Мала Русь
| Мала Русь | ||
|
|
||
|
Мала Русь. 1347.
|
||
|
|
||
|
Мала Русь. 17 ст.
|
||
|
|
||
|
|
||
|
Мала Русь. Після 1667.
|
||
|
|
||
|
Малоросія. 19 ст.
|
||
Мала Русь (калька з ср.-грец. Μικρὰ Ῥωσσία[1]), , згодом Малоросія, рідше Малорусія — назва, що з'явилася на початку XIV ст. у Візантії для визначення західноукраїнських земель (Галицько-Волинська держава) з церковно-адміністративного погляду.
Назви Мала і Велика Русь (Мала і Велика Россія) виникли задовго до того, як на землях сучасної Росії сформувалась єдина держава. Ці назви були придумані в канцелярії константинопольських патріархів. Київська Русь називалась в ромейських імперських документах грецькою мовою Μικρά ‘Ρωσσία (Мікра Россія, Мала Россія) і лише потім потрапила у слов'янські мови. Цікаво те, що назву Малоросса (Malorossa) знаходять у "Космографії" Аноніма з Равенни, який жив у VII ст.Коли, як вважається, ще не існувало ні етноніма малороси, ні назви Мала Русь чи Малоросія, виникнення яких відносять щонайменше до XVII ст.[2]
Виданий в Гейдельберзі в Германії "Русский этимологический словарь" Макса Фасмера датує першу згадку 1226 г., коли Київська Русь була не окраїною, а сердцем Русі Великої. Документи Константинопольскої патриархії використовували назву Мала Россія, щоб відрізнити від іншої руської периферії, яка називалась Μεγάλη ‘Ρωσσία (Мегалі Россіа, Велика Русь). В латинських джерелах Мала Россія, Russia Minor вперше зауважив дореволюційний руський славіст Володимир Іванович Ламанський в польській хроніці 1335 року.
В книзі І.А.Худякова «Великорусскія сказки», яка пройшла цензуру і була видана в Москві в 1860 році, автор під великоруськими територіями наводить Тобольськ[3], Казань[3], Москву[3], і с.Жолчин[3] Рязанської губернії і уїзду.
Зміст |
[ред.] Мала Русь
Галицька митрополія, створена 1303 року, охоплювала шість єпархій: галицьку, перемиську, володимирську, холмську, луцьку і турівську, які у візантійських джерелах отримали назву Мала Русь (грец. Μικρά Ρωσία — Мікра Росіа) на противагу Великій Русі (грец. Μεγάλη Ρωσία — Мегала Росіа), під якою з 1354 р. розумілася територія 19-ти єпархій під владою київського митрополита, в тей період седалище (резиденція) митрополита знаходилась в місті Володимирі на Волині з 1299 року, а кафедра руської церкви, в Києві, на Русі. Під впливом візантійської церковної термінології князь Юрій II Болеслав титулував себе dux totius Rusiae Minoris, хоча він і його попередники іменували себе Rex Russiae, Dux totius terrae Russiae, Dux et Dominus Russiae.
У XV—XVI ст. назва Мала Русь не зустрічається.
У хроніках і на географічних мапах майже до кінця XVII ст. західноукраїнські землі іменуються Русь (Rus'), Руська земля (пол. Ziemia Ruska) і Червона Русь (лат. Russia Rubra).
Після Переяславської угоди 1654 року цар московський змінив титул на Всея Великія і Малия Русі. Відтоді назва Мала Росія (Мала Русь) почала поширюватися в українському урядовому листуванні, хроніках і літературі. На географічних мапах України XVIII ст., виданих Російською Академією наук 1736-38, і в Російському атласі 1754 р. назва Мала Росія не зустрічається.
Утворена з Малої Русі назва Малоросія почала вживатися з XVIII ст., але стосувалася тільки Лівобережної України (Гетьманщини). Створені після ліквідації козацько-гетьманської держави 1781 р. три намісництва (губернії) — Чернігівське, Новгород-Сіверське і Київське, 1796 р. були об'єднані під назвою Малоросійська губернія (без Києва), що її 1802 р. поділено знову на дві губернії: Полтавську і Чернігівську. Назви Малоросія, малоросійський, малоросіяни вживалися стосовно всієї підросійської України тільки протягом XIX і поч. XX ст., хоча у наукових публікаціях була також поширена назва Україна. Назву Малоросія застосовували подекуди лише для Лівобережної України в межах Полтавської, Харківської і Чернігівської губерній. Після революції 1917 р. назви Малоросія і малоросійський вийшли із загального й офіційного вжитку.
[ред.] Малороси
Одна з перших згадок про малоросів міститься у листі православного київського митрополита Йова Борецького до московського царя Михайла Федоровича від 3 вересня 1624 pоку про допомогу в боротьбі з унією та Католицькою церквою. Митрополит обґрунтував ідею релігійної та кровної єдності обох частин Русі і вперше назвав українців-малоросіян молодшими братами, а московитів-великоросів — старшими, котрі, втім, створюють одну сім'ю[4]. Цей лист був написаний в умовах, коли українське духовенство з підвладних польському королеві земель, так само як і східні православні ієрархи, що мешкали на підвладних османському султанові землях, зверталися до московських царів за допомогою в справі поліпшення свого матеріального і фінансового становища[4].
[ред.] Примітки
- ↑ Малороссия — Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера
- ↑ Malorossa і малороси
- ↑ а б в г И.А.Худякова. Великорусскія сказки/ Изданіе К.Солдатенкова и Н.Щепкина, - Москва, Въ Тіпографія В.Грачева і Ко, - 1860, Ценсоръ А.Петровъ
- ↑ а б Горобець В.М. Українсько-російські контакти початку раннього Нового часу // Україна і Росія в історичній ретроспективі: нариси в 3-х томах / Інститут історії України НАН України. — Київ: Наукова думка, 2004. — Т.1.
[ред.] Література
- Грушевський М. Історія України—Руси. тт. VIII, IX, ч. 1—2. — К. 1907—1931.
- Огієнко І. Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001.
- Огієнко І. Українська церква: Нариси з історії Української Православної Церкви: У 2 т. — Т. l-2. — К.: Україна, 1993.
- Півторак Г. П. Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов: Міфи і правда про трьох братів слов’янських зі «спільної колиски» (електронний варіант монографії)
|
|||||||||||||
.svg){kind=small}
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
