Каспар фон Зальдерн
Каспар фон Зальдерн Caspar von Saldern | ||
| ||
---|---|---|
1771 — 1772 | ||
Попередник: | Михаїл Волконський | |
Наступник: | Отто-Магнус фон Штакельберг | |
Народження: |
11 липня 1711[1] Апенраде, Гольштейн | |
Смерть: |
31 жовтня 1786[1] (75 років) Ширензее, Гольштейн | |
Національність: | німець | |
Підданство: | Гольштейн | |
Країна: | Німеччина і Данія | |
Рід: | Зальдерни | |
Батько: | Фрідріх фон Зальдерн | |
Мати: | Анна Кампфевенер | |
Нагороди: | ордени Слона, Білого орла, святої Анни | |
Каспа́р фон За́льдерн (нім. Caspar von Saldern; 30 липня (11 червня) 1711 — 31 жовтня 1786) — гольштейнський і російський державний діяч, дипломат, масон. Дійсний таємний радник. Представник німецького шляхетного роду Зальдернів. Народився у Апенраде, Гольштейн. Син гольштейнського чиновника Фрідріха фон Зальдерна й Анни-Марії Кампфевенер. Випускник Кільського і Геттінгенського університетів. Перебував на гольштейнській службі, був президентом генерал-директорії. Внаслідок сходження гольштейнського герцога на російський царський трон під іменем Петра ІІІ поступив на російську службу. За наказом російської імператриці Катерини ІІ брав участь у владнанні територіальної суперечки із Данією. Представляв гольштейнського герцога Павла, сина імператриці (майбутнього Павла І). Складав умови Копенгагенського договору (1767) і Царськосільського трактату (1773), організовував обмін територіями між Гольштейном і Данією (1773); передав Ольденбург і Дельменгорст князю Фрідріху-Августу І, дядькові Павла. Працював російським міністром (послом) в Речі Посполитій (1771—1772). Був довіреною особою голови російської Колегії закордонних справ Микити Паніна. Намагався запобігти поділам Речі Посполитої з метою приєднання усіх її територій до Росії. Згодом ворогував із Паніним, сподіваючись очолити Колегію. Певний час користувався довірою Катерини ІІ, але був вигнаний зі служби й позбавлений усіх чинів через спроби поставити її повнолітнього сина Павла співправителем імперії (1773). Решту життя мешкав у Кілі й Ширензее. Кавалер орденів Слона (1768), Білого орла (1771), святої Анни. Помер у Ширензее, Гольштейн. У російській традиційній історіографії описується тенденційно: як розумний, але аморальний персонаж.
Імена[ред. | ред. код]
- Каспа́р фон За́льдерн (нім. Caspar von Saldern) — німецьке ім'я.
- Каспа́р Са́льдерн (рос. Каспар Сальдерн) — ім'я в російських джерелах.
- Ка́спер фон За́льдерн (пол. Kasper von Saldern) — ім'я в польських джерелах.
- Каспар Зальдернський (лат. Casparus a Saldern) — ім'я в латинських документах[2].
Біографія[ред. | ред. код]
Гольштейнський чиновник[ред. | ред. код]
Каспар фон Зальдерн народився 30 червня (11 липня) 1711 року в місті Апенраде Гольштейн-Готторпського герцогства. Він був сином гольштейнського чиновника Фрідріха фон Зальдерна і Анни-Марії Кампфеверен. Зальдерн вивчав право у Кільському і Геттінгенському університетах[3]. Після здобуття вищої освіти він поступив на гольштейнську державну службу[3].
1744 року Зальдерн був юстиц-ратом і мав конфлікт зі своїм начальником, графом фон Дернахом. Суперечка владналася, але Зальдерн був незадоволений своїм становищем. Тому 1751 року він виїхав до Санкт-Петербурга, до спадкоємця російського престолу і гольштейнського герцога Петра з метою добитися просування по службі. Ця поїздка порушувала настанову Гольштінської таємної ради, яка забороняла подібні вояжі своїм чиновникам[3].
У російській столиці Зальдерн зміг зустрітися із Петром і добитися його ласки. 1752 року прохач повернувся до Гольштейн у чині статського радника, а згодом став членом самої таємної ради та президентом генерал-директоріуму в 1761 році. Незабаром Зальдерн зробився одним із найвпливовіших людей у Гольштейні[3].
Російський чиновник[ред. | ред. код]
1762 року гольштейнський герцог Петро зійшов на російський престол під іменем царя Петра ІІІ. Він відправив Зальдерна разом із Йоганном Корфом, російським послом в Данії, для участі в Берлінській конференції, на якій мусила вирішуватися територіальна суперечка нового царя із Данією щодо гольштейнських земель. Проте конференція мала лише одне засідання 8 (19) липня 1762 року. Петра ІІІ скинула з престолу його дружина, Катерина II, яка не поспішала вирішувати гольштейнське питання. Зальдерна викликали назад до Росії, куди він прибув в листопаді 1763 року[3].
Зальдерн працював у Колегії закордонних справ, був одним із радників її президента Микити Паніна, мав чин таємного радника.
Переговори із Данією[ред. | ред. код]
На початку 1766 року російський уряд делегував Зальдерна як представника герцогства Гольштейн на переговори із Данією в Копенгагені для вирішення територіальної суперечки. Його колегою від російської сторони був призначений російський посол, генерал-майор Михайло Філософов[3].
По дорозі з Росії до Данії Зальдерн зупинився у Варшаві, звідки, надіслав Паніну звіт про ситуацію в Речі Посполитій. Згодом, дипломат прибув до Берліна, де в травні 1766 року мав дві аудієнції у Фрідріха ІІ. На них він без успіху намагався залучити Пруссію до так званого «Північного акорду» — російської ідеї союзу північних держав (Росії, Пруссії, Швеції, Речі Посполитої й Англії) супроти старих європейських монархій — Франції та Священної Римської імперії. Фрідріх ІІ відкинув російські пропозиції і був роздратований манерами самого Зальдерна[3].
Від грудня 1766 року по 22 грудня 1767 року Зальдерн і Філософов вели переговори із данським урядом в Копенгагені. 22 листопада вони підписали попередній трактат, датований заднім числом — 11 (22) квітня 1767 року, який вирішував територіарльний спір. За умовами угоди, Росія поступалася гольштейнськими володіннями на користь Данії в обмін на графства Ольденбурзьке і Дельменгорстське[3]. При цьому Данія брала на себе зобов'язання сплатити великі борги Гольштейнського правлячого дому і надавала тороговельні преференції російським купцям у данських водах. Договір набував чинності після того, як російський царевич і гольштейнський герцог Павло Петрович досягне повноліття і підпише його. Остаточно Росія віддала гольштейські землі данцям 16 (27) березня 1768 року[3].
На переговорах Зальдерн також вирішив старі територіальні суперечки Гольштейну із Гамбургом. Усі учасники перемовин отримали щедрі нагороди від своїх урядів[3].
Після повернення до Росії, Зальдерн став одним із впливових дипломатів у Санкт-Петербурзі. Він був близький із британським послом Каткартом, який постійно доносив своєму уряду про здібності та вплив гольштейнця. Зальдерн був інформатором Каткарта, сповіщав його про стан справ Колегії закордонних справ[3].
Посол у Речі Посполитій[ред. | ред. код]
Наприкінці 1770 року російський уряд відкликав з Варшави свого посла, князя Михаїла Волконського за його власним бажанням. Наступником вирішили призначити Зальдерна. Останньому доручили скласти тези про наведення порядку в Речі Посполитій та укріплення в ній російського впливу. Імператриця Катерина ІІ схвалила ці тези: вони були зачитані на засіданні Імператорськї ради від 17 лютого 1771 року і підписані 5 березня того ж року як інструкція до дії[3].
У середині квітня 1771 року Зальдерн прибув до Варшави. Його супроводжував майор Петер-Людвіг фон дер Пален, ветеран турецької війни. Зальдерн одразу ж надіслав президенту Колегії закордонних справ Паніну звіт про стан справ у польській столиці, із детальними характеристиками усіх її визначних діячів. Відтоді такі донесення посол надсилав регулярно[3].
У середині 1771 року, на вимогу Зальдерна, поляки арештували курляндського посла Отто-Германа фон дер Говена, який вимагав від офіційної Варшави прибрати з курляндського герцогського трону російського ставленика Петера фон Бірона. Згодом, восени того ж року росіяни таємно вивезли курляндця із Пултуська до Риги[4].
Під час перебування у Варшаві Зальдерн зневажливо ставився до польського уряду та місцевих чиновників. Від короля Станіслава Потятовського він добився письмової обіцянки в усьому слідувати вказівкам російського посла. У особистих стосунках з магнатами Зальдерн також поводився різко. Водночас, він постійно лестив імператриці Катерині II й надіслав листа, в якому прохав дозвіл на написання історії про її правління. Загалом діяльність Зальдерна у Речі Посполитій лише підсилювала антиросійські настрої в країні[3].
Наприкінці 1771 року Зальдерн отримав від Паніна повідомлення, що Росія, Пруссія й Австрія домовилися у Санкт-Петербурзі про перший поділ Речі Посполитої. Ображений тим, що таке рішення було прийнято без його відома, Зальдерн заявив про відставку і звернувся з відповідним запитом до Колегії закордонних справ. У серпні 1772 року його замінив на цій посаді граф Отто-Магнус фон Штакельберг[3].
Царськосільський трактат[ред. | ред. код]
Після повернення до Санкт-Петербурга Зальдерн знову взяв участь у врегулюванні гольштейнських справ. 21 травня (1 червня) 1773 був підписаний Царськосільський трактат між Павлом, російським спадкоємцем і гольштейнським герцогом, і Данією на основі попереднього Копенгагенського договору від 1767 року[3].
Російський уряд відправив Зальдерна закордон, до спірних територій, де він провів обмін володіннями, зазначеними у трактаті. 5 (16) листопада 1773 року він працював у гольштейнському Кілі й 29 листопада (10 грудня) — в данському Ольденбурзі[3].
3 (14) грудня 1773 Зальдерн передав графства Ольденбург і Дельменгорст любекському князю-єпископу Фрідріху-Августу І, дядькові Павла[3].
Інтриги. Відставка. Останні роки[ред. | ред. код]
Під час перебування Зальдерна закордоном розкрилися його інтриги в Санкт-Петербурзі. Це зробило неможливим повернення дипломата до Росії[3].
Точні дії Зальдерна невідомі, проте, вважається, що він намагався зашкодити репутації Паніна в очах імператриці Катерини II. Зальдерн критикував президента Колегії іноземних справ, намагаючись зайняти його місце. Оскільки Зальдерн успішно вирішив суперечку із Данією і брав участь в укладанні першого шлюбу її сина, російського царевича Павла, Катерина II планувала передати йому головування у Колегії[3].
Водночас Зальдерн намагався поставити Павла співправителем Російської імперії, якого Катерина II фактично усунула від трону попри повноліття сина. Дипломат отримав від царевича таємний письмовий дозвіл на те, щоб вести з імператрицею перемовини про передачу влади. Проте коли Павло дізнався, що Зальдерн хоче зашкодити Паніну, який був улюбленим вихователем самого царевича, то розповів матері про інтригу Зальдерна[3]. Катерина ІІ, роздратована зазіханнями гольштейця на її трон, наказала доставити його до російської столиці у кайданах. Але згодом обмежилася тим, що позбавила дипломата усіх російських чинів і відсторонила від гольштейнської служби у Павла[3].
Зальдерн опинився у вимушеному вигнанні. Останні роки свого життя він мешкав по черзі або в Кілі, або у своєму маєтку в Ширензее. Колишній дипломат вів розкішний спосіб життя, зокрема 1776 року збудував нову маєткову садибу і знамениті Ширензейські сади, а також зібрав велику картинну галерею.
31 жовтня 1786 року Зальдерн помер у своєму маєтку, у віці 75 років. Його поховали у Бордесгольмі[3].
Праці[ред. | ред. код]
- Saldern, Caspar von. Biographie Peters des Dritten Kaisers aller Reussen; zur unparteyischen Ansicht der Wirkung der damaligen Revolution, und zur Berichtigung d. Beurtheilung des Charakters Catharinens II. Petersburg [i.e Frankfurt am Main] : [Esslinger], 1800.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Орден святої Анни (Росія)
- Орден Білого Орла (Річ Посполита)
- Орден Слона (Данія, 1768[5]).
Оцінки[ред. | ред. код]
У російських джерелах Зальдерн описується тенденційно і негативно: як розумний, енергійний, але повністю безпринципний чоловік, який був готовий добиватися чинів і багатства будь-якими способами, служачи кому завгодно заради єдиної мети — власного добробуту[3].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #11860502X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ Saldern, Caspar von [Архівовано 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Katalog der Deutschen Nationalbibliothek
- ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я Чечулин, Н.Д. Сальдерн, Каспар // Русский биографический словарь... 1904, Т. 18, С. 121—124.
- ↑ Бартенев, П. И. Осмнадцатый век: исторический сборник. Москва, 1869. Кн. 3, С. 269—279 (XVII. О курляндце Отто Германе фон Ховен).
- ↑ Holm, E. Saldern, Caspar von // Dansk Biografisk Leksikon...1900, 14, S. 571—573.
Бібліографія[ред. | ред. код]
Монографії. Статті[ред. | ред. код]
- Brandt, O. Caspar von Saldern und die nordeuropäische Politik im Zeitalter Katharinas II. Kiel, 1932.
- Brandt, O. Geistesleben und Politik in Schleswig-Holstein um die Wende des 18. Jahrhunderts. Kiel, 1927 (1981), S. 13 ff.
- Eichler, A. Kaspar von Saldern, der Organisator der «Ruhe im Norden». // Deutsche Post aus dem Osten. Mai 1941, S. 15 ff.
- Erdmann-Degenhardt, A. Im Dienste Holsteins — Katharina die Große und Caspar von Saldern. Rendsburg: Heinrich Möller Söhne, 1986.
- Ransel, D. The Politics of Catherinian Russia: The Panin Party. Yale University Press, New Haven 1975, S. 241–250
- Seebach, C. Schierensee. Geschichte eines Gutes in Holstein. Neumünster: Wachholtz, 1981.
Довідники[ред. | ред. код]
- Handelmann, Gottfried Heinrich . Saldern, Kaspar von // Allgemeine Deutsche Biographie. Leipzig, 1890, Band 30, S. 213–215.
- Holm, E. Saldern, Caspar von [Архівовано 3 серпня 2020 у Wayback Machine.] // Dansk biografisk leksikon. København, 1900, Bd. 14, S. 571—573. [1] [Архівовано 13 червня 2018 у Wayback Machine.]
- Hübner, E. Saldern, Caspar von. // Biographisches Lexikon für Schleswig-Holstein und Lübeck. Neumünster, 1991, B. 9, S. 329–334.
- Чечулин, Н.Д. Сальдерн, Каспар [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Русский биографический словарь А. А. Половцова. Санкт-Петербург, 1904, Т. 18, С. 121—124.
Посилання[ред. | ред. код]
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Каспар фон Зальдерн
- Saldern, Caspar von [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] // Deutschen Nationalbibliothek.
- Saldern, Caspar von [Архівовано 16 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Deutschen Digitalen Bibliothek.
|
- Народились 11 липня
- Народились 1711
- Померли 31 жовтня
- Померли 1786
- Випускники Кільського університету
- Випускники Геттінгенського університету
- Дійсні таємні радники
- Зальдерни
- Кавалери ордена Білого Орла (Річ Посполита)
- Кавалери ордена святої Анни
- Кавалери ордена Слона
- Російські дипломати
- Російські посли в Речі Посполитій