Мегалодон

Мегалодон, кархародон мегалодон (лат. Carcharodon megalodon) — найбільша акула всіх часів. Стародавня акула, імовірно, була схожа на споріднену їй білу акулу (лат. Carcharodon carcharias). Відома завдяки великій кількості величезних зубів (до 15 см в довжину), знайдених в океанах і гірських пластах світу і багато в чому схожих на зуби великої білої акули. Назва акули походить від двох слів грец. μεγας — великий та грец. οδους — зуб. На початку 20-го століття були зроблені оцінки, за якими монструозна риба могла сягати довжини до 100 футів (близько 30 м). Сучасні, більш обережні оцінки дають змогу припустити, що мегалодон за лінійними розмірами був приблизно вдвічі більший за білу акулу. Стан та обставини знаходження деяких зубів свідчать про відносно недавній час існування цього виду, дехто на цих підставах навіть припускає, що мегалодон існує і досі. Втім окрім непрямого висновку по зубах жодних інших свідчень про те, що акула й зараз живе десь в океані немає.

Порівняльні розміри мегалодона (сірий і червоний), китової акули (фіолетовий), великої білої акули (зелений) і людини (синій) в масштабі.

Зуб мегалодона з дна океану

Час існування

Криптозоологи стверджують, що ця тварина могла зберегтися дотепер. Майже всі, хто досліджував можливість існування величезного мегалодона, розуміють, що, якщо він і вимер, в геологічному масштабі часу це трапилося зовсім нещодавно. Істота жила 50 млн років тому, але науково доведено, що жив він і в пізньому голоцені або ранньому плейстоцені, тобто, всього 10 000 років тому. Дуже великі тварини теоретично можуть залишатися прихованими від сучасної науки, особливо в недосліджених океанічних глибинах нашої планети. Так, відома латимерія (кістепера риба), що жила понад 75 млн років тому, вважалася вимерлою і була випадково виловлена в XIX столітті.

За іншою версією^{[Джерело?]}, вік зубів мегалодона, визначений у 10 000 років є помилковим. Ці акули вимерли приблизно 2 млн років тому. Найдовше за все вони затрималися в Південній Півкулі. Вони були мисливцями на примітивних китів, особливе цетотеріїв (дрібні стародавні вусаті кити). Його жертви населяли мілководні теплі шельфові моря. Під час похолодання клімату в пліоцені льодовики «зв'язали» величезні водні маси і багато шельфових морів зникли. Карта океанських течій змінилася. Океани стали прохолоднішими. Кити змогли вижити, сховавшись в багатих планктоном холодних водах. Для мегалодонів це виявилося смертним вироком. Свою роль могли відіграти і косатки, що з'явилися тоді ж, поїдаючі памолодь мегалодонів.

У книзі Девіда Стеда «Акули й скати австралійських морів» наводиться факт зустрічі в 1918 році з мегалодоном ловців омарів Порт-Стефанса (рос.):

Див. також

• Криптозоологія
• Архітевтіс

Література

1. Klimley, Peter; Ainley, David. «Great White Sharks: The Biology of Carcharodon carcharias» — Academic Press, 1996 ISBN 0-12-415031-4.
2. Arnold, Caroline. «Giant Shark: Megalodon, Prehistoric Super Predator» — Houghton Mifflin, 2000. ISBN 978-0-395-91419-9.
3. Bruner, John. «The Megatooth shark» — FLMNH. 16/I/2008.
4. Renz, Mark. «Megalodon: Hunting the Hunter» — PaleoPress, 2002. ISBN 0-9719477-0-8.

Посилання

• Зуб Кархародона знайдено у Івано-Франківську (укр.)
• Допотопні акули на сайті ВВС
• Зкам'янілості Carcharodon Megalodon San Diego Natural History Museum
• Мегалодон на сайті ВВС
• Реконструкція щелепи мегалодона в South Carolina State Museum
• Реконструкція щелепи мегалодона, виконана Vito Bertucci

Відео

• Колись в Чессапікській затоці Discovery Channel