Шахта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
У вибої шахти.

Ша́хта (нім. Schacht, англ. Mine) — промислове підприємство з видобування корисних копалин (вугілля, солей, руди тощо) підземним способом і відвантаження їх споживачам або на гірничозбагачувальну фабрику.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Традиційно шахтою називається підприємство з підземного видобутку кам'яного вугілля. Якщо підземним способом видобувається руда, шахту називають рудником.

Шахта має наземні споруди: копри, надшахтні будівлі, склади і систему підземних гірничих виробок, призначених для розробки родовища в межах шахтного поля.

Шахта — механізоване і автоматизоване підприємство, обладнане продуктивними машинами і механізмами для видобування і транспортування корисної копалини, проведення гірничих виробок, водовідливу і вентиляції. Термін служби шахт, що відпрацьовують потужні родовища, сягає понад 50—70 років.

Технологічна схема шахти – графічне зображення сукупності розкривних, підготовчих (транспортних і вентиляційних) та очисних виробок, засобів механізації й автоматизації основних виробничих процесів, що дозволяють при відповідній організації видобувати корисні копалини підземним способом. Включає схеми та способи розкриття і підготовки шахтного поля, системи розробки, схеми транспорту, вентиляції, водовідливу та енергопостачання.

Глибина окремих шахт з видобування золота й алмазів сягає 4 кілометрів.

У рівнинній місцевості розкриття здебільшого здійснюється вертикальними стволами, рідше — похилими, від яких на різних горизонтах (поверхах) проводяться квершлаги до зустрічі із покладом копалини. В гористій місцевості основні виробки, що використовуються для розкриття — штольні. Іноді ствол або штольню называють саме шахтою.

Категорії шахт – поділ шахт (копалень, рудників) за ступенем небезпеки (за метаном, раптовими викидами тощо). Див. газовий режим, Газовість шахт.

DeReMetallicaShaft.jpg

Історія[ред.ред. код]

До середини XX ст. під терміном “Ш." розумілася вертикальна або похила гірнича виробка, пройдена з поверхні Землі для розвідки або розкриття родовищ. В залежності від призначення розрізнювали такі різновиди Ш.: кунстшахта (обладнана водовідливними машинами – т.зв. водяна шахта), рихтшахта (розвідувальна), трейбшахта, фердершахта і цієхшахта (обладнані підіймальними машинами), форшахта (для входу і виходу гірників з Ш.). Прототипи Ш. уперше з'явилися в неоліті в VIII-VII тисячолітті до н.e. (Великобританія, Швеція та ін.). В Україні шахти та копальні з видобутку кременю відомі в епоху каменю-бронзи (VII-II тисячоліття до н.е.) на Донеччині (с.Широке), Рівненщині (с.Городок, с.Половля, с.Новомлин), Харківщині (м.Ізюм), Івано-Франківщині (с.Буківка) та в Чернівецькій області (с.Студениця). До XVII-XVIII ст. мережі гірн. виробок починають складатися в чіткі просторові системи, взаємопов'язані з технол. процесами виїмки, транспорту, провітрювання і водовідливу, близькими до сучасної Ш. У XVIII-XIX ст. глибини Ш. в Європі в середньому досягають 400-600 м, максимально 1000 м (кам’яновугільні копальні Камберленду, Великобританія).

Сучасність[ред.ред. код]

Сучасна Ш. являє собою взаємопов'язану виробничу систему підземного господарства і технологічного комплексу поверхні шахти. На початку XXI ст. глибина шахт сягає 3,5-4,5 км. (вугільні Ш. йдуть до відміток 1,3-1,5 км, рудні до 4,5 км). Вони забезпечують видобуток бл. 80% кам'яного і 10% бурого вугілля, бл. 30% руд металів і 15% нерудних корисних копалин. Найглибші шахти світу знаходяться в Індії (шахта «Чемпіон-Риф») та в ПАР: «Тау-Тона», «Вітватерсранд» (глибина понад 4,5 км).

В Україні найглибші шахти: «Шахтарська Глибока» (м.Шахтарськ) (глибина ствола 1446 м), «Батьківщина» (м.Кривий Ріг) (на 2010 р. – понад 1520 метра), «Гвардійська» (Кривий Ріг) (1430 м) «Прогрес» (м.Торез) (1340 м), ім. Скочинського (1200 м), ім. В. М. Бажанова (м.Макіївка) (1200 м), ім. Стаханова (1150 м).

В процесі підземної розробки виділяють три основні стадії гірничих робіт: розкриття, підготовка і експлуатація (очисна виїмка). Необхідною умовою здійснення гірничих робіт є відокремлення корисної копалини від масиву, яке виконується механічним і гідромеханічним (прохідницькі комбайни, струги) гідравлічним (гідромонітори), і буро-підривним (вибухівка) способами. Розкриття родовища за допомогою капітальних гірничих виробок забезпечує доступ до родовища з поверхні землі і можливість підготовки родовища (або його частини) до розробки. Розкриття родовища здійснюється вертикальними і похилими стволами (стовбурами), штольнями. Підготовка полягає в проведенні підготовчих виробок, що забезпечують доступ до очисних вибоїв, їх провітрювання, водовідлив, енергопостачання, транспорт корисної копалини, людей, устаткування, матеріалів і ін. Підготовка запасів корисної копалини починається відразу ж після розкривних робіт, а закінчується проведенням виробок, що дозволяють почати експлуатацію (очисні роботи).

Експлуатація – проведення робіт, що безпосередньо пов’язані з виїмкою корисної копалини, транспортуванням її гірничими виробками і відвантаження споживачам. Виїмку тонких пластів і пластів середньої потужності виконують відразу на повну товщину, а потужні пласти виймають пошарово.

Транспорт добутої корисної копалини на денну поверхню здійснюється конвеєрами, вагонетками, клітями, скіпами.

Найбільш поширена галузева класифікація систем підземної розробки корисних копалин: І.Системи роз¬робки без розділення на шари: суцільні за простяганням, за підняттям (падінням); стовпові – довгими стовпами, короткими стовпами, довгими стовпами за підняттям (падінням), щитові; камерні; комбіновані – камерно-стовпова, парними штреками, суцільна з елементами стовпової, стовпова з елементами суцільної. II. Системи розробки з розділенням на шари: горизонтальними шарами; похилими шарами; поперечно-похилими шарами; діагональними шарами; комбінована з гнучким перекриттям.

Підземний спосіб застосовується для добування корисних копалин, що залягають на великих глибинах, в густонаселених районах, а також при наявності цінних ландшафтів. Поряд з Ш., що використовують традиційні технології, існують гідрошахти, шахти для розробки нафтових родовищ. Мінімальні терміни існування Ш. 15-20 років (іноді – для золоторудних при невеликій потужності – 5-10 років). Макс. терміни – 100 років і більше (рідко). Найчастіше – 40-50 років. Після повної відробки запасів корисних копалин здійснюється ліквідація Ш. (порядок і умови їх проведення регламентуються спец. інструкцією).

У XX і XXI ст. старі шахти піддають музеєфікації. Найбільш відомі у Європі шахти-музеї – соляна шахта «Вєлічка» (Краків, Польща), Крейдяний рудник у Холмі, Золотодобувна шахта в Злотому Стоці (Польща), Стура-Коппарберг (Швейцарія), Шахти Раммельсберга (Німеччина), Неолітичний рудник кременю в Кшемьонках (Польща), Срібловидобувна шахта в м. Кутна Гора (Чехія) та ін.

Найбільші…[ред.ред. код]

Найглибші шахти світу знаходяться в Індії (шахта «Чемпіон-Риф») та в ПАР: «Тау-Тона», «Вітватерсранд» (глибина понад 4,5 км). Шахтарям доводиться працювати в екстремальних умовах. Спека доходить до 60 градусів, і на такій глибині постійно існує небезпека прориву води і вибухів. Але йдеться про видобування золота, і будь-яка небезпека не здається власникам рудників занадто великою. (Для порівняння: найглибші шахти на території України і Росії видобувають вугілля з глибини до 1200 метрів)

Найглибші шахти…

Найбільші шахти

Цікаво[ред.ред. код]

Історія гірництва, зокрема, окремих шахт, віддзеркалюється в їх назвах. Ось як описує походження назв шахт Георга Агріколи у своїй праці De Re Metallica (1556 р.):

Знайденим жилам, рівно як і шахтам або штольням, дають назви або за ім’ям першовідкривачів, як, наприклад, «Келерґанг» (“Вуглярський хід”) в Аннаберзі, відкритий одним вуглярем, або за власниками, як, наприклад “Ґейр” в Яхимові26, від прізвища Ґейрів, співвласників місцевих рудників, або за корисною копалиною, що добувається в них, як, наприклад, “Плейґанг” (“Свинцевий хід”) – за свинцем, що добувається тут і “Бісмутовий хід” в, Шнееберзі – за бісмутом. Або ж їх називають відображаючи ту обставину, яка привела до виявлення корисного родовища, як, наприклад, “Багата Галька” в Яхимові, яку оголив гірський потік. Частіше, однак, першовідкривачі називають рудні жили і особливо копальні за відомими іменами, як, наприклад, “Німецький кайзер”, “Аполлон”, “Янус”, або дають їм назви тварин, як, наприклад, “Лев”, “Ведмідь”, “Баран”, “Корова”, або неживих предметів, як, наприклад, “Срібна Скринька”, “Воловник”, або дають рудникам які-небудь інші назви, як, наприклад, “Пожирач дурнів”, або, нарешті, назва, вказує яку-небудь добру ознаку, як наприклад, “Божий дар”. Цей звичай давати ті або інші назви рудним жилам, шахтам, штольням існує з давніх часів, як про це пише Пліній: “Дивно, що в Іспанії досі зберігається копальні, закладені ще при Ганнібалі. Вони носять назви, які їм дали ще відкривачі цих родовищ. Одна з них, що давала Ганнібалу по триста фунтів срібла на день, до цього дня називається Бебело”.

Див. також[ред.ред. код]

Література:[ред.ред. код]

  1. Основи технології гірничих робіт / За. ред. К. Ф. Сапицького. — К.: ІСДО, 1993. — 196 с. ISBN 5-7763-1499-2
  2. Килячков А. П. Технология горного производства. — М.: Недра, 1985.
  3. Некрасовский Я. Э., Колоколов О. В. Основы технологии горного производства. — М.: Недра, 1981. — 200 с.

Посилання[ред.ред. код]