Лірика

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Лі́рика (грец. lyrikós — лірний; твір, виконаний під акомпанемент ліри) — один із трьох, поряд з епосом та драмою, родів художньої літератури та мистецтва, в якому у формі естетизованих переживань осмислюється сутність людського буття. У переносному значенні лірика може означати ліричний настрій або стиль (емоційно-забарвлений, хвилюючий, чутливий, схильний до вираження роздумів, почуттів, переживань).[1][2]

Ліризм[ред.ред. код]

У ліриці першорядне значення надається виражальним засобам, які формують інтимну атмосферу з витонченим емоційним станом, тобто — ліризм. До речі, ліризм притаманний і прозі (твори Василя Стефаника, Михайла Коцюбинського, Івана Липи, Юрія Яновського, Олександра Довженка та інші), драмі («Лісова пісня» Лесі Українки), зумовлюючи появу синкретичних жанрів, скажімо, вірша у прозі тощо.

Ліричні пісні та балади[ред.ред. код]

Оперуючи властивими їй зображально-виражальними засобами, лірика має свою якість, визначувану конкретним змістом певної доби та панівними у ній стильовими струменями, естетичними вподобаннями тощо і водночас — ментальною свідомістю кожного етнічного середовища. Принаймні, така риса, як ліризм, — одна з базових ознак української душі, що позначається на національній поезії та співу. Тематика ліричних українських народних пісень — це кохання щасливе і нерозділене, вірність, зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя. До ліричних пісень також відносять колискові, соціально-побутові, козацькі, чумацькі.

Естетичний віршовий твір[ред.ред. код]

Терміном лірика позначають також певний віршовий твір або сукупність творів, що відповідають високим естетичним критеріям, переважно невеликих за обсягом, але містких за полісемантичним змістом, окреслюваних своїми формотворчими гранями у багатьох жанрах (балада, елегія, епістола, ідилія, етюд, монолог, мадригал тощо).

Подеколи лірика умовно розмежовується на громадянську, пейзажну, інтимну, філософську тощо, хоч насправді всі ці групи наскрізь інтимізовані. Однак переживання і думки, виражені у ліричному творі, не ототожнюються з постаттю автора, з його внутрішнім світом, для цього запроваджується поняття його ліричного «Я» — так званого ліричного героя, на підставі якого витворюється цілісне уявлення про творчість поета.

Ліричний герой пояснює специфіку ліричного характеру у всьому багатстві проявів душевного життя, узагальнює досвід художнього світосприйняття та творчого чину. Стосунки між автором та ліричним героєм рахуються як зв'язки між прототипом та створеним на його основі художнім образом.

Лірика — не синонім поняття «поезія», вона наповнює його естетичним змістом, який можна назвати «аристократизмом духу», що спонукає людський геній до осягнення ідеалів краси та істини.

Жанри лірики[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Великий тлумачний словник сучасної української мови. Видавництво «Перун», 2005
  2. Караванський С. «Практичний словник синонімів української мови». Друге видання, Київ: «Українська книга», 2000

Джерело[ред.ред. код]