Джон Дальберг-Актон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Lord Emerich Edward Dalberg Acton.jpg

Джон Емеріх Дальберг-Актон (Dalberg Acton) (*10 січня 1834 — †19 липня 1902) — англійський історик та політичний діяч. Єдиний син сера Фердинанда Річарда Едварда Дальберг-Акона(Sir Ferdinand Richard Edward Dalberg-Acton), 7-го баронета, і внук адімрала і прем'єр-міністра Неаполя сера Джона Актона (Sir John Acton), 6-го баронета.

Походження[ред.ред. код]

Син Фердинанда Річарда Актон-Дальберга, 7-го баронета Олденхем-Хол і останньої представниці знатного німецького роду Дальбергів Марі Луїзи Пелін де Дальберг (1812-1860). Прадід історика по лінії батька мав приватну лікарську практику в Безансоні, а його дід Джон Актон успадкував від кузена англійський титул баронета, зблизився з королевою Марією Кароліною і став першим міністром Неаполітанського королівства в роки Наполеонівських воєн. Сім'я Актон була римсько-католицькою. Його діда по материнській лінії Наполеон за дипломатичні заслуги вшанував титулом герцога. У 1837-му, коли хлопчику було чотири роки, його батько помер, а мати вийшла заміж вдруге і стала дружиною 2-го графа Гранвіля(Earl Granville).

Біографія[ред.ред. код]

Джон Актон отримав приватну освіту: спочатку в семінарії в Оскотті (римо-католицькому коледжі Св. Марії) до 1848 року - під керівництвом доктора Ніколаса Уайзмена (згодом кардинала і католицького архієпископа Вестмінстера), а потім - на дому в Единбурзі. У Мюнхені він жив у будинку богослова Йоганна Деллінгера, який прищепив йому любов до історичних досліджень.
Він хотів би навчатись у Кембриджі (Cambridge), але для католика в той час це було неможливо.
Актон чудово володів іноземними мовами, з раннього віку збирав колекцію, яка з часом перетворилася на чудову історичну бібліотеку. Що стосується його політичних переконань, Актон був гарячим прихильником лібералів, але під час громадянської війни в Сполучених Штатах його симпатії цілком належали жителям півдня.Актон витратив багато часу, подорожуючи між головними інтелектуальними центрами Європи (Europe) та Сполучених Штатів (United States), а серед його друзів були такі люди, як французький публіцист та історик Шарль Монталамбер (Charles de Montalembert), політик і історик Алексіс Токвіль (Alexis de Tocqueville), історик Нюма-Дені Фюстель де Куланж (Numa Denis Fustel de Coulanges), швейцарський політик Йоганн Каспар Блюнчлі (Johann Kaspar Bluntschli), німецький історик Генріх Зібель (Heinrich von Sybel) і видатний історик Леопольд фон Ранке (Leopold von Ranke) . У 1856-му він здійснив подорож до Росії (Russia), де був присутній в якості британського представника на коронації імператора Олександра II (Alexander II).
Після подорожей по Європі та Америці в 1859 році осів у своєму будинку в Олденхемі (Шропшир). У цьому ж році повернувся до Палати громад як представник від ірландського округу Карлоу і став активним прихильником Вільяма Гладстона. Однак через свою низьку парламентської активність в 1865 році не був переобраний на загальних виборах, покинув Парламент, проте залишився добрим другом Гладстона.
Все в тому ж 1859-му Актон став редактором щомісячного католицького видання 'The Rambler'. Через три роки в результаті злиття журнал став називатися 'Home and Foreign Review'. Уникаючи богословської полеміки, він присвятив себе історії і вивченні суспільства.
У 1865 році Актон одружився на графині Марії, дочці баварського графа Арко-Валлі (Arco-Valley), яка народила йому сина і трьох дочок.У 1869 році був зведений Королевою Вікторією в пери і став першим бароном Актоном.
Після 1879 він ділив свій час між Лондоном (London), Каннами (Cannes) і Тегернзом в Баварії (Tegernsee, Bavaria, German Empire), насолоджуючись товариством своїх друзів.
У 1872 році Актон отримав почесну ступінь доктора філософії Мюнхенського університету, в 1888 - ступінь доктора права Кембріджського університету, а в 1889 - Оксфордського і 1890 році став членом коледжу All Souls College Оксфордського університету.
У 1895 році після смерті сера Джона Сілі (Sir John Seeley) лорд Роузбері призначив лорда Актона королівським професором сучасної історії (Regius Professorship of Modern History) в Кембріджі.У 1896 році Видавництво Кембріджського університету запропонувало Актон розробити план видання багатотомної «Кембріджської історії сучасності», з якої передбачалося почати створення всеосяжної трьохчастинної праці, яка послідовно розповідає про історичні процеси від глибокої давнини до сучасності. «Кембріджська історія сучасності» виходила між 1902 і 1912 рр.. (Актон помер ще до появи I тому). Пізніше проект Актона був продовжений: з'явилися «Кембриджська історія середньовіччя» і «Кембриджська історія стародавнього світу».
Лорд Актон захворів в 1901 році і помер 19 червня 1902 в Тегернзі (Баварія). Його син, Річард Лайон-Долберг-Актон, став 2-им бароном Актоном. Величезна бібліотека, що залишилася після лорда Актона, з книгами, в яких історик робив свої нотатки, була відразу ж куплена Ендрю Карнегі та передана Джону Морлі, який, у свою чергу, негайно ж надав її Кембріджському університету.
Ідеаліст за світоглядом та ревний католик, Актон вважав головним в історичному процесі розвиток ідей заснованих на релігії. В політичних поглядах Актон захисник конституційної монархії та прихильник помірних реформ, наприклад виступав за надання самоврядування Ірландії. Автор багатьох робіт з різних питань середньовічної та нової історії, які друкувалися в часописах і пізніше були об'єднані в збірниках виданих вже після його смерті: «Історія свободи та інші есе» («History of freedom and other essays», 1907), «Історичні есе і дослідження» («Historical essays and studies», 1907), «Свобода та влада» («Essays on freedom and power», 1956), «Церква і держава» («Essays on church and state», 1953).

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Lectures on the French Revolution / Foreword by Stephen J. Tonsor. — Indianapolis: Liberty Fund, 1960. — 350 p. — ISBN 978-0-86597-280-3.
  • Selected Writings of Lord Acton: 3 vols. / Edited by J. Rufus Fears. — Indianapolis: Liberty Fund, 1985. — 1,911 p. — ISBN 978-0-86597-329-9:
Vol. I. Essays in the History of Liberty. — 588 p. — ISBN 978-0-86597-046-5;
Vol. II. Essays in the Study and Writing of History. — 607 p. — ISBN 978-0-86597-048-9.
Vol. III. Essays in Religion, Politics, and Morality. — 716 p. — ISBN 978-0-86597-050-2.

Посилання[ред.ред. код]