: 2004. p. 344 ISBN 0-19-861411-X
  10. Gopal, Sarvepalli. Jawaharlal Nehru: A Biography. Harvard University Press: 1976. p 20.
  11. Farmer, B. H. (1993). An Introduction to South Asia. Routledge. с. 120. ISBN 0415056950. 
Попередник: Прем'єр-міністр Індії
15 серпня 194727 травня 1964
Наступник:
Посада створена
Гулзариілал Нанда (в. о.)