Нішель Ніколс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нішель Ніколс
англ. Nichelle Nichols
Ім'я при народженні англ. Grace Dell Nichols
Народилася 28 грудня 1932(1932-12-28)[2][3][…]
Роббінс, Кук, Іллінойс, США
Померла 30 липня 2022(2022-07-30)[5][6][7] (89 років)
Сілвер-Сіті, Ґрант, Нью-Мексико[7]
  • серцева недостатність[8]
    • Громадянство  США
    Діяльність телеакторка, кіноакторка, співачка, акторка озвучення, акторка театру, танцюристка
    Alma mater Englewood Technical Prep Academyd
    Роки діяльності 1959 — 2022
    IMDb nm0629667
    Нагороди та премії

    Зала слави жінок у технологіїd (2015)

    зірка на голлівудській Алеї слави[d]

    Премія «Інкпот» (2018)

    CMNS: Нішель Ніколс у Вікісховищі
    Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
    У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ніколс.

    Нішель Ніколс ([nɪˈʃɛl], уроджена Грейс Делл Ніколс; 28 грудня 1932(19321228) — 30 липня 2022)[9] — американська акторка, співачка та танцівниця, найвідоміша завдяки ролі Нійоти Ухури у «Зоряному шляху: Оригінальний серіал» і в однойменній серії фільмів. Зображення Ніколс Ухури стало новаторським для афроамериканських актрис на американському телебаченні[10]. З 1977 по 2015 рік Ніколс присвячувала свій час просуванню програм НАСА та найму астронавтів, зокрема жінок та етнічних меншин[11][12].

    Ніколс народилася в Роббінсі, штат Іллінойс, передмісті Чикаго. Вона навчалася танцювати та почала свою кар'єру танцівниці, співачки та моделі в Чикаго. Вона стала театральною акторкою, а також знімалася на телебаченні та в кіно.

    Раннє життя[ред. | ред. код]

    Грейс Делл Ніколс народилася третьою з шести дітей 28 грудня 1932 року[13][14][15] у Роббінсі, штат Іллінойс, передмісті Чикаго, у родині Семюеля Ерла Ніколса, фабричного робітника, який був обраний мером міста Роббінс у 1929 році[16] та головним суддею, та його дружини Лішії (Паркс) Ніколс, домогосподарки[17]. Дівчинці не подобалась своє ім'я, тому вона попросила батьків змінити його. Вони запропонували «Нішель», що, за їхніми словами, означало «переможна діва» (від Ніка та суфікса -elle)[18]. Пізніше сім'я переїхала у квартиру в районі Чикаго Вудлон. Ніколс відвідувала середню школу Енглвуд, яку закінчила у 1951 році[19][20]. З 12 років вона вивчала танці в Чиказької академії балету[21].

    Кар'єра[ред. | ред. код]

    Ніколс почала свою професійну кар'єру співачки та танцівниці в Чикаго. Потім вона гастролювала по США та Канаді з групами Дюка Еллінгтона та Лайонела Гемптона. 1959 року вона з'явилася як головна танцівниця у фільмі «Поргі та Бесс»[21]. Акторський прорив Ніколс відбувся після появи у виставі «Кікс і компанія», високо розрекламованому, але нещасливому мюзиклі 1961 року Оскара Брауна[22]. У тонко завуальованій сатирі на журнал «Playboy» вона зіграла Гейзел Шарп, хтиву королеву університетського містечка, яку диявол і журнал «Orgy» спокусили стати «Оргійною дівчиною місяця». Попри закриття вистави після нетривалого періоду показів в Чикаго, Ніколс привернула увагу Г'ю Гефнера, видавця «Playboy», який запросив її співачкою у свій клуб[23][24]. Вона також з'явилася у ролі Кармен у постановці «Кармен Джонс» і зіграла в нью-йоркській виставі «Поргі та Бесс». Між акторською та співочою діяльністю Ніколс час від часу працював моделлю[25].

    У січні 1967 року Ніколс з'явилася на обкладинці журналу «Ebony», і за п'ять років у виданні надрукували дві статті про неї[26]. Ніколс продовжувала гастролювати США, Канадою та Європою як співачка з групами Дюка Еллінгтона та Лайонела Гемптона[27]. На Західному узбережжі вона з'явилася в «Рев Гріспейнта» та «Для моїх людей». Вона отримала високу оцінку за свою роботу в п'єсі Джеймса Болдуіна «Блюз для містера Чарлі». До того, як отримати роль лейтенанта Ухури в "Зоряному шляху ", Ніколс знімалася як запрошена акторка в першому серіалі продюсера Джина Родденберрі «Лейтенант» (1964) в епізоді про расові упередження «Виправити все»[28].

    «Зоряний шлях»[ред. | ред. код]

    Ніколс у ролі лейтенанта Ухури у фільмі «Зоряний шлях», 1967 рік

    Після ролі у «Зоряному шляху» Ніколс стала однією з перших чорношкірих жінок, які знялися у великому телесеріалі. Її видатна допоміжна роль офіцера на містку була безпрецедентною[10]. Одного разу у Ніколс виникла спокуса покинути серіал; однак розмова з Мартіном Лютером Кінгом змінила її думку. Ближче до кінця першого сезону Ніколс отримала можливість зіграти роль на Бродвеї. Вона віддавала перевагу сцені ніж телестудії, тому вирішила погодитись. Ніколс пішла в офіс Родденберрі, розповіла про свої плани та вручила свою заяву про звільнення. Родденберрі намагався переконати її залишитися, але марно, тому запропонував взяти вихідні, і якщо її думка не зміниться, він дасть їй своє благословення. У ті вихідні Ніколс відвідала бенкет, який проводив НАСКН, де їй повідомили, що один фанат дуже хоче з нею зустрітися[29].

    Я подумала, що це Треккі, і тому сказала: «Звичайно». Я подивилась в іншу частину кімнати, і ким би не був той фанат, йому б довелось почекати, бо до мене йшов доктор Мартін Лютер Кінг з широкою посмішкою на обличчі. Він звернувся до мене і сказав: «Так, міс Ніколс, я ваш найбільший шанувальник». Він сказав, що «Зоряний шлях» — єдине шоу, яке б він та його дружина дозволили трьом маленьким дітям дивитися, а не спати. [Вона розповіла Кінгу про свої плани кинути серіал, тому що хотіла отримати роль на Бродвеї.] Мені так і не вдалося пояснити йому чому, бо він сказав: «Ви не можете, Ви не можете…Вперше на телебаченні нас будуть бачити такими, якими нас мають бачити щодня: розумними, кваліфікованими, красивими людьми, які можуть співати, танцювати, можуть полетіти в космос, які працюють професорами, адвокатами». Доктор Кінг-молодший пішов далі, заявивши: "Якщо ви підете, ці двері можуть бути закритими, тому що ваша роль — це не роль для чорних і жінок, її зможе зайняти будь-хто навіть інопланетянин.

    Кінг особисто заохочував її залишитися в серіалі, кажучи, що вона «не може здатися», бо вона грає життєво важливий приклад для наслідування для темношкірих дітей та молодих жінок по всій країні, а також для інших дітей, які будуть бачити темношкірих людей рівними, зайшовши так далеко, що порівняв її роботу у серіалі з маршами руху за громадянські права[10][30][31][32]. Від слів Кінга Ніколс заціпило, дозволивши їй усвідомити, наскільки важливою для руху за громадянські права є її роль, і наступного дня вона повідомила Родденберрі, що залишається. Коли вона розповіла Родденберрі, що сказав Кінг, у нього на очах виступили сльози. Ніколс попросила Родденберрі повернути її роль, і Родденберрі дістав її заяву про звільнення, яку він уже розірвав[33]. Для колишнього астронавта НАСА Мей Джемісон роль Ніколс лейтенанта Ухури стала натхненням для вибору майбутньої професії, Вупі Голдберг також говорила про вплив Ніколс[34]. Голдберг попросила роль у фільмі «Зоряний шлях: Наступне покоління», і персонажа Гуінан створили спеціально, а Джемісон з'явилася в епізоді серіалу[35].

    У ролі лейтенанта Ухури Ніколс поцілувала білого актора Вільяма Шетнера, виконавця ролі капітана Джеймса Т. Кірка, в епізоді «Пасинки Платона» від 22 листопада 1968 року. Цей епізод згадується як перший приклад міжрасового поцілунку на американському телебаченні[36]. Поцілунок Шетнера та Ніколс вважався новаторським, хоча й зображувався вимушеним позаземним телекінезом. Було трохи похвали та майже не було незгод. У своїй автобіографії «Поза Ухурою, зірковий шлях й інші спогади» Ніколс процитувала лист від білого жителя півдня, який написав: «Я категорично проти змішування рас. Проте щоразу, коли червонокровний американський хлопець, як капітан Кірк, обнімає таку красуню як Ухура, він не збирається з цим боротися». Під час шоу 20 серпня 2006 року «Прожар зірку» Ніколс жартома згадала про поцілунок і сказав: «Що скажеш, увійдімо ще трохи в історію телебачення… і поцілуємо мою чорну дупу[37]!»

    Попри скасування серіалу у 1969 році, «Зоряний шлях» жив іншим чином і продовжував відігравати важливу роль у житті Ніколс. Вона знову озвучила Ухуру в мультсеріалі «Зоряний шлях»; в одному з епізодів «Сигнал Лорелеї» Ухура приймає на себе командування «Ентерпрайзом»[38]. У своїй автобіографії Ніколс розказала про своє розчарування, що цього не сталося в оригінальному серіалі. Ніколс знялася в шести фільмах «Зоряного шляху», останнім був «Зоряний шлях 6: Невідкрита країна». Після смерті Леонарда Німого у 2015 році і до її власної смерті у липні 2022 року Ніколс була однією з чотирьох живих акторів франшизи, окрім Вільяма Шетнера, Джорджа Такеї і Волтера Кеніга.

    Інші акторські ролі[ред. | ред. код]

    Ніколс у вересні 2012 року

    У 1994 році Ніколс опублікувала свою автобіографію «Поза Ухурою, зірковий шлях й інші спогади». У ній вона стверджувала, що їй запропонували роль Пеггі Фейр у телесеріалі «Меннікс» під час останнього сезону «Зоряного шляху», але продюсер Джин Родденберрі відмовився звільняти її. У періодах між закінченням роботи в оригінальному серіалі, мультсеріалі «Зоряний шлях» і повнометражними фільмами Ніколс з'являвся в невеликих телевізійних і кіноролях. Вона отримала роль секретаря в комедії «Лікарю, ви, мабуть, жартуєте!» (1967)[39][25], і зобразила лихослівну пані Доріенду у фільмі «Трак Тернер» (1974) поряд з Айзеком Гейзом, її єдина поява у блексплуатаційному кіно[40].

    Ніколс з'явилася в анімаційній формі як один із віцепрезидентських рейнджерів Альберта Ґора в епізоді «Футурами» «Антологія інтересів. Частина I»[41], а в епізоді «Куди раніше не ходив жоден фанат» вона озвучила власну голову в скляній банці[42]. Вона озвучила повторювану роль матері Елізи Мази Даяни в мультсеріалі «Гаргульї»[43] і зіграла Тот-Копейру в епізоді «Бетмен: Анімаційний серіал»[44]. 2004 року вона озвучила себе в епізоді «Сімпсонів» «Простий Сімпсон»[45]. У комедійному фільмі «Снігові собаки» (2002) Ніколс з'явилася в ролі матері головного героя, у виконанні Куби Гудінга-молодшого[46][25]. 2006 року вона з'явилася як головна героїня, мадам легального борделю в Неваді, яка не сплачує податки, у фільмі «Леді Магдалини»[47]. У цьому фільмі вона також була виконавчим продюсером, хореографом і заспівала три пісні у фільмі, дві з яких її авторства. Вона була двічі номінована на чиказьку театральну премію Сари Сіддонс за найкращу жіночу роль. Перша номінація була за роль Гейзел Шарп у виставі «Кікс і компанія»; друга — за її роль у п'єсі «Чорні»[48][25].

    Ніколс виконувала постійну роль у другому сезоні драми NBC «Герої». Її перша поява відбулася в епізоді «Кіндред», який вийшов в ефір 8 жовтня 2007 року. Вона зіграла Нану Доусон, голову сім'ї з Нового Орлеана, яку фінансово та особисто спустошив ураган Катріна, і якій довелося піклуватися про своїх осиротілих онуків[25]. 2008 року Ніколс знялася у фільмі «Мучитель», у якому зіграла психіатра. 2009 року вона приєдналася до акторського складу науково-фантастичної музичної комедії «Кабонавти», яка дебютувала на DailyMotion. У ролі генерального директора Cabonauts Inc, Ніколс також співає і танцює[49]. 30 серпня 2016 року вона постала старенькою матір'ю Ніла Вінтерса в мильній опері «Молоді та непосидючі». 22 березня 2017 року вона отримала свою першу номінацію на денну премію «Еммі» в категорії «Видатний запрошений виконавець у драматичному серіалі»[50].

    Музика[ред. | ред. код]

    Ніколс випустила два музичних альбоми. «Down to Earth» — це збірка стандартної музики, що вийшла 1967 року, під час показу оригінального серіалу «Зоряний шлях»[51]. «Out of This World», що вийшов 1991 рокуу, більше орієнтований на рок і присвячений «Зоряному шляху» та дослідженню космосу[52][53].

    Як Ухура Ніколс співала пісні в епізодах «Зоряного шляху»: «Чарлі Ікс» і «Совість короля»[54].

    Робота з НАСА[ред. | ред. код]

    Ніколс (четверта ліворуч) з більшістю акторського складу «Зоряного шляху» відвідує шаттл «Ентерпрайз» на заводі Rockwell International у Палмдейлі, Каліфорнія, США, 1976 рік.

    Після скасування «Зоряного шляху» Ніколс добровільно взяла участь у спеціальному проєкті НАСА, щоб залучити в космічне агентство працівників із національних меншин і жінок[11]. Вона почала цю роботу, встановивши зв'язок НАСА з компанією «Жінки в русі», якій вона допомагала керувати[55][56][57][58][59][60][61].

    Програма мала успіх. Штат НАСА поповнився доктором Саллі Райд, яка стала першою американською жінкою-астронавтом, полковником ВПС США Гайоном Блуфордом, перший афро-американським астронавтом, а також доктором Джудіт Резнік і доктором Рональдом Мак-Нейром, які здійснили успішні місії під час програми Space Shuttle до їхньої смерті в результаті катастрофи шаттла «Челленджер» 28 січня 1986 року. Серед новобранців також були Чарльз Болден, колишній адміністратор НАСА та ветеран чотирьох місій шаттлів, Фредерік Д. Грегорі, колишній заступник адміністратора та ветеран трьох місій шаттлів, Лорі Гарвер, колишній заступник адміністратора. Як ентузіаст у дослідженні космосу, Ніколс із середини 1980-х працювала в раді директорів Національного космічного інституту (сьогодні Національне космічне товариство), некомерційної освітньої організації, що виступає за захист космосу[58].

    Наприкінці 2015 року Ніколс здійснила політ на борту на Boeing 747SP за програмою Стратосферної обсерваторії інфрачервоної астрономії НАСА, який проаналізував атмосферу Марса та Сатурна під час восьмигодинної місії на великій висоті. 17 липня 1976 року вона стала спеціальним гостем у Лабораторії реактивного руху в Пасадені, штат Каліфорнія, під час м'якої посадки «Вікінга-1» на Марс. Разом з іншими членами акторського складу з оригінального серіалу «Зоряний шлях» вона відвідала хрещення першого космічного шаттла «Ентерпрайз» на заводі North American Aviation у Палмдейлі, Каліфорнія. 14 липня 2010 року вона відвідала симулятор космічного шаттла та Центр управління польотів у Космічному центрі Джонсона[62].

    Значна увага роботі Ніколс із НАСА приділена у документальному фільмі «Жінка в русі»[63].

    Особисте життя[ред. | ред. код]

    Ніколс у 2019 році

    У своїй автобіографії Ніколс написала, що в 1960-х роках у неї були романтичні стосунки протягом кількох років з творцем «Зоряного шляху» Джином Родденберрі. За її словами, роман закінчився задовго до початку «Зоряного шляху», коли вона зрозуміла, що Родденберрі також пов'язаний з її знайомою Маджел Гудек (відомої як Маджел Баррет). Гудек вийшла заміж за Джина Родденберрі та регулярно грала допоміжну роль медсестри Кристини Чапель у «Зоряному шляху».[64]

    Коли здоров'я Родденберрі послабшало, Ніколс написала для нього пісню під назвою «Gene». Вона заспівала її на його похоронах[25].

    Ніколс була двічі одружена, спочатку з танцюристом Фостером Джонсоном (1917—1981). Вони побралися у 1951 році та розлучилися того ж року. Джонсон і Ніколс мали одну спільну дитину, Кайла Джонсона, який народився 14 серпня 1951 року. 1968 року вона вийшла заміж вдруге, за герцога Монді. Вони розлучилися у 1972 році[65].

    Молодший брат Ніколс, Томас, був членом культу Небесних воріт. Він помер 26 березня 1997 року під час масового самогубства секти, яке навмисно збіглося з проходженням комети Гейла-Боппа[66]. Як учасник релігійної групи протягом 20 років, він часто називав себе братом Нішель у рекламних матеріалах, опублікованих культом[67][68].

    29 лютого 2012 року в Овальному кабінеті Ніколс зустрілася з президентом Бараком Обамою. Пізніше вона написала у Twitter про зустріч: «Кілька місяців тому [президента] Обаму процитували, що він був закоханий у мене, коли був молодшим», — також додала Ніколс. «Я запитала про це, і він з гордістю підтвердив! Президент Обама також підтвердив мені, що він, безумовно, був Треккером! Як це чудово[69]?!»

    Ніколс все життя була демократом і дотримувалась пресвітеріанства[70].

    Здоров'я та смерть[ред. | ред. код]

    У червні 2015 року Ніколс перенесла легкий інсульт у своєму будинку в Лос-Анджелесі, її госпіталізували в лікарню в районі Лос-Анджелеса[71][72]. Магнітно-резонансна томографія підтвердила мікроінсульт, вона знаходилась на стаціонарному лікуванні. На початку 2018 року у Ніколс діагностували деменцію[73], внаслідок чого вона оголосила, що залишає виступи на конференціях[74].

    Після судового спору щодо дій менеджера Ніклс Гілберта Белла, який став опікуном, у 2018 році її син Кайл Джонсон подав на опікунство. У січні 2019 року суд задовольнив клопотання. Подруга Ніколс Анджелік Фосетт, яка у 2017 році висловлювала стурбованість щодо контролю Белла над доступом, наполягала на праві відвідування та виступала проти клопотання Джонсона. Ця суперечка та судова справа Белла 2019 року щодо виселення з гостьового будинку на території Ніколс тривали станом на серпень 2021 року[75].

    Ніколс померла від серцевої недостатності в Сільвер-Сіті, штат Нью-Мексико, 30 липня 2022 року у віці 89 років[76].

    Визнання[ред. | ред. код]

    У 1982 році Роберт Гайнлайн присвятив їй свій роман «Фрайді»[77]. На її честь названо астероїд 68410 Ніколс[78].

    У 1992 році її нагородили зіркою на Голлівудській алеї слави за внесок у телебачення. 1999 року Ніколс отримала «Золоту камеру» як культова зірка століття[79][80]. 2010 року Ніколс здобула почесний ступінь Мішн-коледжу Лос-Анджелеса. 2016 року Ніколс стала першою жінкою, яка здобула нагороду За досягнення в кар'єрі від Академії наукової фантастики, фентезі та фільмів жахів[80]. Нагороду вручили в рамках 42-ї церемонії вручення премії «Сатурн». 2018 року Ніколс здобула нагороду Inkpot Award[81].

    Ніколс була почесним членом жіночого товариства Alpha Kappa Alpha[82].

    Фільмографія[ред. | ред. код]

    Рік Українська назва Оригінальна назва Роль
    1959 ф Поргі та Бесс Porgy and Bess танцівниця[83]
    1964 с Лейтенант The Lieutenant[83] Норма Барлетт
    1966 с Peyton Place медсестра
    1966 с Тарзан Tarzan Руана[84]
    1966 ф Смертельна тиша Тарзана Tarzan's Deadly Silence Руана[84]
    1966 ф Зроблено в Парижі Made in Paris Клієнтка салону
    1966 ф Містер Баддвінг Mister Buddwing Гравець у кості[84]
    1967 ф Лікарю, ви, мабуть, жартуєте! Doctor, You've Got to Be Kidding! Дженні Ріббок[85]
    1970 с У полі зору Insight[86] Ейлі
    1973—1974 с Зоряний шлях: Анімаційний серіал Star Trek: The Animated Series Нійота Ухура[87]
    1974 ф Трак Тернер Truck Turner Дорінда[88]
    1979 ф Зоряний шлях: Фільм Star Trek: The Motion Picture Нійота Ухура[83]
    1982 ф Зоряний шлях 2: Гнів Хана Star Trek II: The Wrath of Khan Нійота Ухура
    1984 ф Зоряний шлях 3: У пошуках Спока Star Trek III: The Search for Spock Нійота Ухура
    1984 тф Антоній та Клеопатра Antony and Cleopatra Чарміан<[84]
    1986 ф Надприродне The Supernaturals сержант Леона Гокінс[89]
    1986 ф Зоряний шлях 4: Подорож додому Star Trek IV: The Voyage Home Нійота Ухура
    1988 с Староста класу Head of the Class Нішель Ніколс
    1989 ф Зоряний шлях 5: Останній кордон Star Trek V: The Final Frontier Нійота Ухура
    1991 ф Зоряний шлях 6: Невідкрита країна Star Trek VI: The Undiscovered Country Нійота Ухура
    1993 с ABC Weekend Special Стелла
    1994 с Бетмен Batman: The Animated Series Тор Хепера
    1994—1996 с Гаргульї Gargoyles Діана Маза
    1995 ф Пригоди капітана Зума у відкритому космосі The Adventures of Captain Zoom in Outer Space Саган[84]
    1996 с Зоряний шлях: Глибокий космос 9 Star Trek: Deep Space Nine[90] Нійота Ухура
    1997 с Людина-павук Spider-Man Міріам
    2000—2002 с Футурама Futurama у ролі себе
    2000 с G vs E Мама Генрі
    2000 с Buzz Lightyear of Star Command шеф
    2002 ф Снігові собаки Snow Dogs Амелія Брукс[84]
    2004 с Сімпсони The Simpsons у ролі себе
    2004 ф Сплеск сили: Герої Surge of Power: The Stuff of Heroes Омен[91]
    2005 ф Ну що, приїхали? Are We There Yet? Міс Мейбл[92]
    2008 ф Леді Магдалини Lady Magdalene's Меггі[47]
    2007 с Герої Heroes Нана Доусон[83]
    2007 с Star Trek: Of Gods and Men Нійота Ухура[93]
    2008 ф Tru Loved Бабуся[94][95]
    2008 ф Мучитель The Torturer Док[96]
    2009 с Кабонавти The Cabonauts Сі Джей[97]
    2010 тф Scooby-Doo! Curse of the Lake Monster сенаторка[98]
    2012 ф Ця гірка земля This Bitter Earth Клара Воткінс[83]
    2016 с Молоді та непосидючі The Young and the Restless Люсинда Вінтерс[99]
    2017 с Star Trek: Renegades адмірал Грейс Джемісон
    2017 с По-собачому Downward Dog Діджей Дівайн[100]
    2017 с Лейтенант Lieutenant Барлетт
    2017 тф Акулячий торнадо 5: Глобальне роїння Sharknado 5: Global Swarming Старр[93]
    2018 ф Біла орхідея The White Orchid Тереза[101]
    2018 ф Американські кошмари American Nightmares Містична жінка[102]
    2020 ф Неймовірно!!!!! Janie Сенсей/Тітка Петунія[103]
    2020 с Space Command Октавія Батлер
    2020 ф Зоряний шлях: Перший кордон Star Trek: First Frontier Нійота Ухура
    2021 с 12 to Midnight Девора
    2022 с Зоряний шлях: Вундеркінди Star Trek: Prodigy Нійота Ухура[104]

    Відеоігри та атракціони тематичного парку[ред. | ред. код]

    рік Назва Роль Примітки
    1994 Star Trek: 25th Anniversary Нійота Ухура (голос)[105] Відеоігри (версії для CD-ROM)
    1995 Star Trek: Judgment Rites
    1996–1998 Star Trek Adventure Нійота Ухура функція парку розваг; з'явився в кількох версіях

    Книги[ред. | ред. код]

    Назва Видавець Дата ISBN Примітки
    За Ухурою[106] GP Putnam's Sons 01994-10-1919 жовтня 1994
    Дитя Сатурна[107] Penguin 01995-10-1717 жовтня 1995 з Маргарет Вандер Бонанно
    Квест Сатурна Planet X Books 2002 0971915407 з Джимом Мічаном

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. ↑ Deutsche Nationalbibliothek Record #119278413 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
    2. ↑ SNAC — 2010.
    3. ↑ Discogs — 2000.
    4. ↑ NooSFere — 1999.
    5. ↑ The Guardian — UK: GMG, 2022. — ed. size: 161152 — ISSN 0261-3077
    6. ↑ Nichelle Nichols, who played Uhura in ‘Star Trek’ franchise, dies at 89 — ISSN 0190-8286
    7. ↑ а б Barco M. d. Nichelle Nichols, Lt. Uhura on 'Star Trek,' dies at 89 — 2022.
    8. ↑ https://web.archive.org/web/20220801003311/https://www.nytimes.com/2022/07/31/obituaries/nichelle-nichols-dead.html
    9. ↑ Sottile, Zoe. Nichelle Nichols, trailblazing 'Star Trek' actress, dies at 89. CNN. Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    10. ↑ а б в Nishi, Dennis (17 січня 2011). SpeakEasy: 'Star Trek's' Nichelle Nichols on How Martin Luther King Jr. Changed Her Life. The Wall Street Journal. Архів оригіналу за 11 вересня 2017. Процитовано 21 серпня 2019.
    11. ↑ а б Hahn, Michael (20 серпня 2009). GPN-2004-00017 – Nichelle Nichols, NASA Recruiter. NASA. Архів оригіналу за 22 грудня 2009. Процитовано 21 серпня 2019.
    12. ↑ Currie, Netisha (1 березня 2016). To Boldly Go Where No (Wo)Man Has Gone Before… (амер.). Rediscovering Black History, National Archives. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 22 листопада 2020. Many astronauts have credited Nichols and the character of Lt. Uhura as an inspiration to them for seeking out opportunities with NASA, including: Ronald McNair, Sally Ride, Judith Resnik, current NASA Administrator Charles Bolden, and the first African American woman in space – Mae Jemison.
    13. ↑ McCann, Bob (21 грудня 2009). Encyclopedia of African American Actresses in Film and Television. McFarland. с. 251. ISBN 978-0-7864-5804-2.
    14. ↑ Adell, Sandra (1996). African American Culture. Gale. с. 152. ISBN 978-0-8103-8485-9.
    15. ↑ David, Shayler; Moule, Ian A. (29 серпня 2006). Women in Space - Following Valentina. Springer Science & Business Media. с. 152. ISBN 978-1-84628-078-8.
    16. ↑ Robbins History. Robbins History Museum. Архів оригіналу за 15 січня 2022. Процитовано 15 січня 2022. Actress Nichelle Nichols' grandfather, Samuel G. Nichols (a white man), was one of the village's original settlers who was married a black woman. Nichelle Nichols who portrayed Lt. Uhura in the original Star Trek television series also was hired by NASA to begin finding and recruiting qualified blacks for todays NASA Space program. Nichelle was born in a two-story frame house built by her grandparents in Robbins. Her father, Samuel E. Nichols, became the mayor of Robbins, IL in 1929.
    17. ↑ Nichelle Nichols's Biography. Thehistorymakers.org. Архів оригіналу за 22 листопада 2021. Процитовано 31 липня 2022.
    18. ↑ Star Trek's Nichelle Nichols: 'Martin Luther King was a Trekker'. the Guardian. 18 жовтня 2016.
    19. ↑ '1950 Englewood High School (Chicago, Illinois) Yearbook.
    20. ↑ Beyond Uhura Star Trek and Other Memories, By Nichelle Nichols · 1994.
    21. ↑ а б Hayward, Anthony (1 серпня 2022). Nichelle Nichols obituary. The Guardian (англ.). Процитовано 9 серпня 2022.
    22. ↑ Kicks and Co. Original Broadway Cast – 1961 Broadway. www.broadwayworld.com. Архів оригіналу за 6 грудня 2014. Процитовано 1 вересня 2013.
    23. ↑ Johnson, John H., ред. (January 1962). Satirical flop brings star success. Ebony. Т. 17, № 3. с. 41—47.
    24. ↑ Still, Larry (12 жовтня 1961). Johnson, John H. (ред.). Oscar Brown musical gets warm reception in windy city. Jet. Т. 20, № 25. с. 58—61.
    25. ↑ а б в г д е Dagan, Carmel (31 липня 2022). Nichelle Nichols, Uhura in 'Star Trek,' Dies at 89. Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    26. ↑ Johnson, John H., ред. (January 1967). A new star in the TV heavens. Ebony. Т. 22, № 3. с. 70—76.
    27. ↑ Nichelle Nichols. PBS. Архів оригіналу за 22 липня 2017. Процитовано 21 серпня 2019.
    28. ↑ LIEUTENANT, THE: TO SET IT RIGHT {UNAIRED EPISODE} (TV). Paley Center for Media. Процитовано 1 вересня 2013.
    29. ↑ Nichelle Nichols on how Dr. MLK, Jr. dissuaded her from quitting Star Trek - EMMYTVLEGENDS.ORG. Архів оригіналу за 17 серпня 2022. Процитовано 26 серпня 2022.
    30. ↑ Huff, Richard (17 січня 2011). 'Star Trek' actress Nichelle Nichols: Martin Luther King Jr. impacted decision to stay on Enterprise. New York Daily News. Архів оригіналу за 2 травня 2019. Процитовано 21 серпня 2019.
    31. ↑ Neil deGrasse Tyson (11 липня 2011). A Conversation with Nichelle Nichols. StarTalk (Подкаст). Подія сталася на 11:12. Архів оригіналу за 11 жовтня 2019. Процитовано 24 вересня 2019.
    32. ↑ Nichols, Nichelle (19 жовтня 1994). Beyond Uhura: Star Trek and Other Memories. New York: G. P. Putnam's Sons. с. 164–65. ISBN 978-0-399-13993-2.
    33. ↑ Strachan, Alex (5 серпня 2010). Nichelle Nichols on playing Star Trek's Lt. Uhura and meeting Dr. King. Canada.com (англ.). Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 16 лютого 2020. Now, Gene Roddenberry was a 6-foot-3 guy with muscles. ... And he sat there with tears in his eyes. He said, 'Thank God that someone knows what I'm trying to do. Thank God for Dr. Martin Luther King.'
    34. ↑ Whoopi Goldberg. A Woman's CyberSpace. Архів оригіналу за 31 серпня 2011. Процитовано 21 серпня 2019.
    35. ↑ Nichols, Nichelle (7 квітня 2002). Nichelle Nichols – Communications expert Uhuru from Star Trek's Original series. BBC. Архів оригіналу за 28 червня 2006. Процитовано 1 квітня 2007.
    36. ↑ Nichols Talks First Inter-Racial Kiss. TrekToday. 5 вересня 2001. Архів оригіналу за 29 лютого 2012. Процитовано 29 вересня 2014.
    37. ↑ . Comedy Central. {{cite episode}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)
    38. ↑ Mangels, Andy (Summer 2018). Star Trek: The Animated Series. RetroFan. № 1. TwoMorrows Publishing. с. 25—37.
    39. ↑ The Tampa Tribune. Newspapers.com. 29 жовтня 2019. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    40. ↑ Shields, Meg (15 червня 2020). On Blaxploitation and Breaking Barriers: The Radical Impact of Nichelle Nichols. Film School Rejects. Архів оригіналу за 15 квітня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    41. ↑ 3/12/15 11:00AM (12 березня 2015). Futurama: "Anthology Of Interest I"/ "War Is The H Word". Avclub.com. Архів оригіналу за 5 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    42. ↑ 7/23/15 11:00AM (23 липня 2015). Futurama: "Where No Fan Has Gone Before"/"The Sting". Avclub.com. Архів оригіналу за 9 травня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    43. ↑ 22 Jun 1997, Page 212 – The Orlando Sentinel at. Newspapers.com. 22 червня 1997. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    44. ↑ Glamour, Gidgets, and the Girl Next Door: Television's Iconic Women from the ... – Herbie J. Pilato – Google Books. Rowman & Littlefield. 9 вересня 2014. ISBN 9781589799707.
    45. ↑ 2 May 2004, 40 - Calgary Herald at Newspapers.com. Newspapers.com.
    46. ↑ 25 Jan 2002, 20 – Sioux City Journal at. Newspapers.com. 25 січня 2002. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    47. ↑ а б 31 Aug 2007, H2 – The Atlanta Constitution at. Newspapers.com. 31 серпня 2007. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    48. ↑ 22 May 1995, 6 – The Tribune at. Newspapers.com. 22 травня 1995. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    49. ↑ Pascale, Anthony (7 липня 2009). Nichelle Nichols Joins Sci-Fi Comedy Web Series 'The Cabonauts'. TrekMovie.com. Архів оригіналу за 12 жовтня 2015. Процитовано 31 липня 2022.
    50. ↑ The National Academy of Television Arts & Sciences Announces Nominations For The 44th Annual Daytime Emmy® Awards (PDF). National Academy of Television Arts and Sciences. 22 березня 2017. Архів оригіналу (PDF) за 3 травня 2020. Процитовано 22 березня 2017.
    51. ↑ Planer, Lindsay. Down to Earth. AllMusic. Архів оригіналу за 8 квітня 2019. Процитовано 21 серпня 2019.
    52. ↑ 29 Mar 1992, 34 – The Courier at. Newspapers.com. 29 березня 1992. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    53. ↑ Nichelle Nichols – Out of This World. AllMusic. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    54. ↑ Nichelle Nichols, Star Trek's Uhura, Passed Away at Age 89. Gizmodo.com. 28 грудня 1932. Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    55. ↑ Prafder, Erika (2 лютого 2011). To boldly go: Groundbreaking actress Nichelle Nichols continues to expand her horizons. New York Post. Архів оригіналу за 21 серпня 2019. Процитовано 21 серпня 2019.
    56. ↑ Where No Woman Has Gone Before: An Actress Spotlight on Nichelle Nichols. Bitch. 29 липня 2009. Архів оригіналу за 6 жовтня 2014. Процитовано 29 вересня 2014.
    57. ↑ Levi, Linda (21 лютого 2011). Black History Month Profile: Nichelle Nichols. New York Women In Communications. Архів оригіналу за 9 жовтня 2011. Процитовано 29 вересня 2014.
    58. ↑ а б Nichelle Nichols, National Space Society Board of Governors. National Space Society. Архів оригіналу за 12 грудня 2011. Процитовано 29 вересня 2014.
    59. ↑ Nichelle Nichols. Encyclopedia.com. Архів оригіналу за 18 жовтня 2012. Процитовано 21 серпня 2019.
    60. ↑ Nichelle Nichols, NASA Recruiter. NASA. Архів оригіналу за 22 грудня 2009. Процитовано 9 січня 2019.
    61. ↑ Arcynta Ali Childs (11 червня 2011). Q & A: Nichelle Nichols, AKA Lt. Uhura, and NASA. Smithsonian.com. Архів оригіналу за 27 червня 2011. Процитовано 9 січня 2019. Ten years after "Star Trek" was cancelled, almost to the day, I was invited to join the board of directors of the newly formed National Space Society. They flew me to Washington and I gave a speech called "New Opportunities for the Humanization of Space" or "Space, What's in it for me?" In [the speech], I'm going where no man or woman dares go. I took NASA on for not including women and I gave some history of the powerful women who had applied and, after five times applying, felt disenfranchised and backed off. [At that time] NASA was having their fifth or sixth recruitment and women and ethnic people [were] staying away in droves. I was asked to come to headquarters the next day and they wanted me to assist them in persuading women and people of ethnic backgrounds that NASA was serious [about recruiting them]. And I said you've got to be joking; I didn't take them seriously. . . . John Yardley, who I knew from working on a previous project, was in the room and said 'Nichelle, we are serious.' I said OK. I will do this and I will bring you the most qualified people on the planet, as qualified as anyone you've ever had and I will bring them in droves. And if you do not pick a person of color, if you do not pick a woman, if it's the same old, same old, all-white male astronaut corps, that you've done for the last five years, and I'm just another dupe, I will be your worst nightmare.
    62. ↑ Nichelle Nicholls, Star Trek's Uhura, in the Shuttle Simulator at NASA at Houston. TwitPic. 14 липня 2010. Архів оригіналу за 19 липня 2010. Процитовано 21 серпня 2019.
    63. ↑ Woman in Motion Honors Nichelle Nichols' Contributions to Space Exploration. StarTrek.com. 5 квітня 2021. Архів оригіналу за 24 червня 2021. Процитовано 20 червня 2021.
    64. ↑ Nichols, Nichelle (October 1994). Beyond Uhura. New York: G. P. Putnam's Sons. ISBN 9780399139932.
    65. ↑ Bedard, Mike (31 липня 2022). The Devastating Death Of Nichelle Nichols. Looper.com. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    66. ↑ Nichelle Nichols' Connection to the Heaven's Gate Cult Tragedy. Reocities. Архів оригіналу за 24 червня 2013. Процитовано 29 вересня 2014.
    67. ↑ Bearman, Joshuah (21 березня 2007). Heaven's Gate: The Sequel. LA Weekly. Архів оригіналу за 25 листопада 2016. Процитовано 21 серпня 2019.
    68. ↑ Some members of suicide cult castrated. CNN. 28 березня 1997. Архів оригіналу за 22 лютого 1999. Процитовано 20 травня 2010.
    69. ↑ Jackson, David (5 квітня 2012). Obama gives Vulcan salute with Lt. Uhura. USA Today. Архів оригіналу за 27 серпня 2015. Процитовано 1 лютого 2017.
    70. ↑ Skip E. Lowe Looks At Hollywood with Guest: Nichelle Nichols. Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    71. ↑ Nichelle Nichols, Star Trek's Lt Uhura, suffers stroke. BBC News. 5 червня 2015. Архів оригіналу за 22 травня 2019. Процитовано 21 серпня 2019.
    72. ↑ Whitney, Erin (5 червня 2015). 'Star Trek' Star Nichelle Nichols Hospitalized. MSN.com. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 21 серпня 2019.
    73. ↑ Cohen, Jess (10 квітня 2018). Star Trek's Nichelle Nichols Diagnosed With Dementia. E! Online (амер.). Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 11 січня 2020.
    74. ↑ Pascale, Anthony (19 травня 2018). Nichelle Nichols Announces Farewell Tour, Convention And Documentary. TrekMovie.com (амер.). Архів оригіналу за 7 травня 2019. Процитовано 11 січня 2020.
    75. ↑ Easter, Makeda (15 серпня 2021). Inside the heartbreaking conservatorship battle of a 'Star Trek' legend. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 8 березня 2022. Процитовано 13 березня 2022.
    76. ↑ Weber, Bruce (31 липня 2022). Nichelle Nichols, Early 'Trek' Star Who Boldly Blazed Path, Dies at 89. The New York Times. с. D8. Архів оригіналу за 31 липня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    77. ↑ Heinlein, Robert A. (June 1983). Friday. Henry Holt and Company. ISBN 9780030615160.
    78. ↑ Chamberlin, Alan (26 вересня 2005). 68410 Nichols (2001 QB154). JPL Small-Body Database Browser. Архів оригіналу за 23 серпня 2014. Процитовано 22 листопада 2016.
    79. ↑ Goldene Kamera 1999 – 34. Verleihung. Goldene Kamera 1999. Архів оригіналу за 30 червня 2018. Процитовано 5 жовтня 2019.
    80. ↑ а б Whitmore, Greg (31 липня 2022). Star Trek's Nichelle Nichols: a life in pictures. The Guardian. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    81. ↑ Inkpot Award. Comic-Con International: San Diego. 6 грудня 2012. Архів оригіналу за 29 січня 2017. Процитовано 12 вересня 2020.
    82. ↑ Alpha Kappa Alpha, Inc. | Membership. Архів оригіналу за 28 вересня 2007. Процитовано 31 липня 2022.
    83. ↑ а б в г д Nichelle Nichols Dead: ‘Star Trek’ Lieutenant Uhura Was 89 – The Hollywood Reporter. web.archive.org. 1 серпня 2022. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 29 серпня 2022.
    84. ↑ а б в г д е Nichelle Nichols | BFI. web.archive.org. 17 липня 2020. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 29 серпня 2022.
    85. ↑ Willis, John, ред. (1968). Screen World 1968. Screen World. Т. 19 (вид. reprint). Cheshire, Connecticut: Biblo & Tannen. с. 26. ISBN 9780819603098.
    86. ↑ Villano, Mark (20 липня 2022). Insight, the Series – A Hollywood Priest's Groundbreaking Contribution to Television History.
    87. ↑ Whitmore, Greg (31 липня 2022). Star Trek's Nichelle Nichols: a life in pictures. The Guardian. Архів оригіналу за 10 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    88. ↑ Ottoson, Robert (1984). American International Pictures: A Filmography. Reference Library of the Humanities. Т. 492. New York: Garland. с. 265. ISBN 9780824089764.
    89. ↑ Muir, John Kenneth (27 березня 2007). Horror Films of the 1980s. Jefferson, North Carolina: McFarland. с. 542. ISBN 9780786428212.
    90. ↑ Mohan, Monita (31 липня 2022). "Trials and Tribble-ations" Remains a Star Trek Crossover Dream-Come-True. Collider. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    91. ↑ Scheck, Frank (4 січня 2018). 'Surge of Power: Revenge of the Sequel' Review. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 17 липня 2020. Процитовано 17 липня 2020.
    92. ↑ Ice Cube and Nia Long Star in Romantic Comedy Movie 'Are We There Yet?'. Jet. Т. 107, № 4. Johnson Publishing Company. 24 січня 2005. с. 59.
    93. ↑ а б Scanlan, Dan (30 червня 2018). 'Trek' actress living long and prospering. The Florida Times-Union. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    94. ↑ 17 Oct 2008, Page 3-5 – Chicago Tribune at. Newspapers.com. 17 жовтня 2008. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    95. ↑ Farber, Stephen (15 жовтня 2008). Tru Loved. The Hollywood Reporter. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    96. ↑ The Torturer – Full Cast & Crew. TV Guide. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    97. ↑ The Cabonauts videos. Dailymotion (англ.). Архів оригіналу за 25 січня 2021. Процитовано 31 липня 2022.
    98. ↑ Scooby-Doo! Curse of the Lake Monster. TVGuide.com (англ.). Архів оригіналу за 22 вересня 2021. Процитовано 31 липня 2022.
    99. ↑ Swift, Andy (26 липня 2016). Nichelle Nichols On 'The Young And The Restless' — 11,000th Episode. TVLine. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 22 листопада 2016.
    100. ↑ Nichols to Guest Star on Downward Dog. Star Trek (англ.). Архів оригіналу за 18 квітня 2021. Процитовано 31 липня 2022.
    101. ↑ 28 Oct 2018, C9 – Democrat and Chronicle at. Newspapers.com. 28 жовтня 2018. Архів оригіналу за 1 серпня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    102. ↑ American Nightmares (2018). Culture Crypt. Архів оригіналу за 12 листопада 2020. Процитовано 31 липня 2022.
    103. ↑ Phillips, Jevon (28 грудня 2017). Nichelle Nichols, turning 85 today and still busy acting, talks about life after 'Star Trek'. Los Angeles Times. Архів оригіналу за 19 травня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    104. ↑ Burt, Kayti (6 січня 2022). Star Trek: Prodigy Just Went All In On Franchise Easter Eggs. Den of Geek. Архів оригіналу за 29 червня 2022. Процитовано 31 липня 2022.
    105. ↑ Lt. Uhura – Star Trek: 25th Anniversary. Behind the Voice Actors. Архів оригіналу за 23 січня 2018. Процитовано 31 липня 2022.
    106. ↑ Beyond Uhura. Kirkus Reviews. Архів оригіналу за 26 листопада 2020. Процитовано 31 липня 2022.
    107. ↑ Saturn's Child. Kirkus Reviews. Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 31 липня 2022.

    Посилання[ред. | ред. код]

    Аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
    Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
    Генеалогія та некрополістика
    Література та бібліографія
    Тематичні сайти
    Словники та енциклопедії
    Довідкові видання
    BlackPast.org · NNDB · SNAC · Fandom (англ.) · Fandom (нім.) · Fandom (англ.) · Fandom (англ.)
    Нормативний контроль
    Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Нішель_Ніколс&oldid=41746786