Мито

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Мито — непрямий податок, різновид митних платежів, який накладається на товари, що переміщуються через митний кордон, тобто ввіз/вивіз чи транзит і який включається до ціни товарів та сплачується за рахунок кінцевого споживача.

Ми́то (істор.) — особлива платня (податок), який сплачували грішми за перевезення товарів, прогін худоби через державні кордони або внутрішні митні застави.

Мито слід відрізняти від державного мита — грошової суми, що стягується в судових і арбітражних органах, нотаріальних конторах, органах МЗС, МВС, міських, сільських, селищних радах та інших уповноважених на те органах за вчиненням ними дій з об'єктами нерухомого майна і видачу документів, що мають юридичне значення.

Історія[ред.ред. код]

т 1667 р., Митний тариф 1724, 1757, 1850, 1903 рр. тощо; Митний статут 1910 р. та ін.). [1]

Богдан Хмельницький, впорядковуючи митні справи молодої козацької держави, універсалом від 28.4.1654 доручив О. Астаматію організувати митні кордони України. За вивіз товарів з Гетьманщини до Московії стягувалось мито у вигляді евекти, а за ввіз з Московського царства - у вигляді індукти. В 1754 митні податки (індукту і евекту), які стягував гетьманський уряд, були скасовані. В роки існування УРСР митна політика була повністю підпорядкована митним органам СРСР.

З утворенням СРСР відповідно до стандартної схеми федеративного устрою зовнішні відносини і митна справа перейшли під керівництво загальносоюзних органів. Першим нормативним актом радянської влади у сфері митних відносин була Постанова РНК РСФСР 1917 р. «Про порядок видачі дозволу на ввіз і вивіз товарів», яка закріплювала підпорядкованість митних органів і їх функціональні обов'язки, а також порядок ввозу і вивозу товарів. У 1922 р. при Раднаркомі РРФСР було засновано Митно-тарифний комітет, до функцій якого відносились складання і зміна товарних списків, вирішення питань щодо застосування тарифів, висновки по проектах законів, торговельних договорів, конвенцій тощо, які мають відношення до митної справи. На початку 1922 р. був виданий Декрет ВЦВК «Про зовнішню торгівлю», яким визначалися суб'єкти господарювання, що одержували право виходу на зовнішні ринки. Усього за існування СРСР було прийнято п'ять Митних тарифів (1922, 1926, 1930, 1961, 1991 рр.), три Митних кодекси (1928, 1964 і 1991 рр.) і Митний статут СРСР (1924 р.). У період 1986—1991 рр. митна система була виділена в окрему галузь державного управління, проте її функції залишалися незмінними і полягали, головним чином, у контролі за збереженням монополії держави на зовнішню торгівлю.

Весь наступний період (до прийняття Закону України «Про митну справу в Україні») митна справа залишалась прерогативою загальносоюзного Міністерства зовнішньої торгівлі СРСР, у складі якого було Головне митне управління. [1]

Сьогодні митна справа в Україні регулюється Митним кодексом України (затверджений Верховною Радою України 11 липня 2002, введений в дію з 1 січня 2004), Законом України «Про єдиний митний тариф» (затверджений Верховною Радою України 5 лютого 1992), а також іншими законодавчими актами України, міжнародними договорами.

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Див. докладніше: Історія розвитку митної справи в Україні

Див. також[ред.ред. код]

Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.