Київська Русь
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Ки́ївська Русь (старосл. Рѹсь а Кыѥвьска Рѹсь; 9 століття — 1240) — середньовічна монархічна держава династії Рюриковичів у Східній Європі з центром у місті Києві. У середньовічних джерелах її називали Русь або Руська земля. Термін «Київська Русь» впровадив до наукового обігу Карамзін Микола Михайлович.
В часи свого найбільшого розквіту на початку 12 століття сягала від Карпат до Волги та від Чорного до Балтійського морів.
Сприятливі географічні умови (добрий клімат, родючий чорнозем, перехрестя важливих сухопутних та водних шляхів, врешті, доступ до двох морів) були підставою її розвитку, а з другого боку, близьке сусідство з азійськими степами, звідки раз-у-раз наступали кочові орди, були однією з причин її занепаду.
Зміст |
[ред.] Історія
[ред.] Утворення
Постання Р. д. ще й досі не має одностайного відображення у працях істориків. Найстаріша, йорданська теорія постання Р. д. опирається на. дослівну інтерпретацію «Повісти временних літ» та на деякі лінґвістичні досліди і твердить, що засновниками Р. д. були варязькі дружинники, які на чолі з своїми князями прибули спершу до Новгорода В., а звідти поширили своє панування на Київ. землю. Між прихильниками норманської теорії (Г. З. Баєр, Г. Ф. Міллер, А. Шлецер, М. Карамзін, С. Соловйов, М. Поґодін, А. Кунік та ін.) і її противниками (М. Ломоносов, С. Ґедеонов, В. Васильєвський, Д. Іловайський та ін.) розгорнулася завзята полеміка, яка чимало захитала основні тези норманської теорії. Укр. історіографія, почавши від М. Максимовича (далі М. Костомаров, В. Антонович, М. Грушевський, Д. Багалій, Д. Дорошенко, М. Чубатий та ін.), відкидає вирішальну ролю норманів у заснуванні Р. д., не заперечуючи проте певного впливу їх на держ. будівництво. Сучасна сов. історіографія рішуче заперечує норманську теорію, вважаючи її за антинаук. і «буржуазну». Але в різних модифікаціях вона й досі знаходить у зах. наук. світі поважних прихильників. (Див. Норманська теорія, а також Русь).
За літописним переказом князь Кий разом з братами Щеком і Хоривом та сестрою Либіддю заснував Київ - майбутню столицю східнослов'янської держави та сучасної України. У середньовічних джерелах Київську Русь називали Руссю або Руською землею. Давньоруська держава постала внаслідок об’єднання розрізнених східнослов'янських племен у племінні союзи та племінні княжіння навколо території Середньої Наддніпрянщини (Русі у вузькому або етнічному значенні) та Великого Новгорода. Виникнення Київської Русі традиційно пов'язують з формуванням у середині IX ст. Київського князівства і з об'єднанням князем Олегом північних та південних східнослов’янських земель. Поширення влади київських князів на нові території, формування системи адміністрації, судочинства і збирання данини розгорнулися у часи князювання Ігоря (912-945), Ольги (945-964†969) та Святослава (964-972).
[ред.] Період розквіту
Велике значення у розвитку Р. д. мало прийняття християнства Володимиром В. бл. 988. Нова релігія не тільки спричинилася до піднесення культури населення, але також здобула Русі належне місце серед евр. держав. Другим важливим чинником у держ. будівництві Р. д. була розпочата за Ярослава Мудрого кодифікація права (впроваджено перше руське зведення норм світського права «Руська Правда»), що пізніше знайшла остаточне оформлення у «Руській Правді» (див. ЕУ 1, 411-19 стор.). Таким чином, за князів Володимира Святославича (978—1015) та Ярослава Мудрого (1019—1054) Київська Русь трансформувалася в одноосібну ранньофеодальну монархію на основі християнської віри візантійського обряду.
[ред.] Період міжусобиць і роздробленості
По смерті Ярослава в Київській Русі розгорнулася міжусобна боротьба за великокняжий престол. Сильну центральну владу на короткий час відновили онук Ярослава Мудрого князь Володимир Мономах (1113—1125) та його син князь Мстислав (1125—1132). З середини XII ст. у державі Київська Русь розпочалася доба удільної роздробленості та відцентрових процесів, які набули значного поширення. Одноосібна монархія перетворилася на колективний сюзеренітет роду рюриковичів. У другій половині XII — на початку XIII ст. Київська Русь складалася з низки самостійних державних утворень, земель-князівств.
Ярослав Мудрий, вмираючи, поділив Р. д. поміж своїх синів, передавши зверхню владу найстаршому з них і передбачаючи т. зв. сеньйоральне (старшинне) спадкоємство київ. престола. Але поділ Р. д. викликав тривалі княжі усобиці, що разом з нападами половців спричинилися до занепаду могутности Руси. Любецький з'їзд укр. князів (1097) перетворив Р. д. на своєрідну федерацію князівств, ввівши, замість сеньйорату, засаду вотчинности (дідичности). У межах Р. д. створилися фактично незалежні князівства: Київ., Чернігіво-Сіверське, Переяславське, Володимирське (Волинське), Гал., Турово-Пинське, Полоцьке, Суздальське та Новгородське. Але попри цей поділ Київ залишився аж до нападу татар у 1240 гол. політ., екон., церк. і культ. центром Р. д. й далі уважався «матір'ю руських городів». Об'єднуючими чинниками Руси були: спільна династія Рюриковичів, однакові форми політ. устрою князівства, право, релігія й церква, врешті, літ. мова, що великою мірою нівелювало й послаблювало ті відосередні сили, які випливали з різниць розмовних мав, побуту та екон. умов поодиноких частий Р. д.
[ред.] Монголо-татарська навала і занепад Київської Русі
В 1223 дружини київського, чернігівського, галицького та волинського князівств, які виступили спільно з половцями, зазнали нищівної поразки у битві на р. Калці з передовими загонами монголо-татарського війська на чолі з Джебе та Субедеєм. Після навали полчищ монгольського хана Батия у 1237—1241 рр. Київська Русь припинила існування. Більшість руських земель опинилася у васальній залежності від держави монголо-татарських завойовників — Золотої Орди.
[ред.] Зовнішні відносини
Київська Русь існувала за бесперервної боротьби зі степовими кочівниками (печенігами, торками, половцями). Для організації відсічі кочівникам збиралися з'їзди князів (Любецький з'їзд 1097 р., Долобський з'їзд 1103 р. та інші). Значну роль у становленні Київської Русі відіграв візантійський вплив (церковний, соціокультурний, політичний) та торговельні відносини з Візантійською імперією. Дві поїздки до Константинополя здійснила княгиня Ольга. Під час однієї з них вона прийняла хрещення від константинопольського патріарха. На міжнародній арені Київська Русь заявила про себе походами на Візантію київських князів Аскольда (860), Олега (907), Ігоря (941, 943), Святослава (969—971), Володимира (989), Ярослава (1043), спрямованими на захист торговельних інтересів На руських землях поширилася церковно-богословська література (проповіді, повчання, житія святих тощо), перекладна грецька богословська література, а також літописи з мініатюрами. В XI ст. з'явилися ізборники — рукописні книги зі світськими текстами та повчаннями. Під час князювання Володимира Святославича викарбувано перші давньоруські золоті та срібні монети — златники та срібники. Значно поширилась писемність. За доби Ярослава Мудрого відкрито школи для духівництва, перекладачів та переписувачів, створено першу рукописну бібліотеку при Софійському соборі в Києві.
[ред.] Державний устрій
Р. д. була монархією. На чолі її стояв В. князь. В його руках була зосереджена найвища законодавча, виконавча, суд. і військ. влада. Дорадчим органом кн. була боярська рада. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча, зборів вільних горожан, які часто не погоджувалися з княжими директивами. Виконавчими службовцями, що діяли від імені кн., були намісники, посадники, воєводи, тисяцькі, тіуни, митники та ін.
[ред.] Економічне життя
Гол. зайняттям населення Р. д. було хліборобство, при чому в півд. її частинах (у степ. і лісостеп. смугах) воно мало форми орного, у півн.-ліс. смузі — підсічного (вирубного) рільництва. Також були розвинені скотарство, мисливство, рибальство та бджільництво; на високому ступені розвитку стояло ремесло, що постачало металеві знаряддя, кераміку й скло, зброю, ювелірні вироби, тощо. Важливим джерелом прибутку Р. д. була торгівля, яка використовувала міжнар. водний «шлях з варяг у греки», а також сухопутні шляхи зі Сходу на Зах. Розвиток ремесла і торгівлі, адміністративні та оборонні потреби сприяли утворенню нових та зростанню старих городів і міст.
[ред.] Соціальне життя
Основну верству населення Р. д. становили вільні селяни-смерди й напіввільні закупи, які змушені були відробляти свої борги, але не втрачали громадських прав; позбавлені тих прав були раби, холопи (челядь), яких в Р. д. було небагато. Міщани займалися гол. торгівлею і ремісництвом. Упривілейовану вищу верству населення творили бояри, звич. власники більших зем. маєтків, і княжа дружина.
[ред.] Культура
Культуру Київської Русі слід розглядати в контексті матеріальних та духовних досягнень того часу. До матеріальної культури цієї доби можна віднести досягнення в галузі ремесел, архітектури, живопису тощо. До духовної — досягнення в галузях науки, літератури, усної народної творчості, музики, театру та інші.
[ред.] Національне питання
Справа нац. приналежности населення в Р. д. була і є досі контроверсійною темою сх.-евр. істориків. Дискусію на цю тему розпочав рос. історик М. Поґодін, який гадав, що первісним населенням теперішньої України були великороси, які під натиском татар виеміґрували на півн., а на їхнє місце згодом прийшли «від Карп. гір» українці. Погляди Поґодіна розвинув філолог О. Соболевський. Ця теорія викликала заперечення укр. вчених (М. Максимович, М. Дашкевич, П. Житецький, А. Кримський та ін.). М. Грушевський своєю ст. «Звичайна схема ,русскої’ історії й справа раціонального укладу історії сх. слов'янства» (1904) й капітальним твором «Історія України-Руси» довів, що українці є автохтонами на своїй землі, що продовженням Р. д. була Гал.-Волинська держава і що рос. історія починається не з Києва, але з Володимира над Клязьмою у 12 ст. Схему Грушевського, яка була прийнята укр. історіографією, визнали й деякі рос. вчені (О. Прєсняков, М. Любавський та н.). Тому що схема не відповідала політ. планам сов. керівництва, за директивою ком. партії сов. історики створили у 1930-их pp. нову схему історії Сх. Європи, підставою якої є теза, що творцем Р. д. була, мовляв, «єдина древньоруська народність», з якої щойно пізніше, десь у 14 — 15 вв., відокремилися укр., рос. і білор. народи. Новітня укр. наука, спираючися й далі на схему М. Грушевського, розбудувала її в іст. (М. Чубатий, Н. Полонська-Василенко та ін.), археологічній (Я. Пастернак) та лінґвістичній (С. Смаль-Стоцький, Ю. Шевельов й ін.) площинах.
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства: В 10 томах / Головний pедактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989. (Докладніше див. ЕУ 1, стор. 408—426; ЕУ 2, стор. 1792—1793 і англомовна ЕУ, т. І, стор. 577—618; там же і докладна бібліографія).
- Грушевський М. Історія України-Руси. І — III тт. Л. 1898 — 99;
- Vernadsky G. Kievan Russia. Нью-Гавен 1951;
- Греков Б. Киевская Русь. П. 1953;
- Łowmiański Н. Zagadnienie roli normanów w genezie państw słowiańskich. В. 1957;
- Вопросы формирования русской народности и нации. М. — П. 1958;
- Paszkiewicz H. The Making of Russian Nation. Лондон 1963;
- Рыбаков Б. Древняя Русь. Сказания, былины, летописи. М. 1963;
- Полонська-Василснко Н. Дві концепції історії України і Росії. Мюнхен 1964;
- Чубатий М. Княжа Русь-Україна та виникнення трьох сх.-слов. націй. ЗНТШ, т. 178. Нью-Йорк — Париж 1964;
- Древнерусское государство и его международное значение. М. 1965;
- Пашуто В. Внешняя политика Древней Руси. М. 1968.
[ред.] Джерела інформації
 |
Стародавність ( — 300 по Р.Х) |
Палеоліт • Мезоліт • Неоліт • Трипільська культура • Кімерійці • Скіфи • Сармати • Античні міста Північного Причорномор'я |
 |
Раннє Середньовіччя (300—1240) |
Готи • Анти • Гуни • Венеди • Східні слов'яни • Хозарський каганат • Київська Русь • Половці • Князівство Феодоро • Херсонес |
 |
Пізнє Середньовіччя (1240—1569) |
Галицько-Волинське князівство • Київське князівство • Велике князівство Литовське • Королівство Польське • Золота Орда • Кримське ханство |
 |
Козаччина (1569 — 1775) |
Запорозька Січ • Річ Посполита • Хмельниччина • Гетьманщина • Коліївщина |
 |
Новий час (1775 — 1917) |
Російська імперія: Малоросія • Слобожанщина • Новоросія • Кубань Османська Імперія: Чортомлицька Січ • Олешківська Січ • Задунайська Січ Австро-Угорщина: Галичина • Буковина |
 |
Новітній час (1917 — 1991) |
Революція: УНР • Українська Держава • ЗУНР • Кубанська Народна Республіка СРСР : УРСР • Голодомор • Карпатська Україна |
 |
Сучасність (після 1991) |
Незалежна Україна • Помаранчева революція |
|
|
||
|
Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |
