Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» — пісня на слова українського поета-романтика Михайла Миколайовича Петренка,[1][2][3][4] покладена на музику Людмилою Александровою[5] (про що згадується, наприклад, в літературно-науковому місячнику «Червоний шлях»[6]).

Згодом музикант, хормейстер і вчитель музики Владислав Заремба вдало аранжував пісню Людмили Александрової «Дивлюсь я на небо…» для голосу та фортепіано.

Історія тексту[ред.ред. код]

Вперше вірш Михайла Петренка, що починався словами «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» було надано Олександром Корсуном в поетичній збірці «Снjпъ»[7] 1841-го року, де він називався «Недоля».

Наступного разу вірш з'явився в літературі у циклі «Небо» в «Южном русском зборнике»[8], підготовленому й виданому 1848-го року Амвросієм Метлинським. Друга редакція вірша практично не відрізнялася від першої.

1876-го року думу було надруковано у львівській «Правді»[9] в рубриці «З недрукованих ще поезій Тараса Шевченка». Згаданий текст було знайдено в альбомі Тараса Шевченка, куди Кобзар інколи записував вірші, що йому сподобались. Саме тому деякі читачі й сьогодні помилково вважають Тараса Шевченка його автором, хоча перша літературна помилка відбулась 1876-го року. Невдовзі її виправив Олександр Кониський на сторінках львівського журналу «Зоря» 1887-го року.

Версія 1841 року[7] Версія 1848 року[8] Версія, приписана Т. Шевченку[9]

В минуту жизни трудную
Тѣснится въ сердце грусть…
Лермонтовъ.

Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не соколъ, чому не лjтаю?
Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ?
Я бъ землю покинувъ и въ небо злjтавъ…
Далèко, за хмари, подальше вjдъ свjту,
Шукать собj долj, на горе привjту,
И ласки у сонца, у зjрокъ прохать,
Й у свjтj ихъ яснjмъ себéпокохать.
Бо долj ще з-малу кажусь я нелюбій;
Я наймjт у неи; хлопцюга приблудній:
Чужій я у долj, чужій у людей…
Хиба хто кохае нерjднихъ дjтей?…
Кохаюся лихомъ и щастя не знаю,
И гjрко безъ долj свjй вjкъ каратаю;
Й у гóрj спjзнавъ я, шо тjлькj одна
Далекое небо моя сторона…..
И на свjтj гjрко! — Якъ стане щé гjрше,
Я очи на небо — менj веселjше,
И въ думкахъ забуду, що я сирота -
И думка далеко, висóко лjта!….
Такъ дайте же крилля, орлячого крилля!
Я землю покину — и на новосjлля
Орломъ бистрокрилимъ у небо польну
И въ хмарахъ вjдъ свjту на-вjкъ утону.





Дuвлюся на небо, та й думку гадаю,
Чому я не сокил, чому не ли́таю,
Чому мени, Боже, тu крuльлив не дав?
Я землю-б покuнув и в небо зли́тав!
Далеко за хмарu, подальше од свиту,
Шукать соби доли, на горе прuвиту,
И ласкu у зи́рок, у сонця просuть,
У свити их ясним все горе втопuть;
Бо доли ще з-малу здаюся не любuй,
Я наймuт у неи, хлопцюга прuблуднuй;
Чужuй я у доли, чужuй у людей:
Хиба-ж хто кохає нери́днuх дитей?
Кохаюся лuхом, прuвиту не знаю,
И гирько, и марно сви́й вик каратаю,
И в гори спи́знав я, що тилькu одна -
Далекеє небо — моя сторона.
И нà-свити гирько; як стане ще гирьше,
Я очи на небо, мени веселише!
И в думках забуду, що я сuрота,
И думка далеко, вuсоко ли́та.
Колu-б мени крuльля, орлячи ти крuльля,
Я землю-б покuнув, и на новоси́льля
Орлом бuстрокрuлuм у небо польнув,
И в хмарах навикu од свита втонув!





Дивлюсь я на небо — та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю?
Чому мені, Боже, ти крила не дав?
Я б землю покинув и в небо злітав,
Далеко за хмари, подальше від світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
И ласки у сонця и зірок прохать
И в світі іх яснім себе покохать.
Бо долі ще з-малку кажусь я нелюбий!
Я наймит у неі, хлопцюга приблудний,
Чужий я у долі, чужий у людей!
Хиба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюсь я лихом и щастя не знаю
И гірко без долі свій вік коротаю.
И в світі гірко, а як стане ще гірше…
Я очі на небо, — и мені веселійше,
И в думках забуду, що я сирота,
И думка далеко, високо літа!
Дайте ж мені криля, орлиниі криля:
Я землю покину, на небо полину
И в хмарах від світу на віки утону.
(З рукопису 1848-го року)

Третю публікацію відомого вірша, яку здійснено ще за життя автора, знайдено в книжці «Holos na holos dlia Halyčyny» (початок квітня 1861)[10]. В збірці надано дві поезії Михайла Петренка (без згадки прізвища автора), одна з них має назву «Dumka (nedolia.)»:

Dyvliu sia na nebo taj dumku hadaju,
Čomu ja ne sokil, čomu ne litaju?
Čomu mini Bože ty kryla ne dav,
Jab zemliu pokynuv i v nebo zlitav!
Daleko z za chmary, podalše vid sjvitu
Šukaty sy doli na hore pryvitu,
I laski u soncia u zirok prosyty
I v sjvitli ich jasnim sebe poliubyty.
Bo doli šče z milu kažu-sj ja neliubyj,
Ja najmyt u neji chlopciuha prybludnyj;
Čužyj ja u doli čužyj u liudej,
Chyba kto kohaje neridnych ditej?
Kochaju sia lychom i ščastia neznaju
I hirko bez doli svij vik korotaju;
I v horiu zpiznav ja, ščo tyljko odna
Dalekoje nebo – moja storona.
I na sjviti hirko! – jak stane šče hirše,
Ja očy na nebo, mini veselijše,
I v dumkach zabudu , ščo ja syrota
I dumka daleko vid sjvita lita! –
Tak, dajtež my krylia,
Ja zemliu pokynu I na novosilia
Orlom bystrokrylym u nebo poljnu
I v chmarach vid sjvita na vik utonu!

Навіть, приймаючи до уваги деякі невеличкі розбіжності, поданий текст співпадає з відповідною поезією Михайла Петренка зі збірки «Сніпъ».

Усі відомі версії вірша «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…» доступні на сайті «Дивлюсь я на небо»[11], а деякі — у книзі «Михайло Петренко: Життя і творчість»[12], що вийшла в Києві в 196-у річницю народження Поета.

Деякі історії з життя пісні[ред.ред. код]

Виконання пісні для Сталіна[ред.ред. код]

1949 року у СРСР святкували 70-річчя з дня народження Сталіна. На інтернаціональні свята до Москви зібрались представники багатьох країн. Був серед запрошених і Мао Цзедун, як голова уряду молодої Китайської Народної Республіки.

Після урочистого засідання, присвяченого ювілею, відбувся офіційний ювілейний концерт. Наступного дня був ще один концерт в Георгієвському залі Великого Кремлівського палацу для членів Політбюро та гостей ювіляра, на якому відомий співак Дмитро Гнатюк, тоді студент Київської консерваторії (клас Паторжинського), виконав дві пісні. Одна з них була «Дивлюсь я на небо…».[13]

Виконання пісні на орбіті Землі[ред.ред. код]

12 серпня 1962-го року в космічний політ з Байконуру стартував корабель «Восток-4», на борту якого був перший космонавт українського походження Павло Романович Попович. В космосі Павло Попович співаю пісню «Дивлюсь я на небо…», начебто для Сергія Павловича Корольова, який був присутній в Центрі управління польотами впродовж сеансу радіозв`язку, знаючи, що пісня йому подобається.[13]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Українські народні пісні з репертуару Б.Р. Гмирі / упоряд. Т. Шефер . — Київ : Музична Україна, 1972. — 64 с.
  2. Українські народні пісні з репертуару Анатолія Мокренка — Київ : Музична Україна, 1980. — 64 с.
  3. Барабанова О.А. Творчість Михайла Петренка в контексті української поезії 30 - 50-х років XIX століття: автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.01 / О.А. Барабанова ; Харк. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2008. — 19 с. — укp.
  4. Смірнова Н.П. Проблеми становлення української фольклористики в періодиці першої половини XIX століття: Автореф. дис... канд. філол. наук: 10.01.07 / Н.П. Смірнова ; Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 19 с. — укp.
  5. Оксана Богдан. Музыка и слова — не народные // Время, 18.11.2011.
  6. «Червоний шлях», 1926 р., № 9.
  7. а б Сніпъ, украинскій новорочникъ. — Х., 1841.
  8. а б Южный русскій зборникъ. — Х., 1848.
  9. а б Правда. / Письмо литературно-политичне. Рік ІХ, ч. 4, 29 лютого. — Л., 1876.
  10. Holos na holos dlia Halyčyny. “v drukarny Jana Ekharta i syna”. – Černivci, 1861.
  11. www.дивлюсьянанебо.com
  12. Михайло Петренко: Життя і творчість (Художні тексти, дослідження, документи). — К., 2013.
  13. а б Газета «День» №164, 13-14.09.2013


музика Це незавершена стаття про музику.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.