Ніколя Фуке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ніколя Фуке
Fouquet.jpg
Худ.Робер Нантейль, портрет-гравюра Н. Фуке
Народився 1615
Помер 1680
замок-тюрма Піньєроль
Громадянство Франція
Національність француз
Проживання Париж, замок Во ле Віконт
Діяльність фінансист, міністр фінансів, прокурор

Ніколя́ Фуке́, віконт де Мелен і де Во, маркіз де Бель-Іль (фр. Nicolas Fouquet, vicomte de Melun et de Vaux marquis de Belle-Isle) — відомий французький державний діяч (16151680), син колишнього радника парламенту Франції. Був інтендантом спочатку в провінції Дофіне́, потім при армії в Каталонії і Фландрії, а під час Фронди в Парижі. На цій посаді він допомагав уряду в боротьбі з парламентом, перешкоджав конфіскації майна Мазаріні і сприяв його поверненню до Парижа.

Державна діяльність[ред.ред. код]

Герб Н. Фуке
Палац і сад бароко, Во-ле-Віконт в часи Н. Фуке.

У 1650 р. Фуке купив собі посаду головного прокурора при паризькому парламенті. Мазаріні призначив у 1653 р. Фуке суперінтендантом фінансів. Діяльність Фуке на цій посаді ознаменувалася приведенням фінансів в повний розлад і систематичним розкраданням державної казни. Спочатку його стримував інший суперінтендант, Сервієн, але після смерті останнього у 1659 привласнення державних коштів стало нестримним.

Фуке видавав асигнації на сплату з тієї чи іншої статті державних доходів, але з фондів, вже витрачених. Особи, що отримували асигнації, продавали їх за безцінь крупним фінансистам, які переводили їх на дійсні фонди й отримували величезні прибутки. Для покриття витрат Фуке часто удавався до позик під великі відсотки, від 20 до 25%.

Щоб приховати ці відсотки, він в звітах показував цифру зайнятого капіталу вище дійсного. Кредиторами держави, окрім крупних фінансистів, були Мазаріні, сам Фуке й інші з його друзів. При здачі податків на відкуп відбувалися страшні зловживання; відкупники зобов'язані були сплачувати щорічну пенсію не тільки самому Фуке, але і його коханкам і наближеним.

З 1654 р. Фуке перестав вести відомість отримуваних доходів, витрачаючи величезні суми на споруди, святкування, коханок і шпигунів. У містечку Во-ле-Віконт він збудував собі прекрасний палац і завів там такий спосіб життя, який пізніще буде відтворений у Версалі Людовиком XIV в розквіті його могутності. Його оточували художники і письменники, яких він часто підтримував як меценат (Мольєр, Андре Ленотр , Луї Лево, Шарль Лебрен, Жан Лафонтен та ін.).

Добрі відносини між Фуке і Мазаріні зіпсувалися до кінця життя кардинала. Фуке став готувати собі шлях до влади на випадок смерті Мазаріні і разом з тим приймав заходи проти можливого переслідування. Він купив острів Бель-Іль і став перетворювати його на неприступну фортецю; тоді ж Фуке склав для своїх прихильників план опору на випадок його арешту. При дворі він смітив грошима і створив свою власну партію. Він також підкуповував духівника королеви-матері і цим привернув її на свою сторону; пробував підкуповувати і духівника самого короля.

Кардинал Мазаріні перед смертю, рекомендуючи Людовикові XIV Кольбера, мабуть, порадив королеві позбутися Фуке. Фуке посилав королеві фінансові відомості, зменшуючи цифри витрат і збільшуючи цифри доходів, і не підозрював, що король разом з Кольбером ретельно перевіряє ці відомості. Доля Фуке була вирішена; але його, як генерального прокурора, судити міг лише парламент і тому віддання його під суд могло закінчитися виправданням. Кольбер, проте, умовив Фуке продати посаду прокурора, а отриману суму піднести королеві, щоб зміцнити його прихильність до себе.

Арешт і заслання[ред.ред. код]

Худ. Пітер Лелі, Луїза де Лавальєр

Коли ж Фуке вже не мав посади прокурора Людовик XIV вирішив заарештувати Фуке під час святкувань, що він влаштував на честь короля у Во, але арешт, на прохання Анни Австрійської, був відкладений[1]. Рішучість короля, крім переконання у вині Фуке, посилювалася і особистою неприхильністю до нього — він також ображав почуття короля надмірною пишністю і до того ж мав необережність залицятися до фаворитки короля Луїзи де Лавальер, до якої король ставився надзвичайно прихильно, як до неофіційної дружини. Король поїхав до м. Нант і Фуке супроводжував його. 5 вересня 1661 року він за звичаєм був присутній на королівській раді, але при виході з ради був арештований лейтенантом мушкетерів Шарлем д'Артаньяном і відвезений у Венсеннський замок, а звідти (у 1663 р.) до Бастілії.

Його майно було опечатане і замок Бель-Іль здався королівським військам без опору. У числі паперів, знайдених у Фуке, була шкатулка з величезною кількістю листів, що відкрили перед королем всю мережу придворних інтриг і план опору. Найближчі співробітники і прихильники Фуке теж були арештовані і притягені до відповідальності, родичі і друзі — віддалені від двору.

Процес Фуке тягнувся три роки. Суддів призначив сам король; головну роль серед них грали закляті вороги Фуке — Сег'е і Талон. Суспільство спочатку було в захваті від арешту Фуке, але тривалість процесу і пристрасть ворогів Фуке схилили мало-помалу громадську думку на його користь. Родичі і друзі прагнули добитися королівського помилування, але король залишався непохитним. У грудні 1664 р. зачитали вирок: більшістю 13 голосів проти 9, що подали голос за страту, Фуке був присуджений до вічного вигнання і конфіскації майна. Король знайшов вирок дуже м'яким і замінив вічне вигнання довічним засланням.

Фуке відвезли в замок Піньєроль, де він й прожив останні 15 років свого життя. Його утримували в дуже суворих умовах: не дозволяли писати, забороняли будь-які стосунки з людьми і навіть прогулянки. Тільки у 1672 р. його доля стала трохи легшою: у 1679 р. йому вперше було дозволено побачення з дружиною і дітьми. У 1680 р. король готовий був вже дозволити йому поїхати для покращення здоров'я на води, коли була отримана звістка про його смерть.

Примітки[ред.ред. код]

  1. В інших джерелах арешт Фуке був відкладений до 5 вересня, зокрема, тому, що план арешту не був готовий і особа, якій був довірений арешт не була ще готова.

Джерела[ред.ред. код]

  • Paroletti, «Sur la mort du surintendant Fouquet» (Турин, 1812);
  • Deroy, «Le procès de Fouquet» (П., 1882);

Художні твори, де згадується Фуке[ред.ред. код]

  • «Три мушкетери» — роман Александра Дюма, написаний у 1844.
  • Роман «1661», Ів Жего, Дені Лепе
  • Художній фільм «Залізна маска» (Франція, 1962);
  • Художній фільм «Людина в залізній масці» (США, Велика Британія, 1998);
  • Художній фільм «Королева і кардинал» (Франція, 2009);
  • Художній фільм «Король, білка і вуж» (Франція, 2009);

Цікаво[ред.ред. код]

Часто згадують «маятник Фуке», що його винайшов Жан Бернар Леон Фуко.