Міст Мірабо (поезія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Міст Мірабо
Оригінал Le pont Mirabeau
Жанр вірш
Автор Гійом Аполлінер
Написаний 1912

Міст Мірабо (фр. Le pont Mirabeau) — вірш, який належить перу Гійома Аполлінера, написаний ним приблизно у 1912 році. Вірш увійшов до збірки «Алкоголі. Вірші 1898–1913». Тема його — кохання, що минає, спливає з життя героя.

Загальна характеристика[ред.ред. код]

Міст Мірабо для багатьох поколінь французів — символ вічної історії взаємин чоловіка і жінки, чимало зізнань у коханні чула ріка і котила свої хвилі далі. У невпинному русі ріки почуттів — запорука розвитку життя. Автор утверджує цінність внутрішніх переживань особистості, мінливих, але прекрасних. Душа ліричного героя цього твору ніби відділяється у своїй журбі від свого носія і летить за водою, а серце б'ється в унісон з усім світом:

Любов сплива як та вода бігуча
       Любов сплива
   Життя хода тягуча
Надія ж невгамовано жагуча

       Хай б'є годинник ніч настає
       Минають дні а я ще є[1]

Оригінальний текст (фр.)

L'amour s'en va comme cette eau courante
       L'amour s'en va
   Comme la vie est lente
Et comme l'Espérance est violente
 
     Vienne la nuit sonne l'heure
     Les jours s'en vont je demeure

Історія написання[ред.ред. код]

Не просто печальная
А скорбящая
Не просто скорбящая
А несчастная
Не просто несчастная
А страдающая
Не просто страдающая
А покинутая
Не просто покинутая
А сирая
Не просто сирая
А изгнанная
Не просто изгнанная
А мертвая
Не просто мертвая
А забытая

Переклад Михайла Яснова

Поезія присвячена Марі Лорансен, із якою поет познайомився 1907 року, їй було двадцять два роки, йому — двадцять сім. Марі — художниця, трохи писала вірші. А він тільки шукав свій шлях у літературі. Позаду лишилися нещасливе кохання до англійки Анні Плейден і виснажлива праця в столичних журналах. Гійом Аполлінер і Марі Лорансен любили одне одного протягом п'яти років — років, які, за словами митця, «можливо, були найважливішими» для нього. Однак їм не судилося бути разом усе життя. Сум розлуки втілений у вірші «Міст Мірабо», що увібрав у себе не тільки пам'ять про інших коханих Аполлінера, а й роздуми про саме життя, про плин часу, про те, що все минає в цьому світі. Марі Лорансен теж написала вірш з приводу розлуки з Аполлінером.[2].

Образна система[ред.ред. код]

У вірші «Міст Мірабо» поет пише про кохання, що минає. Тисячі закоханих стояли на мосту Мірабо і дивилися на плин Сени, та для кожної людини кохання неповторне, як неповторне воно для ліричного героя вірша Аполлінера. Сум від втраченої любові викликає в нього роздуми про час і про життя взагалі. Тому можна зазначити, що автор не обмежується темою кохання. У творі порушуються філософські проблеми: життя і смерті, тлінності і вічності, існування особистості. Одним із центральних є образ Сени, що невпинно котить свої хвилі. Це уособлення життя і часу, в якому, зрештою, все минає — і надії, і кохання, і розчарування. Категорія часу знаходить вираження і в інших образах твору — годинника, зміни дня й ночі.

Художні засоби[ред.ред. код]

Ліричний герой сприймає життя як поєднання різних начал, тому вірш побудований на антитезах, майстерно відтворених перекладачем:

« «журба і втіха крутнява шалена» [3].  »

,

« «вода бігуча — життя хода тягуча» [4].  »

,

« «любов сплива — надія ж невгамовно, жагуча» [5].  »

,

« «минають дні а я ще є» [6].  »

.

Основний художній прийом, який застосовує поет, — психологічний і синтаксичний паралелізм

« «Любов сплива як та вода бігуча...»[7].  »

. Почуття людини порівнюються з природними явищами (ріка, ніч, рух, день тощо).

Попри елегійну тональність вірша, твір не є песимістичним. Це підкреслюється у рефрені:

« Хай б'є годинник ніч настає

Минають дні а я ще є[8].

 »

Усе минає в цьому світі, та якщо залишається людина, якщо вона живе, то є й очікування нового дня і нових почуттів. На противагу швидкоплинному автор утверджує вічне — життя і цінність людського «я». Міст Мірабо — сталий образ, що не змінюється на відміну від інших, плинних образів цього вірша. Його можна сприймати і як символ кохання (бо це улюблене місце зустрічі закоханих у Парижі), однак він є ще й узагальненим символом вічного, нетлінного, непідвладного часу.

[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Гійом Аполлінер як чільна постать європейського авангардизму

Джерела[ред.ред. код]

  • Аполлинер Гийом «Собрание сочинений в 3 томах» Том 3

Несобранные рассказы. О художниках и писателях. Литературные портреты и зарисовки, М., Книговек, 2011 г.

  • О. М. Ніколенко, Ю. В. Бардакова Гійом Аполлінер Райнер Марія Рільке «Ранок», 2003. — 266 ст.
  • Наливайко Д. Статті «Панорама французької поезії від Аполлінера до Превера»
  • Стихи// Лившиц Б. От романтиков до сюрреалистов. Л.: Время, 1934, с.112-123.


Помилка цитування: Для наявного тега <ref> не знайдено відповідного тега <references/>