Комунізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук
Пентограма «Червона зірка» - символ комуністиної влади у всьому світі - на п'яти континентах Земної кулі
«Серп і молот» - символ влади «Союзу робітників і селян»

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — футурологічна та утопічна ідея про безкласове суспільство, в якому скасована приватна власність на засоби виробництва; світогляд, який наголошує на вирішальному значенні, суспільства і спільноти (комуни, громади) у житті кожної людини, на абсолютній домінанті інтересів спільноти над окремою персоною. Одна з крайніх форм колективізму. На основі комуністичної ідеї, як базового принципу, у XIX—XX ст. концепція комунізму набула різноманітні форми конкретизації — як суспільної думки, так і ії втілення в буття, дійсність. Перенос комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини - як правило призводить до встановленя в країні влади тоталітарного типу.

Щодо переходу від абстрактної думки до конкретики слід віділяти такі відносно самостійні сфери чи суспільні прояви комунізму:

  • комуністична ідеологія та етика (мораль)
  • суспільно-політичні вчення та філософія (див.: марксизм)
  • політичні доктрини, які можна віднести до «комуністичного державотворення», державного будівництва (див.: «науковий комунізм», «реальний соціалізм»)
  • політичні партії, державні утворення та міждержавні угрупування (блоки), що ідентифікували себе як «комуністичні», або як ті, що «будують комунізм».

Зміст

[ред.] Комунізм як ідеологія

У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті. У цьому аспекті комуністичне вчення є також окремою формою утопічного світогляду.

  • Безкласовий стан суспільства (див. первісний комунізм, докласовий або достановий суспільний лад)
  • Лад соціальної організації суспільства, в якому суспільство є власником усього майна. В реальності — держава є власником усього майна. Держава також планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. (Наприклад політика «віськового комунізму» під час Громадянської війни 1918—1921)
  • Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації (див. марксизм, «науковий комунізм»), що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу:
    «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».
  • Політичне утопічне вчення та програма політичних партій і рухів, що безпосередньо походить з цієї концепції.

[ред.] Комунізм як політична доктрина

Комуністичний «іконостас»: вожді світового комунізму

Комунізм також позначає розмаїті політичні рухи, що борються за встановлення, з одного боку, безкласового та бездержавного суспільства, а з другого — борються проти капіталістичної експлуатації та проти економічного відчуження класу пролетаріату.

Серед комуністів існує значна кількість інтерпретацій, двома найголовнішими з них є марксизм та анархізм. Перше розділення в комуністичному русі відбулося між марксизмом та анархізмом під час Першого Інтернаціоналу (1864—1876). Тоді ідеї комунізму стали нерозривно пов'язуватись з ученням Карла Маркса та Фрідріха Енґельса. У часи I, II, III Інтернаціоналів домінувало переконання, що комунізм — це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму. Першою, нижчою, фазою комунізму є соціалізм. На етапі соціально-економічної зрілості соціалістичного суспільства відбувається поступовий перехід до комунізму. Ця теорія перехідних «етапів» в подальшому виявила свою неадекватність.

У ХХ ст., зокрема після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, вплив на світовий політичний порядок мають більше марксисти (безпосередньо через «Маніфест комуністичної партії» або опосередковано — марксизм-ленінізм), аніж анархісти. Разом зі встановленням СРСР і т.зв. «соціалістичним табором», а особливо разом з перемогою сталінізму, затверджується режим державного комунізму, що суперечить принципам та завданням комунізму (див. сталінізм, державний капіталізм). Сталінський «термідор», що заперечує принципи «перманентної революції» на користь «соціалізму в окремо узятій країні», систематично критикують революційні марксисти (троцькізм). Класова боротьба відіграє центральну роль в марксизмі. Згідно з цією теорією, встановлення комунізму відповідає кінцю будь-якої класової боротьби, а класовий розподіл людей зникає. В СРСР цього не сталося, тому радянський режим називається «комуністичним» з ідеологічних мотивів (див. Холодна війна).

[ред.] Комунізм і терор

Дивись також: червоний терор

У країнах, де при владі були комуністи, використовувався метод терору. У Радянській Росії 1918 року було прийнято «Декрет про червоний терор», в якому шлях терору оголошувався «прямою необхідністю»[1]. Червоний терор поширився також і на інші радянські республіки. Продовженням червоного терору в СРСР стали Сталінські репресії, а також ряд штучно створених голодоморів, що унесли життя мільйонів людей[2].

До методів терору вдавалися і комуністичні влади інших країн. Зокрема до терору вдавалися комуністи Угорщини (у березні-липні 1919), комуністична військова хунта Ефіопії (1977-79), неодноразово придушенням антикомуністичних повстань займалася червона армія (зокрема у 1956 - в Угорщині, у 1968 - в Чехословаччині).

За приблизними оцінками спеціального Доповідача Ради Європи Герана Ліндблада[3], найбільша кількість жертв комуністичної влади припадає на Китай (65 млн.) та СРСР (20 млн.).

[ред.] Засудження комунізму

Пам'ятник «борцям за волю України, жертвам комуно-фашистського терору 1939-54р.» в Яремче
Пам'ятник «Жертвам комунізму» у Кракові, Польща

Комунізм як політична доктрина поставлена багатьма державами в один ряд з нацизмом. Знак рівності поставили деякі прибалтійські держави, що вже прирівняли радянську і нацистську символіку[4]. В офіційній заяві президента США Джорджа Буша також зроблена рівність між комунізмом і нацизмом[5].

У 2006 році була прийнята Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка однозначно засудила злочини комуністичних тоталітарних режимів. Зокрема у резолюції говориться:

« "Для усіх без винятку тоталітарних комуністичних режимів, які правили в Центральній та Східній Європі у минулому столітті, і які ще знаходяться при владі у декількох країнах світу, є характерним масове порушення прав людини. Ці порушення були різними у різних націях, країнах та в різні історичні періоди і включали як індивідуальні, так і групові вбивства та страти людей, смерть у концентраційних таборах, голодомор, депортації, тортури, використання рабської праці та інших форм масового фізичного терору, переслідування з етнічних та релігійних причин, зазіхання на свободу совісті, право мати свою думку і висловлювати її, свободу слова і також відсутність політичного плюралізму"[3]  »

У резолюції Парламентської Асамблеї також акцентовано увагу на тому, що

« знання історії є умовою недопущення подібних злочинів у майбутньому. Більш того, моральна оцінка і засудження вчинених злочинів відіграє важливу роль при вихованні підростаючих поколінь

[3]

  »

У ряді країн Європи, в тому числі й Україні існують пам'ятники та меморіальні комплекси пам'яті жертв комуністичних режимів, або окремих їх злочинам. Декілька таких пам'ятників існує і на території Росії. В той же час на території колишнього СРСР існують і пам'ятники ідеологам та діячам комунізму.

[ред.] Комунізм як релігія

Існує також теорія сприйняття явища комунізму як своєрідної релігії. Згідно з теорії, при дослідженні людини, що виросла в оточенні комуністичної ідеології, виявлено багато паралелей між тим, як ця людина сприймає саму ідею комунізму, і іншими людьми, які дуже сильно прив'язані, до наприклад, ісламу, християнства, тощо. Всіх цих людей об'єднують однакові агресивні потяги до людей, що не згодні з їхньою ідеєю, часто ці люди втрачають можливість аналізувати свої глобальні ідеології, не терплять жодної критики з боку по іншому мислячих людей, хоча конкретно їх це зовсім не зачіпає. Ідея комунізму для них перетворюється в істину, що не підлягає ніяким сумнівам, в неї потрібно просто вірити і не задавати жодних питань. Так як комунізм не терпить самої думки про інородне мислення, він породжує вакуум віри в людині, сам його і заповнюючи. Так комунізм перетворюється з форми правління в релігію.

[ред.] Історія комуністичних ідей

Комунізм, як практичне вчення та філософія, виявляв себе принаймні тричі в історії Європи (не плутати зі сучасною концепцією «єврокомунізму»). Першим вираженням комунізму, як часто думають, зовсім не є Платон. Радше воно належить до середньовічної думки, либонь, є першою модернізацією християнської теології та політики: це — філософія бідності (не плутати з убогістю) як умова праведності у світі та спасіння спільноти, у тому вигляді як її розвинуло (й намагалося застосувати на практиці) у XIII—XIV ст. радикальне крило францисканства, що однаково протистояло містичній або чернечій аскезі та абсолютизації приватної власності.

Друге вираження — кілька століть згодом — це егалітарний комунізм, основна складова «буржуазних революцій» XVII—XVIII ст., зокрема в Англії та Франції, великими теоретиками якого були Вінстенлі та Бабеф: цього разу це сутнісно світська ідеологія, що покликана збудувати громаду, реалізуючи свободу та рівність не через заперечення власності, а підпорядковуючи її рівності (чи уладнуючи егалітарним чином конфлікт між індивідуальною та колективною власністю). Ця друга форма комуністичної думки має в основі репрезентацію пролетаріату як утілення автентичної реальності народу всупереч «буржуазному» егоїзмові, що й був підхоплений протягом усього XIX століття.

Але тимчасом постала й третя концепція комунізму, не менш тісно пов'язана із загальною історією європейського суспільства: історія, що витворюється у контексті робітничого соціалізму, тобто у зв'язку з репрезентацією економічних протиріч суспільства та з антропологією праці — від Фур'є до Маркса та Енґельса. Вона поставить — у центрі проблематики спільноти — боротьбу проти підкорення праці індустріальному та фінансовому капіталові, прихований конфлікт всередині сучасної організації виробництва між двома типами продуктивності чи людського «розвитку виробничих сил»: один — на роздробленні завдань, другий — на кооперації та об'єднанні фізичних і розумових здатностей.

Карл Маркс жорстко критикував утопічний «грубий та непродуманий комунізм» тих, хто, подібно до Кабе, просто поширював принцип приватної власності на кожного («загальна приватна власність»). Грубий комунізм, за твердженням Маркса, є породженням «усесвітньої заздрості». Натомість істинний комунізм є позитивним скасуванням принципу приватної власності, що має на меті покінчити з експлуатацією людини людиною та відчуженням людини і створити реальні моральні зв'язки між індивідуумами та між людьми і природою. Комуністичне виробництво — це кооперативна діяльність і тут, зрештою, немає розрізнення між фізичною та розумовою працею. Багато анархістів, сучасників Маркса, теж захищали комунальну власність (Петро Кропоткін називав свою систему «анархо-комунізмом»), але вони боялися централізації, котру, як здавалося, закріплював комунізм марксистів, що могло загрожувати особистій свободі. Своєю чергою, анархо-комунізм схиляється до індивідуалістичного світосприйняття в питаннях свободи. Комунізм характеризують його ключові слова «свобода», «рівність» і «братерство». Свобода при комунізмі притаманна всьому суспільству, як і кожному окремому його члену. Тому принцип «свободи» комуністами не мислиться без принципу «рівності». Так само анархісти, услід за Бакуніним, уважають, що «свобода для всіх необхідна для моєї свободи».

[ред.] Політико-ідеологічні течії ХХ-го ст.

[ред.] Комунізм як політика

[ред.] Міждержавні комуністичні блоки


[ред.] Політико-державні втілення у практиці

СРСР
Куба
КНР
КНДР
Камбоджа
В'єтнам

[ред.] Негативні наслідки реалізації на практиці в СРСР

[ред.] Примітки

  1. ↑ Див. повний текст декрету про червоний терор у Вікіджерелах
  2. ↑ Детальніше про масштаби див. у статті Сталінські репресії
  3. ↑ а б в http://www.day.kiev.ua/172027/ Необхідність міжнародного засудження злочинів, вчинених тоталітарним режимом. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1481 (2006)
  4. ↑ Сейм Литви заборонив радянську й нацистську символіку Новинар 17 червня 2008 р.
  5. ↑ Росія обурена тим, що Буш поставив в один ряд нацистів і комуністів Кореспондент.Net 26 липня 2008 р.

[ред.] Першоджерела

  • Томас Мор, Таммазо Кампанелла: Утопія. Місто Сонця. (пер. з лат.) – К.: Дніпро, 1988. – 207 с. (укр.)
  • Карл Маркс, Фрідріх Енгельс. Маніфест комуністичної партії. 1848 //Твори - Киів: Політвидав УРСР, 1959, Т.4, С.405-441(укр.)

[ред.] Джерела

  • Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. - Париж, 1937// – Москва: Наука, 1990 - 224 с. (рос.)
  • Словник іншомовних слів. (За ред. чл.-корр. АН УРСР О. С. Мельничука)&nbsp— Київ, Головна редакція УРЕ, 1974, С. 347. (укр.)
  • Философский енциклопедический словарь. Москва, Советская Энциклопедия, 1983. - С.266-269 (рос.)
  • Енциклопедія політичної думки. — К.: Дух і Літера, 2000. (укр.)
  • Ален Безансон. Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. - Київ, вид-во "Пульсари", 2007.- ISBN 978-966-8767-87-6

[ред.] Див.також

Братній проект Гляньте комунізм у Вікісловнику, вільному словнику.


Crystal Clear app korganizer.png Цю сторінку необхідно дописати чи вдосконалити.
Саме Ви можете допомогти проекту, зробивши це!.

Це повідомлення варто замінити точнішим.

Отримано з http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D1%96%D0%B7%D0%BC
Особисті інструменти