Перикардит

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перикардит
PericarditisECG.JPG
ЕКГ ознаки перекардиту. Підйом сегменту ST на кардіограмі.
МКХ-10 I01.0, I09.2, I30-I32
МКХ-9 420.90
DiseasesDB 9820
MedlinePlus 000182
eMedicine med/1781 emerg/412
MeSH D010493

Перикардит — гостре або хронічне запалення зовнішньої оболонки серця та навколосерцевої сумки та є частіше місцевим проявом якого-небудь загального захворювання (туберкульоз, ревматизм) або є супутнім хворобі міокарда та ендокарда (ревматичний панкардит).

Етіологія[ред.ред. код]

Інфекція (віруси, бактерії, рикетсії, гриби, найпростіші), ревматизм, ревматоїдний артрит, системний червоний вовчак, інфаркт міокарда, уремія, подагра, травма, в тому числі операційна (комісуротомія), променеве ураження перикарду, злоякісні пухлини та гемобластози, паразитарні інвазії.

Найчастішою причиною є вірусна інфекція. Такі перикардити зазвичай називаються неспецифічними або ідіопатичними.

Етіологічна класифікація перикардитів :

  1. Інфекційні перикардити:
    1. Вірусний
    2. Гнійний
    3. Туберкульозний
    4. Грибковий
    5. Інші інфекції (сифілітичний, паразитарний)
  2. Неінфекційні перикардити:
    1. При гострому інфаркті міокарда
    2. При уремії
    3. При новоутвореннях:
      • при первинних пухлинах (доброякісних або злоякісних)
      • при метастазах пухлин в перикард
    4. При мікседемі
    5. Холестериновий
    6. Хілоперикард
    7. При травмах:
      • проникаючих через грудну стінку
      • не проникаючих через грудну стінку
    8. При аневризмі аорти
    9. Постпроменеві
    10. Пов'язані з наявністю дефекта в міжпередсердній перетинці
    11. Пов'язані з тяжкою хронічною анемією
    12. При інфекційному мононуклеозі
    13. При сімейній середземноморській лихоманці
    14. Сімейні перикардити Mulibrey nanism'
    15. При саркоїдозі
    16. Гострий ідіопатичний
  3. Перикардити, пов'язані з гіперчутливістю або аутоімунністю:
    1. Ревматичний
    2. Колагенові судинні захворювання:
      • системний червоний вовчак
      • ревматоїдний артрит
      • склеродермія
    3. Викликані лікарськими препаратами:
      • новокаїнамідом
      • гідралазином
      • іншими
    4. Після травми або пошкодження сердца:
      • після інфаркту міокарда (синдром Дресслера)
      • постперикардіотомічний

Патогенез[ред.ред. код]

В основі патогенезу перикардиту часто лежить алергічний або аутоімунний процес. При інфекційних перикардитах інфекція розглядаєтья як імунний стимул, пусковий механізм. Однак не виключається й безпосереднє пошкодження оболонок серця бактеріальними або іншими агентами.

Розрізняють

  • сухий (фібринозний)
  • ексудативний перикардит, який може бути серозним, серозно-фібринозним, гнійним, геморагічним, гнилостним.

Перебіг[ред.ред. код]

Клінічна класифікація перикардитів:

  1. Гострі перикардити (менше 6 тижнів):
    1. Фібринозний
    2. Випотний (або геморагічний)
  2. Підгострі перикардити (від 6 тижнів до 6 місяців):
    1. Констриктивний
    2. Констриктивно-випотний
  3. Хронічні перикардити (більше 6 місяців):
    1. Констриктивний
    2. Випотний
    3. Адгезивний (неконстриктивний)

Клінічний перебіг та важкість визначаються основним захворюванням та характером випоту, його кількістю та темпом накопичення.

Запальний процес зазвичай починається з внутрішньої пластинки. Запальний ексудат всмоктується, а на перикарді залишається фібрин (сухий перикардит), часто на обмежених ділянках, але іноді дифузно - «волохате серце» (cor. villosum). Кількість рідини у перикарду при цьому дещо збільшене, та захворювання проявляється нездужанням, лихоманкою, загрудинним або прекардіальним болем, який іноді нагадує стенокардію, та шумом тертя перикарду. Ознак недостатності кровообігу зазвичай не спостерігається. Це найчастіша форма перикардиту.

Рідше зустрічається ексудативний перикардит, при якому у порожнині перикарду скупчуються іноді до 2 л запальної рідини. Як наслідок - виникають спайки між листками перикарду (адгезивний перикардит). При цьому може бути повне зарощування порожнини перикарду (concretio pericardii). Іноді цей процес супроводжується відкладанням вапна («панцирне серце»), що часто спостерігається в хворих туберкульозом та раневим сепсисом. Рубцева тканина, зморщуючись, стискає серце (здавлюючий або констриктивний перикардит).

Накопичення рідини у порожнині перикарду супроводжується зникненням прекардіального болю та шуму тертя перикарду, появою задишки, ціанозу, набуханням шийних вен, ослабленням серцевого товчку, розширенням серцевої тупості. Задишка супроводжується сухим кашлем внаслідок тиску перикардіальної рідини на трахею, бронхи, легені. При тиску рідини на діафрагмальний нерв у хворого виникає блювота.

По мірі накопичення рідини у перикарді здавлюються серце та великі судини, особливо нижня та верхня порожнисті вени, що призводить до характерним порушенням гемодинаміки. Внаслідок зниження діастолічного наповнення зменшується ударний об'єм серця, тони серця стають глухими, пульс малим та частим, нерідко парадоксальним. Аналогічні явища спостерігаються й при констриктивному (здавлюючому) перикардиті. При цьому внаслідок деформуючих зрощень у ділянці передсердь нерідко виникає також миготлива аритмія.

При швидкому накопиченні великої кількості ексудату може розвинутися синдром «тампонади серця», що проявляється ціанозом, тахікардією, падінням пульсу та АТ, нестерпними нападами задишки, іноді з втратою свідомості, щвидко зростаючим венозним застоєм. Близький за характером синдром виникає при масованих зрощеннях перикарду, так званий симптомокомплекс Піка, що супроводжується розвитком псевдоцирозу Піка, в результаті порушення кровообігу у печінці та в системі воротної вени з високим центральним венозним тиском, портальною гіпертонією, асцитом, периферійними набряками.

Діагностика[ред.ред. код]

У таких хворих біль зазвичай виникає на початку захворювання, коли відзначається зіткнення листків перикарду. При появі випоту або їх зрощенні біль зникає. При гострому сухому перикардиті біль може бути ниючим, тупим або гострим, різальним. Найчастіше він локалізується в області верхівкового поштовху або поширюється на усю прекардіальную область, грудину і праву половину грудної клітки. Ірадіація болю в ліве плече, руку, лопатку зустрічається рідко. Характерна особливість болю - його залежність від положення тіла і дихальних рухів. Характерним є симптом натискання на мечоподібний відросток і грудинно-ключичне зчленування. Це натискання викликає біль через подразнення діафрагмального нерва, який бере участь в іннервації перикарду. Діагностика перикардиту грунтується на вислухуванні шуму тертя перикарду як в систолу, так і в діастолу, посилення його відбувається при натисканні на грудну клітку. При ексудативному перикардиті біль не виражений, відзначаються тяжкість в ділянки серця, глухість серцевих тонів, іноді прослухаються додаткові тони в систолу і діастолу.

Для діагностики проводять ехокардіографію. Діагноз наявності рідини в перикарді або його потовщення може бути підтверджено одним з методів:

  1. Катетеризація серця. Катетер проводять в праве передсердя та повертають таким чином, щоби його кінець війшов у контакт з латеральною стінкою правого шлуночка. При наявності випоту або потовщення перикарду кінець катетеру відділений від рентгеноконтрастних легень непрозорою смугою.
  2. Ангіокардіографія. Контрастну речовину швидко вводять в праве передсердя, та в цьому випадку латеральна стінка відділена від краю серцевого силуету.

Лікування[ред.ред. код]

При алергійному або інфекційно-алергійному перикардиті застосовують кортикостероїдні препарати (преднізолон), які іноді комбінують з імунодепресантами (азатіоприн), ретельно контролюючи при цьому вміст лейкоцитів та лейкоцитарну формулу. Призначають також нестероїдні протизапальні засоби. При інфекційних та піогенних перикардитах (стафілококових, пневмококових та ін.) застосовують антибіотики відповідно до можливих збудників - β-лактаміни (пеніциліни та цефалоспорини), аміноглікозиди та ін. При паразитарних перикардитах призначають протипаразитарні засоби. У випадку загрози тампонади серця проводять лікувальну пункцію перикарда. При застійних явищах застосовують сечогінні: фуросемід, гіпотиазид та ін. Різке підвищення венозного тиску є показанням до кровопускання (до 400 мл). Перикардоектомія застосовується тільки при констриктивному перикардиті, при значному порушенні кровообігу та гнійному перикардиті.

Джерела[ред.ред. код]

  1. Довідник дільничого терапевта по фармакотерапії/під ред. М.В. Бочкарьова та Є.А. Мухіна. - Кишинів: Картя молдовеняске, 1986.
  2. Перикардит: Класифікація перикардитів. - meduniver.com.
  3. Некоронарогенні болі в серці (кардіалгії). Олена Кондратенко, стаття на ВебМед (webmed.com.ua), 18.12.2013.