Бель-Іль
| Бель-Іль | |
|---|---|
 Острів на карті Франції | |
| Географія | |
| 47°19′59″ пн. ш. 3°11′13″ зх. д. / 47.33306000002777836° пн. ш. 3.18700000002777761° зх. д.Координати: 47°19′59″ пн. ш. 3°11′13″ зх. д. / 47.33306000002777836° пн. ш. 3.18700000002777761° зх. д. | |
| Місцерозташування | Біскайська затока |
| Акваторія | Біскайська затока, Атлантичний океан |
| Група островів | list of islands of Franced |
| Площа | 83.76 км² |
| Берегова лінія | 80 км |
| Найвища точка | 63 м |
| Країна | |
| Франція | |
| Регіон | Бретань |
| Адм. одиниця |
Бангор Локмар'я Ле-Пале Созон communauté de communes de Belle-Île-en-Merd canton of Belle-Îled canton of Quiberond Лор'ян Морбіан |
| Населення |
4735 (1999) |
  Бель-Іль Бель-Іль (Франція) | |
 | |
 Бель-Іль у Вікісховищі | |
Бель-Іль (брет. Enez ar Gerveur, фр. Belle-Île-en-Mer, лат. Vindilis) — острів у Біскайській затоці біля узбережжя французької Бретані. Під час правління Наполеона I називався також Островом Жозефіни (фр. Île Joséphine).
Адміністративно острів входить до департаменту Морбіан. Постійне населення — 4,7 тис. жителів (1999). У літній період населення набагато збільшується за рахунок відпочивальників, багато з яких мають тут дачі.
Географія[ред. | ред. код]
Бель-Іль розташований за 14 км від мису Кіберон. Це найбільший острів біля узбережжя Бретані: площа — 83,76 км ². Середня висота — 40 м. У давнину острів вкривали ліси.
Історія[ред. | ред. код]
Острів був заселений людьми більш як вісім тисяч років тому. У IX столітті належав графству Корнуай.
У XVII столітті острів був куплений суперінтендантом фінансів Франції Ніколя Фуке, який почав перетворювати його на неприступну фортецю. Згодом, коли Фуке потрапив у немилість, Бель-Іль був зданий королю.
У художній літературі історія боротьби навколо острова згадується в романі Олександра Дюма «Віконт де Бражелон, або Десять років потому».
Бретонська мова в живому спілкуванні збереглася на острові до 1960-х або 1970-х років (найдовше — в парафії Локмар'я); окремі носії були живі ще наприкінці 1980-х років. Діалект острова відноситься до Ваннської діалектної групи.[1]
Адміністративно-територіальний поділ[ред. | ред. код]
Адміністративно острів поділяється на чотири муніципалітети: Ле-Пале, Локмар'я, Бангор (Морбіан) та Созон. Разом вони утворюють спільноту комун (communauté de communes) та кантон Бель-Іль.
Транспорт[ред. | ред. код]
Порт Ле-Пале пов'язаний поромними лініями з декількома містами Франції.
На острові є невелике однойменне летовище. Основні дані летовища: злітно-посадкова смуга 660× 20 м, бітумне покриття, напрямок — O6/24[2].
У режимі громадського транспорту під брендом Taol Mor на острові функціонують два автобусних маршрути[3].
- Зелений маршрут: Ле-Пале — Бангор — Локмаріа — Ле-Пале
- Червоний маршрут: Ле-Пале — Созон — Бангор — Ле-Пале
Автобусні маршрути функціонують лише з квітня до вересня.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Le Besco, Patrick. Le breton de Belle-Ile-en-mer. Brest: Emgleo Breiz, 1995
- ↑ Дані сайту Les aéroports français (французькі аеропорти). Архів оригіналу за 9 січня 2007. Процитовано 2 листопада 2012.
- ↑ Офіційний сайт оператора. www.cars-verts.com. Архів оригіналу за 5 березня 2019. Процитовано 16 лютого 2017.
Література[ред. | ред. код]
- Andrée Gallen, Statut juridique de Belle-Isle-en-Mer à la fin de l’Ancien Régime, докторська дисертація, Paris, 1954, (Archives départementales d'Ille-et-Vilaine - Mémoire 2 J 649).
- Brigitte Dumortier, Le poids de l’insularité dans trois îles de Bretagne méridionale : Belle-Île, Houat et Hoedic, Presses de l’École normale supérieure, Paris 1976
- Léon Trébuchet, Belle-Isle-en-Mer, étape d’un touriste en France… il y a cent ans, rééd., éd. PyréMonde, Monein, 2007.
- Th. Chasle de La Touche, « Petite histoire de Belle-Île-en Mer », rééd., éd. PyréMonde, Monein, 2006.
- Histoire de Belle-Île-en-Mer par Chasle de La Touche, Nantes, 1852 Онлайн
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт для туристів [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Фотогалерея [Архівовано 20 липня 2011 у Wayback Machine.]
- Atlas des îles de l’Atlantique - Атлас островів Атлантичного океану[недоступне посилання з лютого 2019] (France) ; Collection « Références » du Commissariat général au développement durable, juin 2009, 51 pages.
|
Це незавершена стаття з географії Франції. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |