U2

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
U2
U2.svg
2005-11-21 U2 @ MSG by ZG.JPG
U2 на концерті в Медісон-сквер-гарден 21 листопада 2005 року.
Роки 1976 — дотепер
Звідки Дублін
Країна Ірландія Ірландія
Тематика Релігія
Любов
Суспільство
Політика
Жанр(и) Рок
Альтернативний рок
Пост-панк
Лейбл(и) Island Records
MCA Music
Interscope
Mercury Records
Склад Боно
Едж
Адам Клейтон
Ларрі Маллен
http://www.u2.com/

U2 (вимовляється «Ю Ту») — рок-гурт з Дубліна, Ірландія. Сформований 1976 року, U2, починаючи з середини 80-х, є одним з найпопулярніших та успішних гуртів в світі. Було продано близько 150 мільйонів копій альбомів гурту[1]. Станом на 2006 рік в їхньому активі двадцять дві премії «Греммі»[2], більше, ніж у будь-якого іншого гурту в світі.

Гурт була сформована, коли Боно (вокал та гітара), Едж (гітара, клавіші та вокал) та Адам Клейтон (бас-гітара) відгукнулися на оголошення, розміщене Ларрі Малленом-мл.; в той час вони були підлітками-музикантами середньої руки. До середини 80-х вони випустили 4 альбоми та здобули віддане рух фанатів, більшою частиною за рахунок гастролей, неповторного, що став візитною карткою, виконання гітарних партій Еджем, голоси Боно і глибоких за змістом текстів пісень. Вони набули статусу зірок з виходом 1987 року альбому The Joshua Tree[3], який часто називають одним з найвидатніших альбомів року.

На початку 90-х вони відповіли на революцію в альтернативній та танцювальній музиці, критику на свою адресу, і те, що, на їхню думку, було застоєм в музиці, альбомом Achtung Baby і грандіозним шоу Zoo TV. У цей час вони невпинно експериментують, досліджуючи різні музичні напрямки.

На початку XXI століття U2 грає більш звичну музику, але використовує свої колишні напрацювання та продовжує користуватися успіхом у публіки та критиків. 2004 року група посіла 22 місце з 100 в рейтингу «Кращі артисти всіх часів» (100 Greatest Artists of All Time) журналу Rolling Stone[4]. У 2005 їх включили в «Зали слави рок-н-ролу».

Члени гурту відомі за свою активну політичну діяльність в сфері прав людини та соціальної справедливості: участь в «Міжнародної амністії», Make Poverty History, компанії ONE, Live Aid, Live 8, DATA — Debt, AIDS, Trade in Africa Боно і Music Rising Еджа.

Зміст

Історія [ред.]

Створення і прорив [ред.]

U2 був утворений 25 вересня 1976 року в столиці Ірландії, Дубліні[5]. Ларрі Маллен, коли йому було 14 років, вивісив у своїй школі оголошення, що шукає музикантів для нового гурту. Семеро підлітків прийшли на прослуховування, що відбулося на кухні Малленів. Нова група (названа просто «Група Ларрі Маллена» (англ. The Larry Mullen Band)), включала Маллена (Ударні), Адама Клейтона (бас-гітара), Пола Х'юсона (Боно) (вокал), Дейва Еванса (Еджа) і його брата Діка Еванса, а також Івана МакКорміка і Пітера Мартіна — двох інших друзів Маллена.[6] Незабаром вони поміняли назву на Feedback. Мартін і МакКормік протягом наступної пари тижнів залишили гурт.

У березні 1977 року гурт змінив назву на The Hype («Пил в очі», «Нав'язлива реклама»)[7]. Дік Еванс, що був старшим і вже навчався в колледжі, виявився зайвим — інші учасники схилялися до квартету. На одному з концертів Дік демонстративно залишив сцену. Ті четверо, хто залишився, продовжили концерт під назвою U2[8].

Походження імені «U2» не ясне. Це назва американського літака-розвідника «Локхід U-2» (Lockheed U-2), але Стів Аверілл, гуру панк-року з The Radiators from Space, стверджує, що ця назва була обрана членами гурту зі списку, складеного ним і Адамом Клейтоном. В інтерв'ю з Ларрі Кінгом Боно сказав: «У дійсності, мені не дуже подобається назва U2» і «Чесно, я ніколи не думав про неї, як про „ти теж (англ. you too)“»[9].

У День святого Патріка 1978 року U2 виграли конкурс, призом якого були 500 фунтів і гроші для запису демо[8]. Вони записали демо-касету в студії Keystone Studios у Дубліні, у квітні 1978 року[10]. А в травні Пол МакГіннес вирішив стати менеджером гурту.

Спочатку звук U2 знаходився під впливом таких гуртів, як Television і Joy Division, і характеризувався «почуттям радості», що було результатом «променистих акордів» Еджа і «палючого вокалу» Боно[11]. Перший сингл за назвою Three («Три») вийшов тільки в Ірландії (1979) і швидко зайняв перші рядки в чартах. У грудні 1979 гурт виступив у Лондоні. Це був їх перший виступ поза Ірландією, але він пройшов повз увагу публіки і критиків. У лютому 1980 року виходить другий сингл Another Day («Інший день»), і знову потрапляє лише на музичні прилавки Ірландії.

Boy, October і War (1980-83) [ред.]

Боно на концерті в Норвегії 21 серпня 1983 року

Island Records підписала контракт з U2 в травні 1980 року, і 11 O'Clock Tick Tock став першим синглом гурту, котрий вийшов за кордоном[12]. У вересні з'явився альбом Boy, котрий був названий одним із кращих дебютів за всю історію року[13]. Не зважаючи на доволі абстрактні та, вочевидь, імпровізовано написані Боно тексти пісень, надія та почуття розчарування в юності є основними ліричними темами альбому, котрі торкаються боязні сексу, труднощів самовизначеня, смерті та постійної невиправданої зміни настрою[14]. Альбом включає в себя хіт I Will Follow. За релізом послідували гастролі гурту по Ірландії, Великобританії та США[15]. Попри «невідшліфованність» гурту, їхні ранні концерти, однак, показували потенціал U2. Критики назвали Боно «харизматичним» та «пристрастним» шоуменом[16].

Другий альбом гурту, October, вийшов 1981 року. Він містив духовні пісні: Боно, Едж і Ларрі не приховували свій християнський світогляд. Троє учасників гурту приєдналися до дублінскої релігійної спілки «Братство Шалома», що привело їх до розмірковування над взаємовідношенням між рок-н-роллом та християнством[17]. Оскільки Біблія залишається основним джерелом натхнення для Боно, October — найрелігійніша платівка гурту. Проте і критики, і фанати вважають, що October найневдаліша робота колективу. У лютому 1982 року гурт зустрічає Антона Корбайна, фотографа, який працював з Depeche Mode та Joy Division. Це стало початком довгої співпраці: Корбайн став головним фотографом U2, і саме він сильно вплинув на імідж гурту та його публічний образ[18].

Gnome-speakernotes.svg
«Sunday Bloody Sunday» (1983)
Sunday Bloody Sunday включає військовий барабанний бій, сиру гітару, і лірично, похмуро емоційну відповідь на насильство.
При проблемах з прослуховуванням гляньте у довідку.

У 1983 році U2 видають новий альбом War[19]. Альбом включає в себе пісню Sunday Bloody Sunday, яка була реакцією гурту на заворушення в Північній Ірландії[20]. Журнал Rolling Stone писав, що здатність використовувати велику кількість образів у пісні, яка спочатку розповідає про релігійну ненависть, та перетворення її у заклик до всіх християн єднатися та проголосити перемогу над злом і смертю, показують здатність колективу писати глибокі та виразні вірші. Пісня New Year's Day була першим міжнародним хітом гурту. Вона входила в хіт-парад Великобританії та Сполучених Штатів[21]. Канал MTV постійно крутив кліп; це було знайомством широкої американської публіки з U2. Вперше на концертах гурту в Європі і США не було вільних місць. Образ Боно, що розмахував білим прапором під час виконання Sunday Bloody Sunday, став звичним. На гастролях War Tour(англ.)укр. U2 записали альбом Under a Blood Red Sky та відео у Денвері, котрі були тепло зустріті на радіо та телебаченні та збільшили кількість шанувальників гурту[22]. Невигідний контракт групи з Island Records закінчувався, і в 1984 році умови були переглянуті та підписаний новий. Відмовившись від великого гонорару, вони домовились повернуть права на власні пісні, продовжити контракт, збільшити авторський гонорар[23].

The Unforgettable Fire та Live Aid (1984-85) [ред.]

"Ми знали, що світ готовий прийняти наступників The Who. Все, що від нас вимагається, це продовжувати робити те, що ми робимо, і ми, без сумніву, станемо найпопулярнішим у світі гуртом з часів Led Zeppelin. Але чим-цей план нас бентежив. Ми відчували, що можемо більше, ніж бути просто «другими» після когось, у нас була унікальність."
— Боно[24]

The Unforgettable Fire — четвертий студійний альбом — вийшов 1 жовтня 1984 року. Набагато більш абстрактний, ніж War, він був дуже різкою зміною напрямку групи[25]. Назва альбому та значна частина матеріалу натхненне відвідуванням однойменної виставки дитячих картин та малюнків в Музеї світу в Чикаго, зроблених вижили в атомних бомбардуваннях Хіросіми та Наґасакі[26].

Група боялася, що після відкритого, простого рока альбому War, вони стануть «настирливої ​​» і «крикливою рок-групою»[27], успіх Under a Blood Red Sky, однак, дав їм творчу і — вперше — фінансову свободу[25]. Тому замість того, щоб стати типовою, сірою групою, вони активно експериментують[28]. Адам Клейтон говорить: «Ми шукали щось, що було б серйозніше, претензійність»[24]. Едж захоплювався ембієнт та «потойбічними роботами» Брайана Іно, який разом зі своїм звукоінженером Даніелем Лануа в підсумку погодився продюсувати запис. Кріс Блеквелл, один з керівників Island Records, намагався відмовити групу від цього вибору, стверджуючи, що Іно «поховає їх в авангардному бреде»[26].

Запис проводилася в замку Слейн, Дублін, в готичному залі, побудованому спеціально для музичних вистав. На сесіях панувала розслаблена, налаштована на досліди атмосфера[29]. Набагато більш атмосферне, ніж War, The Unforgettable Fire має багатим та гармонійним звучанням[25]. Під керівництвом Лануа гра Ларрі стала вільніше та майстерніше, а Адама — більш «підсвідомої», такий, що бас-гітара більше не вривалася, а вливалася в загальне звучання пісень[29].

Вірші пісень альбому можна інтерпретувати по-різному, що разом з атмосферним звучанням дає, за висловом групи, «дуже наочне почуття»[25]. Боно, який почав захоплюватися художньої літературою, поезією та філософією, зрозумів, що його покликання по створенню текстів пісень, що виконується до цього з малим бажанням, складається власне в написанні віршів[29]. Останні два тижні, проте, були відчайдушними спробами закінчити тексти, тому Боно здається, що пісні Bad («Поганий») та Pride (In the Name of Love) («Гордість, або В ім'я любові») так і залишилися «начерками»[26]. Характерний для альбому трек The Unforgettable Fire має багате звучання, засноване на гітарному ембієнт та заводні ритмі; його віршований «Начерк» — «зворушливий розповідь про подорож» з «щирим почуттям туги»[30]. У пісні Bad Боно намагався описати ефекти від героїну[26]. Pride (In the Name of Love) — пісня, найбільш точно показує особливості музики U2 тих років — о Мартіна Лютера Кінга стала хітом.

Gnome-speakernotes.svg
"The Unforgettable Fire" (1984)

noicon
"The Unforgettable Fire has a rich, symphonic sound built from ambient instrumentation, a driving rhythm, and a lyrical "sketch".[30]

За виходом альбому послідувало турне, також назване The Unforgettable Fire. Воно почалося в Австралії у вересні 1984 року. Виявилося, що виконувати студійні записи в живу достатньо складно[25]. Одним з виходів було задіяння синтезаторів, які до цього використовувалися групою з великою небажанням. U2 змогли впоратися з труднощами живого виконання таких опрацьованих у звуковому відношенні пісень, як Bad та The Unforgettable Fire, і з того часу вони стали використовувати синтезатори майже на кожному виступі[25]. Було відзначено, що деякі «незакінчені» та «розпливчасті» пісні звучали краще на сцені[31].

U2 брали участь у благодійному концерті Live Aid, метою якого було надання допомоги голодуючим в Ефіопії. Концерт проходив на стадіоні «Уемблі» (Лондон) влітку 1985 року[32]. Виступ U2 було одним з найбільш пам'ятних. Під час виконання Bad Боно зістрибнув зі сцени, щоб потанцювати з прихильницею. Цей епізод показав, наскільки він може бути близький до слухачів[33]. У цьому ж році журнал Rolling Stone назвав U2 гуртом восьмидесятих[23].

The Joshua Tree та Rattle and Hum (1986-88) [ред.]

«Дика краса, культурне багатство, духовна вакансія і люте насильство Америки досліджуються до непереборного ефекту в фактично кожному аспекті The Joshua Tree — у назві та обкладинці, блюзі і запозиченнях кантрі, очевидних в музиці ... Дійсно, Боно говорить, що 'усунення міфології Америки' є важливою частиною артистичної мети The Joshua Tree».

Після The Unforgettable Fire гурт експериментує з джазом, кантрі та госпелами, намагаючись компенсувати «недолік традицій» та «космічність» своєї музики[35]. Ірландській музиці теж було приділено увагу. У музикантів було відчуття, що самобутня ірландська музика змішується з американською народною[36]. Дружба з Бобом Діланом, Ваном Моррісоном та Кітом Річардсом не лише надихнула гурт поглянути на витоки року, але й допомогла Боно зосередитися на його здатності писати пісні[37]. U2 хотіли доповнити атмосферу The Unforgettable Fire, а також прагнути до більш вражаючого та дієвого звуку, не виходячи за рамки традиційної будови пісень[38].

В 1986 році U2 бере участь в A Conspiracy of Hope Tour організації «Міжнародна амністія». Досвід, отриманий в турне, дозволив додати інтенсивності та потужності музиці та зосередитися саме на тому, що вони хотіли сказати[39]. Поїздки Боно в Сан-Сальвадор та Нікарагуа, де він вперше побачив страждання селян, втягнутих у внутрішні конфлікти, сильно вплинули на альбом[40]. Особливо яскраво ці почуття виражені в пісні Bullet the Blue Sky. Ворожість до Америки та гнів, пов'язаний з політикою США в Центральній Америці, змішувалися з почуттям захоплення країною, її відкритістю та свободою[41]. Гурт прагнув створювати пісні з «почуттям місця», черпаючи натхнення з образів, створених американськими письменниками[42].

Дерево, зображене на обкладинці The Joshua Tree. Адам Клейтон сказав, «Пустеля була дуже натхненною нам, як уявне зображення для цього запису»[43].

Новий альбом був названий The Joshua Tree, що скоріше було «даниною» Америці, ніж «метафорою»[41]. Він вийшов в березні 1987 року та швидко зайняв першу строчку хіт-парадів в Великої Британії та США[44]. За альбом гурт отримав дві премії «Ґреммі»: «Альбом року» та «Кращий рок-гурт»[45]. Рок-н-рольне болеро With or Without You[27] і ритмічний госпел I Still Haven't Found What I'm Looking For піднялися на першу сходинку в Billboard Hot 100. U2 став четвертим гуртом (після The Beatles, The Band та The Who), чия фотографія була розміщена на обкладинці журналу Time, який назвав їх «найгарячішою путівкою рока»[46]. Альбом підняв їх на нову вершину слави, і його часто називають одним з найвидатніших альбомів року[47]. На The Joshua Tree Tour вони вперше грали на таких величезних концертних майданчиках, як стадіони[48].

Документальний фільм Rattle and Hum, що включав відео з The Joshua Tree Tour, був виданий разом з однойменним альбомом, в якому було дев'ять студійних пісень та шість з концертів. Всього було 17 пісень, дві з яких не належали U2:Freedom for My People Адама Гуссоу і Стерлінг Маджі та The Star-Spangled Banner Джиммі Гендрікса. Випущені у жовтні 1988 альбом та фільм були спрямовані на американську публіку[49]. Фільм, частково знятий в Мемфісі, частково в Дубліні, містив пісні, виконані разом з Бобом Діланом та Бі Бі Кінгом, а також пісню Helter Skelter гурту The Beatles та All Along the Watchtower Боба Ділана. Незважаючи на позитивні відгуки фанатів, Rattle and Hum отримав суперечливі оцінки критиків[50].

Achtung Baby, Zoo TV, Zooropa (1990-93) [ред.]

Gnome-speakernotes.svg
«The Fly» (1991)

noicon

Колектив розпочав роботу над Achtung Baby у Східному Берліні, знову разом з Брайном Іно та Даніелем Лануа[51]. Робота йшла повільно, музиканти довго сперечалися, яким має бути майбутній альбом. Адам і Ларрі вважали, що він повинен йти в дусі попередніх, а Боно з Еджем, натхненні альтернативною та європейською танцювальною музикою, — що варто привнести зміни в саунд. Тижні суперечок і невизначеності закінчились, коли Едж запропонував нову послідовність аккордів, яка швидко перетворилась на пісню One[52]. Отже, у жовтні 1991 року вийшов альбом Achtung Baby, загалом новаторський і негармонійний. Він бул більш особистим, ніж інші (Едж розлучався, і це не могло не відобразитися на альбомі), і тому був похмуріший за попередні роботи. Гурт назвав нове звучання «четверо людей, що рублять дерево Джошуа»[53]. Achtung Baby став одним з найуспішніших альбомів колективу; його, як і The Joshua Tree, нерідко називають одним з кращих альбомів року[47].

Zoo TV Tour, Філадельфія, 1992 рік

Загалом продано понад 12 мільйонів копій. Zoo TV Tour (1992-93) був мультимедійним шоу. Для оформлення сцени використовувалися прийоми, що приводили глядачів у шок і збентеження: сотні екранів, літаючі над сценою догори ногами «Трабанти», бутафорські радіовежі та епатажні персонажі: The Fly[54], Mirror-Ball Man та Mr. MacPhisto[55] (все у виконанні Боно), що телефонував президенту Бушу та в ООН. U2 використовували шоу, щоб «висміяти надмірність рок-н-роллу, скориставшись цими самими надмірностями». Показушні дзвіки президенту Бушу під час виступу, як і телеміст з воєнним Сараєво, викликали суперечливі почуття[56]. У 1993 році, під час перерви в Zoo TV Tour був записаний альбом Zooropa. Він підхопив мотиви Achtung Baby та Zoo TV Tour. Запланований як EP, він перетворився в повноцінний лонгплей, і був випущений у червні 1993 року. Цей альбом ще більше відходив від стилю їх попереніх записів, включаючи в себе техно та елементи електронноії музики[57].

Passengers, Pop та Popmart (1994-98) [ред.]

Сцена PopMart Tour(англ.)укр. включала золоті арки, дзеркальний лимон, і в той час, найбільший світлодіодний екран в світі.

Після перерви та участі в сторонніх проектах (саундтреки до фільмів «Бетмен назавжди» и «Місія нездійсненна», а також заголовна пісня до фільму про Джеймса Бонда «Золоте око», котру виконала Тіна Тьорнер) гурт випустив пробний альбом Original Soundtracks 1. Брайан Іно, продюсер трьох попередніх альбомів групи, на цей раз зробив свій внесок і у написання, і у виконання композицій. Через експериментальну природу Original Soundtracks 1, гурт вирішує випустити його від імені Passengers, замість U2, щоб відокремити цей альбом від традиційних. Він не був якось особливо відзначений критиками, хоча пісня Miss Sarajevo, що виконувалась разом з Лучано Паваротті (за сумісництвом — одна із улюбленіших пісень Боно)[58], стала хітом.

З альбомом Pop 1997 року експерименти продовжились. Використання тейп-лупів (tape loop), программування та семплування додало альбому дещо від техно і диско[59]. Випущений у березні, альбом зайняв першу стрічку в хіт-парадах 35 країн і отримав в основному схвальні відгуки[60]. Журнал Rolling Stone навіть написав, що U2 створили «кращу музику у своєму житті»[61]. Але американських прихильників альбом разчарував[62]. Пізніше Боно визнав, що альбом закінчивали у поспіху перед гастролями, запланованими ще до роботи в студії[63].

Popmart Tour ідейно продовжив Zoo TV Tour. Турне почалося у квітні 1997 року. Декорації включали в себе 30-метрову жовтогарячу арку, 50-метровий екран і 12-метровий дзеркальний лимон. Якщо не брати до уваги неоднозначну реакцію на музику та інсталяції, Popmart не був ні успішним, ні провальним. Звичайно, він був другим за прибутками турне 1997 року (після Bridges to Babylon Tour групи Rolling Stones): його збори склали 170 мільонів долларів, але на його організацію було витрачено більше 100 мільйонів.[64] Також на перші виступи, заплановані та організовані ще до релізу самого альбому, негативно вплинуло рішення групи скоротити час репетицій для завершення Pop. Але Popmart був не без особливостей. U2 була першою широко відомим гуртом, що виступив з концертом у післявоєнному Сараево. Боно сказав: «Він [концерт у Сараєво] був одним з найтяжчих і солодких вечорів у моєму житті». А Ларрі Маллен-мол. охарактеризував його як «досвід, котрий я не забуду весь залишок життя, і якщо мені знадобилося провести в групі 20 років тільки для того, щоб виступить на цьому шоу, то, зробивши це, я вважаю, що воно того варте». У травні 1998 року група виступила у Белфасті перед двотисячною аудиторією, за три дні до того, як була прийнято Північноірландський мирний договір (Northern Ireland Peace Accord). Пізніше, в цьому ж році, U2 взяли участь в акції по збору коштів постраждалим від теракту в Омі, де загинуло 29 чоловік і більше 200 було поранено. В кінці року b-side композиція The Sweetest Thing із синглу Where the Streets Have No Name була перезаписана та перевидана як сингл і в збірнику The Best of 1980–1990.

All That You Can't Leave Behind та Elevation Tour (2000-02) [ред.]

U2 в Канзас-Сіті

Післе експериментально-електронного звучання 1990-х All That You Can't Leave Behind, що вийшов у жовтні 2000 року, багатьма був сприйнятий як повернення до саунду 80-х. Альбом багатьма розглядався як третій шедевр групи після The Joshua Tree та Achtung Baby. і був знову спродюсований Іно та Лануа. Він посів перше місце у 22 країнах.[65]

В якості синглів були випущені: «Beautiful Day» (1-е місце у Великобританії); Stuck in a Moment You Can't Get Out Of; Elevation (звучить у фільмі «Лара Крофт: Розкрадачка гробниць») та Walk On. Альбому було присуджено сім премій «Греммі». Elevation Tour, післе десятилітнього виступу на стадіонах, проходив на аренах з сердцеподібною сценою та пандусом, що робило групу ближчою до публіки. Події 11 вересня 2001 року ледь не призвели до скасування частини турне по Америці, але U2 вирішили його продовжити, і пісні Walk On і New York зазвучали з новою силою. Через кілька тижнів після трагедії 11 вересня, в льодовому палаці міста Нотр-Дам (штат Індіанаполіс) відбувсяся масштабний концерт U2, котрий транслювався через інтернет у всьому світі. Далі аншлагові концерти U2 пройшли по всій Північній Америці, в тому числі і в знаменитому «Медісон Сквер Гарден» у Нью-Йорку. На концертах під час виконання заключної пісні Walk On на величезних екранах сцени перераховувались імена пожежників і поліцейських, загиблих 11 вересня. У 2002 році U2 випустили подвійний збірник The Best of 1990–2000. Чотири композиції із Pop, недопрацьовані у поспіху перед Popmart, були перероблені в студії, а також було записано дві нові пісні: The Hands that Built America для фільму Мартіна Скорсезе «Банди Нью-Йорку» та Electrical Storm (5-е місце у Великобританії).

How to Dismantle an Atomic Bomb і Vertigo Tour (2003-06) [ред.]

Vertigo Tour, Анахайм, 2005 год

Робота над How to Dismantle an Atomic Bomb («Як знешкодити атомну бомбу») почалась в кінці 2003 року. В липні 2004 в Ніцці (Франція), була викрадений «сирий» запис альбому. У відповідь Боно заявив, що якщо альбом з'виться в комп'ютерних мережах, то його відразу ж почнуть розповсюджувати через інтернет-магазини, і протягом місяця він з'явиться на прилавках. Перша пісня альбому — Vertigo («Запаморочення») — була пущена в ефір 22 вересня 2004 року та стала міжнародним хітом. Компанія Apple разом з U2 випустила спеціальне видання плеєра iPod. На iTunes було випущено ексклюзивний набір The Complete U2 («U2 повністю»), котрий включав матеріали, що раніше не видавалися. Виторг було передано благодійним організаціям.

Альбом, реліз якого відбувся 22 листопада 2004 року, стартував як № 1 у 32 країнах, включаючи Ірландію, США, Канаду и Великобританію. Тільки в США за перший тиждень було продано 840000 копій альбому, що приблизно вдвічі більше, ніж продажі All that You Can't Leave Behind за той же час; це було власним рекордом групи.[66] В наступному році Брюс Спрінгстін ввів U2 в 2005 году в «Зал слави рок-н-роллу».[67].

У березні 2005 року U2 почали Vertigo Tour у Сполучених Штатах. Далі він проходив у Європі, Латинській Америці та Океанії. На концертах виконувалися велика кількість пісень, включно з тими, які публіка не чула з 80-х років: The Electric Co., An Cat Dubh/Into the Heart, 40. У зв'язку з хворобою одного з родичів Еджа березневі виступи 2006 року у Японії, Новій Зеландії, Австралії та на Гавайях було відкладено до листопада-грудня. Як і Elevation Tour, Vertigo Tour мав великий комерційний успіх.

8 лютого 2006 року U2 були вручені премії «Греммі» в кожній з п'яти категорій, в котрих вони номінувались: «Альбом року» (за How to Dismantle an Atomic Bomb), «Пісня року» (за Sometimes You Can't Make It on Your Own), «Кращий рок-альбом» (за How to Dismantle an Atomic Bomb), «Краще виконання року з вокалом» (за Sometimes You Can't…), «Краща рок-пісня» (за City of Blinding Lights).

25 вересня група видала автобіографію, що мала назву «U2 by U2» («U2 про U2»). 21 листопада того ж поку було випущено збірник U2 18 Singles («U2 18 синглів»), що включав в себе 16 найзнаменитіших пісень групи, а також як бонус дві нові: The Saints Are Coming («Святі йдуть»), виконаний разом з Green Day, і Window in the Skies («Вікно у небо»). Колекційне дводискове видання містить DVD з 10 треками міланського концерту Vertigo 21 липня 2005 року. Одночасно з U2 18 Singles було випущено DVD U2 18 Videos з відеокліпами та бонусними матеріалами. 23 січня 2008 року світ побачив 3D-фільм «U2 3D» з записом концертів Vertigo Tour 2006 року.

No Line on the Horizon та 360° Tour (2006 — наш час) [ред.]

Як повідомили в липні 2006 року, U2 записують разом з Ріком Рубіном новий альбом, але не відомо на якій стадії знаходиться виробництво. За словами Боно, є 24 пісні з останніх сесій, і 11 з них група взяла для подальших записів. 12 вересня на офіційному сайті групи повідомили, що група працює над новим альбомом в Abbey Road Studios. Боно натякнув, що новий матеріал буде переродженням саунду U2. "Ми продовжимо бути групою, але, може, року доведеться йти далі, може, рок має стати набагато важче. Як би там не було, він не залишиться таким, який він зараз є, " — говорить він. У грудні 2006 в інтерв'ю журналу Q Едж заявив, що новий альбом буде дуже мелодійним. Також Боно, як передає журнал Rolling Stone, заявив: «Ми досягли кінця того, де ми були останні два альбоми. Я хочу підняти все це на новий рівень».

Вокаліст U2 Боно заявив, що чергова платівка колективу здивує його шанувальників. Зокрема, на нові композиції групи вплинули транс, метал та марокканська музика, повідомляє NME.

Боно повідомив, що раніше 2007 року група побувала в Марокко та відвідала фестиваль релігійної музики. Там же були записані демонстраційні треки, над якими колектив продовжує працювати та зараз, перебуваючи на півдні Франції. Також співак додав, що деякі нові пісні U2 виявляться цілком доречними на танцполі, а в інших будуть звучати дуже жорсткі гітарні партії. «Матеріал не схожий на що-небудь з того, що ми робили раніше. Ці пісні взагалі ні на що не схожі», — додав Боно.

Передбачалося, що новий альбом, який отримає назву No Line on the Horizon[68], вийде на початку 2009 року і включить в себе композиції Get on Your Boots, For Your Love, Breathe, No Line on the Horizon та восьмихвилинний Moment of Surrender[69]. продюсерами є Браян Іно та Даніель Лануа.

Дванадцятий альбом групи, що носить назву No Line on the Horizon, вийшов 27 лютого 2009 року[70] в Ірландії і 2 березня в усьому іншому світі.

У рамках світового турне, присвяченого виходу платівки, підтвердилася інформація про першому концерті в Росії. У вітринах онлайнових та офлайнових російських магазинів з'явилася багато футболок та сувенірної продукції з фотографіями музикантів та логотипом U2 360° Tour[71]. Московський концерт відбувся 25 серпня 2010 року в Лужниках[72][73][74][75][76]. Сюрпризом для глядачів стало виконання в середині другого бісу пісні «Knockin' on Heaven's Door» Боба Ділана, після першого куплета якої на сцену було запрошено Шевчук Юрій Юліанович.[77] Він заспівав куплет російською мовою і 2 приспіву англійською спільно з Боно.[78]

У липні 2012 року Mercury Records оголосили, що новий альбом U2 вийде в 2013 році[79].

Музичний стиль [ред.]

Інструментування [ред.]

U2 під час виступу в 2009 році. Едж назвав U2, як принципово концертний гурт.

З моменту створення U2 створили і підтримували легко впізнанний звук з акцентом на мелодійному інструментуванні і виразному співі[80], що частково є результатом впливу продюсера Стіва Ліллівайта в той час, коли гурт ще був мало відомий[81]. Едж при грі на гітарі використовує в рівній мірі луну[82], тональні і розмірні затримки, синкопи, навіяні ірландською музикою дрони[83], що дає ясний ембієнт і атмосферний саунд. Боно розвинув свій оперний фальцет[84] і показав примітну схильність до соціальної, політичної і особистої теми при збереженні найвищої майстерності написання пісень. Крім того, Едж назвав U2, як принципово концертний гурт[83].

Незважаючи на це, з кожним новим альбомом U2 привносили щось нове до своєї музики. Спочатку звук U2 знаходився під впливом таких гуртів, як Television і Joy Division, і характеризувався «почуттям радості», що було результатом «променистих акордів» Еджа і «палючого вокалу» Боно[85]. Розпочавши з постпанка і простого інструментування альбомів Boy і October, їх саунд через War перетворився на багатогранніший і агресивніший з елементами рок-псалмів, фанку і танцювальної музики[86]. Два альбоми журналом Rolling Stone були названі «мускулистими та напористими»[27]: The Unforgettable Fire, в якому Едж більше грає на клавішних, чим на гітарі, і The Joshua Tree, на який великий вплив зробили Браян Іно і Даніель Лануа. У піснях з The Joshua Tree і Rattle and Hum спостерігається більший акцент на вселений Лануа ритм, таким чином вони змішали різні стилі американського госпела і блюзу. У 90-х U2 оновилися, почавши використати в Achtung Baby[87], Zooropa і Pop[88] синтезатори, дисторшн, електронні ритми, запозичені з альтернативної і танцювальної музики і навіть з хіп-хопа. У 2000-х U2 повернулися до простішого звуку з меншим використанням синтезаторів і ефектів і більше традиційного ритму[89].

Тексти і теми [ред.]

Суспільні і політичні питання (часто з релігійними і духовними образами)[90], є основою пісень U2. Деякі пісні, наприклад, Sunday Bloody Sunday і Mothers of the Disappeared, грунтовані на реальних подіях[91][92]. Більше того, особисті конфлікти Боно і проблеми, пов'язані з сім'єю, знайшли відображення в піснях Mofo, Tomorrow, Kite. Туга, томління, очікування дива також є частими темами пісень, як, наприклад, в піснях «Yahweh»[93], «Peace on Earth» і «Please». У найзагальнішому наближенні, почуття втрати, туги, але і надії на краще, переважаючі в The Joshua Tree[27], послужило основою багатьох творів U2.

Хоча гурт і його шанувальники часто стверджують політичний характер їхньої музики, тексти пісень і музика U2 були піддані критиці як аполітичні через їх невизначеність і «нечіткі зображення», і відсутність будь-яких конкретних посилань на конкретних людей або персонажів[94].

Впливи [ред.]

На U2 вплинули такі виконавці як The Who[95], The Clash[96], Television, Ramones, The Beatles, Joy Division[97], Siouxsie and the Banshees, Елвіс Преслі[98] та Патті Сміт[99]. U2 також співпрацювали з Джонні Кешем, Green Day, Леонардом Коеном, Брюсом Спрінгстіном, Бі Бі Кінгом, Лу Рідом, Лучано Паваротті,[100] Бобом Діланом, Елвісом Костелло, Вімом Вендерсом, R.E.M., Салманом Рушді та Антоном Корбайном.

Творчість U2 вплинула на таких виконавців, як Snow Patrol[101], The Fray[102].

Дискографія [ред.]

Докладніше: Дискографія U2
Студійні альбоми

Примітки [ред.]

  1. ↑ Beech, March (21 травня 2010). «U2 Singer Bono Has Emergency Back Surgery Before Tour». Bloomberg L.P. Процитовано 16 червня 2010. 
  2. ↑ GRAMMY Winners List
  3. ↑ Paul McGuinness. (1998). Classic Albums: The Joshua Tree [Television documentary]. Rajon Vision.
  4. ↑ Martin Chris The Immortals: The Fifty Greatest Artists of All Time: U2 (15 червня 2004) (946).
  5. ↑ McCormick (2006), p. 27
  6. ↑ Chatterton (2001), p. 130
  7. ↑ Parra (2003), p. 6
  8. ↑ а б McCormick (2006), pp.46-48
  9. ↑ Larry King Interview Transcript CNN.com
  10. ↑ Wall, Mick, (2005). Bono. Andre Deutsch Publishers. ISBN 0233001593 (Promotional edition published by Paperview U.K is association with the Irish Independent), pp.45
  11. ↑ Reynolds, Simon. Rip It Up and Start Again: Postpunk 1978–1984. Penguin, 2005. p. 368
  12. ↑ Stokes, 1996, p. 142
  13. ↑ Lynch, Declan. Boy // Hot Press(англ.)укр.. — (11 жовтня 1980). Переглянуто: 30 березня 2013.; Morley, Paul. «Boy's Own Weepies» // NME. — (25 жовтня 1980).; Browning,, Boo. (27 лютого 1981). «U2: Aiming for Number 1». The Washington Post. 
  14. ↑ Henke, James. «U2: Here Comes the "Next Big Thing"» // Rolling Stone. — (19 лютого 1981) (337).
  15. ↑ de la Parra, 2003, pp. 16–17
  16. ↑ «Voice of Influential U2 Frontman». BBC News(англ.)укр. (BBC). 23 грудня 2006. Процитовано 6 вересня 2007.  (англ.)
  17. ↑ Flanagan, 1995, pp. 46-48
  18. ↑ McCormick, 2006, p. 127
  19. ↑ Stokes, 1996, p. 36
  20. ↑ McCormick, 2006, p. 135
  21. ↑ «Songfacts: New Year's Day by U2». Songfacts.com. Процитовано 31 жовтня 2006.  (англ.)
  22. ↑ Cave, Damien, et al. U2's Gamble at Red Rocks // Rolling Stone. — (24 червня 2004) (951).
  23. ↑ а б Connelly, Christopher. «Keeping the Faith» // Rolling Stone. — (14 березня 1985) (443).
  24. ↑ а б McCormick (2006), p. 147
  25. ↑ а б в г д е Parra, Pimm Jal de la U2 Live: A Concert Documentary, pp.52-55, 1996, Harper Collins Publishers, ISBN 0-7322-6036-1
  26. ↑ а б в г McCormick (2006), p.151
  27. ↑ а б в г Pond Steve Review: The Joshua Tree // Rolling Stone. — (9 April 1987) (497). Переглянуто: 28 December 2010.
  28. ↑ Graham, Bill; can Oosten de Beer, Caroline (2004). U2: The Complete Guide to their Music. London: Omnibus Press. с. 21. ISBN 0-7119-9886-8. 
  29. ↑ а б в Stokes, Niall (1996). Into The Heart: The Story Behind Every U2 Song. Australia: HarperCollinsPublishers. с. 50–51. ISBN 0-7322-6036-1. 
  30. ↑ а б Stokes, Niall (1996). Into The Heart: The Story Behind Every U2 Song. Australia: HarperCollinsPublishers. с. 55. ISBN 0-7322-6036-1. 
  31. ↑ Henke James Review: Wide Awake in America // Rolling Stone. — (18 липня 1985) (452–453).
  32. ↑ Live Aid: A Look Back At A Concert That Actually Changed The World MTV.com. Перевірено 31 жовтня, 2006.
  33. ↑ de la Parra (2003), pp. 72-73
  34. ↑ Rolling Stone, 1994, pp. 68-69
  35. ↑ Bono in McCormick (2006), p.169
  36. ↑ McCormick (2006), p.172
  37. ↑ McCormick, 2006, p. 179
  38. ↑ DeCurtis Anthony U2 Releases The Joshua Tree // Rolling Stone. — (27 березня 1987).
  39. ↑ McCormick (2006), p.174
  40. ↑ Dalton Stephen How the West Was Won (8 вересня 2003).
  41. ↑ а б McCormick (2006), p.186
  42. ↑ Graham, Bill; van Oosten de Boer, Caroline (2004). U2: the Complete Guide to their Music. Omnibus Press. с. 27–30. ISBN 0-7119-9886-8. 
  43. ↑ Stokes (1996), p. 72
  44. ↑ King, Philip, and Nuala O'Connor (directors). (1999). Classic Albums(англ.)укр.: U2 – The Joshua Tree [Television documentary]. Isis Productions.; McCormick (2006), p. 186
  45. ↑ «Past Winners Search — Artist: U2». GRAMMY.com. The Recording Academy. Процитовано 5 червня 2011.  (англ.)
  46. ↑ TIME Magazine Cover: U2 – April 27, 1987 // Time. — (27 квітня 1987). Переглянуто: 23 квітня 2010.
  47. ↑ а б 500 Greatest Albums: The Joshua Tree – U2 // Rolling Stone. — (11 грудня 2003) (937). Переглянуто: 28 грудня 2010.
  48. ↑ de la Parra (2003), pp. 102–103, 111
  49. ↑ Stokes (1996), p. 78; Graham (2004), pp. 36-38
  50. ↑ Rattle and Hum review. Allmusic.com. Retrieved 3 November 2006; Christgau, Robert. "Rattle and Hum. robertchristgau.com. Retrieved 3 November 2006.
  51. ↑ Flanagan (1995), p. 7
  52. ↑ Flanagan (1995), pp. 6-11
  53. ↑ Dalton Stephen Achtung Stations // Uncut. — (November 2004) (90).
  54. ↑ Light Alan Behind the Fly // Rolling Stone. — (4 березня 1993) (651) С. 42+.
  55. ↑ Deevoy Adrian I Had Too Much to Dream Last Night // Q. — (1993-09).
  56. ↑ de la Parra (2003), pp. 153, 166
  57. ↑ Graham (2004), p. 51
  58. ↑ McCormick (2006), pp. 261–262
  59. ↑ Graham (2004), pp. 62-63
  60. ↑ Pop: Kitsch of Distinction (1 березня 1997).; Smith, Andrew (23 березня 1997). «Pop». The Sunday Times. 
  61. ↑ Hoskyns Barney Review: Pop // Rolling Stone. — (20 березня 1997) (756).
  62. ↑ Mueller Andrew U2's "Pop" Reconsidered Т. 1. — (Травень 2004) (3). Переглянуто: 18 червня 2010.; Dentler, Matt (30 жовтня 2000). «U2 makes album world is waiting for». The Daily Texan. ; Breimeier, Russ. «The Best of 1990–2000 – U2». Christianity Today. The Fish. Процитовано 7 січня 2008. 
  63. ↑ «U2 Set to Re-Record Pop». Contactmusic.com. Процитовано 31 жовтня 2006. 
  64. ↑ U2 Biography therockradio.com. Перевірено 15 січня, 2007.
  65. ↑ The Rock Radio: U2 biography therockradio.com. Перевірено 31 жовтня, 2006.
  66. ↑ Rock On The Net: U2 rockonthenet.com. Перевірено 31 жовтня, 2006.
  67. ↑ U2 stars enter rock Hall of Fame bbc.co.uk. Перевірено 17 січня, 2007; Transcript: Bruce Springsteen Inducts U2 into the Rock and Roll Hall of Fame u2station.com. Перевірено 17 січня, 2007
  68. ↑ «Журналісти вгадали назву нового альбому U2». Лента.ru. 14 серпня 2008 року. Архів оригіналу за 2011-08-28. Процитовано 2010-08-12. 
  69. ↑ «U2 відклали випуск альбому на 2009 рік». Лента.ru. 4 вересня 2008 року. Архів оригіналу за 2011-08-28. Процитовано 2010-08-12. 
  70. ↑ U2.com 'No Line on the Horizon' [1]
  71. ↑ 'Футболки та сувеніри з U2 в Росії'
  72. ↑ U2.::. Музика.::. артисти.::. MAXIMUM
  73. ↑ U2.com > U2 360° Tour
  74. ↑ U2 announce 2010 European dates — U2LOG.COM
  75. ↑ Відбулося. U2 нарешті приїжджають в Росію.|Всеросійський сайт шанувальників U2
  76. ↑ Новини @Mail.Ru: «U2» їдуть в Росію!
  77. ↑ Боно і Шевчук домовилися виступити разом за годину до концерту
  78. ↑ YouTube — U2 Bono and Yury Shevchuk live in Moscow (v.3.0)
  79. ↑ http://www.atu2.com/news/new-u2-album-in-2013-mercury-records-says.html
  80. ↑ Peake, Steve. «Top 10 U2 Songs of the '80s». About.com(англ.)укр.. Процитовано 28 березня 2013.  (англ.)
  81. ↑ Fricke, David. U2 Drops Bomb // Rolling Stone. — (30 грудня 2004) (964).
  82. ↑ Gulla, 2009, p. 64
  83. ↑ а б Hutchinson, John. U2's Leading Edge // Musician(англ.)укр.. — (Вересень 1986) (95) С. 33. Переглянуто: 28 березня 2013. (англ.)
  84. ↑ Maione, Marylinn. (12 лютого 2006). «Column: off the record..., vol. 6–201». atu2.com. Процитовано 28 березня 2013.  (англ.)
  85. ↑ Reynolds, 2006, p. 368
  86. ↑ Considine J.D. Review: War // Rolling Stone. — (20 січня 1983) (387).
  87. ↑ Gardner Elysa Review: Achtung Baby // Rolling Stone. — (9 січня 1992) (621). Переглянуто: 26 квітня 2010. (англ.)
  88. ↑ Pareles, Jon (28 April 1997). «Under A Golden Arch, Sincerely U2». The New York Times. Процитовано 18 June 2010.  (англ.)
  89. ↑ McCormick, 2006, p. 289
  90. ↑ Pareles, Jon (14 листопада 2004). «U2: The Catharsis in the Cathedral». The New York Times. Процитовано 28 березня 2013.  (англ.)
  91. ↑ McCormick, 2006, pp. 135, 139
  92. ↑ McGee, 2008, p. 98
  93. ↑ U2 – How to Dismantle an Atomic Bomb Review // Uncut(англ.)укр.. — (Грудень 2004) (91) С. 136. Переглянуто: 27 лютого 2013. (англ.)
  94. ↑ Plotz, David. (25 січня 2002). «The soaring nothingness of U2». Slate. Процитовано 28 березня 2013.  (англ.)
  95. ↑ McCormick, 2006, p. 113
  96. ↑ «Clash Star Strummer Dies». BBC News. 27 грудня 2002. Процитовано 28 березня 2013.  (англ.)
  97. ↑ NewOrderStory [DVD]. Warner Bros., 2005.
  98. ↑ Bono The Immortals – The Greatest Artists of All Time: Elvis Presley (15 квітня 2004).
  99. ↑ Werner, Jann. Bono – The Rolling Stone Interview (3 листопада 2005).
  100. ↑ McCormick, 2006, pp. 39, 113, 343
  101. ↑ Allison, Carrie. (20 червня 2005). «Snow Patrol Talks Opening For U2 and New Album». Процитовано 28 березня 2013.  (англ.)
  102. ↑ Gitlin, Lauren (10 серпня 2006). «Enter the Fray». Rolling Stone. 

Джерела [ред.]

  • Bayles, Martha (1994). Hole in Our Soul: Loss of Beauty and Meaning in American Popular Music. New York: Free Press. ISBN 0-02-901962-1. 
  • Chatterton, Mark (2001). U2: The Complete Encyclopedia. London: Firefly Publishing. ISBN 0-946719-41-1. 
  • de la Parra, Pimm Jal (2003). U2 Live: A Concert Documentary (вид. Updated). London: Omnibus Press. ISBN 0-7119-9198-7. 
  • Flanagan, Bill (1995). U2 at the End of the World. New York: Delacorte Press. ISBN 0-385-31154-0. 
  • Graham, Bill; van Oosten de Boer, Caroline (2004). U2: The Complete Guide to Their Music. London: Omnibus Press. ISBN 0-7119-9886-8. 
  • Gulla, Bob (2009). Guitar Gods: The 25 Players Who Made Rock History. Westport: Greenwood Press. ISBN 978-0-313-35806-7. 
  • McGee, Matt (2008). U2: A Diary. London: Omnibus Press. ISBN 978-1-84772-108-2. 
  • Reynolds, Simon (2006). Rip It Up and Start Again: Postpunk 1978–1984. New York: Penguin Books. ISBN 0-14-303672-6. 
  • Rolling Stone (1994). U2: The Ultimate Compendium of Interviews, Articles, Facts and Opinions from the Files of Rolling Stone. London: Sidgwick & Jackson. ISBN 0-283-06239-8. 
  • Stokes, Niall (1996). Into The Heart: The Stories Behind Every U2 Song. London: HarperCollins. ISBN 0-00-719668-7. 
  • U2 (2006). У McCormick, Neil. U2 by U2. London: HarperCollins. ISBN 0-00-719668-7. 
  • Wall, Mick (2005). Bono: Saint & Sinner. London: Andre Deutsch Publishers. ISBN 0-233-00123-9. 

Посилання [ред.]

U2
Студійні альбоми
Збірки і Міні-альбоми
Інші альбоми
Відео і фільми
Концертні тури
Пов'язане

Отримано з http://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=U2&oldid=12558088