Економіка

Еконо́міка — теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів (від домогосподарства до загальнолюдського глобального господарства планети Земля), різних видів (натуральне і грошове) і різних епох.

Суспільна наука, що вивчає ефективне використання обмежених ресурсів, розглядає питання організації та управління виробництва, розподілу, обміну, збуту й споживання товарів та послуг. Термін походить від давньогрецького слова οἰκονομία (ойкономія, «управління домогосподарством») від οἶκος (ойкос, «дім») + νόμος (номос, «звичай» чи «право»). Основними розділами економіки є мікроекономіка (досліджує процеси господарювання у таких інституціях, як підприємства, сім'ї, фірми тощо) та макроекономіка (господарські процеси у народних господарствах країн світу та в глобальному господарстві, господарстві глобального суспільства в цілому).

Ціль економіки пояснити як працюють господарства. Економіка проявляє себе у суспільному житті не тільки крізь бізнес, фінанси, державні інститути, але й у злочинності, освіті, релігії та інших соціальних сферах як війна та наука.

Частіше всього економіку поділяють на мікроекономіку (мала економіка) яка ставить за мету дослідити поведінку фірм, окремих людей, сім'ї та макроекономіку (велика економіка) яка вивчає країни, великі інтернаціональні об'єднання та світ в цілому. Економічні теорії часто перевіряються емпірично, здебільшого, за допомогою економетрики, яка адаптує методи статистики до економічних даних.

Історія економіки

Перші великі господарські системи відомі ще в часи античності — храмові держави-міста-господарства стародавнього Єгипту і Вавилону, поліси старожитньої Греції тощо.

У розвитку економічної думки можна виділити такі основні періоди:

1. докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавнього Сходу (Китай, Індія, Вавилон, Єгипет), античності (стародавні Греція та Рим) та середньовіччя. Також сюди входить економічна думка періоду меркантилізму;
   
2. класична політична економія — В.Петті, П.Буагільбер, школа фізіократів на чолі з Ф.Кене; А.Сміт, Д.Рікардо, Т. Р. Мальтус, Ж. Б. Сей, Ф.Бастіа, У. Н. Сеніор, Дж. Ст. Мілль;
   
3. альтернативні класичній школі напрями економічної думки — історична школа, марксистська економічна теорія та економічні концепції соціал-демократії;
   
4. неокласичний напрям економічної теорії — виникнення та розвиток маржиналізму: австрійська (К.Менгер, Ф.Візер, О.Бем-Баверк), лозаннська (Л.Вальрас, В.Парето), кембриджська (А.Маршалл) та американська (Дж. Б.Кларк) школи;
   
5. основні напрями економічної думки XX — початку XXI ст. — виникнення та еволюція інституціонального напряму і кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

Типи економічних систем

• ринкова;
• адміністративно-командна;
• традиційна;
• змішана;
• постійна

Функції економічної науки

Економічна наука виконує наступний ряд функцій:

• Пізнавальна
• Практична
• Прогностична
• Світоглядна
• Методологічна
• Ідеологічна
• Критична
• Теоретична

Об'єкти економічної науки

За масштабом галузі дослідження економічна наука ділиться на мікроекономіку, що вивчає діяльність фірм, домогосподарств, відокремлених виробництв і держав, і макроекономіку, що вивчає національне господарство в цілому. В останні роки в науковій літературі також використовуються поняття «наноекономіка» (вивчає діяльність індивідуальних економічних суб'єктів), мезоекономіка (галузі, регіони), інтерекономіка (світова економіка) і мегаекономіка (світове господарство).

Методологія економічної науки

В економічній науці використовуються стандартні методи діалектики і логіки. До загальнонаукових методів дослідження економічних процесів ставляться такі методи, як:

• аналіз і синтез;
• індукція і дедукція.
• метод наукової абстракції

Загальним світоглядним методом є:

• матеріалістична діалектика

Серед приватних методів дослідження виділяють:

• графічні,
• статистичні,
• математичні,
• моделювання,
• порівняльний аналіз,
• економічний експеримент,
• порівняння і аналогія

В економічній науці, як і в будь-який інший наукової теорії, виділяються моделі — ідеалізовані об'єкти досліджень і парадигма — визнані в даній соціально-економічній системі наукові досягнення і / або сукупності поглядів, які протягом певного часу дають науковому і/або конкретному співтовариству в цілому модель постановки проблем і їх рішень. Економіка як суб'єкт і об'єкт досліджень є виключно соціальним явищем і тому на її формування і об'єктивність визначальний вплив надає умови середовища існування економіки.

Сукупність моделей економіки, що сформувалися в західноєвропейській економічної теорії, називають економікс (від англ. economics). В економічній науці колишнього СРСР розглядається модель економіки, яка отримала назву політекономія соціалізму, з цих же позицій розглядається західна економіка, як політекономія капіталізму. Політекономією є марксизм, трансформований в марксизм-ленінізм. Одна з принципових відмінностей між парадигмами економікс і марксистсько-ленінською полягає в тому, що в першій об'єктом дослідження є економічна діяльність, а в другій — економічні відносини.

Політична економія

Таку назву економічної теорії було введено французом Антуаном Монкретьєном, до використання терміна в радянській економічній науці він широко застосовувався в XVIII—XIX століттях.

Марксизм

C точки зору політекономії економіка є:

• базисом — виробничими відносинами
• народним господарством, включаючи галузі
• наукою, що вивчає обидва попередніх пункту

Економіка як сукупність суспільних відносин, є базисом для розвитку суспільства. Будь-який спосіб виробництва виражається через систему виробничих відносин. У політекономії увага приділяється способу з'єднання безпосереднього виробника з засобами виробництва, власності на засоби виробництва. Виробничі відносини закріплюються в законах, неминуче тісна взаємодія економіки і політики.

Економікс

Economics (економіка, економічна теорія): Суспільна наука, що вивчає поведінку в сферах виробництва, споживання (consumption), розподілу (distribution) і обміну (exchange). Економісти аналізують процеси, що відбуваються в цих сферах і досліджують їх наслідки для фізичних осіб, організацій, наприклад фірм, і суспільства в цілому.

Обмеженість ресурсів і діяльність людей в умовах безмежності потреб є центральними темами економіки як науки, яка може бути визначена як суспільна наука, що вивчає прийняті людьми в умовах обмеженості ресурсів рішення для задоволення своїх бажань і потреб. Як випливає з визначення, предметом економічної теорії є не гроші чи багатство, а люди.

Друга причина, за якою економіку можна вважати наукою про людей, полягає в тому, що досліджувані нею рішення людей часто мають значимий соціальний контекст. Тому економіка вважається скоріше суспільною наукою, ніж розділом операційного аналізу, інженерної справи або математики.

Які товари виробляти

Перший найважливіший вибір — які товари виробляти. У сучасній економічній системі кількість створюваних товарів і послуг величезна, однак сутнісні риси вибору того, що слід випускати, можуть бути проілюстровані на прикладі економічної системи, в якій існують тільки два альтернативних товару, наприклад, автомобілі та освіта. Для багатьох студентів життя без машини — це жертва, чинена заради здобуття вищої освіти. Така ж ситуація існує в економічній системі в цілому не може бути забезпечено достатньо автомобілів і освіти, щоб задовольнити всіх і кожного. Необхідно вибирати — приймати рішення, в яких кількостях який продукт виробляти.

Неможливість зробити стільки товарів, скільки людям хотілося б є наслідок рідкості продуктивних ресурсів, що використовуються для випуску цих товарів. Навіть для того, щоб зробити найпростіші вироби, нам доведеться скомбінувати безліч рідкісних ресурсів. Природні ресурси — це все, що можна використовувати у виробництві в натуральному стані, без обробки, наприклад, родючі землі, майданчики для будівництва, ліс, матеріали. Наприклад, для виготовлення стола потрібна деревина, цвяхи, клей, молоток, пила, праця тесляра, маляра і так далі. Для зручності продуктивні ресурси зазвичай ділять на три основні категорії, які називаються факторами виробництва. Праця включає в себе всі продуктивні витрати, що здійснюються людьми в процесі їх м'язової та інтелектуальної діяльності.

Капітал включає в себе всі ті продуктивні ресурси, які створені людьми: інструменти, машини, інфраструктуру, а також нематеріальні речі, наприклад, комп'ютерні програми. У новій інформаційній економіці, заснованої на знаннях, інтелектуальний капітал стає головним джерелом формування конкурентних переваг на мікро-, мезо-і макрорівнях. Продуктивність і конкурентноздатність матеріального виробництва в інформаційній економіці залежать, в першу чергу, від здатності генерувати нову вартість, обробляти та ефективно використовувати інформацію, засновану на знаннях.

Як виробляти

Другий основний економічний вибір — як виробляти. Майже для будь-якого товару чи послуги існує кілька способів виробництва. Автомобілі, наприклад, можна робити на високо автоматизованих фабриках з величезною кількістю капітального обладнання та відносно малою кількістю праці, але їх можна робити і на малих підприємствах, які використовують велику кількість праці і тільки деякі верстати загального призначення. Автомобіль «Форд-Мустанг» виготовляється першим способом, а «Лотус» — другим. Те ж саме можна сказати і про освіту.

Економіку можна вчити в маленькому класі, де один викладач біля дошки працює з двадцятьма студентами, але цей же предмет можна вивчати і в великому лекційному залі, де викладач використовує монітори, проектори, комп'ютери, щоб навчалися одночасно цілі сотні студентів.

Література

• Башнянин Г. І. Політична економія. — Київ: Ніка-Центр Ельга, 2000. — 528 с.
• Борисов Е. В. Экономическая теория. — Москва: Юрайт, 1998. — 478 с.
• Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії. — Київ: Вища школа, 1995. — 471 с.
• Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Економикс: Принципы, проблемы и политика. В 2 т.: Пер. з англ. 1996