Мардук

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Мардук із своїм драконом мухушшу на вавилонській циліндричній печатці

Мардук — головний вавилонський бог. Спершу місцевий бог Вавилону, але пізніше «поглинув» деяких інших богів і перейняв їхні функції й зайняв місце, яке раніше займав в пантеоні Енліль. У Біблії згадується, як Меродах. Греки ототожнювали Мардука із Зевсом, римляни з Юпітером[1][2].

Міфологія[ред.ред. код]

Як часто траплялося в давнину, положення божества в язичницькому пантеоні залежало від політичного положення міста чи держави яким він був покровителем. Мардук відомий ще з шумерських часів, але тоді він був лише другорядним божеством. Але з піднесенням Вавілону за Хамурапі висунуло Мардука на перший план і дозволило врешті-решт стати верховним богом вавилонського пантеону. Він відтіснив Ану (бога неба) та Енліля (бога землі) в міфології і зайняв місце обох великих богів. В пізніший період до його імені Мардук додавався титул Бел, що означає Господь. В дидактичній поемі «Енум еліш» («Коли зверху») — йому відведено роль бога-творця. В нововавилонський час за Навуходоносора Мардук відтіснив багатьох інших богів зі сфер їх впливу, і вони перетворилися лише на різні втілення його особистості. Він став універсальним богом до якого зверталися в найрізноманітніших справах. Мардук вважався прихильним до людей богом, зцілював хворих та знімав закляття з зачарованих. Письмові джерела повідомляють про мудрість Мардука, про його мистецтво лікування і заклинальну силу; бога називають «суддею богів», «владикою богів» і навіть «батьком богів».

Згідно з міфами Мардук вважався сином Еа (Енкі) і Домкіни (Дамгальнуни). Дружиною Мардука вважалася богиня Царпаніт, яка виступала також як загальна помічниця та захисниця. Оскільки Мардук був верховним богом то в його розпорядженні був великий почет, що за зразком царського двору складався з міністрів, наглядачів, вартових, слуг, чашників, цирульників, пекарів та багатьох інших. Царпаніт також мала чисельну челядь. Власне усі скільки небудь значні боги мали цілий штат прислужників з числа нижчих божеств.

Сином та довіреним Мардука був Набу чиє значення зростало разом з батьком. Набу був богом писців і покровителем мудрості та наук. Він також був писарем Мардука й писав для нього таблиці долей завдяки чому користувався не аби яким впливом.

Міфи розповідають про перемогу Мардука над військом Тіамат, що утілює світовий хаос. Бог, озброєний луком, палицею, мережею і у супроводі чотирьох небесних вітрів і семи бурь, створених їм для боротьби з одинадцятьма чудовиськами Тіамат, вступив в бій. У роззявлену лягти Тіамат він вгнав «злий вітер», і та не змогла закрити її. Мардук тут же докінчив Тіамат стрілою, розправився з її свитою і відняв у убитого ним чудовиська Кингу (чоловіка Тіамат), таблиці доль, які дали йому світове панування. Далі Мардук почав творити мир: він розітнув тіло Тіамат на дві частини; з нижньої зробив землю, з верхньої — небо. Причому бог замкнув небо на засув, приставив варту, щоб вода не могла просочитися вниз на землю. Він визначив володіння богів і шляхи небесних світил, по його плану боги створили людину і в подяку побудували йому «небесний Вавілон».

Атрибути Мардука[ред.ред. код]

Символами Мардука були мотика, лопата, сокира і дракон мушхушшу з тілом і головою як у змії, з передніми лапами як в лева, а задніми як у птаха і з скорпіоновим жалом у хвості, а частини тіла самого бога порівнювалися з різними тваринами і рослинами: «його головні нутрощі — леви; його малі нутрощі — собаки; його спинний хребет — кедр; його пальці — очерет; його череп — срібло; виявлення його сім'ї — золото».

Числом символом Мардука була 10, що свідчить про його колишнє другорядне значення оскільки система означень спиралася на 60-ову систему лічби, де найбільшими числами означалися найшанованіші боги давнини.

Зазвичай Мардук зображувався з символами влади в руках — кільцем та жезлом.

Мардук у Біблії[ред.ред. код]

У Біблії згадується що Навуходоносор забрав як здобич священний посуд з Єрусалимського храму присвяченого Єгові і «відправив їх до краю вавилонського, до дому свого бога, а посуд відправив до скарбничного дому свого бога» Мардука, якого євреї називали Меродах[3]. Було знайдено вавилонський напис, в якому цар Навуходоносор говорить про храм Мардука: «Я наповнив його сріблом та золотом і дорогоцінним камінням… і помістив там скарбничий дім мого царства». Згодом були написані пророчі слова про помсту Єгови: «Здобутий уже Вавилон, засоромлений Бел, зламаний Меродах, боввани його посоромлені, порозбивані всі його божища!»[4] Як результат, Вавилонія була завойована мідо-персами 539 року до н. е. на чолі з Киром Великим та приєднана до новоутвореної мідо-перської імперії.[5]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Людство в пошуках Бога, 2001, стор. 45.
  2. The Dawn of Civilization and Life in the Ancient East 1940, автори R. M. Engberg та F. C. Cole, стор. 230—232
  3. Даниїла 1:2
  4. Єремі 50:2, переклад Огієнка
  5. Microsoft ® Encarta ® 2006.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Эвелин Кленгель-Брандт «Путешествие в древний Вавилон», издательство «Наука», главная редакция восточной литературы, Москва, 1979