Наполеон I Бонапарт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Наполеон I Бонапарт
Наполеон I Бонапарт
Портрет роботи Жака-Луї Давіда
Час на посаді:
18 травня 1804 — 11 квітня 1814
Попередник Французький консулат
Наступник Людовик XVIII
Час на посаді:
20 березня 1815 — 22 червня 1815
Попередник Людовик XVIII
Наступник Наполеон II
Час на посаді:
17 березня 1805 — 11 квітня 1814
Попередник Карл V
Наступник Фердинанд I
Народився 15 серпня 1769
Аяччо, Корсика
Помер 5 травня 1821
Лонгвуд, о. Св. Єлени, Британська імперія
Дружина Жозефіна Богарне
Марія-Луїза Австрійська
Батьки батько: Карло (Шарль) Бонапарте
мати: Летиція Рамоліно

Наполео́н І Бонапа́рт (Napoléon Bonaparte) (15 серпня 1769 — 5 травня 1821) — французький імператор у 1804—1814 і 1815.

Генерал революційної армії з 1796, у 1799 повалив владу Директорії і став консулом, а згодом — імператором. З 1803 завоював майже всю Європу, створивши на її території маріонеткові королівства для своїх братів. Зазнавши поразки у битві під Лейпцигом (1813), після вступу армії союзників до Парижу, був змушений зректися престолу та був засланий на острів Ельба. У березні 1815 знову захопив владу, але був розбитий англійськими військами біля Ватерлоо і засланий на Острів Святої Єлени. Встановлені ним закони понині діють у Франції.

Зміст

[ред.] Молодість Наполеона

Наполеон у віці 16 років, малюнок невідомого художника

Походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля і Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було 5 синів і 3 доньки).

Коли Людовік XVI надав дітям із збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсіканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включаючи Наполеона. У 1779, після декількох місяців вдосконалення у французькій мові в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і незграбність, будучи найбіднішим навіть серед учнів аристократів, він активно проповідував ідеї корсиканського патріотизму. У 1784 Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт виявив себе середнім учнем і закінчив школу сорок другим з 58 учнів.

В 1785 отримавши звання молодшого лейтенанта артилерії, Наполеон був направлений у Валанс на південь Франції.

У вересні 1793 року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, яка облягала, зайнятий англійцями Тулон. Бонапарт сприяв взяттю міста. Тулон було взято, а він сам отримав в 24 роки звання бригадного генерала.

Публіцистичні твори Наполеона періоду революції («Діалог про любов», «Dialogue sur l'amour», 1791, «Вечеря в Бокері», «Le Souper de Beaucaire», 1793) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. В 1792 вступив у Якобінський клуб.

Після термідоріанського перевороту Бонапарт через свої зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра, Огюстеном був заарештований (10 серпня 1794 р., на два тижні). Після звільнення, через конфлікт з командуванням він виходить у відставку, а через рік, в серпні 1795, отримує посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.

В критичний для термідоріанців момент Баррас призначає його своїм помічником і відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 13 вандем’єра 1795 року. Оскільки сили Директорії на 13 вандем’єра 1795 року у Парижі становили лише 6000 чоловік, керівник паризького гарнізону Мену коливався, а сили повсталих секцій міста, керовані роялістами становили близько 23000 осіб, то Наполеон вирішив застосувати проти них артилерію. З завданням по її доставці блискуче справився Мюрат, з чого і розпочалась його кар'єра у "когорті Наполеона". Наполеон отримав звання дивізійного генерала і призначений командуючим військ тилу. 23 лютого 1796 року Наполеон отримав посаду командуючого Італійською армією.

9 березня 1796 року, Наполеон одружився зі вдовою страченого при якобінському терорі генерала, графа Богарне Жозефіною, колишньою коханкою одного з тодішніх правителів Франції — П. Барраса.

[ред.] Італійська кампанія

В 1796-97 командував французькою армією, що розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.

[ред.] Захоплення влади і проголошення Консулату

Наполеон 18 брюмера
Наполеон перший консул Франції

Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон при підтримці промислової буржуазії здійснив 10-11 листопада 1799 (18 брюмера VIII року) державний переворот, який встановив режим консульства.

[ред.] Проголошення імперії

Імператор Наполеон на троні

З 18 травня 1804 — імператор Франції. У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на зміцненя французької держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвиткові промисловості та торгівлі. За особистою участю Наполеона були розроблені цивільний (1804), торговельний (1807) і кримінальний (1810) кодекси.

[ред.] Економічна політика

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою. Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту . Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв'язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кава, цукру.

[ред.] Війни з коаліціями

Наполеон під Ваграмом, 1809 рік

В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торгівельне і колоніальне панування. В ході війн з антифранцузькими коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Пруссія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Наполеона здобула перемоги під Маренго (1800), Аустерліцом (1805), Єною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.

Наполеон планував безпосередню висадку на Британські острови, але на морі Англія була сильніша. При Трафальгарі французький флот був знищений англійським під командуванням адмірала Нельсона (1805). Однак місяць по тому під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об'єднаним австрійським і російським військам.

Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Пруссія, але була швидко переможена (Єна, 1806), французькі війська ввійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві під Ейлау (1807), але програли при Фрідланді (1807).

У результаті війни до складу Франції ввійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, у центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини. Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тільзитський мир, 1807).

[ред.] Наполеон і єврейське питання

Детальніше: Великий Синедріон

Молодий генерал не мав ніяких упереджених поглядів стосовно євреїв, яких він зовсім не знав. Він вмів користуватись ними для своїх цілей, як і усіма іншими елементами, які були йому корисні. Серед вчених і художників, яких він узяв до Єгипту, було 2 єврея : Вентюр, орієнталіст, який служив у Наполеона перекладачем і загинув під стінами Акко, і Деном, кресляр і гравер[1]. Як відомо він у Єгипті і Сирії видавав себе за послідовника Корану . Перша зустріч Наполеона з євреями відбулась на їх давній батьківщині, під час казкового і «славетного» походу генерала до Єгипту і Сирії. Хоча існує версія, що Наполеон сам був семітом, бо він походив з Корсики, а Болеарські острови і Корсика слугували місцем укриття євреїв під час гонінь у Іспанії і Італії, які пізніше навернулись до християнства, і так сталось, що вони прийняли імена тих вельмож, які їх прийняли

[ред.] Плани щодо світового планування

Наполеон планував пройшовши до Росії розгромити 1-шу і 2-гу Західні армії поодинці він планував продиктувати умови миру для імператорського двору в Санкт-Петербурзі.Потім ішло розтрощення великої Британії,після цього Наполеон отримував справжнє світове панування.

[ред.] Російська кампанія

Імперія Наполеона, 1811: Франція - темно-синій, сателіти — блакитний
Відступ Наполеона з Москви, грудень 1812 року

В червні 1812 Наполеон розпочав похід у Росію. Наполеон розраховував розгромити російську армію в генеральній битві недалеко біля західного кордон він не зміг розгромити армію Баркаля-де-Толі і примусити імператора Олександра І укласти мир. Наполеону довго не вдавалось нав'язати росіянам генеральну битву,армія ,ведучи бої, втяглась глибоко в Росію. В битві під селом Бородіно французи завдали поразки російським військам, але не змогли їх остаточно розгромити.

Після битви французи ще зайняли Москву але так і не дочекавшись мирних пропозицій росіян Велика армія була вимушена розпочати відступ на захід, який завершився майже повною загибеллю його армії. Партизанська війна, російська армія і суворі морози призвели до повної катастрофи військ Наполеона.До Франції повернулось трохи більше 100 тисячі людей!

[ред.] Наполеон і Україна

Західна Волинь (Ковельський, Володимир-Волинський, Луцький і частина Дубенського повітів) була єдиним регіоном України, що їх зайняла наполеонівська армія.

У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, слідуючи традиційній французькій політиці щодо України (підтримка планів П. і Г. Орликів, таємні контакти з К. Розумовським, виступи в 1795 у Конвенті на захист прав козацької нації). Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811-12 передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром).

Одна з них мала існувати в межах Чернігівщини і Полтавщини, друга «наполеоніда» — на Південній Україні в межах Катеринославщини, Донеччини, Херсонщини, Таврії і Криму, Українське дворянство було незадоволене планами Наполеона стосовно передачі Правобережжя Польщі і це зумовило його лояльне ставлення до російської влади під час воєнної кампанії Наполеона у Росії. Частина українських дворянських кіл, яка притримувалася проросійської орієнтації, сприяла формуванню козацьких кавалерійських частин на допомогу регулярній російській армії (всього було сформовано 22 полки загальною чисельністю бл. 25 тис.чол.). Крім того, у складі російської армії воювало бл. 75 тис. українців як ополченці. У Бородінській битві 1812 брали участь Охтирський, Одеський, Чернігівський, Київський і Тернопільський полки. Оскільки воєнні формування викликали особливий інтерес українських патріотів, то згодом ці полки були направлені за кордони України.

[ред.] Кінець імперії

Рік 1814, Жан-Луї-Ернест Мейсон'єр 1864
Труну з тілом Наполеона доставлено у Францію 15 жовтня 1840 року
Саркофаг Наполеона Дім Інвалідів в Парижі

Під час воєнної кампанії 1813-14 армія Наполеона завдала кілька поразок військам Шостої антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Пруссія, Росія, Швеція), однак у вирішальній Лейпцігській битві (яку також називають "битвою народів") 1813 наполеонівські війська були розбиті. Після вступу союзницьких військ у квітні 1814 у Париж, Наполеон 6 квітня зрікся престолу. Переможці зберегли йому титул імператора і передали в управління острів Ельба. У групі охорони Наполеона на острові Святої Єлени Росію представляв генерал де Бальмен, дядько приятеля Тараса Шевченка — Якова де Бальмена.

[ред.] Сто днів

В 1815 зробив спробу повернути владу (Сто днів), але, зазнавши поразки в битві під Ватерлоо (18.06.1815), Наполеон вдруге зрікся престолу (22.06.1815). Був засланий на острів Святої Єлени, де і помер. У 1840 прах Наполеона перевезено до Парижа. Імператора поховано в Домі Інвалідів у Парижі.

[ред.] Родичі, дружини, коханки, діти

Батьки:

  • Карло (Шарль) Бонапарте (1746—1785)
  • Летиція Рамоліно (1749/1750-1836)

Шлюби

Діти

Позашлюбні зв'язки та діти від них

[ред.] Цiкавi факти

1785 року Наполеон закінчив Паризьку військову школу в чині поручика, а 1788 року спробував вступити на службу в російську армію.[1]

[ред.] Див. також

[ред.] Література

Abbott, John Life of Napoleon Bonaparte. — Kessinger Publishing, 2005. ISBN 1417970634.

Alder, Ken The Measure of All Things—The Seven-Year Odyssey and Hidden Error That Transformed the World. — Free Press, 2002. ISBN 074321675X.

Alter, Peter T. C. W. Blanning and Hagen Schulze Unity and Diversity in European Culture c. 1800. — Oxford University Press, 2006. ISBN 0197263828.

Amini, Iradj Napoleon and Persia. — Taylor & Francis, 2000. ISBN 0934211582.

Archer, Christon I. World History of Warfare. — University of Nebraska Press, 2002. ISBN 0803244231.

Astarita, Tommaso Between Salt Water And Holy Water: A History Of Southern Italy. — W. W. Norton & Company, 2005. ISBN 0393058646.

Balcombe Abell, Lucia Elizabeth Recollections of the Emperor Napoleon. — J. Murray, 1845.

Bell, David The First Total War. — Houghton Mifflin Harcourt, 2007. ISBN 0618349650.

Blaufarb, Rafe Napoleon: Symbol for an Age, A Brief History with Documents. — Bedford, 2007. ISBN 0312431104.

Bordes, Philippe Jacques-Louis David. — Yale University Press, 2007. ISBN 0300123469.

Chandler, David The Campaigns of Napoleon, Volume 1. — 9780025236608, 1973. ISBN 0025236601.

Chandler, David The Campaigns of Napoleon. — Simon & Schuster, 1995. ISBN 0025236601.

Chandler, David Napoleon. — Leo Cooper, 2002. ISBN 0850527503.

Chesney, Charles Waterloo Lectures:A Study Of The Campaign Of 1815. — Kessinger Publishing, 2006. ISBN 1428649883.

Connelly, Owen Blundering to Glory: Napoleon's Military Campaigns. — Rowman & Littlefield, 2006. ISBN 0742553183.

Cordingly, David The Billy Ruffian: The Bellerophon and the Downfall of Napoleon. — Bloomsbury, 2004. ISBN 158234468X.

Cronin, Vincent Napoleon. — HarperCollins, 1994. ISBN 0006375219.

Cullen, William Is Arsenic an Aphrodisiac?. — Royal Society of Chemistry, 2008. ISBN 0854043632.

Driskel, Paul As Befits a Legend. — Kent State University Press, 1993. ISBN 0873384849.

Dwyer, Philip Napoleon:The Path to Power 1769–1799. — Bloomsbury, 2008. ISBN 9780747566779.

Edwards, Catharine Roman Presences. — Cambridge University Press, 1999. ISBN 052159197X.

Flynn, George Q. Conscription and democracy: The Draft in France, Great Britain, and the United States. — Greenwood Publishing Group, 2001. ISBN 031331912X.

Fremont-Barnes, Gregory The Napoleonic Wars: The Rise and Fall of an Empire. — Osprey, 2004. ISBN 1841768316.

Gates, David The Spanish Ulcer: A History of the Peninsular War. — Da Capo Press, 2001. ISBN 0306810832.

Gates, David The Napoleonic Wars, 1803–1815. — Pimlico, 2003. ISBN 0712607196.

Geyl, Pieter Napoleon For and Against. — Penguin Books, 1982. ISBN 0452000572.

Goetz, Robert 1805: Austerlitz: Napoleon and the Destruction of the Third Coalition. — Greenhill Books, 2005. ISBN 1853676446.

Hall, Stephen Size Matters. — Houghton Mifflin Harcourt, 2006. ISBN 0618470409.

Harvey, Robert The War of Wars. — Robinson, 2006. ISBN 9781845296353.

Jackson, John Race, Racism, and Science. — ABC-CLIO, 2004. ISBN 1851094482.

Johnson, P. Napoleon: A life. — Penguin Books, 2002. ISBN 0670030783.

Karsh, Inari Empires of the Sand: The Struggle for Mastery in the Middle East, 1789–1923. — Harvard University Press, 2001. ISBN 0674005414.

Kladstrup, Don Champagne: How the World's Most Glamorous Wine Triumphed Over War and Hard Times. — William Morrow, 2005. ISBN 0060737921.

Lowndes, Marie Adelaide Belloc Where Love And Friendship Dwelt. — Macmillan, 1943.

Macaulay, Neill Dom Pedro: The Struggle for Liberty in Brazil and Portugal, 1798–1834. — Duke University Press, 1986. ISBN 0822306816.

Markham, Felix Napoleon. — Mass Market Paperback, 1988. ISBN 0451627989.

McLynn, Frank Napoleon. — Pimlico, 1998. ISBN 0712662472.

Outhwaite, William The Blackwell Dictionary of Modern Social Thought. — Blackwell, 2003. ISBN 0631221646.

Ribbe, Claude Napoleon's Crimes: A Blueprint for Hitler. — Oneworld Publications, 2007. ISBN 1851685332.

Roberts, Andrew Napoleon and Wellington. — Weidenfeld and Nicholson, 2001. ISBN 0297646079.

Roberts, Chris Heavy Words Lightly Thrown. — Granta, 2004. ISBN 1862077657.

Scheck, Raffael Germany, 1871–1945: A Concise History. — Berg, 2008. ISBN 184520817X.

Schom, Alan Napoleon Bonaparte. — HarperCollins, 1997. ISBN 9780060172145.

Schwarzfuchs, Simon Napoleon, the Jews and the Sanhedrin. — Routledge, 1979. ISBN 0197100236.

Wanniski, Jude The Way the World Works. — Regnery Gateway, 1998. ISBN 0895263440.

Watson, William Tricolor and crescent. — Greenwood Publishing Group, 2003. ISBN 0275974707.

Wells, David The Penguin Dictionary of Curious and Interesting Geometry. — Penguin Books, 1992. ISBN 0140118136.

Wilkins, William Napoleon's Submarine. — New English Library, 1972. ISBN 0450010287.

Wood, Philip The Law and Practice of International Finance Series. — Sweet & Maxwell, 2007. ISBN 1847032109.

[ред.] Джерела

  1. ↑ Бонапарт Н. Египетский поход//Воспоминания.[пер. с фр.] — Шаблон:Спб.: «Азбука - классика», 2007. — С. 60.

[ред.] Посилання

Museum template.gif Портал «Історія»
Wikiquote-logo.svg Наполеон I Бонапарт у Вікіцитатах?
Commons-logo.svg Наполеон I Бонапарт на Вікісховищі?
Meuble héraldique Fleur de lys.svg Королі та імператори Франції 987—1870 Meuble héraldique Fleur de lys.svg
987 996 1031 1060 1108 1137 1180 1223 1226
   Гуго Капет Роберт II Генріх I Філіп I Людовик VI Людовик VII Філіп II Людовик VIII   
1226 1270 1285 1314 1316 1316 1322 1328 1350
   Людовик IX Філіп III Філіп IV Людовик X Іоанн I Філіп V Карл IV Філіп VI   
1350 1364 1380 1422 1461 1483 1498 1515 1547 1559
   Іоанн II Карл V Карл VI Карл VII Людовик XI Карл VIII Людовик XII Франциск І Генріх II   
1559 1560 1574 1589 1610 1643 1715 1774 1792
   Франциск ІІ Карл IX Генріх III Генріх IV Людовик XIII Людовик XIV Людовик XV Людовик XVI   
1792 1804 1814 1824 1830 1848 1852 1870
     -   Наполеон I Людовик XVIII Карл X Луї-Філіп I - Наполеон III   

Королі Франції — Франція — Капетинги — Валуа — Бурбони — Бонапарти

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=%D0%9D%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D0%BD_I_%D0%91%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D0%B0%D1%80%D1%82&oldid=8893484
Особисті інструменти
Простори назв
Варіанти
Дії
Навігація
Участь
Панель інструментів
Друк/експорт
Іншими мовами