Оноре Габрієль Мірабо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо
Honoré-Gabriel Riqueti, marquis de Mirabeau.PNG
Народився 9 березня 1749(1749-03-09)
м. Ле-Біньон-Мірабо, Франція
Помер 2 квітня 1791(1791-04-02) (42 роки)
м. Париж
перикардит
Громадянство Франція Франція
Проживання Париж
Відомий політик, оратор
Титул маркіз
Blason fam it-fr-be Riquet(ti).svg

Оноре Габріель Рікеті, граф де Мірабо (фр. Honoré Gabriel Riqueti, comte de Mirabeau) (9 березня 17492 квітня 1791) — французький політик, письменник, оратор, революціонер, дипломат. Під час Французької революції належав до табору поміркованих революціонерів, був прихильником конституційної монархії. Після смерті завдяки таємним перемовам з королем, які стали відомі, був дискредитований.

Ранні роки життя[ред.ред. код]

Оноре Габрієль Рікеті, граф де Мірабо народився 9 березня 1749 в замку Біньон в Провансі. Батьками Мірабо були маркіз Віктор Рікеті де Мірабо, знаменитий економіст і багатий аристократ, і Марія Женев'єва, вроджена де Вассан. Здобувши ґрунтовну домашню освіту, Мірабо продовжив навчання в приватному військовому пансіоні в Парижі у 1764-1768 рр.

З юних років Мірабо проявив себе авантюристом, мав бунтівний характер і пристрасть до веселого життя. З місця військової служби, куди його направив батько, він втік, рятуючись від обдуреної дівчини і кредиторів, які вимагали сплату боргів. У 1772 р. він одружився з багатою спадкоємицею Емілією де Маріньян, але шлюб виявився невдалим, подружжя незабаром розлучилося, а їх син Віктор помер в дитинстві. Поведінка сина та його марнотратство викликали невдоволення батька — маркіза де Мірабо, котрий добився домашнього арешту Оноре Габрієля у 1773 р. Арешт змінився засланням, а потім ув'язненням у замку Іф і пізніше у 1775 р. у фортеці Жу. У 1777 р. Мірабо втік із заслання разом з дружиною місцевого сеньйора, маркізою Софі де Моньє, що прихопила з собою значну суму грошей, але їх швидко зловили. Після арешту і суду Мірабо ув'язнений протягом двох років у Венсенському замку (1778-1780 рр.). Після звільнення він опротестував свій арешт, в суді блискуче захищав самого себе і врешті виграв справу.

Публіцист та оратор[ред.ред. код]

З часом слава Мірабо, як блискучого оратора та авантюриста почала ширитися серед кіл інтелігенції Франції. У своїх творах він виявив переконаність в просвітницьких ідеях, мав велику ерудицію, був витонченим та гостро полемічним публіцистом. У 1776 р. він написав один з найвідоміших його творів — памфлет "Досвід про деспотизм", а у 1778 р. "Про таємні накази і державні в'язниці", в котрому викривав свавілля влади. Популярність також отримала його робота "Прусська монархія", написана в Пруссії у 1788 р., де він знаходився з дипломатичним дорученням уряду. Мірабо також написав безліч памфлетів, статей з економіки, історії, політики, дипломатії, робив переклади з Гомера, Тацита, Боккаччо.

Ще до початку революції Мірабо був обраний до Генеральних штатів у 1789 р. від третього стану (буржуазії). До парламенту він був обраний від Провансу, де знайшли підтримку його вимоги про відміну станових привілеїв. У Генеральних штатах, та пізніше в Установчих зборах він відразу став одним з авторитетних лідерів революції. Там він брав активну участь в розробці Декларації прав людини і громадянина і також Конституції, редагував газету "Листи до моїх виборців", яка стала однією з самих популярних та читаних.

Революціонер[ред.ред. код]

Мірабо був переконаним прибічником конституційної монархії, він бачив в ній гарантію стабільної влади, власності і свободи громадян. Попри це, він також користувався величезною популярністю в радикальних кругах паризьких революціонерів, які прагнули ліквідувати монархію. Ціллю Мірабо було отримати міністерську посаду, щоб укріпити владу короля і стримати радикалізацію революції та революційну анархію. Під час своєї діяльності на чолі революції у квітні 1790 р. він налагодив секретний зв'язок з королем, представляв йому записки, в яких пропонував способи порятунку монархії через визнання конституції, вплив на громадську думку, газети, шляхом зміцнення армії.

Знаходячись в зеніті слави, Мірабо захворів на перикардит і незабаром 2 квітня 1791 р. помер. Навколо його раптової смерті вирували чутки і лунали звинувачення у отруєнні. Його смерть була сприйнята, як трагедія революції і його прах поховали в Пантеоні слави з найбільшими почестями. Однак, за півтора року після його смерті послання Мірабо королю Людовику XVI були знайдені в палаці Тюїльрі після арешту короля. Революціонери затаврували Мірабо як зрадника, який вів "подвійну гру", і його останки винесли з усипальниці великих людей.

Див. також[ред.ред. код]

  • 8169 Мірабо - астероїд, названий на честь революціонера.

Посилання[ред.ред. код]