Земцов Михайло Григорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Земцов Михайло Григорович
Земцов Михаил Григорьевич
Kadriorg palace, Tallinn.jpg
Дата народження 1688
Місце народження Москва
Дата смерті 29 вересня 1743(1743-09-29)
Місце смерті Санкт-Петербург
Працював у містах Москва, Санкт-Петербург, Таллінн, Петергоф
Архітектурний стиль бароко
Найважливіші споруди кам'яний шпиталь з церквою, Меншиковський палац (Санкт-Петербург), Зимовий палац Петра І, Катериненталь (тепер Кадріорг, Таллінн), павільйони в Петергофі і Літньому саду у Петербурзі, дерев'яний Італійський палац, Благовіщенська церква, Зала Славних Урочистостей, Літній сад, Петербург

Земцов Михайло Григорович ( рос. Земцов Михаил Григорьевич 1688, Москва - 28 вересня, 1743) - російський архітектор початку 18 століття, представник раннього бароко.


Життєпис[ред.ред. код]

Народився в Москві. Художнє навчання отримав в типографії Збройної палати, функції якої на той час значно виходили за виробництво зброї. Палата робила прапори, гравіювальні роботи по металу, декоративні роботи, роботи по ремонту зіпсованих творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Шпигунство. Переведення у Петрбург[ред.ред. код]

  • 1709 р. - переведений у Санкт-Петербург. Петро І, що усіляко підпримував шпигунство і доноси, простер ці функції і на виявлення добрих майстрів, ремісників і будівельників у різних містах. Агенти розпитували про них, а потім за наказом пішки гнали у Петербург на розбудову нового міста-порту. В місті з 1704 р. працював швейцарець італійського походження, військовий інженер і архітектор Доменіко Трезіні.

Праця з Трезіні[ред.ред. код]

Карта Петербургу, гравюра 1717 р.

З 1710 р. за наказом царя Петра І Михайло Земцов переведений в учні до Трезіні для удосконалень в італійській мові і будівельній справі. Школа була доброю, бо військовий інженер займався як військовою, так і цивільною архітектурою. З письменним Земцовим склалися ділові стосунки і той креслить плани, бере участь у створенні архітектурних моделей. Отриманні знання перевіряють на реальному будівництві, бо Трезіні завантажили завданнями за край, серед його справ -

  • форти
  • равеліни Петропавловської фортеці
  • порохові комори
  • приходські храми
  • шпиталь
  • аптека
  • Гостиний двір
  • тимчасова споруда під Сенат
  • басейни-гаванці біля усіх важливих будівель міста та приватних домівок.

Універсально освічений Доменіко Трезіні при нагоді може розпланувати сад бароко і павільйони в ньому. Петро І захоплюється садівництвом, ботанікою. До цього залучили і Трезіні, а той у свою чергу учнів, серед яких і Михайло Земцов. Михайло працює поки що за чужими проектами і кресленнями. Але має здібності і опановує як дерев'яну, так і кам'яну архітектуру європейського зразка. Йому доручають працю на відповідальних об'єктах ( Літній сад, Петергоф, Зимовий палац для Петра І тощо. )

Мікетті і Земцов[ред.ред. код]

Стрельна. Архітектурний макет палацово-паркового ансамблю.


Ділова, дещо прозаїчна архітектура Доменіко Трезіні значно відрізнялася від яскравої, по італійськи розкішної і ефектної архітектури Ніколо Мікетті. Представник римської школи бароко, Мікетті з 1718 року у Петербурзі. Він переніс характерні риси римської школи бароко і на береги Неви. Про це яскраво свідчили його поекти палацу і саду у Стрельні та Італійський палац для дружини Петра І в Петербурзі. Грандіозна споруда палацу у Стрельні на довгі роки стане найвеличнішим палацом Росії ( до доби Вартоломея Растреллі ) і найдовшим її довгобудом. Бо до створення резиденції у Стрельні швидко охолов Петро І, головний замовник, що надав перевагу Петергофу.

Звання архітектора[ред.ред. код]

У 1724 р. Михайло Земцов витримав іспити у чотирьох архітекторів-іноземців. Гаетано К'явері познайомився з його кресленнями і надіслав схвальний відгук листом. Комісію складали -

Після повернення Ніколо Мікетті на батьківшину - до Михайла Земцова логічно перейшли «недобудови» Мікетті, бо Михайло роками був помічником італійця.

Два палаци для дружини царя[ред.ред. код]

Кадріорг, Таллінн.
  • Кам'яний палац для дружини і себе цар наказав вибудувати у Таллінні.

В колишньому місті шведів цар розпорядився створити величну резиденцію з пишним садом, демонструючи власну могутність. Але бував тут рідко. Резиденція була візуальним символом присутності російського монарха в Прибалтиці.

Подібної резиденції не мав ще й Петербург. Проект створив італієць Ніколо Мікетті, допомагав будувати - Михайло Земцов у 1721 - 1723 роках. Палац належить до найкращих зразків раннього російського бароко на тодішніх підросійських землях.( Палац збережений, використовувався як урядова споруда. В 21 ст. - художній музей і парадне приміщення уряду незалежної Естонії.)

  • Італійський палац в Петербурзі для швидкості вибудували з дерева.

Це була садиба для дружини царя Катерини. Садиба з Італійським палацом відрізнялась усим - розмірами, декором, розкішшю інтер'єрів. Бо її планували не за типовим зразком. Тричастинний, двоповерховий палац з павільйонами на кінцях, в яких розмістили парадні сходинки, дивував грою різновеликих об'ємів, незвичними форами архітектури і дахів. Найбільшої краси надавав садибі сад бароко з незвичними поки партерами, фонтанами, критими стежками та квітниками. Планування парку теж було нетиповим, індивідуальним, елітним, що вигідно виділяло садибу серед сусідніх. Майстру-планувальнику були властиві витончений смак та неабиякий хист. Реалізував проект сам Мікетті, вибудувавши палац у 1721 - 1723 роках. Михайло Земцов (після повернення Мікетті у Рим) доробив кам'яну оранжерею, водонагніту вежу для фонтанів, відновив розпланування в саду. ( Палац зруйновано, на його місці Будівля газетного відділу Російської національної бібліотеки. Споруда відома за старими планами і описами.)

Зникла Зала[ред.ред. код]

Засвоєні у Мікетті уроки по створенню ефектних споруд найбільш яскраво відбилися у проекті «Зали Славних Урочистостей», створеному Земцовим. Це був справжній палац для царських бенкетів у два поверхи на 13 вісей з бічними одноповерховими прибудовами ще на шість. Фасад прикрасили пілястри на всю висоту споруди, в центрі - вхід, на аттіку - балюстрада з декоративними вазами і царською короною. Палац, що перевищував розмірами кам'яний Літній палац, слугував для урочистостей Петра І з військовими та вельможами. Дерев'яна споруда стояла на ділянці, яку нещадно перебудовували. Палац знищено, відомий лише за описами та кресленнями.

Сакральні споруди[ред.ред. код]

церква Симеона і Анни, Петербург.

Здібного Земцова залучили до створення декількох церков у столиці. Частка виконана за проектами інших архітекторів ( Благовіщенська ц-ва, ц-ва Ісаакія Далматського). Серед найкращих творів Земцова - церква Симеона і Анни, Петербург.

Спадок вчителя[ред.ред. код]

По смерті Доменіко Трезіні - Михайло Земцов став спадкоємцем креслень, архітектурних моделей свого вчителя. Все це згодилося, бо Земцов, архітектор з досвідом, отримав право на навчання російських студентів будівничій справі. Але він лише на дев'ять років пережив Доменіко Трезіні.

Вибрані твори[ред.ред. код]

  • розпланування трьох Літніх садів у Петербурзі(знищено)
  • праця в саду бароко, Стрельна( разом з Н. Мікетті )
  • кам'яний палац і сад бароко, Кадріорг, Таллінн
  • Зала Славних Урочистостей, Літній сад, Петербург(знищено)
  • Благовіщенська церква, Олександро-Невський монастир
  • Італійський палац для дружини Петра І, Фонтанка, Петербург(знищено)
  • Конюшений двір( стайні для царських коней)(знищено)
  • церква Ісаакія Далматського (за чужим проектом ), Петербург(знищено)
  • церква Симеона і Анни, Петербург
  • церква Різдва, Невська першпектива, (знищено)
  • первісний Анічков палац (знищено, пенебудовано)


Джерела[ред.ред. код]

  • Малиновский К. В. Доменико Трезини. — СПб.: Крига, 2007. — 231 с. — ISBN 978-5-901805-31-2
  • Овсянников Ю. М. Великие зодчие Санкт-Петербурга: Трезини Д., Растрелли Ф., Росси К. Изд. 2-е, доп.. — СПб: Искусство-СПБ, 2000. — 632 с. — ISBN 5-210-01539-4
  • Иогансен М. В.«Михаил Земцов», серия «Зодчие нашего города», Л, Лениздат, 1975
  • Сборник «Русскоеискусство барокко. Материалы и исследования», М, «Наука», 1977
  • Пилявский В.И., Славина Т.А., Тиц А.А. и др.«История русской архитектуры», М, «Архитектура», 2004

Посилання[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]