Комунізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Запит «Комуніст» перенаправляє сюди; див. також інші значення.
Серп і молот, символ комунізму   Комунізм

Комуні́зм (від лат. communis — спільний, загальний) — політична ідеологія, заснована на ідеї спільної власності, суспільства загальної рівності та свободи[1].

З точки зору апологетики, комунізм — це суспільно-економічна формація, що ґрунтується на усуспільненні засобів виробництва; це наукове і філософське вчення про майбутнє безкласове суспільство, в якому відсутня експлуатація людини людиною та панує загальна рівність і братство всіх людей в комуні, та практика втілення цього вчення у життя.

В суспільних відносинах комуністичне вчення наголошує на зверхності інтересів колективу над інтересами окремої людини, на абсолютній домінанті, підкоренні людської особистості інтересам спільноти. Відчуження приватних інтересів особи в комунізму починається із скасування приватної власності на засоби виробництва, її еспропріації.

З точки зору історичного досвіду та його ретроспективної критики: ідея комунізму — це утопія[2]. Перенесення комуністичних ідей у сферу політики, прийняття комуністичної доктрини — в усіх країнах призводило до встановленя в країні влади тоталітарного типу з проголошенням терору проти «класових ворогів» і незгодних зі встановленням «соціалістичних» порядків. Після руйнації політичного ладу СРСР та світової «системи соціалізму» наприкінці XX ст., комуністична державна політична практика зазнала засудження в більшості країн Європи, де раніш існували комуністичні політичні режими[3].

Різноманітні форми комунізму умовно поділяються на:

Зміст

Історія комуністичних ідей[ред.ред. код]

Первісні комуністичні ідеї проголошувалися ще в античній Греції та ранньому Християнстві. Однак сьогоднішнє розуміння комунізму має походженням з теорії «соціалізму» (утопічного соціалізму) XIX сторіччя[4].

Радше воно належить до середньовічної думки, либонь, є першою модернізацією християнської теології та політики: це — філософія бідності (не плутати з убогістю) як умова праведності у світі та спасіння спільноти, у тому вигляді як її розвинуло (й намагалося застосувати на практиці) у XIII–XIV ст. радикальне крило францисканства, що однаково протистояло містичній або чернечій аскезі та абсолютизації приватної власності4[Джерело?].

Друге вираження — кілька століть згодом — це егалітарний комунізм, основна складова «буржуазних революцій» XVII–XVIII ст., зокрема в Англії та Франції, великими теоретиками якого були Вінстенлі та Бабеф: цього разу це сутнісно світська ідеологія, що покликана збудувати громаду, реалізуючи свободу та рівність не через заперечення власності, а підпорядковуючи її рівності (чи уладнуючи егалітарним чином конфлікт між індивідуальною та колективною власністю). Ця друга форма комуністичної думки має в основі репрезентацію пролетаріату як утілення автентичної реальності народу всупереч «буржуазному» егоїзмові, що й був підхоплений протягом усього XIX століття4[Джерело?].

Але тимчасом постала й третя концепція комунізму, не менш тісно пов'язана із загальною історією європейського суспільства: історія, що витворюється у контексті робітничого соціалізму, тобто у зв'язку з репрезентацією економічних протиріч суспільства та з антропологією праці — від Фур'є до Маркса та Енґельса. Вона поставить — у центрі проблематики спільноти — боротьбу проти підкорення праці індустріальному та фінансовому капіталові, прихований конфлікт всередині сучасної організації виробництва між двома типами продуктивності чи людського «розвитку виробничих сил»: один — на роздробленні завдань, другий — на кооперації та об'єднанні фізичних і розумових здатностей4[Джерело?].

Карл Маркс жорстко критикував утопічний «грубий та непродуманий комунізм» тих, хто, подібно до Кабе, просто поширював принцип приватної власності на кожного («загальна приватна власність»). Грубий комунізм, за твердженням Маркса, є породженням «усесвітньої заздрості». Натомість істинний комунізм є позитивним скасуванням принципу приватної власності, що має на меті покінчити з експлуатацією людини людиною та відчуженням людини і створити реальні моральні зв'язки між індивідуумами та між людьми і природою. Комуністичне виробництво — це кооперативна діяльність і тут, зрештою, немає розрізнення між фізичною та розумовою працею. Багато анархістів, сучасників Маркса, теж захищали комунальну власність (Петро Кропоткін називав свою систему «анархо-комунізмом»), але вони боялися централізації, котру, як здавалося, закріплював комунізм марксистів, що могло загрожувати особистій свободі. Своєю чергою, анархо-комунізм схиляється до індивідуалістичного світосприйняття в питаннях свободи. Комунізм характеризують його ключові слова «свобода», «рівність» і «братерство». Свобода при комунізмі притаманна всьому суспільству, як і кожному окремому його члену. Тому принцип «свободи» комуністами не мислиться без принципу «рівності». Так само анархісти, услід за Бакуніним, уважають, що «свобода для всіх необхідна для моєї свободи».

Комунізм як ідеологія[ред.ред. код]

Комунізм як суспільна ідея набув популярності по-перше у країнах Західної Європи (особливо у Франції) в середині 19 століття у колах інтелігенції та декласованної міської бідноти під час так званих «буржуазних революцій». Ідея комунізму як політичного руху була сформульована К.Марксом і Ф.Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії» в 1848 році та в пізніших працях. У прогнозній складовій «Теорії комунізму» під комунізмом розуміють такий ідеальний стан «суспільства майбутнього», коли всі люди, члени суспільства будуть ставити суспільні інтереси вище за власні, розуміючи вирішальну роль суспільства у їхньому житті.

  • Безкласовий стан суспільства (див. первісний комунізм, докласовий або достановий суспільний лад)
  • Лад соціальної організації суспільства, в якому суспільство є власником усього майна. В реальності — держава є власником усього майна. Держава також планує і контролює економіку під структурою однопартійного політичного уряду. (Наприклад політика «військового комунізму» під час Громадянської війни 1918–1921)
  • Теоретична концепція майбутнього безкласового суспільства, бездержавної суспільної організації (див. марксизм, «науковий комунізм»), що ґрунтується на спільному володінні засобами виробництва й може розглядатися як відгалуження соціалізму. Він виходить з принципу:
    «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами».
  • Політичне утопічне вчення та програма політичних партій і рухів, що безпосередньо походить з цієї концепції.

Комунізм як політична доктрина[ред.ред. код]

Комунізм також позначає розмаїті політичні рухи, що борються за встановлення, з одного боку, безкласового та бездержавного суспільства, а з другого — борються проти капіталістичної експлуатації та проти економічного відчуження класу пролетаріату.

Серед комуністів існує значна кількість інтерпретацій, двома найголовнішими з них є марксизм та анархізм. Перше розділення в комуністичному русі відбулося між марксизмом та анархізмом під час Першого Інтернаціоналу (1864–1876). Тоді ідеї комунізму стали нерозривно пов'язуватись з ученням Карла Маркса та Фрідріха Енґельса. У часи I, II, III Інтернаціоналів домінувало переконання, що комунізм — це суспільно-економічна формація, що приходить на зміну капіталізму. Першою, нижчою, фазою комунізму є соціалізм. На етапі соціально-економічної зрілості соціалістичного суспільства відбувається поступовий перехід до комунізму.

У ХХ ст., зокрема після Жовтневої революції 1917 р. в Росії, вплив на світовий політичний порядок мають більше марксисти (безпосередньо через «Маніфест комуністичної партії» або опосередковано — марксизм-ленінізм), аніж анархісти. Разом зі встановленням СРСР і т.зв. «соціалістичним табором», а особливо разом з перемогою сталінізму, затверджується режим державного комунізму, що суперечить принципам та завданням комунізму (див. сталінізм, державний капіталізм). Сталінський «термідор», що заперечує принципи «перманентної революції» на користь «соціалізму в окремо узятій країні», систематично критикують революційні марксисти (троцькізм). Класова боротьба відіграє центральну роль в марксизмі. Згідно з цією теорією, встановлення комунізму відповідає кінцю будь-якої класової боротьби, а класовий розподіл людей зникає.

Школи[ред.ред. код]

Марксистські школи[ред.ред. код]

Марксизм[ред.ред. код]

Докладніше: Марксизм

Троцькізм[ред.ред. код]

Докладніше: Троцькізм

Сталінізм[ред.ред. код]

Маоїзм[ред.ред. код]

Докладніше: Маоїзм

Чучхе[ред.ред. код]

Докладніше: Чучхе

Про-албанський марксизм-ленінізм[ред.ред. код]

Єврокомунізм[ред.ред. код]

Докладніше: Єврокомунізм

В 1970-х — 1980-х роках термін єврокомунізм використовувався для позначення помірних, реформістських комуністичних партій Західної Європи. Ці партії не підтримали СРСР в його антигуманній та загарбницькій політиці. Такі партії були політично активні і мали значний виборчий електорат в таких країнах як Італія (Італійська комуністична партія), Франція (Французька комуністична партія]) та Іспанія (Комуністична партія Іспанії).

Немарксистські школи[ред.ред. код]

Анархо-комунізм[ред.ред. код]

Докладніше: Анархо-комунізм

Християнський комунізм[ред.ред. код]

Християнський комунізм — одна із форм релігійного комунізму заснована на християнстві. Це богословські і політичні течії засновані на думці, що вчення Ісуса Христа має змусити християн до підтримки комунізму як суспільного ладу. Хоча не існує єдиної думки коли зародився християнський комунізм, багато християнських комуністів стверджують, що є докази із Біблії про те, що перші християни, у тому числі і апостоли створили власне невелике комуністичне суспільство у перші роки після смерті і воскресіння Христа.

Християнський комунізм можна розглядати як радикальну форму Християнського соціалізму. Християнські комуністи можуть не погоджуватися з різними частинами марксизму, але як і марксисти вони вважають, що капіталізм заохочує негативні аспекти людської природи, витісняючи такі цінності, як милосердя, доброту, справедливість на користь жадібності, егоїзму та сліпому честолюбству.

Поняття, що формуються з використанням терміну «комунізм»[ред.ред. код]

Первісний комунізм[ред.ред. код]

Під первісним, або примітивним комунізмом в першу чергу розуміють марксистські погляди на ранні форми людського (суспільного) життя, в якому немає поділу праці і тому невиражений класовий поділ, а всі життєво-необхідні речі знаходяться в загально-суспільній власності, користуванні. Але чи був насправді примітивний комунізм загальною стадією (етапом) ранньоісторичної еволюції людства — в історичній науці залишається сумнівним, невизнаним.

Утопічний комунізм[ред.ред. код]

Класичним вираженням цього виду комунізму може служити робота Томаса Мора «Утопія» (1516), в якому малюється ідилічна картина примітивного комунізму, що протиставляється феодалізму. До XVII століття формуються нові, більш розвинуті версії утопічного комунізму, виражені в поглядах Мельє, Мореллі, Бабефа, Вінстенлі. Свого апогею утопічний комунізм досяг у XIX столітті в концепціях Сен-Сімона, Фур'є, Оуена, Чернишевського.

Воєнний комунізм[ред.ред. код]

Докладніше: Воєнний комунізм

Офіційна назва економічної практики партії більшовиків в Росії під час Громадянської війни на території Росії в 1918–1921 роках. Основною метою було забезпечення населення промислових міст і робітничо-селянської Червоної Армії зброєю, продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах відсутності легітимної влади в країні та зламу звичайних економічних механізмів управління господарством. Основними заходами військового комунізму були: націоналізація банків та промисловості, введення трудової повинності, продовольча диктатура на основі насильної продрозкладки і введення пайкової системи, монополія на зовнішню торгівлю. Рішення про припинення військового комунізму було прийнято 21 березня 1921, коли на X з'їзді РКП(б) був введений НЕП.

Комунізм та терор і геноцид[ред.ред. код]

За оцінками дослідників, режимом Червоних кхмерів в Кампучії (Камбоджа) вбито до 2,2 мільйона людей.

У країнах, де при владі були комуністи, використовувався метод терору. У Радянській Росії 1918 року було прийнято «Декрет про червоний терор», в якому шлях терору оголошувався «прямою необхідністю».[5] Червоний терор поширився також і на інші радянські республіки. Продовженням червоного терору в СРСР стали Сталінські репресії, а також ряд штучно створених голодоморів, що забрали життя мільйонів людей[6].

До методів терору вдавалися і комуністичні влади інших країн. Зокрема до терору вдавалися комуністи Угорщини (у березні-липні 1919), комуністична військова хунта Ефіопії (1977–1979), неодноразово придушенням антикомуністичних повстань займалася червона армія (зокрема у 1956 — в Угорщині, у 1968 — в Чехословаччині).

За приблизними оцінками спеціального Доповідача Ради Європи Герана Ліндблада[7], найбільша кількість жертв комуністичної влади припадає на Китай (65 млн.) та СРСР (20 млн.).

У відносних цифрах, найвища доля від населення країни була знищена режимом «червоних кхмерів» в Камбоджі. У 1975–1979 роках вони знищили 2,5 млн людей з усього 7,5 млн населення.

Критика комунізму[ред.ред. код]

Пам'ятник «Жертвам комунізму» у Кракові, Польща

Починаючи з енцикліки Папи римського Бенедикта XV в 1920 році Bonum Sana[8] і низкою наступних офіційних документів, що видавалися головами католицької церкви, комунізм засуджувався Папами за атеїзм, прагнення до руйнування соціального порядку в суспільстві і підрив основ Християнської цивілізації[9][10][11][12][13].

Комунізм можна віднести до політично орієнтованих культів. Також і марксизм-ленінізм, як хитра суміш псевдонаукової філософії із окультними методами зомбування мас. Основні течії комунізму в СРСР — троцькізм і сталінізм. У них прославлення вождів носило добровільно — примусовий характер. Після розгрому троцькістів оформилась «свята трійця жерців — пророків» — Маркс, Ленін, Сталін, а після реваншу троцькістів (переворот 1953 р.) і смерті Сталіна, його замінили на Енгельса. Однією з причин такої «реформації» вважається те, що практично його правління було направлено на ліквідацію організаторів революції, а після досягнення певного авторитету він почав критику Маркса, натякаючи на те, що в нових умовах його політекономія не має застосування і варто керуватись практичним досвідом сучасного вождя.

«Більше того, я думаю, що необхідно відкинути і деякі інші поняття, взяті з „Капіталу“ Маркса, де Маркс займався аналізом капіталізму, і штучно приклеєні до наших соціалістичних відносин. Я маю на увазі, між іншим, такі поняття, як „необхідний“ і „додатковий“ труд, „необхідний“ і „додатковий“ продукт, „необхідний“ і „прибавочний“ робочий час. … Я думаю, що наші економісти повинні покінчити з цією невідповідністю між старими поняттями і новим станом речей в нашій соціалістичній країні, замінивши старі поняття новими, відповідними новим положенням. Ми могли терпіти це невідповідність до відомого часу, але тепер прийшов час, коли ми повинні, нарешті, ліквідувати цю невідповідність.»[14]

Популярні культові предмети (фетіш) — мощі (мумія) Леніна, пам'ятники (ідол), портрети (ікона), значки піонерські, комсомольські для носіння на одежі (аналог хрестика натільного), прапор і галстук червоний, «святі писання» тієї ж таки трійці. Також особливій пошані підлягали Генеральний секретар і члени Політбюро ЦК КПРС («апостоли»). Обовязково контролювалась участь всього населення у святкових демонстраціях (як пародія на хресний хід) 1 травня і 7 листопада. На цих святах паства мусила носити по місту портрети «пророків», «апостолів», і «сина божого» — Леніна, приносити квіти до їхніх памятників, а також виконувати пісні для їх прославлення. Також використовувались заклинання типу «Ленін жив, Ленін живе, Ленін буде жити». Керував парадом старший шаман — 1 секретар міськкому (райкому) партії. Звідси зрозуміло, що винищення священників було усуненням конкурентів.

Діалектичний матеріалізм Маркса (боротьба і єдність протилежностей), як показує аналіз сучасних дослідників, є переробкою більш раннього вчення сатаністів, добре відомого спеціалістам (інквізиції) («в дияволі — бог»). Тобто Маркс є скоріше не першовідкривач, а популятизатор вищевказаного вчення, як і його колега Антон Шандор ЛаВей.

Так дослідник вищої соціології Клімов Григорій Петрович пише:

"Ось я беру книгу Кеннета Гоффа «Батько комунізму — сатанізм», Голлівуд, 1970. Судячи з назви, можна подумати, що автор цієї книги священик. Але Кеннет Гофф зовсім не священик, а один з колишніх організаторів і керівників компартії США.

— А ось що він пише: «Хвиля люціферьянства, яка прокотилася по Росії перед революцією, тепер насунулася на Америку …» [15]

Осуд у законодавчих актах посткомуністичних країн[ред.ред. код]

Після припинення існування СРСР, посткомуністичні країни Західної Європи засудили комуністичний режим на офіційному рівні. У Чехії 1993 року був прийнятий Закон про протиправність комуністичного режиму і опору проти нього, в якому зокрема комуністичний режим був названий «злочинним, нелегітимним і неприйнятним»[16]. Подібний закон 1996 року прийняв і Словацький парламент[17]

Конституція Польщі від 1997 року містить статтю, що забороняє існування організацій, що проповідують «тоталітарні методи і практики діяльності нацизму, фашизму і комунізму».[18], а комуністичні злочини фігурує як законодавчий термін.[19]

12 травня 2005 року Сейм Латвії прийняв "Декларацію про осуд тоталітарного комуністичного окупаційного режиму Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що здійснювався в Латвії[20]. Того ж року сейм Латвії прийняв спеціальний закон, що забороняв публічне використання радянської та фашистської символіки [1]. Аналогічні закони були прийняті у січні 2007 року в Естонії[21], та у червні 2008 в Литві[22]

Засудження у виступах голів держав[ред.ред. код]

Рівність між комунізмом і нацизмом прозвучала і в офіційній заяві президента США Джорджа Буша[23], який сказав наступне:

В XX столітті зло радянського комунізму й нацистського фашизму було розгромлено і свобода поширилася в усьому світі в ході появи нових демократій.[24]
Оригінальний текст (англ.)

In the 20th century, the evils of Soviet communism and Nazi fascism were defeated and freedom spread around the world as new democracies emerged.

Президент України Віктор Ющенко на відкритті Меморіалу пам'яті жертв Голодомору на Харківщині сказав:

Мій народ сьогодні нікого не звинувачує. Ми не звинувачуємо будь-яку державу, ми звинувачуємо комуністичний режим, якого, на щастя, сьогодні вже немає. Все, що робила тоді Комуністична партія, було направлено на знищення нашої нації.[25]

Резолюція Ради Європи[ред.ред. код]

У 2006 році була прийнята Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи, яка однозначно засудила злочини комуністичних тоталітарних режимів. Зокрема у резолюції говориться:

« "Для усіх без винятку тоталітарних комуністичних режимів, які правили в Центральній та Східній Європі у минулому столітті, і які ще знаходяться при владі у декількох країнах світу, є характерним масове порушення прав людини. Ці порушення були різними у різних націях, країнах та в різні історичні періоди і включали як індивідуальні, так і групові вбивства та страти людей, смерть у концентраційних таборах, голодомор, депортації, тортури, використання рабської праці та інших форм масового фізичного терору, переслідування з етнічних та релігійних причин, зазіхання на свободу совісті, право мати свою думку і висловлювати її, свободу слова і також відсутність політичного плюралізму"[7]  »

У резолюції Парламентської Асамблеї також акцентовано увагу на тому, що

« знання історії є умовою недопущення подібних злочинів у майбутньому. Більш того, моральна оцінка і засудження вчинених злочинів відіграє важливу роль при вихованні підростаючих поколінь[7]  »

У ряді країн Європи, в тому числі й Україні існують пам'ятники та меморіальні комплекси пам'яті жертв комуністичних режимів, або окремих їхніх злочинів. Загалом на території колишнього СРСР активісти нараховують 1213 пам'ятників та пам'ятних дощок[26][27]. Декілька таких пам'ятників існує і на території Росії.[26]

В той же час на території колишнього СРСР існують і пам'ятники ідеологам та діячам комунізму. Зокрема в Україні станом на 2009 рік існує понад 2 тисячі пам'ятників діячам тоталітарної доби.[28]


Прогнози переходу до комуністичної форми суспільства[ред.ред. код]

Прогнозисти зазвичай відносили побудову комунізму на 10-20 років від дати прогнозу. В. І. Ленін в 1920 році відносив побудову комунізму до 30-х — 40-х років XX століття[29]. Перший секретар ЦК КПРС М. С. Хрущов оголосив у жовтні 1961 року на XXII з'їзд КПРС, що до 1980 році в СРСР буде створена матеріальна база комунізму — «Нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі!».

Етимологія[ред.ред. код]

У сучасному вигляді слово запозичене в 40-х роках XIX століття з французької мови, де communisme є похідним від commun — «загальний, суспільний».[30] Слово остаточно сформувалося після публікації «Маніфесту комуністичної партії» (1848 рік). До цього використовувалося слово «комуна», але воно характеризувало не все суспільство, а його частина, групу, члени якої використовували спільне майно і спільну працю всіх її членів.

Комунізм як політика[ред.ред. код]

Міждержавні комуністичні блоки[ред.ред. код]

Спроби політично-державного втілення у практиці[ред.ред. код]

Негативні наслідки реалізації на практиці в СРСР[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Schüler Duden. Die Philosophie.<шкільний довідник з філософії> — Duden Verlag, Manheim-Leipzig-Wien-Zürich, 1985, S.224-225.
  2. Утопический социализм. Политология. Словарь.(рос.)
  3. З цього приводу дивись зокрема Резолюцію Ради Європи № 1481 щодо засудження комунізму, в якій йдеться про тоталітарні комуністичні режими
  4. Der Brockhaus. in 3 Bde. Leipzig-Mannheim, 2005. — Bd. 2, S. 403.
  5. Див. повний текст декрету про червоний терор у Вікіджерелах
  6. Детальніше про масштаби див. у статті Сталінські репресії
  7. а б в http://www.day.kiev.ua/172027/ Необхідність міжнародного засудження злочинів, вчинених тоталітарним режимом. Резолюція Парламентської Асамблеї Ради Європи 1481 (2006)
  8. AAS 12, 1020, 313–317
  9. DIVINI REDEMPTORIS Энциклика Папы Пия XI о атеистическом коммунизме
  10. AAS 29, 1937, 67
  11. AAS 20 1928 165–178
  12. AAS 24 1932 177–194
  13. AAS 29, 1937 65-106
  14. Сталін І. В. «Економічні проблеми соціалізму в СРСР», Госполитиздат, М., 1952
  15. Григорий Климов. Протоколы Советских Мудрецов. Протокол 13. Союз сатаны и антихриста. 1981 р.
  16. Текст закону(чес.)
  17. Zakon o nemorálnosti a protiprávnosti komunistického systému
  18. Див. Розділ 1, ст. 13
  19. Див. статтю Zbrodnia komunistyczna в польській Вікіпедії
  20. Сейм Латвии принял декларацию, осуждающую «оккупационный тоталитарный коммунизм»
  21. Парламент Эстонии запретил советскую и нацистскую символику
  22. Сейм Литви заборонив радянську й нацистську символіку Новинар 17 червня 2008 р.
  23. Росія обурена тим, що Буш поставив в один ряд нацистів і комуністів Кореспондент. Net 26 липня 2008 р.
  24. Captive Nations Week, 2008. A Proclamation by the President of the United States of America
  25. Президент відкрив Меморіал пам'яті жертв Голодомору на Харківщині
  26. а б Див. Повний список на сайті Музею ім. Сахарова
  27. Детальніша інформація та зовнішні посилання наведені у статті Червоний терор#Пам'ять жертв та організаторів терору
  28. Справу стосовно осіб, які пошкодили пам'ятник Леніну, має бути закрито — адвокат
  29. "Тому поколінню, представникам якого тепер близько 50 років, не можна розраховувати, що воно побачить комуністичне суспільство. До тих пір це покоління перемрет. А те покоління, якому зараз 15 років, воно й побачить комуністичне суспільство, і саме будуватиме це суспільство … Покоління, якому тепер 15 років … через 10-20 років буде жити в комуністичному суспільстві … ( Грім оплесків ) «- В. І. Ленін» Завдання спілок молоді "/ / Промова на III Всеросійському з'їзді Російського Комуністичного Союзу молоді 2 жовтня 1920 року. Ленін. ПСС. Том 41. стор 317. М. 1963 р.
  30. Комунізм. Шкільний етимологічний словник російської мови

Першоджерела[ред.ред. код]

  • Платон. Держава (пер. з давньогр.) — Київ: «Основи», 2005. — 355 с.
  • Томас Мор, Таммазо Кампанелла. Утопія. Місто Сонця (пер. з лат.) — Київ: «Дніпро», 1988. — 207 с.
  • Фрідріх Енґельс. Основні засади комунїзму (пер. з нім.) — Вінніпеґ: Накладом «Робочого народа», 1918. — 50 с.
  • Карл Маркс, Фрідріх Енґельс. Маніфест комуністичної партії (пер. з нім.) // Вибрані твори. Том 1. — Київ: Партвидав ЦК КП(б)У, 1936. — С.151-189

Джерела[ред.ред. код]

  • Бердяев Н. А. Истоки и смысл русского коммунизма. — Париж, 1937// — Москва: Наука, 1990 — 224 с. (рос.)
  • Словник іншомовних слів. (За ред. чл.-корр. АН УРСР О. С. Мельничука)&nbsp— Київ, Головна редакція УРЕ, 1974, С. 347. (укр.)
  • Философский енциклопедический словарь. Москва, Советская Энциклопедия, 1983. — С.266-269 (рос.)
  • Енциклопедія політичної думки. — К.: Дух і Літера, 2000. (укр.)
  • Ален Безансон. Лихо століття: Про комунізм, нацизм та унікальність голокосту. — Київ, вид-во «Пульсари», 2007.- ISBN 978-966-8767-87-6