Карло Шванцер
| Карло Шванцер | ||||
|---|---|---|---|---|
| Karl Schwanzer | ||||
| Народження |
21 травня 1918 Відень | |||
| Смерть | 20 серпня 1975 (57 років) | |||
| Відень | ||||
| Поховання | Нойштіфтський цвинтарd | |||
| Національність | австрієць | |||
| Країна |
.svg){kind=small} Австро-Угорщина, Австрія | |||
| Навчання | Віденський технічний університет | |||
| Діяльність | архітектор, викладач університету | |||
| Відомі учні | Gabor Fettikd, Gert M. Mayr-Keberd[1], Wolfgang Neumannd[2], Eva Weild[3], Hans Wolfgang Jägerd[4] і Werner Havlicekd[4] | |||
| Працівник | Віденський технічний університет | |||
| Твори |
Башта BMW та Музей BMW у Мюнхені Бельведер 21 у Відні | |||
| Нагороди |
| |||
|
| ||||
 Карло Шванцер у Вікісховищі | ||||
Карло Шванцер (нім. Karl Schwanzer; 21 травня 1918, Відень, Австрія — 20 серпня 1975, Відень) — австрійський архітектор. Його найвідомішими проектами були австрійський виставковий павільйон на Всесвітній виставці «Експо» 1958 року в Брюсселі та проект 1972 року — споруда адміністрації німецького автобудівного та авіамоторного концерну BMW у Мюнхені.
Життєпис[ред. | ред. код]
Карло Шванцер народився в 1918 році у Відні, у сім'ї простих людей. Любов до будівництва йому привили батько та дядько-тесля, який навчив його свого ремесла. Після закінчення середньої школи у Відні в 1936 році він вирішив вивчати архітектуру в Віденському технічному університеті, який закінчив у 1940 році. Під час навчання він працював техніком у декількох архітектурних фірмах. Уже через рік після закінчення університету за свою роботу «Нові будівельні роботи в звільненій Верхній Сілезії. Кільце в Жорах. Реконструкція та дизайн» (Arbeit Neues Bauen im befreiten Oberschlesien. Der Ring in Sohrau. Entschandelung und Gestaltung) він отримав науковий ступінь доктора філософії.
Після закінчення Другої світової війни Шванцер працював деякий час на різних посадах, а у 1948 році відкрив власну архітектурну студію як незалежний архітектор. Спочатку розробляв невеликі проекти, за які брався з великим натхненням і при виконанні яких прагнув до досконалості.
Першим його великим успіхом був проект австрійського виставкового павільйону на Всесвітній виставці «Експо» 1958 року в Брюсселі. Карло Шванцер був удостоєний посади повного професора Віденського технічного університету, яку він займав до своєї передчасної смерті в 1975 році. Одночасно в 1960-і роки він працював як запрошений професор в технічних університетах Дармштадту, Будапешту та Ер-Ріяду.
у Мюнхені
У 1947—1975 рік Шванцер розробив ряд проектів визначних будівель, у яких їх конструкція була тісно пов'язана з функціональністю та структурою. Він створив Австрійський інститут дизайну (Österreichische Institut für Formgebung), а у 1967 році відкрив другу власну архітектурну студію в Мюнхені.
До відкриття в Мюнхені літніх Олімпійських ігор 1972 року він збудував 101 метрову вежу адміністрації німецького автобудівного та авіамоторного концерну BMW, що стала однією з найпомітніших архітектурних будівель міста.
Зовнішній вигляд споруди формою нагадує автошини у гоночному автомобілі, а гараж — головку блоку циліндрів. Вежа складається з чотирьох циліндрів діаметром 52,30 м, кожен з яких має 22 поверхи, два з яких — підвальні, а 18 — офісні. Біля вежі тоді ж був побудований Музей автомобілів BMW. Це теж кругла футуристична будівля у формі алюмінієвої чаші, з основою діаметром 20 м і дахом приблизно 40 м.[5]
У 1972 році були побудовані освітній центр та майстерня Інституту сприяння розвитку економіки у Санкт-Пельтені. У проекті реалізований принцип максимально можливої рентабельності, можливість гнучкої багатофункціональності окремих кімнат і груп кімнат.
У 1975 Карлу Шванцерові було доручено розробити проект будівлі представницького характеру — Посольство Австрії в Бразилії. Це блискуче білий будинок з місцевих збірних полегшених бетонних елементів, який сильно вирізня́ється на тлі яскравого блакитного неба і червоної землі Бразилії.
Шванцер був одружений з Гільдою Дельтл (1920—1998), у них було двоє синів. 20 серпня 1975 року Карло Шванцер пішов з життя і похований на цвинтарі Нойштіфте Фрідгоф[de].
Посмертно в 1975 році був нагороджений Великою австрійською державною премією[de] у галузі архітектури. У 2008 році його іменем була названа вулиця в 10-му районі Відня.
Нагороди та почесні звання[ред. | ред. код]
_-_Franz-Josefs-Bahnhof_(2).JPG)
- 1954 — Премія Йозефа Гофмана від спілки митців Віденська сецесія
- 1958 — Срібний орден за заслуги перед Австрійською Республікою
- 1958 — Гран-прі за архітектуру на Всесвітній виставці в Брюсселі
- 1959 — Премія міста Відня за архітектуру[de]
- 1963 — Почесний член-кореспондент Королівського інституту британських архітекторів
- 1965 — Офіцер Merit Touristique, Франція
- 1969 — Почесний член Американського інституту архітекторів[en]
- 1969 — Член-кореспондент німецьких архітекторів
- 1969 — Великий почесний «Знак за заслуги перед Австрійською Республікою»
- 1973 — Нагорода профспілки архітекторів Баварії
- 1974 — Премія за бетонну архітектуру Федеральної асоціації німецької цементної промисловості
- 1975 — Велика державна премія Австрії[de] за архітектуру (посмертно)
- 2008 — названа вулиця імені Карла Шванцера у районі Відня Фаворитен
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/1162/1162.html
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/285/Franz-Bauer-Hof.html
- ↑ https://www.wienerwohnen.at/hof/294/Max-Boehm-Hof.html
- ↑ а б https://www.wienerwohnen.at/hof/1232/Ottakringer-Strasse-103.html
- ↑ Карло Шванцер [Архівовано 24 липня 2008 у Wayback Machine.] archinform.net (англ.)
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Карло Шванцер |
|
