Користувач:Hellennial/Джон Макґіох

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джон Макґіох
John McGeoch
Основна інформація
Повне ім'я Джон Александр Макґіох (John Alexander McGeoch)
Дата народження (1955-08-25)25 серпня 1955
Місце народження Грінок, Інверклайд, Шотландія
Дата смерті 4 березня 2004(2004-03-04) (48 років)
Місце смерті Лонстон, Корнуолл, Англія
Роки активності 1970–1995
Професія музикант
Інструменти гітара, фортепіано, саксофон
Жанри постпанк, new wave, готик-рок, синті-поп, альтернативний рок
Колективи Magazine, Visage, Siouxsie and the Banshees, The Armoury Show, Public Image Ltd, Pacific
Лейбли Virgin, Polydor, Parlophone
johnmcgeoch.com

Джон Александр Макґіох (25 серпня 1955 — 4 березня 2004) — шотландський музикант і автор пісень, найбільш відомий як гітарист рок-гуртів Magazine (1977–1980) та Siouxsie and the Banshees (1980–1982).

Його називають одним із найвпливовіших гітаристів свого покоління.[1] У 1996 році він увійшов до списку «100 найкращих гітаристів усіх часів» за версією музичного журналу Mojo за роботу над піснею «Spellbound» гурту Siouxsie and the Banshees.[2] Стилю гри Макґіоха притаманні креативні арпеджіо, флажолети, використання фленджера та періодичне ігнорування традиційних гам.

Він також був учасником гуртів Visage (1979–1980), The Armoury Show (1983–1986) та Public Image Ltd (1986–1992).

Вплив Макґіоха на свою творчість відзначали такі видатні гітаристи, як Джонні Марр, Джонні Грінвуд, Ед О'Браєн, Едж, Джон Фрушанте, Роберт Сміт, Стів Альбіні, Дуейн Денісон і Дейв Наварро.

Ранні роки[ред. | ред. код]

Джон Макґіох народився 25 серпня 1955 року в місті Грінок графства Ренфрюшир, Шотландія. Там і пройшло його дитинство. У віці від 7 до 12 років брав уроки фортепіано — допоки не відкрив для себе гітару.[3] Вивчення гітари розпочав із британської блюзової музики. Вплив на юного Макґіоха мала, зокрема, творчість Еріка Клептона та Джимі Гендрікса.[4] У 1970 році Макґіох грав із місцевим гуртом «Slugband». У 1971 році його батьки переїхали до Лондона.

У 1975 році він вступив до художньої школи в Манчестері, де отримав ступінь у галузі образотворчого мистецтва.[3] Протягом останнього року навчання — у 1976 році — Макґіох захопився новою для того часу музикою, яку «в результаті назвали панк-роком». Він називав її «революція, і я дійсно вважаю, що це слід називати саме так».[3] Протягом усього свого життя він зберігав інтерес до фотографії, живопису та малювання.

Кар'єра[ред. | ред. код]

1977–1980: Magazine та Visage[ред. | ред. код]

У квітні 1977 року Малкольм Ґарретт, який був сусідом по квартирі Макґіоха під час його навчання в Манчестері, познайомив його з Говардом Девото, екс-фронтменом Buzzcocks, який щойно залишив гурт і шукав гітариста для нового проєкту.[5] Так Девото й Макґіох створили новий гурт під назвою Magazine разом з Баррі Адамсоном, Бобом Дікінсоном і Мартіном Джексоном. У січні 1978 року вийшов дебютний сингл Magazine «Shot by Both Sides», основою якого стала пісня Buzzcocks «Lipstick». Музику допрацював Піт Шеллі; автором нового тексту став Девото. Після випуску сингл досяг 41 місця у британському чарті UK Singles Chart. Того ж року Макґіох завершив навчання в Манчестерській політехніці.

Макґіох зіграв на перших трьох альбомах Magazine: Real Life (1978), Secondhand Daylight (1979) і The Correct Use of Soap (1980). У 1980 році, незабаром після виходу третього альбому, він покинув гурт. Причиною стало його розчарування відсутністю комерційного успіху, незважаючи на визнання з боку музичної преси та критиків.

У 1979 році, ще в складі Magazine, Макґіох разом із колишніми колегами по Magazine Адамсоном і Дейвом Формулою приєднався до електронного гурту Visage Стіва Стренджа. Разом вони взяли участь у записі першого синглу «Tar», а пізніше, у 1980 році, й однойменного альбому Visage, для якого Макґіох зіграв на гітарі та саксофоні.

Хоча він не сприймав Visage як щось серйозне[6], гурт забезпечив Макґіоху ранню професійну довіру та успіх. Сингл «Fade to Grey» посів перше місце в чартах низки європейських країн. Макґіох казав, що на зароблені на цій пісні гроші він зміг купити будинок. [7] Запис другого альбому The Anvil відбувся у Лондоні без участі Макґіоха, оскільки той не зміг бути присутнім.

Коли Макґіох був у складі Magazine і Visage, він час від часу працював також і з іншими гуртами. У середині 1980 року він записав більшість гітарних партій для альбому Gen X Kiss Me Deadly на студії AIR Studios у Лондоні.[8] Тоді він і пішов з Magazine. У вересні 1980 року його запросили виступити з гуртомSkids на Peel Session замість Стюарта Адамсона, який тоді хворів.[9] Як сесійний музикант він також працював із Тіною Тернер (над піснею для її повернення, спродюсованою British Electric Foundation) та німецьким синті-поп гуртом Propaganda[7]. Також разом із колишнім барабанщиком Magazine Джоном Дойлом він долучився до запису альбому Кена Локі The Impossible.

1980–1982: Siouxsie and the Banshees[ред. | ред. код]

Участь у записах Siouxsie and the Banshees на початку 1980 року[10] стала для Макґіоха першим творчим та комерційним успіхом. Саме на першій репетиції з Banshees він почав грати в новому стилі. Пізніше він коментував це так: «У той час я більше грав перебором замість бренчання. «Happy House» була легшою та більш витонченою. Мене запросили доєднатися. Було сумно залишати Magazine, але Banshees були такими цікавими, що це здалося мені вдалим ходом».[11] Офіційним учасником гурту Макґіох став у листопаді 1980 року, коли було випущено перший спільно записаний ними сингл «Israel».

Його гітарні партії можна почути на повноформатних альбомах Siouxsie and the Banshees Kaleidoscope (1980), Juju (1981) та A Kiss in the Dreamhouse (1982). Серед хітів Banshees цього періоду були деякі з найвідоміших робіт Макґіоха, зокрема «Happy House», «Christine» та «Israel» у 1980 році, а також «Spellbound» і «Arabian Knights» у 1981 році. Макґіох зробив важливий внесок у звучання та стиль Banshees. Пізніше вокалістка гурту Сьюзі Сью казала:

Ліві лапки Джон Макґіох був моїм улюбленим гітаристом за всі часи. Він сприймав звук майже абстрактно. Мені подобалося, що я могла сказати йому: «Хочу, щоб це звучало, як кінь, що зривається зі скелі» — і він чудово розумів, що я маю на увазі. Немає жодного сумніву, що за всю свою історію Banshees не мали більш креативного гітариста.[12] Праві лапки

Однак через стрес, пов'язаний з концертними турами, та дедалі більші проблеми з алкоголем у Макґіоха стався нервовий зрив. Якось він приїхав на промо-концерт до Мадриду в поганому стані та зробив кілька непритаманних йому помилок під час виступу. У жовтні 1982 року, після повернення додому, він був змушений покинути гурт, аби відпочити та відновитися.[13]

1983–1986: The Armoury Show[ред. | ред. код]

У 1983 році, під час перерви в музичній діяльності, Макґіох став продюсером дебютного лонгплею шведського панк-фанк-гурту Zzzang Tumb.[14]

Пізніше він приєднався до колективу The Armoury Show, до складу якої також увійшли Джон Дойл (ex-Magazine), Річард Джобсон і Рассел Вебб (ex-Skids). У 1985 році вони випустили альбом Waiting for the Floods, який містить деякі з найкращих гітарних робіт Макґіоха. У цей період він також долучився до роботи над дебютним сольним лонг-плеєм Пітера Мерфі (колишнього вокаліста Bauhaus) Should the World Fail to Fall Apart.[15]

1986–1992: Public Image Ltd[ред. | ред. код]

У 1986 році Макґіох приєднався до проєкту Джона Лайдона під назвою Public Image Ltd. Це рішення, ймовірно, було частково пов'язано з фінансовими труднощами, які Макґіох переживав у той час: є інформація, що в 1984 році він уже отримував від Лайдона пропозицію про співпрацю з PiL, проте відхилив її. Разом з тим, він був шанувальником PiL, зокрема текстів Лайдона. Макґіох залишався учасником гурту аж до його розпаду в 1992 році, ставши найдовшим учасником гурту після Лайдона. Він не покинув гурт навіть після того, як на одному з їхніх перших спільних концертів хтось із натовпу кинув йому в обличчя пляшку. Його гру можна почути на лонгплеях PiL Happy?, 9 та That What Is Not.

У 1992 році ісландська група The Sugarcubes запросила його записати гітару для пісні «Gold» з їхнього лонгплею Stick Around for Joy.

1993–2004: Останні роки[ред. | ред. код]

Наприкінці своєї кар’єри Макґіох, який тоді не мав гурту, не полишав спроб створити власний колектив. Результатом стала низка нетривалих проєктів, зокрема робота з Гленном Грегорі та автором пісень і продюсером Кітом Лоундсом. Пізніше він об’єднався з Джоном Кіблом зі Spandau Ballet і Клайвом Фаррінгтоном (екс-вокалістом When in Rome), утворивши формацію під умовною назвою «Pacific», але комерційного матеріалу з цього так і не вийшло.

У середині 1990-х років Макґіох, який тоді вже був у середньому віці, завершив кар'єру музиканта та вивчився на медбрата (доглядальника). На початку 2000-х повідомлялося про його спроби повернутися до професійної музики: за деякими даними, він працював над музичними партитурами для телевізійних програм.[16]

Обладнання[ред. | ред. код]

У період Magazine Макґіох використовував гітару Yamaha SG1000 та фленджер MXR M117R на підставці.[17] Свою першу модель фленджера він придбав у 1977 році, коли гурт підписав контракт із компанією звукозапису: саме тоді в Макґіоха і з'явились кошти на професійне обладнання. Під час роботи із Siouxsie and the Banshees він почав розміщувати обладнання специфічним чином: зокрема, встановлювати фленджер MXR на мікрофонній підставці, щоб одночасно грати акорди та крутити ручку фленджера.[18] Ще одним його інструментом була 12-струнна акустична гітара Ovation.[19] Також він використовував компресор MXR Dynacomp та аналоговий ділей від Yamaha. З підсилювачів Макґіох мав Roland Jazz Chorus JC120 та два комбопідсилювачі Marshall MV50.[19] Використання таких гітарних ефектів, як фленджер та корус, додавало глибини та об'єму його партіям.[20] Під час запису Juju він також використовував ефекти Gizmo (в «Into the Light») та EBow (в «Sin in My Heart»).[21]

Під час роботи з The Armoury Show він також використовував кастомізовану модель гітари Telecaster, білий Squier 1957 Stratocaster, Ibanez AE410BK та Ibanez AE100. З педалей, окрім т. зв. «фленджера на паличці», він застосовував компресор MXR, два гармонізатори Ibanez і педаль Ibanez Super Metal.[22] У період Public Image Ltd та в останні роки життя віддавав перевагу електрогітарі Carvin із цільної деревини.[23] У турах 1988 року він також використовував гітару Washburn Tour 24.[24]

Legacy[ред. | ред. код]

McGeoch has been cited as a major influence by numerous guitarists. Johnny Marr from the Smiths said: "When I was in my teens, there weren't many new guitar players who were interesting and of their time.[...] John McGeoch. [His work] was really innovative guitar music which was pretty hard to find back then. To a young guitar player like myself, those early Banshees singles were just class".[25] Simon Goddard wrote that McGeoch was a "significant inspiration" on Marr.[25] Marr said: "Really my generation was all about a guy called John McGeoch, from Siouxsie and the Banshees".[26] Marr also stated: "The music he made with the Banshees … the word imperial was made for that music".[27]

Radiohead have cited McGeoch's work with Magazine and Siouxsie and the Banshees as an influence. The lead guitarist, Jonny Greenwood, said McGeoch was the guitarist that had most influenced him.[28] The Radiohead guitarist Ed O'Brien also cited him as a "big influence", and one of the "great guitarists [who] weren't lead guitarists".[29] He said that McGeoch was "responsible for some of the greatest riffs ever ... 'Spellbound', 'Christine', 'Happy House'... His riffs are so elegant and once you learn how to play them there is almost a zen like quality to the sound and movement of your hands. it reminds me of the beauty in Johnny Marr's playing."[30] For their 2003 single "There There", Radiohead's producer Nigel Godrich encouraged Greenwood to play like McGeoch in Siouxsie and the Banshees.[31]

Dave Navarro of Jane's Addiction said that he "always loved all the different guitarists that have been in Siouxsie and the Banshees".[32] John Frusciante of Red Hot Chili Peppers named McGeoch in his primary influences: "[McGeoch] is such a guitarist I aspire to be. He has a new brilliant idea for each song. I usually play on the stuff he does on Magazine's albums and Siouxsie & the Banshees's like Juju."[33] Frusciante praised him as a musician "who played in more textural ways" and who made "interesting music".[34] Frusciante "bought an SG, because I’m a big fan of John McGeoch from Siouxsie and the Banshees and Magazine. When I’d play along with his records using a Strat, the parts sounded too thin and weak for the simple power of his playing. In learning the SG, I had to teach myself to bend in a brand-new way and use new muscles to do vibrato."[35]

The Edge of U2 cited McGeoch as an influence and chose the Siouxsie and the Banshees song "Christine" for a compilation made for Mojo.[36] Interviewed in March 1987, the Edge said his "background is much more Tom Verlaine and John McGeoch".[37] Robert Smith of the Cure praised McGeoch's guitar part on "Head Cut", including it in his five favourite guitar tracks: "This is really harsh funk in a weird way – clever choppy chords."[38] Roddy Frame of Aztec Camera praised McGeoch saying, "he chose very simple lines over anything bombastic,... the song came first and he tried to complement that".[27] In a playlist, William Reid of the Jesus and Mary Chain selected two of McGeoch's songs, "Spellbound" by the Banshees and "Definitive Gaze" by Magazine.[39]

Steve Albini of Big Black praised McGeoch for his guitar playing with Magazine and Siouxsie and the Banshees, qualifying as "great choral swells, great scratches and buzzes, great dissonant noise and great squealy death noise. What a guy" and further commenting: "anybody can make notes. There's no trick. What is a trick and a good one is to make a guitar do things that don't sound like a guitar at all. The point here is stretching the boundaries".[40] Albini also stated: "He was an innovator with the pure sound of his guitar... I admire the economy of his playing. He made very precise choices that were usually beautifully simple".[27] Duane Denison of the Jesus Lizard chose McGeoch as his favorite guitarist for his work with Magazine and the Banshees, especially on Juju, saying: "his playing was atmospheric and aggressive" and "truly inspiring to me".[41] Mark Arm of Mudhoney "loved [McGeoch's] work with Magazine and Siouxsie And The Banshees".[42] Arm praised McGeoch's musical approach, saying: "He’s got a very unique style... He’s a very original thinker and not an ‘overplayer’ – the little bits where he does a solo are really innovative and super-cool... Space is key, a secret ingredient for musicians which shouldn’t be a secret. Knowing when to step back – John had that ability".[43]

Terry Bickers of the House of Love cited him as one of his favourite musicians.[44] James Dean Bradfield of the Manic Street Preachers said that McGeoch was "slightly avant-garde. He was a genius".[45] Bradfield added that McGeoch's guitar-playing makes "you realize you were listening to a new version of rock and roll".[46]

Stuart Braithwaite of Mogwai qualified McGeoch as "the best post-punk guitarist", saying, "he played like no-one else, totally distinct and with unyielding imagination. I hear his influence everywhere to this day", and dubbed him "a total legend".[21] James Graham of the Twilight Sad cited him as one "of the guitarists I still continue to revisit when I’m writing. The ideas they were coming up with at the time still sound as fresh just now as they did back then".[47]

In 2008, the BBC aired an hour-long radio documentary on McGeoch's life and work, titled Spellbound: The John McGeoch Story.[48]

Omnibus Press released a book titled The Light Pours Out of Me: The Authorised Biography of John McGeoch in April 2022. It features recent interviews of musicians who admire McGeoch's work: the author of the biography, Rory Sullivan-Burke, met Greenwood, Marr, Frusciante, Siouxsie and many other musicians, relatives and friends.[49]

Особисте життя[ред. | ред. код]

9 вересня 1981 року Макґіох одружився з Джанет Пікфорд, яка була його дівчиною з часів його навчання в Манчестері. Пізніше вони розлучилися.[50] 14 вересня 1988 року одружився з Деніз Дакін.[51] У 1989 році в них народилася донька Емілі Джин Макґіох.[ потрібна цитата ]

Смерть[ред. | ред. код]

Макґіох помер 4 березня 2004 року у віці 48 років уві сні в своєму будинку в Лонстоні, Корнуолл.[52] Причиною стала раптова несподівана смерть при епілепсії (SUDEP).[53]

Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]

Барабанщик Siouxsie and the Banshees Баджі присвятив Макґіоху повідомлення на офіційному сайті гурту: «Хоч я й поважаю всіх інших гітаристів, з якими ми працювали, проте ніхто з них не мав такої невимушеної майстерності та глибини вираження, як Джон Макґіох. Як би прискіпливо ви не дивилися наші концертні записи, ви не зможете побачити технічні прийоми, завдяки яким явно складні музичні фрази здаються такими простими. Роздратовані гітаристи часто кажуть: «Але ж його руки навіть не рухаються!».[54]

Дискографія[ред. | ред. код]

Альбоми (учасник гуртів):[ред. | ред. код]

Magazine
Visage
Siouxsie and the Banshees
Armoury Show
Public Image Ltd

Альбоми (запрошений музикант):[ред. | ред. код]

з Gen X
з Кеном Локі
з Пітером Мерфі
з the Sugarcubes

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Sullivan-Burke, Rory (April 2022). The Light Pours Out of Me: The Authorised Biography of John McGeoch. Omnibus Press. ISBN 978-1913172664.

References[ред. | ред. код]

  1. ↑ Perrone, Pierre (11 March 2004). Obituary – John McGeoch: Influential post-punk guitarist. The Independent. Архів оригіналу за 22 September 2011. Процитовано 29 February 2016. Often cited as an influence by leading guitarists such as the Edge from U2, John Frusciante of Red Hot Chili Peppers and Radiohead's Jonny Greenwood, John McGeoch played in several post-punk bands of the late Seventies and early Eighties.
  2. ↑ Mojo – 100 Greatest Guitarists Of All Time June 1996 Issue. Mojo. 1996. Процитовано 29 February 2016. 89. John McGeogh – Spellbound (Siouxsie & the Banshees, Juju) – 1981 – Yamaha SG1000
  3. ↑ а б в Batey, Rick (April 1991). Compilation John McGeoch. Guitarist.
  4. ↑ Interview. Armourshow.com. Процитовано 17 June 2013.
  5. ↑ Batey, Rick (April 1991). Compilation John McGeoch. Guitarist.
  6. ↑ Simpson, Dave (12 March 2004). Obituary: John McGeoch. TheGuardian.com. Архів оригіналу за 4 May 2013. Процитовано 15 December 2016.
  7. ↑ а б Jon Lewin (Dec 1985). Arms + the Man. One Two Testing. IPC Magazines. Процитовано 29 Jun 2022.
  8. ↑ 'Dancing with Myself', by Billy Idol. (Pub. Simon & Schuster, 2014).
  9. ↑ BBC – Radio 1 – Keeping It Peel – 01/09/1980 Skids. Bbc.co.uk. Процитовано 28 April 2019.
  10. ↑ John McGeoch - Obituary. The Telegraph. 15 March 2004. Архів оригіналу за 9 November 2012. Процитовано 24 травня 2023.
  11. ↑ Perrone, Pierre (11 March 2004). Obituary – John McGeoch: Influential post-punk guitarist. The Independent. Архів оригіналу за 22 September 2011. Процитовано 29 February 2016. Often cited as an influence by leading guitarists such as the Edge from U2, John Frusciante of Red Hot Chili Peppers and Radiohead's Jonny Greenwood, John McGeoch played in several post-punk bands of the late Seventies and early Eighties.
  12. ↑ Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Independent не вказано текст
  13. ↑ Simpson, Dave (12 March 2004). Obituary: John McGeoch. TheGuardian.com. Архів оригіналу за 4 May 2013. Процитовано 15 December 2016.
  14. ↑ Smith, Black Mat (8 August 1987). Happy Talk. Melody Maker.
  15. ↑ Pierre Perrone (11 March 2004). John McGeoch - Obituary. The Independent. Архів оригіналу за 10 August 2017. Процитовано 2 July 2018.
  16. ↑ Simpson, Dave (12 March 2004). Obituary: John McGeoch. TheGuardian.com. Архів оригіналу за 4 May 2013. Процитовано 15 December 2016.
  17. ↑ Wire-sound.com, Magazine, 12/12/2008 [Архівовано 21 February 2009 у Wayback Machine.]With Magazine, McGeoch played a Yamaha SG1000 + MXR Flanger + a few other bits.
  18. ↑ "The Gothfather" [Robert Smith of the Cure interview]. Guitar Word. June 1996
  19. ↑ а б Walmsley, Richard (April 1986). Tinder Is The Night. International Musician & Recording World. United Kingdom: Cover Publications Ltd, Northern & Shell Ltd.: 74—79.
  20. ↑ Salaz, Ernest (18 грудня 2014). From The Desk of I Love You But I've Chosen Darkness: John McGeoch. Magnetmagazine. Процитовано 22 March 2022.
  21. ↑ а б Sullivan-Burke, Rory (April 2022). "The Light Pours Out of Me: The Authorised Biography of John McGeoch". Omnibus Press. ISBN 978-1913172664 p. 108
  22. ↑ Jon Lewin (Dec 1985). Arms + the Man. One Two Testing. IPC Magazines. Процитовано 29 Jun 2022.
  23. ↑ John McGeoch's Carvin DC400 Electric Guitar. Equipboard.com. Процитовано 28 April 2019.
  24. ↑ Miguel Martinez (8 January 2013). Public Image Ltd.- Glasnost Rock- Rock Summer 1988. YouTube. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 28 April 2019.
  25. ↑ а б Goddard, Simon. Mozipedia: The Encyclopaedia of Morrissey and the Smiths [Sioux, Siouxsie entry]. Ebury Press. с. 393.
  26. ↑ Dansby, Andrew (4 October 2018). Johnny Marr talks about making his own music. Houstonchronicle.com. Архів оригіналу за 4 October 2018. Процитовано 1 November 2018.
  27. ↑ а б в Dylan Wray, Daniel (4 May 2022). Invention, grace and bloodlust ballet: post-punk guitarist John McGeoch. The Guardian. Процитовано 21 February 2023.
  28. ↑ Greenwood, Jonny (11 February 2009). I've been blown about for years. Dead Air Space. Radiohead.com. Архів оригіналу за 21 March 2009. Процитовано 10 February 2022. no guitarist inspired me more that John McGeoch
  29. ↑ Michael Astley-Brown, Rob Laing (14 November 2017). Radiohead's Ed O'Brien: "I was always drawn to sounds that didn't sound like the guitar. MusicRadar.com. Процитовано 19 November 2017.
  30. ↑ Ed O'Brien This is My New Baby a Yamaha SG 1000. Ed O'Brien Official. 18 September 2020. Архів оригіналу за 11 December 2020. Процитовано 2 October 2020.
  31. ↑ Radiohead Biography. capitolmusic.ca. Архів оригіналу за 29 June 2006. Процитовано 17 February 2009. Excerpt. Colin Greenwood remembers: "The running joke when we were making this record was that if we recorded a track that stretched over 3mn 50 sec., we'd say "Oh fuck, we've buggered it then. It's gone on too long." Of course, the irony is that the first single we're releasing is actually the longest song on the record. ("There There"). It was all recorded live in Oxford. We all got excited at the end because Nigel was trying to get Jonny to play like John McGeoch in Siouxsie and the Banshees. All the old farts in the band were in seventh heaven."
  32. ↑ Di Perna, Alan (February 1994). Dave Navarro: Beyond Addiction [interview]. Guitar World.
  33. ↑ Tore S Borjesson (24 April 2003). Red Hots verkliga frontman John Frusciante. Aftonbladet. Архів оригіналу за 3 July 2016. Процитовано 2 July 2016.
  34. ↑ Kendall, Patrick. Interview of John Frusciante of the Red Hot Chili Peppers on his favorite bands. youtube. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 2 June 2020.
  35. ↑ Jeffers, Tessa (3 March 2014). John Frusciante: War and Peace. Total Guitar. Архів оригіналу за 12 November 2020. Процитовано 2 June 2020.
  36. ↑ ..:: U2 Discography - U2 Jukebox / Various - U2 Wanderer.org ::. www.u2wanderer.org. Процитовано 24 травня 2023.
  37. ↑ Stokes, Niall; Graham, Bill. [U2 Interview' March 1987] It was exactly 30 years ago that U2 brought their Joshua Tree tour to Croke Park!. Hot Press. Процитовано 31 January 2022.
  38. ↑ Sinclair, David (May 1984). The Best Guitar Breaks In The World [Our six favourite guitarists choose their 30-odd favourite guitar tracks]. One Two Testing. [Robert Smith:] 1 Jimi Hendrix "Purple Haze" Jimi Hendrix Experience (1967), 2 Hugh Cornwell "Hanging Around" The Stranglers (1977), 3 John McGeoch "Headcut" Siouxsie And The Banshees (1981), 4 Joe Strummer/Mick Jones "White Riot" The Clash (1977), 5 Lou Reed "White Light/White Heat" Velvet Underground (1967). Headcut: "Again, I had to learn this one, when I stepped into the Banshees after John McGeogh left. This is really harsh funk in a weird way – clever choppy chords. There's no real form to it as such, but some interesting sequences."
  39. ↑ "William Reid Spotify Playlist April 2021". Spotify. Retrieved 2 June 2021.
  40. ↑ Steve Albini. (September – October 1984). "Tired of Ugy Fat ?". Matter [a Music Magazine] (10).
  41. ↑ The People You Dig. The Records They Love. Duane Denison, Musician, The Jesus Lizard. Fidelityhigh.com. Процитовано 11 February 2022.
  42. ↑ Thomas, Olly (21 February 2021). Mudhoney's Mark Arm: "I don't think we've ever taken anything seriously, including life!. kerrang. Процитовано 21 February 2021.
  43. ↑ Parker, Matt (29 April 2022). The genius of John McGeoch: John Frusciante, Johnny Marr and more pay tribute to the unsung hero of post-punk guitar. Guitarworld.com. Процитовано 9 грудня 2023.
  44. ↑ Fij, Pete (15 October 2012). Pete Fij and Bickers. Petefijterrybickers. Процитовано 20 March 2022. PF: What would your dream musical line-up be of people you have never worked with? TB: I can think of several dream line-ups but for Rock the line-up would be Zak Starkey, John McGeoch (Magazine, Siouxie & The Banshees) and Jean Jaques Burnel (The Stranglers)
    Marszalek, Julian (6 September 2017). Call The Police! - Terry Bickers' Favourite Albums. TheQuietus. Процитовано 20 March 2022. I didn't see Magazine first time around but I did see John McGeogh play with Siouxsie And The Banshees when he played with them and I was very taken with his guitar work.
  45. ↑ We Salute you Must Hear Guitar Heroes - This Issue: James Dean Bradfield on John McGeoch. Guitarist. November 2010.
  46. ↑ Rosen, Steven (2015). Manic Street Preachers' James Dean Bradfield: 'Sometimes You Need Some Creative Failure to Spur You On'. Ultimate-Guitar.com. Процитовано 11 February 2022.
  47. ↑ From The Desk of the Twilight Sad's James Graham: Guitarist. Magnetmagazine. 5 May 2012. Процитовано 21 February 2021.
  48. ↑ 'Spellbound: The John McGeoch Story' – hour-long BBC radio documentary. YouTube. Архів оригіналу за 22 грудня 2021. Процитовано 15 July 2014.
  49. ↑ The Light Pours Out of Me: The Authorised Biography of John McGeoch - by Rory Sullivan-Burke - Published on 28th April 2022 - information and content. Omnibuspress.com. Процитовано 8 February 2022.
  50. ↑ "England and Wales Marriage Registration Index, 1837–2005," database, FamilySearch (https://familysearch.org/ark:/61903/1:1:QVX8-Q9GV : 8 October 2014), John A Mcgeoch and null, 1981; from "England & Wales Marriages, 1837–2005", database, findmypast (http://www.findmypast.com : 2012); citing 1981, quarter 3, vol. 13, p. 1563, Islington, London, England, General Register Office, Southport, England.
  51. ↑ Gregory, Andy. "The International Who's Who in Popular Music 2002", p. 233. Published by Routledge, 2002. ISBN 1-85743-161-8, ISBN 978-1-85743-161-2
  52. ↑ Simpson, Dave (12 March 2004). Obituary: John McGeoch. TheGuardian.com. Архів оригіналу за 4 May 2013. Процитовано 15 December 2016.
  53. ↑ Daniel Dylan Wray (4 May 2022). 'Invention, grace and bloodlust ballet': post-punk guitarist John McGeoch. The Guardian. Процитовано 4 May 2022.
  54. ↑ Some Words for John. Thecreatures.com. 11 March 2003. Архів оригіналу за 6 June 2004. Процитовано 2 July 2017.

External links[ред. | ред. код]

Шаблон:Magazine (band) Шаблон:Siouxsie and the Banshees Шаблон:Public Image Ltd Шаблон:Visage

[[Категорія:Померли 2004]] [[Категорія:Народились 1955]]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Користувач:Hellennial/Джон_Макґіох&oldid=41342701