Користувач:Pusf.smbd/Чернетка
Життєпис[ред. | ред. код]
Після закінчення середньої школи навчався в гірничопромисловому училищі, згодом працював гірничим майстром на шахті імені Карла Лібкнехта у Кривому Розі. Потім навчався на фізико-математичному факультеті Одеського державного університету.[1]
У 1935 році після закінчення Криворізького педагогічного інституту отримав направлення у Верблюзьку сільську школу (Новгородківський район, Кіровоградська область). Там працював вчителем фізики, а з 1937 став директором цієї школи. За роботу у 1939 році нагороджений медаллю «За трудову відзнаку».
15 березня 1939 року був мобілізований у Червону Армію. Брав участь у радянсько-фінській війні 1930 ― 1940 рр.
Участь у Другій світовій війні[ред. | ред. код]
Через початок Другої світової війни у червні 1941 року пішов на фронт, пізніше у 1943 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. Очолив командування 1180-го стрілецького полку (350-а стрілецька дивізія, 13-а армія, 1-й Український фронт).
Підійшли до одного дуже гарного міста. Воно стоїть на крутому березі широкої річки. І люди там, Аннушко, я впевнений, дуже хороші. Як вони настраждалися у неволі! Фашисти, звісно, так просто звідти не підуть. А як би хотілося, щоб таке красиве місто залишилось цілим. І взагалі хочеться, щоб земля наша була не в полум’ї, а у квітучих садах…— Скопенко у листі до дружини про Сандомир
Скопенко відзначився 29 липня 1944 року, при форсуванні річки Вісли. Під його керівництвом полк на підручних засобах переправився через річку в районі населеного пункту Лонжак (Польща). Потім, після артилерійської підготовки радянська армія почала наступати з флангів, здійснивши обхідний маневр зайшла у місто з тилу. Таким чином місто Сандомир було звільнене від німецьких військ і зосталося неушкодженим. Надалі це місце стало плацдармом для подальшого просування радянських військ.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року "за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистськими загарбниками" і виявлені при цьому "мужність і героїзм", підполковникові Скопенку Василю Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка»" (указ № 4589). 24 січня 1945 р. він отримав звання полковника.
27 січня 1945 Скопенко був смертельно поранений у бою під містом Бреслау (зараз Вроцлав, Польща). Помираючи в шпиталі, він заповів поховати його в Сандомирі: «Поховайте мене на березі Вісли, у Сандомирі. Це місто й люди стали мені близькими…»[1]
Поховання[ред. | ред. код]
У лютому 1945 року тіло Скопенка було перевезене до міста й поховане на площі Ринок. Міська влада вшанувала його пам'ять на спеціальній сесії. Поруч Опатовської Брами був встановлений пам'ятник. У 1990 році останки Скопенка перепоховали на військовому кладовищі радянських солдатів (поблизу вулиці Міцкевича), туди перенесли й пам'ятник[2].
Навчання[ред. | ред. код]
Протягом 1965—1969 рр. навчалася в Махачкалінському музичному училищі ім. Гасанова. Потім до 1974 навчалася у Ленінградській Державній консерваторії(тепер Санкт-Петербурзька ім. Миколи Римського-Корсакова) у факультеті хорового диригування. При ній же пройшла асистентуру-стажування у 1978 році.
Творча діяльність[ред. | ред. код]
Одразу після закінчення навчання Зайцева пішла на творчу роботу в Угорщині. З 1982 до 1988 року була художньою керівницею хору хлопчиків та юнаків «Дзвіночок» у Києві. Потім стала головною диригенткою юнацького хору при Муніципальній академічній чоловічій хоровій капелі ім. Л. Ревуцького. Під її орудою хор отримав звання Лауреата Міжнародних фестивалів мистецтв в Угорщині та багатьох країнах Європи, зокрема Угорщині, США, Росії та Ватикані.
Зайцева створила низку обробок та аранжувань для хору. У фондах Українського радіо зберігаються понад 50 записів у виконанні хору хлопчиків, а у США було випущено компакт-диск.
У 2001—2015 рр. була викладачкою Національної музичної академії України ім. П. Чайковського. З 2008 до 2010 року працювала художньою керівницею хору хлопчиків та юнаків диригентсько-хорового відділу КССМШ імені М. В. Лисенка.
Наразі Зайцева активно працює у складі Оргкомітету клубу хормейстерів «Тоніка» і є головою правління благодійного фонду «КАНТ».
Нагороди[ред. | ред. код]
- Диплом «Кращий диригент» в Угорщині(1994)
- Звання Заслуженої артистки України(1994)[1]
- Звання Народна артистка України(22 січня 2022)
- ↑ а б в факультет, Фізико-математичний. Фізико-математичний факультет - Василь Федорович Скопенко. КДПУ (uk-ua) . Процитовано 9 березня 2024.
- ↑ Jak władze Sandomierza wyprzedziły historię. Z prof. Tomaszem Panfilem rozmawia Piotr Mazurek, «W Sieci Historii» nr 8/2014, s. 78-79