Пресвітеріанство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Джон Нокс

Пресвітеріа́нство (від грец. πρεσβύτερoς — «старший») — один з напрямків протестантської конфесії і особлива форма церковної організації. Пресвітеріанство спирається на вчення Жана Кальвіна і, таким чином, розглядається як одна з гілок кальвінізму та, у ширшому розумінні, реформатської церкви.

Основи пресвітеріанства[ред.ред. код]

Реформація
95Thesen.jpg
* 95 тез
* Формула згоди
* Контрреформація

Організаційну основу пресвітеріанської церкви було закладено у період Реформації у Шотландії протестантськими реформаторами Джоном Ноксом та Ендрю Мелвіллом. Пресвітеріанська доктрина базується на вірі у верховну владу Бога, у тому числі й у питаннях спасіння, божественного визначення, непогрішність Святого Писання, а також на догматі про те, що для сходження божественної благодаті необхідна виключна віра. Пресвітеріанство заперечує необхідність участі духовенства у питанні спасіння та, у зв’язку з цим, у пресвітеріанських церквах відсутній єпископальний устрій, а церковна організація являє собою сукупність парафій, якими керують пастори та пресвітер, які у свою чергу обираються парафіянами.

У наш час пресвітеріанство розповсюджено, перш за все, у Шотландії, США, Канаді та Австралії. Істотне значення мають також пресвітеріанські церкви Англії та Північної Ірландії. Пресвітеріанство також розвинено у колишніх англійських колоніях Африки. Пресвітеріанство дуже сильно розвинено у Південній Кореї.

Історія пресвітеріанства[ред.ред. код]

Пресвітеріанство у Шотландії[ред.ред. код]

Пресвітеріанство зародилось під час протестантської революції у Шотландії 15591560 рр. Його виникнення пов’язано з діяльністю Джона Нокса, радикального протестанта та учня Жана Кальвіна. Перемога протестантів у 1560 р. дозволила їм приступити до створення нової церковної організації, яку було засновано на відмові від необхідності посередництва духовенства у відносинах людини з Богом. Доктрину пресвітеріанства («пресвітеріанський символ віри») було затверджено 1560 року шотландським парламентом. Одночасно почалось створення нової церковної організації, до основи якої було покладено автономні церковні парафії, що підпорядковувались десяти суперінтендантам, призначеним державою, які мали замінити єпископів (цілком не реалізовано). Верховним органом пресвітеріанської церкви стала генеральна асамблея шотландського духовенства та світян. На рівні парафій створювались «конгрегації», до складу яких входили пастори та найавторитетніші парафіяни. Після поверження Марії Стюарт у 1567 році пресвітеріанство остаточно утвердилось у якості офіційної релігії Шотландії.

Подальший розвиток пресвітеріанства пов’язано з іменем Ендрю Мелвілла (1542—1622), який відстоював позицію повної незалежності церкви від держави та посилення автономії парафіяльних церков. Під його впливом було прийнято нову «Книгу послуху», у шотландській церкві були створені пресвітерії — спеціальні органи церковного самоврядування на рівні парафій, що включали пасторів, богословів і пресвітерів (авторитетні та благочестивих парафіян, що обирались довічно). Державу було відсторонено від участі у призначенні духовенства. Боротьба між адептами «чистого пресвітеріанства» і прихильниками збереження єпископального устрою велась протягом кінця XVI—першої половини XVII століть і завершилась лише після Англійської революції ліквідацією єпископату. «Вестмінстерська сповідь», прийнята 1647 року, зафіксувала основні догмати пресвітеріанства. Після Славної революції 1688 року Акт про віротерпимість (1690 р.) утвердив пресвітеріанство у якості державної релігії Шотландії.

У дійсний час найбільша шотландська пресвітеріанська організація носить назву Церква Шотландії і налічує більше 1 мільйона членів.

Пресвітеріанство у Англії та Ірландії[ред.ред. код]

У період правління Якова I (1603—1625) значна частина шотландців переселилась до Ірландії, перед усім до Ольстеру, де заснувала 1642 року Пресвітеріанську церкву в Ірландії, яка у дійсний час є другою за чисельністю релігійною організацією Північної Ірландії, налічуючи понад 130 тисяч членів.

До Англії пресвітеріанство прийшло наприкінці правління Єлизавети I (1558—1603), а під час Англійської революції XVII століття розгорнулась боротьба між англійськими пресвітеріанами та індепендентами. Довгий парламент 1647 р. утвердив пресвітеріанську церкву у якості офіційної в Англії, а Вестмінстерська асамблея (1643—1647) прийняла основоположні документи пресвітеріанської доктрини і системи богослужіння. Після Реставрації Стюартів у 1660 р. було відновлено єпископальний устрій, а «Урочисту лігу і Ковенант», що лягла в основу англійського пресвітеріанства, було оголошено незаконною. Тим не менше, пресвітеріанська церква в Англії зберіглась. У дійсний час в Англії та Уельсі діють Євангельська пресвітеріанська церква Англії та Уельсу і Об’єднана реформатська церква (понад 150 тисяч членів).

Пресвітеріанство в Америці[ред.ред. код]

Англійські та шотландські переселенці у Північній Америці, разом із кальвіністами-вихідцями з Нідерландів та Швейцарії, у XVIIIXIX століттях створили декілька власних церков пресвітеріанського толку, найбільші з яких Пресвітеріанська церква США (заснована у 1706 р.), Пресвітеріанська церква в Америці (засновано у 1973 р.) (загальна чисельність пресвітеріан у США становить близько 4 мільйонів чоловік) та Об’єднана церква Канади (засновано у 1925 р. шляхом злиття декількох реформатських церков, налічує понад 900 тисяч членів). Пресвітеріани у США та Канаді складають найкрупнішу групу серед протестантських церков цих країн.

Доктрина та організація пресвітеріанства[ред.ред. код]

Основи пресвітеріанського віровчення викладено у Вестмінстерському віровченні 1647 року. Окрім загальних для всіх кальвіністських церков догматів про божественне визначення і спасіння через віру, пресвітеріанство відрізняється підвищеною увагою до хрещення як вступу до спільноти віруючих, особливим значенням, що надається груповому співу псалмів, загальним причастям як для духовенства, так і для світян. Пресвітеріани заперечують необхідність посередництва церкви між віруючим та Богом, а також канонізацію святих та церковні таїнства, окрім хрещення та причастя, при чому заперечується реальна присутність Ісуса Христа у хлібі та вині, яким здійснюється обряд причастя. Обрядове життя зводиться до вислуховування молитов, складених пресвітером, його проповіді, співу псалмів. Шлюби благословляються на дому, над померлими на дому читається молитва. Відмінено літургії і всі католицькі свята, окрім неділі. Також не практикується колінопреклоніння під час причастя. У богослужінні відсутня літургія і пишні наряди священиків. Велике значення мають проповіді, особливо недільні. Пресвітеріани приділяють підвищену увагу освіті і постійному вивченню Святого Писання, теологічних творів та пресвітеріанської доктрини, сформульованої у символах віри та катехізисах.

У організаційному плані базовою чарункою церкви є церковна парафія, що керується конгрегацією (або сесією), до складу якої входять пастори, відповідальні за богослужіння, організацію таїнств і навчання, а також виборні зі складу парафіян світські «старійшини». До обов’язків конгрегацій входять також організація суспільних робіт та благочинність. Декілька конгрегацій об’єднуються у пресвітерії, до яких поряд з церковнослужителями входять і авторитетні світяни, що обираються конгрегаціями. Пресвітерії відправляють своїх представників на регулярні генеральні асамблеї (або генеральні синоди) пресвітеріанських церков. Генеральні асамблеї володіють правом законотворчості у церковних питаннях і одночасно є вищою судовою інстанцією з церковного права. У деяких країнах (Канада, Австралія, США) проміжною ланкою між пресвітеріями і генеральною асамблеєю є синоди. Відмінною рисою пресвітеріанської організації церкви є відсутність єпископів.

Джерела[ред.ред. код]

  • А. Чанышев. Пресвитериане / Цамерян И. П. (глав. редактор). Краткий научно-атеистический словарь.— Москва: Наука, 1964.— 644 с.— С. 456-457. (рос.)

Посилання[ред.ред. код]

Див.також[ред.ред. код]