Атакама

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пустеля Атакама

Атакама — посушливе плато в Південній Америці, охоплює 1000 км смугу землі на тихоокеанському узбережжі Південної Америки, на захід від Анд. Пустеля Атакама, за даними НАСА, Національного географічного товариства, та багатьох інших джерел є найсухішою пустелею у світі через дощовий сутінок з підвітряної сторони чилійського прибережного хребта, а також інверсії температури як результат впливу холодної Перуанської течії. Атакама займає 105 000 км² території на півночі Чилі, в основному складається з соляних басейнів, піску та потоків кислої лави в напрямку Анд. Пересічна річна температура змінюється з півночі на південь від +20 до +15°; влітку — від +23 до +20°, зимою — від +16 до +12°.

Найсухіша пустеля[ред.ред. код]

Атакама — найсухіша пустеля на Землі, по суті безплідна, оскільки заблокована від вологи з обох сторін Андами та Чилійським прибережним хребтом. Прибережна інверсія температури, створена холодною Перуанською течією та субтропічним антициклоном відіграє головну роль в збережені посушливого клімату Атаками. Середня кількість опадів в чилійському регіоні Антофагаста становить всього 1 мм на рік. Деякі метеостанції Атаками взагалі не фіксували жодної краплі дощу. Факти свідчать, що в деяких районах пустелі, можливо, не випадали дощі з 1570 по 1971. Пустеля настільки посушлива, що гори, висота яких становить 6885 м повністю вільні від льодовиків, а в південній частині з 25 ° до 27 ° пд.ш. можливо не покривалась льодовиком протягом усього четвертинного періоду, хоча багаторічна мерзлота спускається до висоти 4400 м а суцільний шар мерзлоти починається з 5 600 м. Дослідження, проведені групою британських вчених, припускають, що деякі русла річок були сухими протягом 120 000 років[1].

Деякі частини Атаками отримують морський туман, який місцеві мешканці називають каманчака (camanchaca), забезпечуючи достатню кількість вологи для синьо-зелених водоростей, лишайників, та деяких видів кактусів. За 100 км на захід від міста Антагофаста, на висоті 3000 м над рівнем моря характеристики ґрунту порівняні з пробами, взятими на Марсі. Завдяки своєму неземному зовнішньому вигляду, пустелю Атакаму часто використовують в якості місця для зйомок фільмів з пейзажами Марсу, найвідомішим з яких є «Космічна одіссея: подорож до планет».

У 2003 році в журналі «Наука» команда дослідників опублікувала доповідь під назвою «В пустелі Атакама, Чилі, ґрунти подібні до аналогічних з Марсу, та межа посушливості мікробного життя», в якій вони продублювали тести, виконані космічними апаратами Вікінг-1 та Вікінг-2 на Марсі, взявши проби для аналізу на наявність життя. Слідів життєдіяльності мікроорганізмів в пустелі Атакама виявити не вдалося. В цьому відношенні територія є унікальною на Землі, і в наш час[Коли?] використовується НАСА для перевірки космічних апаратів для майбутніх досліджень Марсу.

Людська діяльність[ред.ред. код]

Атакама малонаселена, більшість населених пунктів розташовані вздовж узбережжя Тихого океану. Так на узбережжі на кордоні пустелі знаходяться великі чилійскі порти — Аріка и Ікіке. У внутрішніх районах пустелі, оазиси та деякі долини були заселені протягом тисячоліть, ставши місцем найрозвинутіших доколумбових культур, розташованих у Чилі. Ці оазиси мають незначне населення та рівень міського розвитку, а з початком 20-го століття, зіткнулись з проблемами забезпечення водними ресурсами, необхідних для прибережних міст і гірничодобувної промисловості.

Прибережні міста виникли в 16, 17, та 18 століттях під час існування Іспанської імперії. Це були торгові порти, які займались відправкою срібла, видобутого в Потосі та інших шахтарських містечках. Під час 19 століття Атакамі перебувала під контролем Болівії, Чилі та Перу і невдовзі стала зоною конфлікту через відкриття родовищ нітрату натрію та невизначені кордони. Після Тихоокеанської війни, в якій Чилі зуміла анексувати більшість пустелі, міста вздовж узбережжя перетворились на міжнародні порти, і багато чилійських робітників переселилися туди. Зі стрімким розвитком видобутку селітри та гуано в 19 столітті населення швидко зросло, в основному за рахунок еміграції з центральної частини Чилі. В 20 столітті видобуток нітратів значно знизився, і значна частина чоловічого населення пустелі стала значною проблемою для чилійської держави. Серед робітників поширювались комуністичні та анархічні ідеї, в усьому регіоні розгорнулися протести.

В оазисі, посеред пустелі, на висоті 2000 метрів над рівнем моря розташоване поселення Сан-Педро-де-Атакама. В поселені збереглась церква, збудована іспанцями в 1577 році. В до іспанський період, ще до виникнення імперії інків, надзвичайно посушливі внутрішні області були заселені, головним чином племенами атакаменьйо. Плем'я відоме будівництвом фортифікаційних споруд, відомих під назвою пукара, один з яких добре видно за кілька кілометрів від Сан-Педро-де-Атакама.

Пустеля Атакама знову стала джерелом багатства починаючи з 1950-х завдяки добуванню міді. В Атакамі розташовані мідні рудники Ескондіда та Чукікамата.

Через Атакаму проходить Панамериканське шосе.

Покинуті міста[ред.ред. код]

Пустеля має багаті родовища міді та інших корисних копалин, а також найбільші у світі запаси натрієвої селітри, яка видобувалась у великих масштабах до початку 1940 року. Намагання взяти під контроль величезні поклади натрієвої селітри, розташовані в пустелі, призвела до конфлікту Чилі та Болівії в другій половині 19 століття.

Зараз пустеля нараховує близько 170 покинутих шахтарських міст з видобутку селітри, майже всі з них були закриті через кілька десятиліть після винаходу виробництва синтетичних нітратів у Німеччині на рубежі 20-го століття. Найбільші з них Чакабуко, Гумберстоун, Санта Лаура, Педро де Вальдівія, Пуелма та Марія Єлена.

Аварія на шахті в пустелі Атакама[ред.ред. код]

5 серпня 2010 року 33 гірника (32 з Чилі і 1 з Болівії) у віці від 19 до 63 років, опинилися в пастці шахти Сан-Хосе з видобутку міді та золота на глибині 700 метрів. Шахта Сан-Хосе розташована в пустелі Атакама. Пробуривши вертикальну свердловину шириною 7,5 см, на сімнадцятий день після аварії був встановлений контакт з шахтарями, які опинились в підземному полоні. Через цей отвір шахтарі отримували продовольство та інші необхідні їм предмети.

12 жовтня 2010 року, приблизно в 23:30 рятувальна капсула підняла на поверхню першого шахтаря. Всі 33 шахтарі були врятовані протягом 21 години з моменту підняття першого шахтаря на поверхню. В результаті аварії людям довелося перебувати під землею протягом рекордних 70 днів[2].

Астрономічні обсерваторії[ред.ред. код]

Через значну висоту над рівнем моря, практично відсутню хмарність, сухе повітря, низький рівень світлового забруднення та радіоперешкод (завдяки великій віддаленості міст один від одного), пустеля є одним з найкращих місць у світі для проведення астрономічних спостережень. Європейська південна обсерваторія управляє двома своїми основними обсерваторіями в Атакамі:

У наш час в пустелі Атакама здійснюється будівництво радіоастрономічного телескопа ALMA для обсерваторії Llano de Chajnantor — найбільший і найдорожчий наземний астрономічний проект на сьогоднішній день. ALMA є продуктом міжнародного партнерства між Європою, Північною Америкою, Східною Азією та Республікою Чилі[3]..

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]